Севгіль Мусаєва: Перше фото Курченка – з його паспорта – ми отримали від читача Forbes

Севгіль Мусаєва: Перше фото Курченка – з його паспорта – ми отримали від читача Forbes

3 Вересня 2013
19486

Севгіль Мусаєва: Перше фото Курченка – з його паспорта – ми отримали від читача Forbes

19486
Екс-журналістка «Forbes Украина» – про розслідування, мобілізацію щодо важливих аспектів у темі нафти й газу, власну зброю у висвітленні торговельної війни Росії й України та журналістську благодійність
Севгіль Мусаєва: Перше фото Курченка – з його паспорта – ми отримали від читача Forbes
Севгіль Мусаєва: Перше фото Курченка – з його паспорта – ми отримали від читача Forbes

Якби Севгіль Мусаєва народилася в іншу епоху, вона би все одно стала відомою журналісткою чи громадською діячкою. Однак медіа нашої доби без таких особистостей втратили би чимало. Попри сучасні формати та силу інфографіки, в яких авторським позиціям тісно, Сева, як називають її колеги, знайшла свою нішу в нафтогазовій тематиці та журналістиці розслідувань. І продовжує залишатися у професії, достеменно уявляючи собі фінансові перспективи. «Дивіться - я люблю спілкуватися з людьми, допитлива, пишу. Де я можу всі ці якості використати, як не в журналістиці?» - каже вона.

 

«Гуманітарій чистої води», як називає себе Севгіль, провела власні розслідування про бізнес Сергія Курченка, нафтогазові справи Нестора Шуфрича і Миколи Рудьковського та статті доходів Юрія Іванющенка. Вона з когорти журналістів, які не ділять життя на будні і вихідні. Причому свої здобутки п'ятиразовий лауреат «Премії ділових кіл PRESSзвание» схильна зараховувати до удачі. «...У цікавій обстановці ми зустрічалися з бізнес-партнером Іванющенка Іваном Аврамовим, який до цього взагалі з жодним журналістом не спілкувався, - розповідає Севгіль Мусаєва. - Тут мене журналістська удача спіткала. Це, до речі, дуже важлива деталь у роботі журналіста. І вона в мене є. Мені вдається у правильний час знайти правильну людину для того, щоб отримати необхідну інформацію».

 

За кілька хвилин, паралельно відповідаючи на робочі повідомлення зі Skype, Севгіль ділиться й тим, як прийняв її Київ, здобувати який вона прибула з Керчі з відмінною українською. «Мене тут узбечкою називали», - каже журналістка. І додає: «Забираючи мене біля офісу УМХ о третій ранку, таксисти зазвичай питали: "Что - журналистка? Вот все вы проститутки"».

 

«Журналістика в Україні вмирає», зі слів Юлії Мостової, але Севгіль Мусаєва продовжує працювати, доводячи протилежне - без зайвих амбіцій і сподівань, що хтось негайно оцінить її публікації. Свої обов`язки Севгіль порівнює з ліхтарником з «Маленького принца». Про становлення журналістки в професії - в інтерв`ю «Детектор медіа».

 

 

«На сторінках Forbes - верхівка айсберга

дуже великої роботи кожного члена редакції»

 

- Севгіль, після звільнення з «Forbes Украина» ви мали кілька пропозицій. Чи визначилися вже з новим місцем роботи?

- Я звільнилася 12 серпня і планувала взяти невеличку перерву, щоби вирішити, чим займатися далі. Поки з відпочинком не виходить - лише декілька днів тому здала останній текст, що вийшов у вересневому номері журналу.

 

Пропозицій справді надійшло достатньо, і не тільки в журналістиці. Для себе я вирішила, що залишати професію не збираюся. Навіть попри на численні розмови серед колег, що в діловому її сегменті після останніх подій робити нічого.

 

Щодо планів - є велике бажання спробувати себе в чомусь новому. Мені здається, зараз унікальний час для створення нових проектів. Як тільки прийму остаточне рішення, обов'язково про нього повідомлю.

 

 

- Що змінилося у вашій роботі після «ночі з 20 на 21 червня», коли стало відомо, що UMH Group (президент Борис Ложкін) і група СЄПЕК (ВЕТЭК) Сергія Курченка підписали угоду купівлі-продажу 98% акцій медіахолдингу UMH? Чи позначилася нова атмосфера в ньюзрумі на вашому рішенні змінити роботу?

- Редакція продовжувала працювати в тому ж самому режимі, що й раніше. Як ви бачите, публікації про Сергія Курченка та групу СЄПЕК і надалі з'являються у Forbes і жодної мови про їхній компліментарний характер немає.

 

Якщо ви про емоційну складову, то такий розвиток подій став для всієї редакції несподіванкою. Я не можу говорити за всіх, але напевно ніхто з колег цю новину не сприйняв байдуже.

 

Журналісти з інших видань особисто мені радили не поспішати з рішенням про звільнення: зачекай, поки ніякої цензури немає, не роби поспішних кроків. Але в якийсь момент я зрозуміла, що треба бути чесною із собою. Я відчула, що такий крок - звільнення - буде правильним і логічним. Якось дивно працювати на людину, про яку ти півроку тому робив розслідування з описом зловживань.

 

До того ж, я працюю в нафтогазовій тематиці, висвітлюю паливно-енергетичний комплекс. Для Сергія Курченка це профільний бізнес, і я не знаю, як читачі ставилися б до моїх текстів, після того як власником УМХ стане група СЄПЕК. І, напевне, працювати на профільного інвестора у нафтогазовій тематиці теж не зовсім правильно. До того ж, я вже почала стикатися з недовірою. Коли я телефонувала домовлятися про інтерв'ю в черговий раз, мене запитали «Так ви ж тепер видання Курченка. То про все писатимете чи ні?». І вже довіри до матеріалів, напевне, не буде.

 

- Чому вам було цікаво працювати з Володимиром Федоріним?

- Будь-яка людина з редакції скаже вам, що це один із найкращих редакторів на пострадянському просторі. Я впевнена, що своїм успіхом проект Forbes в Україні має дякувати саме йому. Для будь-якого керівника дуже важливо постійно розвиватися для того, щоби стимулювати свою команду. Володимир був саме таким лідером. Він заразив кожного члена редакції вірусом трудоголізму та відданості справі, одразу задав дуже високу планку матеріалів, що друкуватимуться у Forbes. Федорін був не просто організатором процесу, він був для всієї нашої редакції наставником, учителем, людиною, яку поважають.

 

 

- Що означає робити журналістське розслідування у форматі «Forbes Украина»? Скільки є часу на підготовку, наприклад, матеріалу про топ-менеджерів компаній Олександра Януковича?

- Все залежить від теми. Були в нас тексти, які готувалися й кілька місяців. Матеріали для сайту, звісно, готуються в прискореному темпі, для текстів друкованого видання дуже жорсткі вимоги, тому на його підготовку надається більше часу.

 

Те, що ви бачите на сторінках Forbes - верхівка айсберга дуже великої роботи кожного члена редакції. На перший погляд читачеві здається: легкі тексти, напевне, вони й пишуться так саме легко. Я неодноразово чула від колег - чим ви займаєтеся у Forbes, це ж щомісячне видання, чому ви так багато працюєте? Але так, як тут, я не працювала навіть у щоденній газеті. Інколи поверталася додому о третій ночі. Могла зустрічатися з джерелами у вихідні.

 

Розслідування про Олександра Януковича - одна з найскладніших тем, якими мені доводилося взагалі займатися. Ніхто не волів розказувати про нього, офіційні коментарі «МАКО» виявилися зовсім неінформативними. Тому я вирішила поїхати до Донецька і спробувати на місці поспілкуватися з кимось із менеджерів. У підсумку мені вдалося потрапити до офісу «МАКО».

 

Ну й, оскільки я мала розповісти про менеджерів бізнесу Януковича, а вони так само не відповідали на мої прохання, пішла шукати цих закритих для преси людей за адресами проживання. Спробувала знайти колишнього директора компанії «МАКО» Едуарда Слинька, Віталія Білякова, директора компанії «Донбаський розрахунково-фінансовий центр». Ніхто мені, звісно, дверей не відчинив. Але я поспілкувалася з їхніми сусідами, з бабусями, які сиділи на лавочці біля під'їзду... У деяких випадках такі люди навіть краще джерело інформації, ніж будь-які головні герої.

 

Несподіване можна дізнатися від друзів дитинства героя. Ще одне добре джерело інформації - звільнені колишні підлеглі :) Допомагає й реєстр судових рішень. Таким чином ти можеш знайти людину, яка судилася з твоїм героєм кілька років тому. Якщо ти її таки розшукаєш, вона може розказати багато всього цікавого.

 

Взагалі, іноді герої публікацій навіть телефонують журналістам Forbes і дивуються: як вам вдалося розшукати для коментарів мого однокласника, з яким я не бачився десять років? Але тут секрету особливого немає: ми користуємося тим, що є у відкритому доступі. Дуже багато людей знаходяться через соціальні мережі.

 

Якщо говорити про текст, який готувався найдовше, то це, напевно, розслідування про Сергія Курченка. З Олександром Акименком ми займалися ним майже два місяці. Було дуже важко знайти людей, які хоч off the record могли щось розповісти про нього. Сашко витратив багато часу на пошук судових рішень щодо компаній списку в Державному реєстрі. Це була дуже цікава і захоплива пригода.

 

 

 

«Перейматися тим, що немає жодних наслідків

для героїв твоїх розслідувань, неправильно»

 

- Поняття розслідування для українських ЗМІ - дуже широке. Які стандарти і вимоги до цього жанру у «Forbes Украина»?

- Forbes здебільшого публікує фічери. Можу сказати єдине: підготовка тексту для журналу - це дуже багатоступенева і кропітка праця. Особисто в мене робота над кожним матеріалом починається з детального вивчення того, що раніше було відомо про героя. Виходячи з цього формується список людей, із якими потрібно поспілкуватися під час роботи над матеріалом. Деколи були списки, що складалися з 80 прізвищ.

 

Потім ти витрачаєш час на пошуки цих людей і намагаєшся вмовити кожного фігуранта списку поспілкуватися з тобою. Звичайно, погоджуються далеко не всі. Особливо в такій тематиці, як нафта й газ.

 

На написання такого тексту витрачається від декількох тижнів до місяців. Хоча бувають і екстрені випадки. Наприклад, фічер про Євгена Щербаня робився двома людьми протягом вихідних.

 

Це був кінець січня, п'ятниця. І генеральний прокурор України Віктор Пшонка повідомив, що прокуратура закінчила розслідування справи про вбивство донецького бізнесмена. І в п'ятницю ж увечері я отримала пропозицію головного редактора написати на понеділок, що собою являв бізнес Євгена Щербаня. Я люблю завдання, які на перший погляд здаються неможливими. І ось ми за два вихідні з Олександром Акименком (екс-заступник головного редактора Forbes.ua, редактор відділу розслідувань. - ТК) шукали людей, які були знайомі зі Щербанем і які могли щось розказати про буремні 90-ті. Врешті-решт ми написали цей текст, і він таки вийшов у понеділок.

 

Загалом героїв публікацій доводилося шукати по дуже цікавих місцях. Якось одного директора компанії, що заробляла на тендерах одного державного підприємства, я знайшла через спортивну організацію, здається, самбо. Подзвонила і попросила, щоб він терміново зв'язався за цим телефоном із приводу участі у змаганнях. Звісно, він мені подзвонив і відповів на мої запитання. Зрештою, є ще один варіант - коли нічого не виходить, людина відмовляється або ти не можеш знайти жодних підходів, я приходжу до героя додому чи на місце роботи як тільки знаходжу адресу.

 

- І як вас приймають? :)

- Частіше не відчиняють двері. Нерідко виявляється, що ці люди за місцем прописки не живуть. Але тут і стіни говорять... Наприклад, директор ДРФЦ Віталій Біляков живе в хрущовці в центрі Донецька. Обшарпаний під'їзд, такі ж сходи. А от на другому поверсі, де розташована квартира Білякова, вже євроремонт, дорогі двері, якось дуже все відрізняється від інших квартир. Коли піднімаєшся на третій поверх, там знову бачиш обшарпані стіни та відсутність будь-якого ремонту.

 

Тобто доволі часто представники істеблішменту або за парканами ховаються, або створюють комфорт і затишок таким ось чином.

 

- Чи були у вашому досвіді чиновники або бізнесмени, які гостинно вас зустріли і відповіли на ваші запитання?

- Не було. Був випадок, коли я написала дуже неприємний, мабуть, для одного чиновника текст. Під час підготовки матеріалу в зустрічі він мені відмовив. А після публікації сказав, що хоча він ображений на статтю, йому хотілося б познайомитися і поспілкуватися...

 

 

- Усі ці пошуки потребують часу. Що мотивує вас і ваших колег із «Forbes Украина»?

- Багато речей. Іноді мотивують і надихають колеги, які роблять краще. Для багатьох журналістика - це справа життя. Дивіться - я люблю спілкуватися з людьми, допитлива, пишу. Де я можу всі ці якості використати, як не в журналістиці? Я отримую великий фан від того, що роблю. Мені здається, що в українську журналістику люди взагалі йдуть не заробляти гроші. Ні, я зараз не кажу про людей, які обслуговують чиїсь інтереси і єдине, що пов'язує їх із професією - це посвідчення press.

 

- Чи є для вас як журналіста проблемою відсутність належної реакції влади на розслідування, що готуються для ЗМІ ціною ризику?

- Журналіст-розслідувач не має перейматися цим питанням. Перш за все, ми працюємо для свого читача. Якщо говорити мовою бізнесу, він - наш головний клієнт. Його не мають цікавити твої особистісні переживання з приводу того, що Генеральна прокуратура не порушила кримінальної справи за фактом зловживання провладних бізнесменів, про яких ти робив розслідування. Він хоче отримати продукт - інформацію, і, навіть виносячи за дужки тему розслідування, його не особливо цікавить, що тобі не відповіли на запит або ти не розшукав героя публікації. Тому ти маєш зробити все можливе для того, щоб надати цю інформацію. Я впевнена, що ми працюємо для читача, і він оцінить важливу роботу. І колись, можливо, такі публікації допоможуть його розумінню негативних явищ. Це такий само обов'язок, як у ліхтарника з «Маленького принца».

 

По-друге, мені дуже сподобалася думка, висловлена колишнім редактором сайту Forbes.ua Леонідом Бершидським у книзі «Ремесло», над якою він зараз працює. Люди, які писали в стіл у 1980-ті роки, теж просто робили свою справу, не особливо на щось розраховуючи. Але саме за їхніми забороненими текстами (у книзі Бершидський наводить такі приклади - «Огонёк» під редакцією Віталія Коротича, «Московские новости» часів Єгора Яковлева) ми зараз можемо уявити, якою була та епоха.

 

І третій аргумент. Якось на конференції ми зустрілися з одним банкіром. Він похвалив одне з моїх розслідувань. Я почала нарікати: мовляв, що з того, що хороша робота, жодної реакції немає. На що він мені відповів: «Люди, які зацікавлені в таких публікаціях, прочитають це. Такі тексти не лишаться поза увагою міжнародних фінансових організацій та інститутів. Їх читають дипломати. І ти не знаєш просто, як це може вплинути на бізнес та репутацію героїв твоїх розслідувань». Ми справді не знаємо, які українські компанії входять до так званих чорних списків міжнародних організацій та як це позначається на їхній співпраці з ними.

 

Тож перейматися тим, що немає жодних наслідків для героїв твоїх розслідувань, неправильно. І йти з професії через це - так само. Ми маємо просто займатися своєю справою і робити це добре.

 

- Як на слово Forbes реагують українські чиновники і бізнесмени?

- По-різному. Чиновники починають жартувати про те, що мільйонів вони не заробляють і ми звертаємося не за адресою. Деяких бізнесменів бренд справді приваблює, але є й ті, що дуже не хочуть опинитися на його сторінках.

 

 


 

 

 «Питання ціни на газ коментує хто завгодно, але рідше за всіх

голова компанії, з якою підписано цей контракт, - Євген Бакулін»

 

- Звідки в журналістки з гуманітарним ухилом така цікавість до нафти й газу?

- Початковий досвід у діловій журналістиці я здобувала в агентстві «Економічні новини». І перше завдання стосувалося проектів НАК «Нафтогазу України» в Єгипті. На той час я взагалі нічого не могла збагнути щодо цієї теми. І саме бажання розібратися підштовхнуло мене до того, що я почала дуже багато писати, читати про нафтогазову галузь. А потім хтось із колег-чоловіків мене образив: мовляв, тобі 20 років, і нафтогаз узагалі не тема для дівчат, припини цим займатися. Можу йому лише подякувати - тепер ця тематика приваблює мене найбільше.

 

- Чи багато у вас конкурентів? У чому саме конкурують у цій тематиці журналісти ділових ЗМІ?

- Можливо, в оперативності. Хоча злої конкуренції між журналістами паливно-енергетичного комплексу немає. Ми всі дуже добре спілкуємося, намагаємося навіть зустрічатися раз на декілька місяців. Обговорюємо якісь важливі свої теми. Це доволі цікавий комунікативний клуб.

 

- Які аспекти в цій галузі, на вашу думку, мало висвітлюються й чому?

- На мій погляд, варто більше приділяти уваги діяльності НАК «Нафтогаз України». Це чорна діра українського бюджету з моменту створення 1998 року - спеціально під президентську кампанію Леоніда Кучми. Із того самого часу навколо компанії постійно виникають історії, пов'язані з очільниками, неправомірним розподілом коштів, якісь корупційні скандали.

 

НАК за 15 років свого існування став ще й інкубатором для бізнесменів, деякі з яких згодом увійшли до рейтингу найбагатших Forbes.

 

Окрема історія - це державні тендери компанії. Судячи з публікацій сайту «Наші гроші», зловживання в тендерах НАК відбуваються постійно. Дивно, коли компанія зі збитками понад 10 млрд гривень закуповує для своїх співробітників осетрину та форель, а відомий скандал із закупівлею бурових платформ - це взагалі нонсенс. Доведено, що платформу було придбано на $150 млн дорожче, але, як кажуть, жоден чиновник не постраждав.

 

Також нині дуже багато дискусій щодо української газотранспортної системи, однак їхній рівень не можна назвати якісним. Як і немає експертної дискусії щодо реформування НАК «Нафтогаз Україна» за видами діяльності.

 

Мені здається, якби, наприклад, питання ГТС розглядалося не лише в політичному аспекті, можна було б дізнатися цікаві речі. Однак це дуже заполітизоване питання і, чесно кажучи, одна з моїх найнеулюбленіших тем.

 

 

- Які теми в паливно-енергетичному комплексі найбільш закриті для ЗМІ? Як у цій сфері діє Закон про доступ до публічної інформації?

- Трапляється, що державні компанії в цій галузі відповідають за 17 днів або через кілька місяців після надісланого запиту. І неодноразово в цих відповідях вони або відмовляються від надання інформації, або пояснюють, чому не можуть відповісти.

 

Дуже рідко з прес-службою будь-якої державної установи вдається побудувати нормальний діалог. Ще кілька років тому перед засіданнями Кабінету Міністрів можна було поспілкуватися з будь-яким міністром. Зараз зробити це буде дуже складно. Навіть якщо ти дочекаєшся під Кабміном міністра енергетики Едуарда Ставицького чи інших міністрів, вони відкажуть тобі однією-двома фразами і поспішатимуть якомога швидше сісти у свій Mercedes-«кубик».

 

Останній раз Ставицький не знайшов часу дати Forbes інтерв'ю, хоча коли обіймав посаду голови Державної геологічної служби, він залюбки спілкувався із журналістами. Зараз інтерв'ю з міністром Ставицьким можна отримати лише письмово.

 

Загалом, чиновників і бізнесменів із паливно-енергетичного комплексу дуже важко розговорити й дуже важко дістати. Це взагалі одна з найскладніших категорій співрозмовників. Якщо ти навіть спіймаєш їх або на засіданні Кабінету Міністрів, або на якійсь події, вони почнуть або від тебе тікати, або хамити.

 

Коли міністерство очолював Юрій Бойко, була така сама ситуація. Як тільки людина пересідає в крісло міністра чи керівника НАК «Нафтогаз» чи дочірніх її компаній, вона перестає бути доступною до преси. Найцікавіше, звичайно, з очільниками НАК. Мені, наприклад, дивно, що питання ціни на газ коментує хто завгодно, але рідше за всіх голова компанії, з якою підписано цей контракт, - Євген Бакулін.

 

Усе це дуже ускладнює роботу енергетичних журналістів. Джерел новин небагато, а чиновнику ти можеш поставити запитання, коли він дає свої брифінги під час засідання Кабінету Міністрів.

 

На вмовляння відомих бізнесменів так само доводиться витрачати декілька років. Наприклад, Дмитро Фірташ протягом двох із половиною років так і не дав інтерв'ю «Forbes Украина». Часто це закінчується тим, що ми пишемо матеріал без участі героя, за інформацією, зібраною з власних джерел.

 

- Наскільки я зрозуміла з ваших публікацій, навіть біографічні дані чиновників чи бізнесменів із цієї сфери є часто недоступними. Це лише українська традиція?

- Біографічні дані чиновників, як правило, публікуються на сайті профільних міністерств чи державних компаній, але мають дуже скорочений вигляд. Чиновники не люблять згадувати, що очолювали якісь приватні компанії та мали чи мають власний бізнес. Зрозуміло з яких причин :)

 

Щодо бізнесменів чи топ-менеджерів якихось компаній, то все залежить від рівня публічності цієї компанії. Траплялися, звісно, такі випадки. Прес-служба компанії «МАКО», наприклад, відмовилася надіслати біографію та фото генерального директора Тетяни Галенко. Така сама ситуація виникла із Сергієм Курченком. Його перше фото нам надіслав невідомий читач через півтора місяці після публікації розслідування, коли він став уже власником футбольного клубу «Металіст». Це було фото з першої сторінки паспорта. У листі людина зазначила, що хтось звернувся до нього з проханням перевірити людину, яка хотіла придбати нерухомість в Австрії.

 

Інформацію про дату народження бізнесмена, про те, у яких вишах він навчався, ми також отримували зі своїх джерел. Це було складно.

 

Щодо найбагатших людей Росії, я думаю, ситуація не надто відрізняється від української. Російському Forbes теж не завжди вдається домовитися про спілкування з учасниками рейтингу найбагатших, є так само зовсім непублічні фінансово-промислові групи. Чиновники ж часто спілкуються із журналістами в найкращих традиціях радянської пропаганди. Принаймні так це виглядає, коли дивишся новини будь-якого російського телеканалу. Особливо мені подобається формат, який я називаю «на килимі в Путіна». Це коли президент Росії запрошує на бесіду перед камерами голову «Газпрому» Олексія Міллера чи якогось іншого чиновника і показово вичитує або хвалить. Дуже смішно виглядає. Чи можна це назвати публічністю? Думаю, що навряд.

 

 

- Чи безпечно працювати в цій тематиці? Чи відчуваєте тиск? Одного разу ми писали, що прес-служба СЄПЕК не надала вам акредитації нібито через те, що ви невчасно звернулися.

- Ступінь безпеки залежить від тем, хоча рідні, звичайно, переживають. Якщо ти просто пишеш бізнесові новини стосовно того, скільки в цьому році споживатиме газу Україна, тобі, ймовірно, остерігатися нічого. Інша справа - коли намагаєшся розкрити діяльність деяких компаній, які якимось чином заробляють на бюджеті. І тут загрози життю, напевне, немає. Але загроза судових позовів є завжди, і неодноразово мені герої матеріалу ще до публікації обіцяли, що подадуть до суду. Щоправда, мені лише обіцяли позови та надсилали «попереджувальні листи».

 

Щодо СЄПЕК, це була цікава історія. Відмовили не лише мені, Сергію Щербині, а й кільком колегам. Із формулюванням, що ми пізно звернулися. Я знаю, що інші журналісти, які звернулися до прес-служби того ж дня, акредитацію отримали. Тим паче я не потребувала трансфера: журналісти «Forbes Украина» ніколи не їздять у відрядження коштом компаній. Я просто просила акредитацію саме на НПЗ на прес-конференцію. Гадаю, що прес-служба СЄПЕК на той час остерігалася незручних запитань.

 

- Якою ви бачите свою позицію у висвітленні торговельної війни Росії й України? Які аспекти потребують тут найбільшої уваги?

- Позиція журналіста зрозуміла - максимально повно та об'єктивно висвітлювати розвиток подій навколо торговельної війни. Мені, наприклад, зараз як читачеві не вистачає інформації стосовно можливих та реальних збитків кожного з експортерів, якими можуть бути наслідки такої торговельної війни не тільки для товаровиробників. Кожну заяву українського чи російського чиновника має бути перевірено. Якщо хтось із російської сторони каже про порушення митного законодавства українськими експортерами, ми маємо знайти або не знайти (якщо інформація не відповідає дійсності) конкретні приклади порушення такого законодавства.

 

На мій погляд, будь-який нормальний уряд у будь-якій нормальній країні став би на захист свого експортера й товаровиробника. Зараз ми виносимо за дужки назви найбільш постраждалих українських фінансово-промислових груп і прізвища їхніх власників. У нас є умовний товаровиробник, у якого на підприємстві працює декілька тисяч осіб, і завтра ці люди можуть залишитися без коштів для існування. Уряд мав би направити всі сили та увагу на вирішення такого питання. Українські чиновники, судячи з подій останніх декількох днів (інтерв'ю відбувалося в серпні. - ТК), воліють просто відмовчуватися. Мені здається, в такій ситуації ми маємо вимагати від них оприлюднення не лише нормальної позиції, але й засобів вирішення ситуації.

 

- Разом із Борисом Давиденком ви започаткували добру традицію щодо подарунків прес-служб. Замість хизуватися ними чи, навпаки, повертати, створили до Дня журналіста у 2012-му благодійний аукціон, на якому розпродаються подарунки. Який обсяг коштів вдалося зібрати відтоді і як їх було використано? Хто може долучитися до аукціону?

- Ідея аукціону виникла спонтанно. Як зараз пам'ятаю, ми з Борисом обговорювали, що ці подарунки, які нам дарують на свята, потім збирають пил і ніхто ними не користуються. Може, спробувати їх продавати? Ми прийшли до колег, які нас підтримали. А через годину я вже зареєструвала групу у Facebook. Були деякі сумніви щодо того, чи правильно нас зрозуміють піарники цих компаній і колеги. На щастя, всі все зрозуміли. Ми не очікували такої активності. Перший аукціон зібрав 76 тисяч гривень за три місяці. Кошти ми тоді збирали для дітей Трипільської школи-інтернату - купили нові меблі та ліжка.

 

У грудні провели благодійну виставу «Лети, метелику». Діти з театральної студії своїм виступом збирали гроші на лікування своїх онкохворих ровесників. Взимку пройшов другий аукціон, ось нещодавно в серпні закінчився третій. Загалом за рік його існування ми зібрали на благодійні цілі 220 тисяч 54 грн. Окрім дітей із Трипілля допомогли проекту «Таблеточки», що спрямований на закупівлю ліків для онкохворих дітей, та відділенню нефрології дитячої лікарні.

 

Єдина проблема: нам із колегами Лесею Войтицькою та Юлією Бєлінською («Forbes Украина») власними силами займатися аукціоном складно через дефіцит часу. Ми шукаємо волонтерів для проекту. Так само, як покупців і продавців лотів. До аукціону може долучитися будь-хто у нашій групі на Facebook.

 

 

 

Довідка «Детектор медіа»:

 

Севгіль Мусаєва народилася 18 червня 1987 року в місті Джума (Узбекистан). У 1990-му, коли кримським татарам дозволили повернутися до Криму, родина переїхала до Керчі. У республіканській пресі почала друкуватися ще під час навчання в школі, а з 9-го класу відвідувала місцеву Школу журналістики.

 

На час вступу до Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка мала у творчому доробку понад 80 публікацій, членство у Малій академії наук та отримувала стипендію Ради міністрів Криму за особливі успіхи в науково-практичній діяльності у сфері журналістики.

 

Працювала в агентстві «Економічні новини», виданнях «Дело», «Власть денег», «Forbes Украина». П'ятиразовий переможець «Премії ділових кіл PRESSзвание».

 

Сестра - Елядіє Мусаєва - працювала на СТБ. Кінорежисер-початківець, чия стрічка OTUZ про депортацію кримських татар була представлена на МКФ «Молодість». Нині Елядіє Мусаєва мешкає в Нью-Йорку.

 

Фото Максима Лисового

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
19486
Коментарі
9
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Рыген Балсо
3887 дн. тому
2 Журналіст, Реонольдович Журналистика вообще слабо совместима с самопиаром. Журналист должен быть как диверсант - тихо сделал, не привлекая к себе лишнего внимания, и тихо ушел, а потом появляется текст, который расставляет все точки над i. А когда человек озабочен вопросами самопрезентации, появляется такая вот полупрожеванная и полупереваренная ерунда (см "расследования" Форпса-У)
Эмин
3887 дн. тому
Ой, моя куколка. Еще ты не дотягиваешь до Кони Сошкиной.
Журналіст
3887 дн. тому
Українська журналістика, як нажаль і українська політика, завдяки таким "героям" будується на перекручуванні фактів та відвертій брехні. Таким "борцям за справедливість" здається що їх бояться, від них ховаються. І все було б добре, якби все це не робилось задля того, щоб тобі дали грошей за мовчання. Сумно...
Реонольдович
3887 дн. тому
Деякі журналісти Форбсу дуже схожі на розповсюджувачів Гербалайфу. Ефекту жодного, а от пихи - аж через верх. Починаючи з першого номеру, в якому пінчука гвалтували нібито 8 годин. В підсумку - в статті жодної нової інфи. Зате скільки пафосу. А сенс цієї казочки в тому, що решті українських журналістів якраз не вистачає здорових понтів. Бо ті справжні герої-журналісти, що першими написали по межигіря, що пробирались в високі кабінети реально, а не просто пошарпали за ручку, не залишились в памяті народній. Зовсім інша справа - понтові розповіді про те, як я зайшла в офіс МАКО і мене нікуди не пустили, бо це справжня журналістська удача. Федорін і отой лисий друг з космосу чудово накачали понтами наших хохлів у Форбсі. І це справді їх головна заслуга. Правда, останній рік вони понти почали здуватись, бо це штука тимчасова і непевна. Заради правди скажу й таке. У Форбсі багато чудових людей і профі. Саме на них тримається вся справа. Але їм за роботою нема коли займатись понтами, тому телекритика й не бере у них інтервю.
Клиника
3887 дн. тому
"Ніхто мені, звісно, дверей не відчинив. Але я поспілкувалася з їхніми сусідами, з бабусями, які сиділи на лавочці біля під'їзду... У деяких випадках такі люди навіть краще джерело інформації, ніж будь-які головні герої." Плакать никому не хочется? Уровень журналистики в Форбс после таких цитат нельзя поднять выше немецкого желтого BILD. Впрочем, Форбс даже на Западе "уже не тот", а про Украину и так все понятно, что здесь он даже уже как-то совсем не тот. Читал Форбс два раза - сенсаций в расследованиях не нашел ни одной, все в широких кругах и так все знают, что происходит в отрасли. Не знают только сами бабушки на лавочках у подъезда, для них такие откровения расследования и расчитаны. Остальным читателям Америку "расставшиеся расследователи" не открыли абсолютно.
Танька
3888 дн. тому
Странно, почему же Севгиль уволившись из Форбса все время говорит не от своего имени, а от имени издания. Она себя без Форбса уже не представляет? Зачем тогдаувольнялась? А еще такое впечатление, что одна восторженная маленькая девочка взяла интервью у другой восторженной маленькой девочки. Такой симпотненькой, как котеночек. Мимими... К которой все так и относятся. В результате пафосный восторг милого котеночка, который вероятно имеет мало общего с действительностью.
бездельник
3888 дн. тому
Даешь еще и интервью с Акименкой!!!
Читатель
3888 дн. тому
Севочка - очень хорошая девочка. Ничего не имею против нее. Но есть один момент, о котором ей полезно знать. Так сказать на будущее. Молодость - не порок. Но именно по неопытности своей, Сева часто попадалась на крючок тех, кто делал через нее сливы. То есть это была не журналисткая удача, о которой тут шла речь, а просто журналистку использовали в темную. А потом потешались и над ней и над ее редакторами. А в остальном, ты умница и красавица. Побольше бы таких журналистов!!!
Рыген Балсо
3888 дн. тому
Севгиль Мусаева это теперь такой новый Брежнев, я понял. "Малую землю" хоть пишет уже?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду