Яку роль відіграли ЗМІ та журналісти під час останніх подій, пов'язаних із євромайданом? Як уплинули ці події на самі ЗМІ? Які уроки маємо винести з набутого досвіду? Що на країну та журналістику чекає найближчим часом?

«Детектор медіа» запросила експертів разом із нами осмислити здобутки, втрати й виклики, що поставив перед журналістами та ЗМІ яскравий період в історії України.

На наші запитання вже відповіли Микола Томенко й Тарас Петрів, Діана Дуцик, Володимир Мостовий, Вікторія Сюмар та Отар Довженко, Олексій Мустафін та Катерина Коберник,Лариса Івшина, Соня Кошкіна та Наталія Виговська, Олександр Чекмишев та Сергій Литвиненко. Далі буде.

Запитання «Детектор медіа»:

1. Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ й журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом? Що в цій ролі видається вам позитивним, що - негативним?

2. Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.

3. Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?

4. Чи було вами зауважено посутні маніпуляції? В яких ЗМІ їх було більше? Кому ці ЗМІ належали? Яких тем, фактів, позицій перш за все ці маніпуляції стосувалися?

5. Чи були впродовж минулого місяця, на ваш погляд, різні періоди в підході ЗМІ до євромайдану?

6. Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?

7. Як би ви схарактеризували цей період життя українських ЗМІ? Найяскравіші, на ваш погляд, явища, оприявнені, стимульовані євромайданом? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції ЗМІ після євромайдану?

Руслан Кухарчук, президент Асоціації журналістів «Новомедіа»:

- Події навколо того, що тепер зветься євромайданом, спричинили значно жвавіший розвиток медіасектору. Навіть його пробудження. Не кажучи вже про той документальний факт, що саме представники ЗМІ великою мірою і змобілізували події в центрі Києва наприкінці листопада. Це вже пізніше там з'явилися студенти й містяни, і ще пізніше - політики.

Період буремних подій також спричинив різке збільшення аудиторії у всіх типах ЗМІ. Саме в цей час було зафіксовано рекорд українського сегменту інтернету - добова відвідуваність на сайті tsn.ua. Також саме події майдану допомогли швидко злетіти новим телевізійним проектам: «112-Україна», «Громадське телебачення», «Еспресо TV».

Поза всяким сумнівом, у своїй тотальній більшості національні засоби масової інформації - і новостворені, і давно відомі - об'єктивно і збалансовано демонстрували й коментували всі події. Якщо казати про телебачення, переконаний, взірцевим був випуск «Подробностей» на «Інтері» від 30 листопада - його можна використовувати майже як ідеальний приклад об'єктивності під час висвітлення суспільних конфліктів. Це свідчить про те, що власне професія за останні 9 років таки спромоглася утримати завоювання 2004-го, зацементувати цінність свободи слова.

Що стосується чиннику власників ЗМІ, він не ключовий, але і не останній: здебільшого нині вони усвідомлюють репутаційні ризики для себе, якщо спробують повернутися до примітивного тиску на редакції. А коли й намагаються це робити, то вимушені діяти надзвичайно нерішуче, озираючи на суспільний резонанс. Тому ситуативні протести журналістів проти потенційних і чинних загроз для свободи слова в редакціях (як-от в УМХ), навіть якщо частково і перебільшені, в цілому мають дуже позитивне значення для збереження здорового клімату всередині медіагалузі.

І ще: нині в українських мас-медіа працює безліч журналістів і редакторів, які ще не були інтегровані у професію на початку 2000-х. Вони не знають, що таке темники, вимоги замовчувати або штучно акцентувати. А відповідно - вони не спостерігали за журналістською революцією 2004-го. Тому для цього покоління нинішні події - цікаве й корисне випробування: своєї журналістської майстерності, власного дотримання професійних стандартів, здатності аргументовано спілкуватися з редакторами.

Серед того, про що можна дискутувати і дещо критикувати, - занадто демонстративне політичне позиціонування багатьох журналістів. Тобто де-факто серед журналістів з'явилося ще більше політичних активістів, які займалися й займаються не лише висвітленням і аналізуванням подій, але й політичною діяльністю - закликають до конкретних дій і політичних вчинків. Це допустимий розвиток професії, але не завадить таки провести внутрішню дискусію і таки визначити межі. Для більшої чистоти жанру і професії.

Головним же галузевим шоком 2013 року, звісно, стало побиття журналістів у Києві в ніч на 30 листопада і пізніше. Тут можна констатувати: це був не лише перший кривавий розгін мирної демонстрації в новітній історії України, а й перше свідоме фізичне насильство щодо великої групи журналістів. Навіть у зоні військових дій є категоричне правило для всіх озброєних сторін - не чіпати пресу. Тому те, що сталося по відношенню в тому числі до медійників під час виконання ними професійних обов'язків, залишиться чорною плямою на репутації організаторів і виконавців. Аби не повторилося знову.

Максим Буткевич, співкоординатор проекту «Без кордонів», журналіст:

- Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ й журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом? Що в цій ролі видається вам позитивним, що - негативним?

- СМИ - важную, крайне: информирование о происходящем, вместе с передачей месседжей протестующих, включая (местами) мобилизационные посылы. Некоторые из вполне себе мейнстрим-СМИ сыграли роль «не только коллективного агитатора и пропагандиста, но и коллективного организатора» (с) Ленин. Впрочем, недоверие к мейнстрим-СМИ несколько сузило и приглушило эффект. Журналисты же составляли очень важную часть первого евромайдана, после 21 ноября, который и начался-то с призыва журналистов. Их влияние - как минимум, на том этапе - совершенно невозможно переоценить.

Как и многие из тех, кто работал на украинском ТВ, я почувствовал себя в зазеркалье, прочитав в соцсетях цитату, которая приписывалась премьер-министру, выступающему со сцены альтернативного майдана (или антимайдана, как угодно): «Я расскажу вам, что есть на самом деле, а не то, что вы видите на экранах телевизоров». Потому что идея украинского ТВ (не отдельных каналов, а en masse), разведенного с политической властью в государстве, была в последние почти 20 лет несбыточной мечтой. Здесь она стала казаться реальностью (причины этого - отдельный вопрос). И это - безусловный позитив.

Негатив - то, что, очевидно, даже попытки сбалансированного освещения событий требовали дополнительных усилий. Грань между журналистикой и пропагандой, как снова оказалась, очень размыта в украинских условиях. Эти события стали тестом журналистского профессионализма, и тестом сложным.

- Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.

- Я не особый смотритель ТВ. Но Первый национальный, конечно, выделился - и по предвзятости, и по тональности освещения. С другой стороны, некоторые телеканалы (такие, как «24») сыграли важнейшую роль; но была ли она журналистской? Вопрос, на который я не берусь ответить сейчас.

- Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?

- Присутствие (массовое) на евромайдане журналистов центральных телеканалов - в качестве активных участников событий (в нерабочее время) - в 20-х числах ноября показало невозможность навязывания коллективам провластной точки зрения. Но кроме этого, мне не известно о каких-либо изменениях в практике редакционной политики основных телеканалов. А раз так, то я, скорее, склонюсь к варианту «интересов собственников» - просто потому, что нет иных аргументированных вариантов. Первый национальный это, скорее, подтверждает. Но - опять же - экспертно ответить не могу, поскольку в эти недели был занят совсем не смотрением ТВ...

- Чи було вами зауважено посутні маніпуляції? В яких ЗМІ їх було більше? Кому ці ЗМІ належали? Яких тем, фактів, позицій перш за все ці маніпуляції стосувалися?

- Боюсь, это не ко мне - по причинам, указанным выше. О Первом национальном уже сказал. Российское мейнстрим-ТВ (т.е., понятно, что не «Дождь» или отдельные региональные каналы, а «Вести24» и под.) было знакомо (в т.ч. по моему личному опыту общения с российскими тележурналистами в конфликтных точках) за гранью добра и зла, и к журналистике этот продукт имеет очень мало отношения. К пропаганде - да, но это другая история. 

- Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?

- Не хватило объяснения простым языком самых проблемных вопросов: экономических и социальных последствий зоны свободной торговли с ЕС; того же в отношении ТС; указания на цели - и противоречия - лозунгов протестующих и властей. Мешала привычка к раскрытию событий через привычные персоналии и статусы (партийная оппозиция, бесславно плетущаяся в хвосте событий с 30 ноября по 11 декабря, оказывалась всё равно основными спикерами). Это если бегло.

- Як би ви схарактеризували цей період життя українських ЗМІ? Найяскравіші, на ваш погляд, явища, оприявнені, стимульовані євромайданом? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції ЗМІ після євромайдану?

- Интереснейший опыт, возможно, ренессанс почти неподконтрольной журналистики. Плюс - первая демонстрация силы и значимости новых социальных медиа: от соцсетей (знаю, банальность, но переоценить их значимость невозможно) до новорожденного интернет-ТВ.

Хотел лишь упомянуть, что появилось интернет-ТВ - и «Громадське ТБ», и «Радио Свобода», которое для многих работало телевидением, и «Спильно ТВ». И сыграло огромную роль, учитывая их новизну и ограниченный охват. Появились интереснейшие медиапроекты pro bono - такие как сотрудничество радио «Європа Плюс» (107 FM) и «Громадського радіо» в рамках марафона «Євромайдан онлайн»: собственники медиаресурсов начали иногда ставить информирование аудитории если не выше, то, как минимум, наравне с «чистыми» бизнес-интересами. С другой стороны - примеры чрезвычайно жесткой цензуры на региональном уровне, и полная дискредитация государственного ТВ. Что из этого переживет евромайдан - сложно сказать. Интернет-ТВ переживет точно. Остальное - будет видно. Но это интереснейший опыт, и его будут помнить все: и журналисты, и аудитория.

Ну и, собственно, освещать события в центре столицы своей страны в защитных жилетах и касках - такой опыт даже для привычных к экстремальным ситуациям журналистов, думаю, психологически очень важен. Специфическим образом, но работа в поле самих журналистов/журналисток способствовала за эти дни делегитимизации нынешней власти - не из-за тональности освещения, а из-за необходимости работать именно так. Массовое избиение журналистов во время событий 29 ноября - 1 декабря, в частности, обострило ощущение уязвимости журналистов - и сформировало пропасть между «человеком с дубинкой», представляющим власть, и «человеком с камерой/микрофоном», освещающим происходящее. И чисто психологически у нынешней власти (если она устоит) вряд ли получится эту пропасть перекрыть.

Фото - blogs.pravda.com.ua, postup.lg.ua