Діана Дуцик: «Ніч 30 листопада – точка неповернення»
Яку роль відіграли ЗМІ та журналісти під час останніх подій, пов'язаних із євромайданом? Як уплинули ці події на самі ЗМІ? Які уроки маємо винести з набутого досвіду? Що на країну та журналістику чекає найближчим часом?
«Детектор медіа» запросила експертів разом із нами осмислити здобутки, втрати та виклики, що поставив перед журналістами та ЗМІ яскравий період в історії України. Його унікальність виявляється й у тому, як швидко змінюються ситуації, настрої, тренди зокрема і в інформаційній сфері. Запитання експертам ми надсилали ще до жорсткої розправи над Тетяною Чорновол, до кадрових зачисток на телеканалі «Інтер», до відкату назад від журналістських стандартів в інформаційних програмах певних телеканалів.
Тож відповіді деяких експертів ми отримали ще до цих подій, дехто ж встиг зреагувати й на них. Першими на наші запитання відповіли Микола Томенко й Тарас Петрів.
Зараз на питання «Детектор медіа» відповідає Діана Дуцик, головний редактор сайту MediaSapiens (ГО «Детектор медіа»). Далі буде.
- Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ й журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом? Що в цій ролі видається вам позитивним, що - негативним?
- Ніч 30 листопада - це точка неповернення. Вона змінила всю країну в одну мить, у тому числі змінила й українські інформаційний простір. Про події тієї ночі я довідалася вранці із інтернет-ЗМІ та фейсбуку. Реальність була настільки жахливою, що в неї не хотілося вірити. Мої побоювання, що телебачення в цей день транслюватиме який-небудь осучаснений варіант «Лебединого озера», на щастя, не здійснилися. Основні загальнонаціональні телеканали розповіли правду про те, що сталося.
Моніторинг п'яти основних телеканалів країни, який здійснювала 1 грудня «Детектор медіа», це підтвердив. Публікація мала назву «Інформаційна революція». Проте ця революція протривала недовго. Через два тижні телеканали почали здавати позиції і вводити маніпулятивні елементи в новини. Зрозуміло, що зараз тиск із боку влади на телеканали через їхніх власників посилюватиметься. Янукович зробив висновки, призначивши нових кураторів чи наглядачів за ЗМІ. Починається період певного відкату - і це негатив.
Але й незаперечним є той факт, що після всіх подій уже ніхто (ні влада, ні опозиція, а відтак і ЗМІ по різні сторони барикад) не зможе ігнорувати сам фактор Майдану - і це позитив. Окрім того, ми бачимо, що телеканали хоч усе ще й охоплюють велику аудиторію, але потроху їхню територію починають відвойовувати нові незалежні телепроекти, які мовлять онлайн, а також соцмережі. Ці нові медіа в пікові дні чи тижні політичної активності перебирають увагу аудиторії українських міст по всій країні. Громадяни України зараз мають набагато більше можливості отримувати інформацію з альтернативних джерел, аніж це було під час Помаранчевої революції 2004 року.
- Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.
- Діаметрально протилежні підходи були. Тут можна виділити дві лінії.
Перша лінія: центральні ЗМІ - регіональні ЗМІ. Якщо загальнонаціональні канали об'єктивно показали і події страшної ночі 30 листопада, коли «Беркут» побив протестувальників, і сплеск протестів після цієї ночі, і події на Банковій 1 грудня, то, наприклад, для донецьких газет «Жизнь» та «Донецкие новости» чи комунальних харківських газет «Слобідський край» та «Харьковские известия» тема протестів була табуйованою (див. моніторинг УОЦР).
Друга лінія: українські ЗМІ - російські ЗМІ. Державні російські телеканали розпочали масовану антиукраїнську кампанію. Вони нав'язували своїм глядачам думку, що євромайдан - це технологія, нав'язана американцями, що Київ охоплений безладом і що постраждали не мирні демонстранти, а самі беркутівці. Паралельно вони вводили в тему євромайдану тему фашизму, спекулюючи українською історією (див. публікацію «Російська пропаганда - назад в СРСР»). Росіяни знову почали розігрувати тему розколу, в їхньому уявленні Україна не може далі існувати в нинішніх кордонах. Найгірше, що держава Україна, яку уособлює нинішня влада, ніяк не відреагувала на цю провокацію. Чи означає це мовчання згоду з таким сценарієм?
- Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?
- Кров, яка пролилася вночі 30 листопада, стала потрясінням для всієї країни. Мені здається, що журналістів у ці дні дуже складно було би стримати, навіть якби цього й хотіли власники холдингів. Але власники частини холдингів, зокрема тих, у які входили основні телеканали країни - «Інтер», «1+1», «Україна», ICTV - схоже, не дуже й хотіли стримувати, принаймні в перші тижні майдану. Думаю, таким чином вони продемонстрували своє ставлення до відмови чинного президента від євроінтеграції, в якій великий бізнес більше зацікавлений, аніж в інтеграції з Росією. Але їхні дії не вийшли за рамки цього інформаційного демаршу - у владній вертикалі нічого не змінилося, хоча, скажімо, той же Ахметов має вплив у парламенті як мінімум на 50 депутатів (але він не вважав за потрібне, очевидно, спонукати їх до голосування за відставку уряду).
Суттєві відмінності спостерігалися в позиції різних холдингів, і я не схильна думати, що це була просто позиція редакційних колективів. Ми розуміємо, що в українських умовах, особливо в такі періоди, як сьогодні, позиція власника завжди визначальна. Отже, що ми спостерігали? Якщо в перші два тижні протестів холдинги Фірташа/ Льовочкіна, Коломойського, Пінчука, Ахметова показували об'єктивну картинку про євромайдан і політичні події, то холдинг Курченка, а також ті медіа, які прийнято відносити до сфери впливу інших членів Сім'ї чи то Медведчука, зайняли з перших днів дещо іншу позицію, замовчуючи окремі події або подаючи їх у досить специфічній інтерпретації. Скажімо, сайт журналу Forbes не помітив, що вночі били людей, а сайт «Кореспондент.net» головними постраждалими зробив беркутівців (див. публікацію «Як деякі ЗМІ ігнорують розгін майдану»).
Окремо потрібно два слова сказати про Перший національний - який виявився лідером необ'єктивності. Абсолютно ганебно виглядав організований на цьому каналі провладний марафон. Ганебно тому, що це канал, який фінансується за рахунок податків громадян і мав би відстоювати їхні інтереси.
- Чи було вами зауважено посутні маніпуляції? В яких ЗМІ їх було більше? Кому ці ЗМІ належали? Яких тем, фактів, позицій перш за все ці маніпуляції стосувалися?
- Маніпуляцій вистачало, в першу чергу в інтернет-просторі, де великий потік інформації і складніше вирізнити фейкові новини. Зокрема, про сайт «Кореспондент.net» я вже згадувала. Ще одна відверта маніпуляція, яку він собі дозволив, стосувалася версій побиття журналістки та громадської активістки Тетяни Чорновол. Зокрема, сайт акцентує увагу лише на версії ДТП, а інші версії замовчує, хоча їх назвали навіть у міліції.
Якщо казати про телеканали, то вони почали згладжувати гострі кути, так би мовити, замовчуючи гострі заяви європейських чи американських політиків. Також починаючи з середини грудня кількість замовчуваних тем у теленовинах почала зростати (зрештою, це можна простежити в моніторингах).
Але найнебезпечнішою маніпуляцією, на мою думку, є спекуляція на темі розділення України. Першими її почали розігрувати російські ЗМІ та відомі російські журналісти, такі як Дмитро Кисельов чи Сергій Доренко. Найгірше, що цю тему підхопили вслід за російськими й деякі українські медіа.
- Чи були впродовж минулого місяця, на ваш погляд, різні періоди в підході ЗМІ до євромайдану?
- Так, перші два тижні, можна сказати, торжествувала правда в ефірі основних телеканалів, але потім вони (окрім хіба «1+1», поки що) почали здавати позиції. В останні дні року, після кадрових змін, на жаль, суттєво змінилася редакційна політика «Інтера» - і не в кращий бік. В інтернет-просторі ситуація була весь час приблизно однакова - там представлена різна інформація, велика кількість сайтів висвітлює події з прихильністю до євромайдану, але є й ті, які представляють протилежну сторону.
- Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?
- Надмір інформації за повної відсутності аналізу - так виглядав інформаційний простір країни, принаймні перші два тижні євромайдану. Цьому є своє пояснення. Події розгорталися з шаленою швидкістю, і журналісти ледве встигали за цими подіями. Саме тому деякі медіа, які працюють онлайн, почали вести пряму трансляцію з Майдану, як-от «Радіо Свобода», «Спільнобачення» чи hromadske.tv. Але це був великий інформаційний потік і не було спроб поглянути на ситуацію глибше, щоби зрозуміти, що стоїть за цими подіями й до чого це призведе, якими можуть бути шляхи виходу з кризи. Інші медіаексперти також звертали увагу на цю особливість. Зокрема, в інтерв'ю MediaSapiens говорив про це Володимир Кулик. Лише ось під кінець року деякі журналісти (наприклад, із «Дзеркала тижня») почали робити спроби виринути з цього інформаційного потоку і бодай якось структурувати інформацію та запропонувати можливі шляхи виходу з кризи.
Окрім того мені, як людині, яка живе в Києві, бракувало об'єктивної інформації зі сходу та півдня. Інформаційна картина Західної України мені була зрозуміла, тамтешні медіа дуже активно висвітлювали і львівський євромайдан, і все, що відбувалося в ці дні на заході. А от Східної та Південної - ні. У більшості випадків довіра до місцевих медіа цих регіонів, принаймнів мене, досить низка. Моніторинги показали, що в деяких регіональних медіа взагалі не помітили протестів, у деяких інформацією відверто маніпулювали (дивіться публікацію «Регіональні медіа - висвітлення подій чи промивання мізків?»).
А центральні ЗМІ подавали лише подієву інформацію - тобто висвітлювали місцеві майдани та антимайдани, заяви місцевих політиків (особливо активними були Добкін із Кернесом) і т. д. Я ж хотіла почути, чим живе в ці дні та що думає про ці події інтелігенція в цих регіонах, середній клас, мені бракувало у ЗМІ їхнього голосу для розуміння повної картини. І це дуже серйозна інформаційна прогалина. Її треба буде спробувати заповнити в наступному році.
- Як би ви схарактеризували цей період життя українських ЗМІ? Найяскравіші, на ваш погляд, явища, оприявнені, стимульовані євромайданом? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції ЗМІ після євромайдану?
- Євромайдан відкриває нову епоху в історії українських медіа. Й тут ідеться не про якісь високі матерії, а про цілком прагматичні речі - про конкуренцію. До 30 листопада на численних медіаконференціях ми багато говорили про нові медіа, про онлайн-телебачення та радіо, про те, що за ними майбутнє. Це були такі собі футуристичні розмови - про десь і колись. Євромайдан несподівано змінив медіареальність. Монополія загальнонаціональних каналів на інфопростір, яка до того здавалася непорушною, хоч ще й не зруйнована, але серйозно похитнулася. Нові телепроекти, які почали мовити в інтернеті, склали загальнонаціональним каналам серйозну конкуренцію.
Ось, наприклад, показники за грудень проекту hromadske.tv. Сайт онлайн-телебачення за місяць відвідали 7 млн 463 тис. глядачів, а на YouTube зафіксовано 8 млн 385 тис. переглядів. Кількість підписників на Facebook зросла до 41,5 тис., у Google+ - 9,3 тис., у Twitter - 31,25 тис. До речі, не меншу конкуренцію традиційним інтернет-майданчикам склали соцмережі, в першу чергу Facebook і Twitter, активність у яких українців зросла в рази. Відтепер дуже багато первинної інформації традиційні медіа беруть із повідомлень активістів та небайдужих громадян із цих соцмереж. Зрештою, комунікація між самими громадянами відбувається через ці мережі.
Щодо найяскравішого та найважливішого - то це неймовірна громадянська активність, у тому числі й інформаційна, та громадське єднання. Чи збережуться вони? Хочеться вірити. Але це буде залежати від багатьох обставин. Дуже слушно написав у статті для «Дзеркала тижня» Володимир Горбулін: «Важливо, щоб ця енергія не виявилася марною й не була поглинута неминучою реакцією. Не менш важливо, щоб суспільний порив не пішов на небезпечні стежки екстремізму». Але він вважає, що нам під силу «розфарбувати майбутнє в яскраві кольори». Я приєднуюсь до цих слів. Хочеться бути оптимістом.