Олександр Бригинець: «Режисером Дня Києва, мабуть, буде хтось не дешевший від Спілберга»
Олександр Бригинець: «Режисером Дня Києва, мабуть, буде хтось не дешевший від Спілберга»
Олександр Бригинець, відомий музичний продюсер, а нині депутат Київради від Блоку Юлії Тимошенко, визнає, що коли він тільки-но почав працювати в Комісії з питань культури та інформаційної політики, то передбачав, що Комісія, через персональний склад (троє з п’яти членів Комісії – люди театральні: режисер Михайло Резнікович, актор Анатолій Хостікоєв та голова Комісії Олександр Прогнімак, який є автором п’єс), лобіюватиме інтереси театру. Натомість слово «театр» у роботі випливло лише один раз, коли йшлося про руйнування будинку Театру Оперети. Питання культури опиняються у фокусі уваги не те щоби випадково, але, скажімо так, як побічний продукт абсолютно інших, «серйозніших питань»: так, питання 10 муніципальних кінотеатрів вигулькнуло через спробу розглянути приватизаційний список, та питання парків актуалізувалося через «віагру для депутатів» - п’янке і збудливе голосування щодо київських землевідводів.
Ім’я Олександра Бригинця тільки за останній місяць фігурувало у зв’язку з трьома справами: побиття у сесійній залі Київради 7 грудня, справах «Вечірки» та муніципальних кінотеатрів. Щодо кінотеатрів, то Бригинець уточнив одразу:
- Найближчим часом це питання розглядатися не буде. На цій сесії ніяких інших питань, крім бюджету Києва та тарифів (якщо нас не обдурили), не голосуватиметься. Для Києва питання тарифів і бюджету є надзвичайно важливими, і якщо влада захоче спровокувати ситуацію, то вона знову винесе якісь додаткові питання на голосування, щоб таким чином відкласти ці голосування. Адже ситуацію спровокувати дуже просто: закладаєш відверто провокаційне питання до порядку денного, і тоді відбуваються такі історії, як 7 грудня: із побиттями, штовханиною, блокуванням… Розумієте, провокації потрібні для того, щоби прискорити процеси…
- Що означає «прискорити процеси»? Про що йдеться?
- Я поясню. Мені здається, що сама влада знає, що вона ненадовго. І тому вона намагається заробити якомога швидше. Вдумайтесь: 200 з чимось – здається, 250 – земельних питань за одну сесію! Плюс приватизаційні питання… Та сама скандальна історія з кінотеатрами… Є бажання швидко прибрати до рук всю муніципальну власність, всю землю… І це робиться методом бурі і натиску – щоби народ не встиг оговтатися.
- А що ще не вкрали і що ще можна вкрасти? За що ведеться боротьба – «огласіте спісок»?
- Є три основні напрямки. Перший – бюджет. Найпростіші схеми – це те, що зараз відбувається з тарифами. Бюджет скеровується на погашення соціальних виплат по тарифах, і гроші тут же напряму скеровуються до компаній, які є приватною власністю кого-треба. Навіть не треба чекати, поки люди підуть в касу і оплатять свої комунальні рахунки… Другий напрям – це власність. Іде спроба не на аукціонних, а на конкурсних засадах приватизувати комунальну власність Києва. На думку експертів, різниця між конкурсною та аукціонною ціною 1:5. Таким чином, якщо зараз швидко приватизувати ті самі кінотеатри, то приватизація відбудеться за 20 % вартості. Ну, і третє: земля... Знаєте, у нас такий жарт побутує в Київраді, що Леонід Черновецький так любить допомагати жебракам, що усіх киян прагне перетворити на жебраків...
- Коли ми зараз критикуємо київську владу, то деякі читачі можуть сприйняти це, як твердження, що попередня влада була краща. На вашу думку: щось у Київраді змінилося порівняно з попередньою київською владою?
- Ні, не змінилося. Але темпи значно прискорилися. Цинізму стало більше. Минула влада робила те саме, тільки «стидліво» - отже, знала, що робить щось незаконно. А ця – можливо, теж знає, але не соромиться. Ніби так і треба! Ось ще приклад: історія з банком «Хрещатик». Коли один чиновник без дозволу Київради дозволив емісію, що є, по суті, злочином проти міста, а потім Рада прийняла рішення викупити цю емісію, залишивши контрольний пакет у Києва, але фактично ця емісія лишилася не викупленою. Таким чином банк за копійки переходить у приватну власність, тобто, Київ тепер буде отримувати якісь незначні прибутки, але контрольного пакету у Києва немає. Можливо, Києву не потрібен банк – я не експерт, я не можу тут сперечатися, як знавець, але я можу висунути цілком логічний контраргумент: виставте його на аукціон і продайте. Як тільки застосовуються тіньові схеми – мене це насторожує…
- А що говорить влада? Чому не застосовується аукціонна форма продажу?
- А тут все надзвичайно прикольно. Як то кажуть, стежте за руками… Олесь Довгий цілком логічно заявляє: як же можна з аукціону продати землю, на якій стоїть, приміром, ЦУМ. Правда, не можна… Але якби в Києві пройшло 200 земельних аукціонів, то ми би знали реальну ринкову вартість київської землі. Є підстави вважати, що вона би відрізнялася від нинішньої вартості на землю у 5 разів. Таким чином, той же ЦУМ чи будь-яка інша установа платила би за землю стільки, скільки ця земля реально коштує. Мені здається, що влада боїться саме реальних цін: треба швидше все розхапати, поки не вступили в дію реальні ціни. Але замість того, щоби нині розбиратися з приводу кожної виставленої на аукціон земельної ділянки з 250, значно простіше спровокувати конфлікт в Київраді, а під час конфлікту швидко проголосувати всі питання. Це називається 5 хвилин ганьби і мільйони в кишені. А головне - при цьому говорити, що погана опозиція не дає працювати… Нам сьогодні дорікають: мовляв, серед тих рішень щодо землі, які ми не даємо прийняти, чимало важливих соціальних питань – приміром, землевідведення для шкіл і дитячих садків... А в мене, знову ж таки, виникає просте й наївне запитання: а навіщо так терміново дитячому садку чи школі знадобилася земля? Це якось вплине на виховний чи навчальний процес? Тобто, за цими «терміновими голосуваннями по землі» мені, як депутату, ввижається: а) бажання відібрати землю в дитячого садка або б) виділити дитячому садку не стільки землі, скільки написано, а трохи менше. Тим паче, що й прецеденти є: пологовому будинку в центрі Києва уже відвели землю, а тепер цю лікарню зносять, бо вартість землі виявляється такою великою, що лікарня на ній просто зайва… Тобто, на сьогодні тактика опозиції така: виділити із земельних питань тільки безсумнівні – коли ідеться фактично про приватні наділи, а решта має бути розглянута дуже прискіпливо. Звичайно, з 250 рішень по землі 5 – 6 є непогані і навіть корисні, але решта – це повний туман…
- Наскільки відкритими є комунальні ЗМІ, щоби оприлюднювати свої міркування, приміром, депутату від опозиції Бригинцю?
- З усіх комунальних ЗМІ достатньо гострою була «Вечірка», більш-менш об’єктивним є Радіо «Київ», а от з приводу двох інших газет - «Хрещатик» та «Українська столиця» - скажу так: коли я там читаю якийсь матеріал із елементами об’єктивності, я дивуюся. Що ж до ТРК «Київ», то я її програми називаю: «В каждом рисунке солнце» (сонце, ясна річ, - це наш мер).
- Але така сама ситуація там була і за попереднього мера…
- Імовірно. Але тоді не було такого чіткого розподілу на владу і опозицію, і тому доступ до комунальних ЗМІ був у депутатів різних фракцій. Зараз же ситуація така: за 9 місяців своєї каденції я на радіо «Київ» був 10, якщо не більше, разів, а на ТРК «Київ» – жодного. І, здається, там не було нікого з нашої фракції. Хіба що випадково… Після сесії Київради до мене по коментар підходять журналісти будь-яких каналів, але не телеканалу «Київ»…
- Чому, на ваш погляд, склалася така ситуація?
- Пам’ятаєте, була спроба прийняти новий статут телекомпанії, зняли директора? Ще досі з’ясовується, наскільки правомірним було це зняття, але скажу так – немає нічого більш керованого, ніж виконувач обов’язків (в.о.). Подивіться, яку хитрість придумав Леонід Михайлович або хтось за нього. Знявши головних редакторів газет, у двох випадках призначили в.о. головних бухгалтерів. Ми думали спочатку, що це тому, що Черновецький та його хлопці – банкіри, і говорити бухгалтерською мовою для них природніше… Але ситуація з «Вечіркою» показала, що насправді все не так просто. Насправді, коли виник конфлікт, то насамперед на «розкопати якусь таку історію» в редакцію направили КРУ. КРУ, звісно, знайшли якісь порушення, а відтак почали погрожувати Воробйовій, в.о. головного редактора газети «Вечірній Київ»: або пишеш заяву про звільнення, або прокуратура… Просто так склалася ситуація, що КРУ перевіряла діяльність «Вечірки» за січень-вересень 2006 року, а Воробйова має право підпису тільки з жовтня і тиснути на неї марна справа. Але в «Хрещатику» і в «Українській столиці» керують колишні головні бухгалтери, тому жодна ситуація непокори там неможлива.
Те, що в діях Черновецького і його команди здається випадковістю, потім виявляється добре спланованою акцією. Я на засіданні Київради відстоював, що в.о. головного редактора до комунальних ЗМІ призначає Київрада. І що цікаво: ми на Комісії з питань культури та інформаційної політики вирішили, що, згідно з Положенням, ми маємо зняти головних редакторів і призначити нових, а коли це питання виносилося на голосування, то слово «зняти» лишилося, а слово «призначити» хтось… елімінував. Таким чином мер зараз особисто призначає в.о. – а потім сам їх звільняє…
- А як відбувається підготовка до процесу роздержавлення комунальних ЗМІ Києва?
- Ніяк. Процесу роздержавлення немає. Поки що ніякої програми з цього приводу немає. Ніяких проектів щодо того, що готуються якісь типові угоди про співпрацю і фінансування, принаймні, я не маю.
- А яка нині ситуація із керівництвом ТРК «Київ»?
- Я член конкурсної Комісії на призначення директора ТРК, але про сам конкурс нічого не знаю. Навіть розмов ніяких немає! Але цілком можу собі уявити, що конкурс десь якось оголошено – розумієте, про що я говорю? – і коли в черговий раз наша Комісія збереться, то з’ясується, що нібито конкурс давно відбувся, а нам запропонують кандидатуру на затвердження. І оскільки в комісії більшість людей від влади, а від опозиції – Бондаренко, я і Черніков, то більшістю голосів затвердять потрібне рішення.
- Наскільки я розумію, конструктивна робота в Київраді блокована. Чи тривалим буде, на вашу думку, цей період?
- Вважаю, що нетривалим. Рейтинг Партії Регіонів вищий, ніж рейтинг Блоку Черновецького. Солідаризація ПР з БЧ знижує рейтинг цієї партії, бо в очах виборців ПР Черновецький – «помаранчевий мер». Так само і виборці Черновецького навряд чи схильні вітати такі близькі стосунки Черновецького з регіоналами. Але я гадаю, що поки іде дерибан великих земельних ділянок по 50, 20, 30,
Така сама ситуація із соціалістами. Соціалісти здебільшого підтримують Черновецького з тих самих міркувань, але є депутат Сергій Батрук, який принципово голосує проти і є кілька депутатів, які коливаються. В якийсь момент, гадаю, соціалісти зроблять «пластичну операцію»: поміняють компромісного керівника на Батрука, і покажуть його як героя боротьби проти непопулярного мера – інакше їм на наступних виборах не пройти. З блоком Литвина приблизно та сама історія, тільки лідер фракції Коваленко і так прибічник опозиції – таким чином, сам Коваленко може бути прапором для цієї сили. Тобто, ситуація в Києві зараз така: БЮТ, «Наша Україна», ПР, Блок Кличка – проходять вибори спокійно, а у соціалістів і блока Литвина є шанс потрапити в наступну Київраду після певних трансформацій. В інших сил шансів немає, тому вони будуть не на життя, а на смерть стояти за Черновецького. Але: цілком можливо, що дві третини депутатів Київради проголосують проти мера.
- Аналогічна була ситуація із Буняком, мером Львова…
- Так, ми аналізували цю ситуацію. Є позиція окремих депутатів – комерційно зручна їм, але коли відбувається різке падіння рейтингу мера, то вони своєю діяльністю починають тягнути на дно свою політичну силу – і тут вступають в гру інші важелі: і дисциплінарні, і перспективні… Ми вже бачили, як ті люди, які жили за рахунок Буняка, проголосували за його відставку.
- Як би ви підсумували діяльність Комісії з питань культури та інформаційної політики Київради за цей рік?
- Можна вважати, що наша Комісія, фактично, не працює. Зрозумійте, Комісії Київради були побудовані таким чином, щоби опозиції віддати «нестратегічні» Комісії, а у впливові посадити надійних людей. Наша Комісія – нестратегічна: з 5 чоловік – 2 ПР, 3 – опозиція. Таким чином у них нема ані кворуму, ані більшості для проведення рішень. Через те більшість питань, які стосуються нагальних проблем, вони навіть не пропонують на розгляд Комісії, а повз Комісію виносяться одразу на сесію.
- Наприклад?
- Наприклад, святкування Дня Києва. На останню сесію було винесено на голосування рішення про святкування Дня Києва. Це рішення депутатам було розкладено в останню хвилину перед голосуванням. Згідно з цим документом, 5,5 млн. грн. треба виділити на фрагмент (!) цього святкування – парад, стилізований під Київську Русь. А як там шикарно розписана роль мера в сценарії – звідки він виходить, куди йде, що говорить… Придумав це Ігор Добруцький, голова депутатської групи «Столичні реформи»… Хто там режисер, хто автор сценарію – я не знаю, але, мабуть, хтось не дешевший за Спілберга: за їхню роботу треба заплатити 500 тис. грн. А гонорари акторам, які виконають в цій урочистій ході ролі Либіді, Щека, Кия і Хорива – це 650 тис. грн. Прізвищ їх я на пам’ятаю, але точно що це не Демі Мур і не Сильвестр Сталлоне... Та і йдеться не про голлівудський блокбастер чи театральну виставу: жанр «урочиста хода» – це в костюмі стояти, ручкою махати і усміхатися. Оренда автомобіля, який має тягнути платформу з човном, на якому будуть стояти Либідь з братами, - 30 тис. грн. Салют на човнах на Дніпрі – 200 тис.грн. Це що – вартість салюту разом із човнами? Оренда сценічного обладнання для кількох майданчиків – 2 млн. грн. Я багато разів проводив різні свята і знаю, що, зазвичай, на такі проекти виділяється в залежності від можливостей бюджету від 50 до 150 тис. грн. Решту грошей дають спонсори. Приміром, коли я рік чи два тому проводив концерт у рамках Дня Києва, то не мав жодної копійки з бюджету. Якби я та ще кілька людей випадково не прочитали цей документ – особливо витратну статтю, то за нього би всі проголосували… Бо воно там ще називається якось кучеряво «Фестиваль чогось і краси» - та хто ж проти краси? До речі, для порівняння: Новий рік з ялинками (а їх чотири) обійшовся бюджету Києва в 1 млн. 300 тис. грн.
- Тим не менш, ваша комісія ухвалювала ж якісь рішення. Цікаво – які?
- Останнє рішення, яке ми ухвалили, це внести пропозицію на Київраду припинити будівництво споруди на площі перед Республіканським стадіоном. Бо руйнується будинок Театру Оперети, якому, до речі, виповнюється 100 років. Хоча ми розуміємо, що Київрада може це рішення і не проголосувати. Інше питання, яке ми розглядали: передати парки Києва в підпорядкування Управлінню культури. Причому, ми звернули увагу на те, що нам пропонувалося передати парки у певному обсязі – тобто, парк такий-то і поруч фіксована цифра – стільки-то гектарів. Але в нас виникло запитання: а скільки там гектарів насправді? І ми внесли в рішення формулювання: «В межах парку на таке-то число».
- Тобто, робота депутата – це не тільки битися і блокувати?
- Знаєте, недавно навіть хтось такий сюжет робив: знімали в тренажерному залі – мовляв, депутати готуються до сесії… Але насправді цей стьоб показує ситуацію так, як це вигідно Черновецькому, бо реально ведеться серйозна позиційна боротьба по кожному пункту… Але іноді виходу іншого, ніж силові методи, немає. Або – ні, є інший вихід. Коли плюндрують права цілої громади, просто сидіти і голосувати проти. І вийде – 65 «за», а Бригинець і ще кілька чоловік – «проти». Я не для того йшов у Київраду, щоби тихо натискати кнопки 5 років. Я говорив, що докладу всіх зусиль – от я їх і намагаюся докласти. І ще, коли я дивлюся сюжети про діяльність Київради, то помічаю на всіх каналах одну загрозливу штуку: владу і опозицію ніби кладуть на одну шальку терезів – мовляв, всі вони однакові…
Таким чином, у киян хочуть викликати розчарування у всіх силах, що пройшли до Київради. Ця технологія почала застосовуватися тільки пару тижнів тому, коли піаром Черновецького зайнялися Регіони. Після бійки 7 грудня я подивився сюжети і був вражений – тільки дві чи три телекомпанії розповіли своїм глядачам, що ж дійсно трапилося, а всі решта говорили тільки про те, що депутати побилися. Ось це була новина. А чому побилися, що стало причиною – не повідомлялося, або повідомлялося одним реченням, як неважлива інформація. Мало того, коли ми зробили запит до телекомпаній з проханням надати для суду свої записи, то отримали відповідь, що ці касети вже… розмагнічено. Оскільки цій події менше трьох тижнів, то є підозра, що їх відкупила інша сторона.
- А щодо газет? Вони хіба теж недоброзичливі до опозиції в Київраді?
- Мені здається, що якби сьогодні впливові комерційні видання почали друкувати якісь заказухи на підтримку Черновецького, їх би перестали купувати. Тобто, чесність по відношенню до ситуації, яка нині склалася у Києві, є комерційно вигідною.
- Вам особисто журналістський бекґраунд допомагає бути депутатом чи заважає?
- Журналіст – це людина, яка має легко входити в будь-яку тему за допомогою експертів, враховуючи похибку на особисті інтереси кожного з них. Я вважаю, що журналістика – ідеальна освіта для депутата.
- Чи згодні ви з тим, що найактуальнішими питаннями в культурній політиці Київради є питання культурної нерухомості?
- Культурної нерухомості дуже мало. Основна боротьба точиться навколо парків і навколо 10 муніципальних кінотеатрів. Але якщо порівняти вагу цих 10 будинків з усіма іншими будівлями в місті Києві – то це така дрібниця… Тому культура для Київради зараз чи не на останньому місці, бо шансів на дерибан тут майже немає.
- Певний час говорилося про політизацію культури, а зараз видається актуальнішим інше питання – про економізацію культуру. Ви згодні з цим?
- Я би не вживав таких слів… По-перше, політизації культури не було. Була політизація окремих персонажів. Бо політизація означає, що в змісті культури – багато політики. Але згадайте концерти на Майдані – тільки «Гринджоли» вийшли і заспівали про те, що було у всіх в голові, а решта наших доблесних рокерів героїчно співали про любов. Тому, коли розпочалася дискредитація Майдану, то вона розпочалася саме з «Гринджол». І це, до речі, теж факт: музикантам небезпечно чітко заявляти свою громадянську позицію, бо тоді його «не купуватиме» інша політична сила. А музикантам треба грати «на всіх ялинках», бо це їхній заробіток. Недарма ж є такий жарт, що митників, проституток і артистів при зміні влади не розстрілюють – бо робота в них така: розважати всіх.
До речі, коли ми розпочинали в 1994 році «Український хіт-парад», то нам настійливо радили зробити молодіжну політичну організацію, але ми довго відхрещувалися від цієї ідеї, бо хотіли займатися тільки музикою. Зараз, гадаю, ми були неправі. Сталося так, що після того, як переобрали Кучму, були знищені всі українські музичні проекти – «Золоті ворота», «Територія А», Biz-TV, «Хіт року». Тобто, настав момент, коли влада зрозуміла, що артисти мають бути або свої, або їх взагалі не має бути. Залишилася лише одна структура – це «Таврійські ігри», які тоді належали Вікторові Пінчуку і які на кілька років монополізували «виготовлення нових артистів». Ось це я називаю державною політикою в галузі музики. А коли з’явився на політично-культурному полі Микола Томенко (екс-голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, екс-віце-прем’єр – «ТК»), він став активно українізувати український телерадіопростір. І ми вислухали купу заперечень: мовляв, немає відповідного продукту. Але це не зовсім так… Немає форматного продукту – це так, але… Я пропонував тоді одну ідею, яка мені й досі видається слушною. Технічне обладнання українських студій дозволяє нормально записувати музику. В нас є хороші композитори, хороші виконавці теж є. Але там зведено не так, барабани записано не так, манера співу викликає певні сумніви…Отже: у нас немає інституту саунд-продюсування, тобто, студійних продюсерів, які можуть з хорошого виконавця, музиканта, композитора зробити хіт.
От я й пропонував купити на рік в Україну 5 музичних продюсерів з п’яти різних країн, щоби це були різні школи і різні музичні напрями. Хай кожен зробить за рік 50 треків, тобто, пише по 1 пісні на тиждень. Якби ми зібрали всіх виконавців в Україні, то скільки б це було? Хай 100, хай 80… Цих артистів би розібрали між собою продюсери і зробили кожному по 2–3 пісні, які би крутили всі FM-станції, тому що це продукти найвідоміших продюсерів у світі. Хай би це коштувало мільйон, але я вважаю, що це багато конструктивніше вкладання грошей, ніж подачки артистам. Це як стажування за кордоном цілого українського шоу-бізнесу. Я вважаю, що державна політика в галузі культури повинна називатися так: не треба давати рибу, треба дати вудку…
- Так ви зараз займається «виготовленням вудки»?
- Якби ж то! Я зараз займаюся «екологією річки»… Але якщо зараз не закінчити цю ганебну практику дерибану і землевідводів, то завтра культурою буде займатися або ніде, або ні на що, або і те, і друге одночасно.
