Ухвалений на виконання зобов'язань перед Парламентською асамблеєю Ради Європи закон, незважаючи на свою назву, не в змозі забезпечити повну прозорість власності українських медіа, адже кінцевих (бенефіціарних) власників ЗМІ ми все одно не дізнаємося, вважає частина опитаних «Детектор медіаю» фахівців.

У нашому опитуванні медіаюристи, політики та медіаексперти оцінюють положення нового закону та відповідають на запитання:

1. Що змінює для ЗМІ цей закон?

2. Чи справді закладені в ньому норми здатні зробити структуру власності ТРК більш прозорою й запобігти монополізації, враховуючи, що заборона на офшори у складі засновників чи власників стосується лише безпосередніх власників чи засновників, а не кінцевих власників?

3. Наскільки закон відповідає рекомендаціям ПАРЄ?

Відповідають Юрій Крайняк, Ігор Розкладай, Роман Головенко, Олексій Погорєлов, Олег Наливайко, Олена Бондаренко.

Юрій Крайняк, керівний партнер юридичної компанії Jurimex:

1. Судячи з прийнятого парламентом тексту, закон писався нашвидкуруч і, мабуть, уночі. Не знаю, що скажуть із цього приводу наші європейські партнери (для яких цей закон і приймався), але по суті він змінює лише одну принципову річ: новоприйнятий закон забороняє діяльність телерадіоорганізацій, засновниками або власниками яких є офшорні компанії. Але наклавши таку заборону, законодавець не роз'яснив, як бути тим мовникам, які отримали офшорних засновників ще до прийняття закону. Закон забороняє діяльність таких мовників, але при цьому не скасовує їхніх ліцензій, тоді як за законодавством ліцензія є єдиним і достатнім документом, що дає здійснювати мовлення. Тож виникає певна колізія: з одного боку, закон каже, що власник ліцензії має право здійснювати мовлення, а з іншого - наявність у складі засновників ТРО хоча б однієї офшорної компанії не дозволяє їй здійснювати свою діяльність.

Поки зарано казати, як саме Національна рада реагуватиме на діяльність таких мовників, але, судячи з загальних тенденцій її діяльності, вона обов'язково щось вигадає.

Решта змін, які вносяться законом про прозорість, мають здебільшого декоративний характер і нічого принципового не змінюють. Так, при реєстрації друкованих ЗМІ заявник має надавати інформацію про пов'язаних осіб. При цьому закон не передбачає ані необхідності якось підтверджувати цю інформацію, ані процедури її перевірки. Тому орган реєстрації має просто приймати надану заявником інформацію на віру.

Ухвалена парламентом редакція закону дозволяє заявнику безкарно вносити до складу пов'язаних осіб Президента України, будь-кого з колишніх міністрів республіки Куба або навіть Спайдермена - за законом орган реєстрації має прийняти ці дані без жодної перевірки.

Те саме стосується й телерадіоорганізацій: за прийнятими Верховною Радою змінами при поданні заяви про видачу або продовження строку дії ліцензії ліцензіат має надавати дані про пов'язаних осіб. Але, зобов'язавши зазначати найменування пов'язаних осіб (частина 2 статті 24 Закону про телерадіомовлення), законодавець одночасно з цим не передбачив обов'язку надати документи, які б підтверджували, що саме ці особи є пов'язаними (частина 3 статті 24 Закону). При цьому Закон забороняє Національній раді вимагати від заявника будь-які інші документи, крім вказаних у частині 3 статті 24. По суті це означає: якщо заявник вказує в заяві про видачу ліцензії, що пов'язаними особами є Спайдермен та хоббіт Фродо, Національна рада має просто автоматично перенести ці дані до ліцензії без додаткової перевірки.

Ще одне зауваження: за прийнятим законом, склад пов'язаних осіб має зазначатися лише в нових ліцензіях (ліцензії, видані або продовжені після прийняття закону). Чинні ліцензіати не повинні переоформлювати свої ліцензії, адже в законі немає підстави для переоформлення. Ба більше: внесений до ліцензії перелік пов'язаних осіб надалі може змінюватися лише при продовженні ліцензії. А до цього моменту зміна складу пов'язаних осіб не є підставою для переоформлення ліцензії з метою внесення до неї відповідних змін - законодавець просто «забув» внести відповідні зміни до статті 35 Закону про телерадіомовлення.

Зрозуміло, що вказані зміни хоч і, даруйте за тавтологію, змінюють певні процедурні питання, проте мають суто візуальний характер. Щоби цей закон справді запрацював, його потрібно змінювати, причому змінювати кардинально.

2. В принципі, відповіді на попереднє запитання достатньо, щоби переконатися, наскільки запропоновані законом правила відповідають його назві. Але крім процедурних недоліків, описаних вище, можна навести й найголовнішу світоглядну ваду: прийнятий закон в принципі не здатний забезпечити прозорість власності українських медіа. Встановлені правила прозорості матимуть сенс лише тоді, коли вони дозволятимуть розкриття інформації про кінцевих (бенефіціарних) власників ЗМІ. Замість цього закон зобов'язує надавати інформацію лише про «власників власника», тобто про фірму, яка володіє іншою фірмою - засновником засобу масової інформації. Таким чином, замість дізнатися, що кінцевим власником ТРК «Горобці» є Василь Чесний, Національна рада може дізнатися лише те, що власником ТОВ «ТРК "Горобці"» є ТОВ «Великі Горобці», а власником ТОВ «Великі Горобці» є кіпрська фірма Gorobtsi LTD.

Як на мене, більш дієві механізми було запропоновано законопроектом №2074, внесеним Миколою Томенком і Миколою Княжицьким у січні 2013 року. Там було передбачено й відкриття схеми власності ЗМІ, й перевірку достовірності наданих відомостей, і оприлюднення їх. Але цей законопроект Верховна Рада просто відмовилася розглядати.

3. Рекомендації ПАРЄ сформульовано досить загально, вони дозволяли Україні вирішувати питання прозорості в будь-який спосіб. Єдина умова: в результаті дії закону медіавласність мала би стати дійсно прозорою і зрозумілою.

Думаю, прийнятий Верховною Радою закон лише за назвою відповідає очікуванням ПАРЄ. Запропоноване ним регулювання не вирішує жодного принципового питання, і я не впевнений, що ПАРЄ буде в захваті від того, як Україна виконала ці рекомендації.

Ігор Розкладай, юрист Інституту медіа права:

- Прийняття закону нагадує давню українську приказку «Загадай дурному богу молитися, він і голову розіб'є» - таке загальне враження від ухваленого закону. Але по порядку. Наша організація займалася прозорістю власності на медіа з початку своєї діяльності. Зокрема, ми перевіряли можливість легального отримання інформації про власників. Наше дослідження показало, що всі загальнонаціональні телеканали, які ми досліджували, мали складні системи власності, які рідко доходили до фізичних осіб. Таких ми знайшли в частині 5-го каналу та в телеканалі М1. А ось, приміром, телеканал «Інтер» 2005 року ховав основних власників на Британських Віргінських островах, а за два роки, ліквідувавши схему, перебазувався на Кіпр, який хоч і не є офшором де-юре, але таки є де-факто.

Саме тому ми вважали, що потрібно запровадити систему, яка б дозволила знати, хто той добродій, який утримує той чи інший телеканал (очевидно, що ТБ в Україні не є бізнесом). Ми не вважали, що в пресі це є нагальним питанням, адже саме ТБ є основним важелем впливу на мізки українців. Про силу візуальних образів висловилася ще 1995 року Парламентська асамблея Ради Європи в своїй рекомендації №1276: «Образи все більше оточують нас та впливають на нас. Це фото й кіно, а також телебачення, відео й комп'ютери. Візуальні образи стають набагато потужнішими. Хвиля візуальної образності настільки могутня, що нині ми зіткнулися з явищем "віртуальної реальності", яке породжує ризик маніпулювання образами, що ілюструють новини, та інформацією, що їх супроводжує».

Тож коли в проекті з'явилося регулювання прозорості преси, це викликало здивування.

Про необхідність запровадження прозорості власності на засоби масової інформації висловилася ПАРЄ у своїй резолюції 1466 (2005) щодо зобов'язань України. До того ж, ратифікована Україною Конвенція про транскордонне телебачення у ст. 6 каже про надання інформації про «місцезнаходження й статус телемовника, прізвище законного представника, структура капіталу, характер, мета й порядок фінансування...». До того ж існує давня рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (94) 13 «Про заходи щодо сприяння прозорості ЗМІ», яка чітко встановила, що «члени громади повинні мати доступ... до певної основної інформації про ЗМІ; ці відомості давали б їм можливість формувати думку про те, яку цінність має інформація, ідеї та міркування, що їх поширюють засоби масової інформації».

Що ж дає ухвалений закон?!

«Забороняються створення та діяльність телерадіоорганізації, засновником (співзасновниками), власником (співвласниками) якої є нерезидент (нерезиденти), що зареєстрований в одній з офшорних зон, перелік яких визначений Кабінетом Міністрів України»

Відповідно до Закону про телебачення і радіомовлення, телебачення - це юрособа, що отримала ліцензію на мовлення. Тобто сама ТРО - це перший рівень власності, а на другому заборонено участь офшору. Але Кіпр, де базуються багато ТРО, офшором де-юре не є, тому прагнення прикрити офшорну лавочку торкнуться радше радіокомпаній. Але будь-який юрист ТРО створить компанію-резидент-прокладку, яка легко нівелює цю заборону.

Ще одне положення: ТРО, яке подається на ліцензію, має вказати додатково інформацію про пов'язаних осіб. Пов'язана особа - це юридична або фізична особа, яка здійснює контроль за засновником (співзасновниками), власником (співвласниками) телерадіоорганізації. Тобто є ТРО, є її засновник і є третій рівень, який прямо чи опосередковано контролює другий рівень власності. Причому йдеться про юридичну або фізичну особу. Цілком зрозуміло, що юрособа не може в більшості випадків вважатися кінцевим бенефіціаром, бо за нею завжди стоять фізособи, про яких інформацію не буде отримано.

І головне, в разі зміни засновника або управлінських та наглядових органів ліцензіат має переоформити ліцензію, що створює додатковий паперовий тягар для ТРО і регулятора.

В сухому залишку:

1) закон прийнято про людське око: суспільство так і не отримає інформації про реальних бенефіціарів,

2) ТРО отримає тягар постійного переоформлення додатків до ліцензії;

3) деяким ТРО доведеться створити фірми-прокладки для уникнення офшорних обмежень.

Тож закон неефективний і потребує кардинальної зміни з принципу заборон, обмежень і неефективного використання деревини на принцип інформування, який має забезпечити суспільство інформацією про те, хто і як володіє ТРО.

Роман Головенко, юрист Інституту масової інформації:

1. Новоприйнятий закон частково покращить прозорість медіавласності (передусім маю на увазі ТРК), особливо це стосується тих, що не мають складної структури власності.

2. Закон не є досконалим. Я не бачу в ньому чіткого зобов'язання розкривати кінцевого власника - фізичну особу. Залишається достатньо механізмів, аби в холдингах зі складною структурою власності приховати кінцевого власника (наприклад, розподіливши контрольний пакет між кількома структурами, жодна з яких не матиме 50%, а за законом 50% - мінімум для розкриття інформації про пов'язану особу). Є претензії до формулювання щодо обмеження на засновництво ТРК юрособами з офшорних зон: Кіпр у нас формально не офшор, крім того можна вибудувати через засновництво ланцюжок із трьох юросіб: материнська структура з офшору, її дочірка в Україні, яка вже й засновує тут ТРК - і обмеження обходиться!

3. Рекомендації ПАРЄ не дуже чіткі, але, я думаю, в Європі є консенсус із приводу того, що в них мається на увазі щодо прозорості власності. Тому прийнятий документ відповідає їм наполовину або й менше, оскільки дає можливість не розкривати кінцевого власника в складних холдингах.

Олексій Погорєлов, генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси:

1. Цей закон мало бути прийнято, бо Україна взяла на себе відповідні зобов'язання. Зміни для видавничих проектів (як друкованих, так і цифрових), є, здебільшого, технічними.

По суті, для преси (традиційної та цифрової) є 4 новації:

1) ст. 10 закону доповнено поняттям пов'язаних осіб, які можуть впливати на видання;

2) ст. 12 (порядок реєстрації) доповнено визначенням пов'язаних осіб;

3) ст. 15 доповнено можливою причиною відмови в реєстрації видання - порушення вимог щодо монополізації;

4) ст. 32 доповнено вимогою зазначати у вихідних даних прізвище й ініціали особи, відповідальної за випуск відповідного номеру видання.

Тепер короткі коментарі по кожній новації:

1) Закон про пресу забороняє монополізацію (здійснення контролю) більше 5% загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованихname="1401a57b43d116f6_1401a117068ace46_o61"> ЗМІ. Фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше 5% таких видань. Але постає питання, а як же визначити, що таке ці 5%?

В Україні на сьогодні є зареєстрованими, тобто юридично діють, понад 30 тисяч друкованих ЗМІ. Точна кількість загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих ЗМІ нам невідома. Припустимо, що таких в Україні половина (15 тисяч), тож потенційний монополіст має контролювати не менше 750 загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих ЗМІ. Про таких «потужних видавців» нам в УАВПП не відомо.

2) Ймовірно, в заяві про реєстрацію друкованого ЗМІ з'явиться новий рядок щодо пов'язаних осіб. (Хоча поки невідомо, як саме Державна реєстраційна служба виконуватиме цю новацію.) Важко сказати, як саме ця норма допоможе додати прозорості питанню медіавласності, адже для доведення ризику монополізації, знову ж таки потрібно знайти сім сотень підконтрольних ЗМІ. Ця новація радше стане приводом для комічних випадків, приміром, як визначити, чи члени сім'ї засновника здійснюють контроль за виданням: «У разі якщо одним із співзасновників (співвласників) друкованого засобу масової інформації є фізична особа, пов'язаними з нею особами вважаються також члени її сім'ї (чоловік, дружина, діти та батьки, мачуха та вітчим, рідні брати, сестри та їхні діти, чоловіки (дружини), спільно з якими вона здійснює контроль за друкованим засобом масової інформації». А як визначити, чи спільно я з дружиною здійснюю контроль за заснованим мною виданням, чи окремо? Я вважаю, що сам факт того, що я одружений, не є підставою автоматично вважати мою дружину особою, яка разом зі мною здійснює контроль за заснованим мною ЗМІ.

3) Те саме, що в попередньому коментарі.

4) Нешкідлива норма, яка не має великого значення. Стаття 32 Закону передбачає зазначення у вихідних даних головного редактора видання. Стаття 23 Закону про пресу визначає, що саме редактор видання є відповідальним за діяльність ЗМІ, він і несе відповідальність за номер. Фактично зміни до закону вимагають поряд із ПІБ редактора видання вказувати відповідального за номер. Якщо головний редактор і відповідальний за випуск різні особи - це має сенс. Але в більшості видань окремої особи, відповідальної за номер, немає. Це той самий головний редактор.

3. На мій погляд, це запитання потрібно ставити ПАРЄ, тому що це вони давали рекомендації. Отже, саме вони мають оцінити, наскільки Україна ті рекомендації виконала.

Олена Бондаренко, перший заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації (коментар поширено прес-службою Партії регіонів):

- Данный закон устанавливает следующие правила в государстве: теперь граждане будут четко знать, кому принадлежит то или иное СМИ. То есть возможности прятаться за фиктивными фирмами и именами у реальных собственников практически минимальны.

Достижение данного закона в том, что в нём предусмотрено следующее: если родственник того или иного чиновника владеет тем или иным СМИ - общество будет знать об этом. То есть если кто-то и попытается прикрыться родственниками или близкими людьми и зарегистрировать СМИ на них, то всё равно данный закон покажет реального собственника через родственные связи. Ведь закон вносит изменения в законы о печатных СМИ и о телевидении и радиовещании, согласно которым в случае если одним из соучредителей (совладельцев) печатного СМИ или телерадиоорганизации является физическое лицо, связанными с ним лицами считаются также члены его семьи, совместно с которыми оно контролирует соответствующие СМИ.

Этот закон также важен тем, что накануне Вильнюсского саммита, который состоится в ноябре, Украиной выполнено еще одно из ее обязательств. Это приближает нас к европейским стандартам, к подписанию Соглашения об ассоциации с ЕС.

Появление такого закона стало возможным только благодаря слаженной работе Президента, Кабинета Министров и Верховной Рады. Ведь данный законопроект является правительственным, его рассмотрел и принял парламент, а Президент своей подписью подтвердил соответствующие устремления Украины относительно обеспечения прозрачности отношений собственности касательно СМИ. Это лишний раз доказывает, что только слаженная работа ветвей власти способна дать результат. И необходимо меньше слов о демократии, а больше дел и шагов в ее продвижении.

Олег Наливайко, голова Національної спілки журналістів України (коментар із сайту НСЖУ):

- Це закон із переліку тих, які ми маємо прийняти в нашій галузі, щоби рухатися далі до Європи, до Вільнюського саміту. Він однозначно необхідний для українського бізнесу, бо зніме дуже багато запитань і звинувачень медійних структур у заангажованості.

На сьогодні про медіавласників, особливо телевізійних ЗМІ, ми тільки здогадуємося. Про них пишуть, вони самі коментують, що той чи інший ресурс перебуває у їхній власності, але згідно з офіційними паперами там назви маловідомих офшорних компаній.

Я думаю, що спочатку має бути й роз'яснювальний момент. Тут законодавець має виховувати культуру власників, із тим щоб не вийшло, що це буде одним із таких законопроектів, які треба було прийняти до Вільнюського саміту, але він не працюватиме.

Над опитуванням працювали Наталія Данькова і Вікторія Білаш