Публікацію цих матеріалів ми сьогодні починаємо з інтерв’ю із екс-ведучою "Сніданку з "1+1" Юлією Бориско.

- Юліє, чому саме перед виборами вирішили заявити вголос про свої претензії до редакційної політики каналу? Адже „темниківська” практика налічує вже два роки.

- Схоже запитання нам задавав і менеджмент каналу. Два роки тому ми свято вірили, що не весь арсенал боротьби з цензурою вичерпано. ТСН усім колективом натхненно гралася у „партизанщину” - ми коригували тексти вже після правок Піховшека (редактора „ТСН” – „ТК”), гатили всю правду в ранкових випусках, в надії що Слава і "пацани з банкової" ефір просплять. Це не кажучи про легальні способи: боротьбу за кожне слово, кожне речення. Ми тішили себе надією, що глядачі помічають наші траурні закадрові голоси чи кислі обличчя ведучих під час злиття якогось „лайна”. Але врешті решт ми зрозуміли, що про спротив знали... лише самі журналісти. А „лайна” ставало все більше і більше.

Півроку тому інформаційні служби загальнонаціональних каналів і взагалі перетворились на авгієві стайні. „Партизанщина” виявилась неефективною. Втім, ми все ще вірили, що виносити боротьбу за межі Студії не доведеться - що той, кого обере народ, стане президентом і без нашої допомоги. Як каже мій друг і відомий журналіст Едуард Лозовий, цьоця Надя вмирає останньою (тобто надія вмирає останньою). Для мене і, мабуть, для усіх сімох, хто звільнилися, цьоця Надя померла у вівторок 26 жовтня - коли в ньюз-румі вивісили план ночі виборів. Це мало бути таке собі ток-шоу В’ячеслава Піховшека, навіки самодискредитованого авторською програмою „Епіцентр”. І воно не залишало ілюзій з приводу того, що готують масштабну фальсифікацію виборів. Оскільки можливості сказати про неї з ефіру каналу не було (у цьому ми переконалися), звільнення стало єдиним шляхом голосно заявити: "Люди, не вірте, ці новини брешуть".

Всі ж бо розуміють, момент - історичний, від того, як відбудуться вибори, залежить не лише повернення журналістиці статусу чесної жінки, а й те, називатиметься Україна Україною, чи Білоруссю-2.

Я не була найсильнішою ланкою нашої акції, скажу чесно. Та й акції не було. Були троє хлопців, які першими написали заяви про звільнення за власним бажанням. Раптом я усвідомила, що хочу себе ототожнювати з тими, хто йде, а не з тими, хто залишається.



- Ми знаємо, що спочатку вас, протестантів, було більше. Набагато? І що їх переконало не протестувати далі?

- Внутрішньоредакційні події двох днів перед звільненням нашої сімки ми домовились не коментувати. І обіцянку не порушимо. Тому те, що я скажу, прошу сприймати як філософську сентенцію, не пов’язану із конкретною ситуацією: печальна історія України повторюється завжди і в усьому: з благими намірами, з коротким моментом загального єднання, зі зрадниками, і нарешті - з поразкою.



- Як тривали переговори з менеджментом каналу? Що стало тою нездоланною перешкодою для того, аби дійти взаємної згоди? Ви ж, мабуть, взагалі-то не мали наміру звільнятися.

- Ми хотіли висвітлювати новини об’єктивно або ніяк. З «об’єктивно» не вдалось, на «ніяк» наважились лише семеро. Щодо керівництва каналу, Володимир Оселедчик є генієм в усьому: він - геніальний оратор, геніальний психоаналітик і геніальний керівник.

Наміру звільнятися особисто я ще три тижні тому не мала. Я не є святенницею. І як журналіст теж працювала за „темниками”. Значно більшою мірою, ніж четверо міжнародників, які написали заяви про звільнення, і значно меншою, ніж чимало тих, хто залишився в ТСН. Грубого втручання в мої тексти я не пригадую - мабуть, тому, що „темникотворці” не особливо петрають в економіці. Але я дуже добре знаю, що таке "прохання ігнорувати". В останні півроку мені взагалі не було роботи - в тому плані, що забороненими стали такі слова, як „подорожчання”, „курсові коливання”; сумніву не можна було піддавати доцільність реверсу Одеса-Броди, Єдиного Економічного Простору, будь-якого українсько-російського зближення. Тобто в ефір не йшло все, що могло зашкодити на виборах чинному прем’єр-міністрові.

Однобокі сюжети в мене були - не заперечую, і не відхрещуюсь. Не бракувало і маразму. Скажімо, в серпні росіяни розпочали чергове антидемпінгове розслідування проти українського металу - стовідсоткова економічна тема. Такі сюжети я завжди робила, навіть не консультуючись з випусковим, і абсолютно неупереджено. Я видзвонила голову Асоціації металургів Росії і записала інтерв’ю з його українським колегою. Сюжет був вже готовий, коли до мене підійшов права рука Піховшека Ярослав Єрофєєв і сказав: "Юлю, твій сюжет піде не сьогодні (в понеділок), а в середу". "Як в середу, чому в середу? - заволала я. - В середу ж від нього вже здохлятиною тхнутиме". Відповідь була такою: "Ну, розумієш, на бізнес-форум приїхав Путін, і поїде він лише у вівторок ввечері, а раптом він випадково побачить твій сюжет, засмутиться, і у нас будуть проблеми". З таких перестраховок я тільки сміялась. А припинила сміятись і звільнилась я тільки тоді, коли зрозуміла: відсиджуватись - означає втратити все те, що я найбільше ціную. Я звільнилась в ім’я свого громадянського і професійного обов’язку чесно інформувати, заради права народу знати правду, заради доньки (не хочу, щоб вона жила в ізоляції від світу, щоб в майбутньому її називали "бандєровкой" тільки через те, що вона говорить українською і вихована в найкращих традиціях цього народу) - словом, заради ідеалів, в які вірю.



- Чи змінилося, на вашу думку, щось у подачі новин на каналі „1+1” після вашого звільнення? Чи не марним був ваш демарш?

- Новини у ніч виборів на каналі «1+1» були ідеальними в усьому, що стосується навколовиборчих дрібниць і не стосується головного. Новина про те, що відбувається масштабна фальсифікація виборів на користь Януковича, так і не сколихнула ефір.

А наш, як ви кажете, «демарш» марним не був. Наскільки суспільство небайдуже, кожен з нашої сімки відчув ще в день нашого звільнення і оприлюднення нашої заяви про причини такого кроку. Дзвонять нам і досі, але того дня, 28 жовтня, кожен з нас отримав більше сотні дзвінків. Наші телефони були гарячими. Дзвонили друзі, рідні, колеги, громадські діячі і політики. Дякували, пишались, захоплювались і казали, що ми вселяємо мужність в серця тих, хто ще не наважився кинути виклик брехні і залякуванню. Тож "героями Крут" ми не стали. Ми - не марні жертви, а люди, які досягли своєї мети. Водночас, багато-хто з колег назвав вчинок нашої сімки актом самоспалення, який жодної користі для боротьби з цензурою і її наслідками не дав.



- Що, на ваш погляд, треба зробити, аби журналістська діяльність (дотримання журналістських стандартів) якомога менше залежала (в ідеалі - не залежала взагалі) від вказівок власників каналу?

- У нашій країні за право говорити правду треба боротися - усіма можливими засобами. Інакше, хто б не переміг, Ющенко чи Янукович, журналістські колективи програють - як такі, якими можна маніпулювати, без ризику напоротись на опір. Який президент і який власник каналу не схочуть цим скористатись? Не думаю, що після першого туру виборів ще хтось вірить, що з неба прийде вища сила, і добро, в решті-решт, восторжествує - і в суспільному житті, і в журналістиці. Тому діяти треба просто зараз. Інакше - друга Білорусь, Єдиний економічний простір з братніми пострадянськими народами, подвійне громадянство, і як казав класик, "від шприця гематома і могила". Я переконана, що за стандартами журналістики можна було б працювати і зараз. Якби була солідарність журналістів. Масові страйки, паралізування роботи новинних служб - найефективніший спосіб боротьби з цензурою. Якби усі разом змогли сказати "чесно або ніяк" - того ж дня навіть саме поняття "темник" стало б архаїзмом. Всіх би не звільнили! На жаль, досвід (і мій особистий також) показує, що солідарності за журналістами не водиться, а, отже, рішення боротись треба приймати індивідуально. Тому й виходить так, що начебто всі за чесну журналістику, але ризикувати заради неї наважуються лише одиниці.

У четвер, 11 жовтня, ми з друзями плануємо дати прес-конференцію спільно з Асоціацією українських банків. Звільнення нашої сімки - це інформація, яка припала нафталіном ще 10 днів тому. Новина буде в іншому: суспільство не байдуже до журналістської боротьби за право казати правду. В Україні є дуже багато людей, далеких від політики, готових підтримати кожного відважного і об’єктивного журналіста, і не лише морально, а й матеріально, юридично. І це не просто слова – вже зроблено конкретні кроки. Не забігатиму наперед - про конкретні кроки йтиметься на прес-конференції.



- Що ви відчували одразу після такого рішучого кроку? А чи змінилося щось у вашій власній оцінці вашого вчинку?

- Два дні я була в ейфорії - телефонні дзвінки її підтримували, - і дуже боялась, що мобіла змовкне, і я відчую пустку. Цього не трапилось. І з кожним днем я все більше вростаю в переконання, що вчинила єдиноправильно. До того ж, у моєму житті з’явилось шестеро людей, яким я можу довіряти як самій собі. До звільнення з них усіх я товаришувала лише з Мар’яною Воронович.



- Чи не ображався на вас Євген Глібовицький після того, як ви посіли його місце у "сніданковому" ефірі?

- Це ви в нього спитайте. Він був першим, хто привітав мене з новою роботою - на моє переконання, щиро. Моє сумління чисте - я Геника не підсиділа, до того ж, справу прориву інформаційної блокади гідно продовжила. Щоправда, обходити „темники” і ставити у випуски несанкціоновану інформацію - це добра традиція усіх ранкових ведучих і редакторів.



- Які ваші подальші наміри щодо працевлаштування? Чи були якісь пропозиції?

- Пропозиції були, і декілька навіть для усієї сімки відразу. Про інших не казатиму, але для себе я вирішила: до кінця виборів роботу собі не шукатиму. А після того як у Львові проголосую - повернуся в Київ, плюватиму в стелю і чекатиму, поки робота сама мене не знайде. Амбіцій працювати лише ведучою у мене немає. На хліб з маслом з ікрою я цілком спроможна заробити і як журналіст.

Читайте також:

Дійшло до того, що іноді необхідність у журналістах та операторах відпадала як така”

З „1+1” звільнився восьмий журналіст. Ним став Євген Глібовицький

Телеканали не поспішають повертати на роботу тих, хто звільнився внаслідок цензури?

Повний текст заяви семи журналіств "1+1", що звільнилися з каналу на знак протесту проти цензури

З каналу "1+1" через цензуру та темники звільнились 7 журналістів

Ігор Скляревський: „Журналістський спротив існує, він набирає сили, і він потребує допомоги громадян”

Наталка Фіцич: „Після виборів усвідомлювати, що це і моїми руками спотворили їх результати, було б нестерпно”

Віктор Заблоцький: Я пішов задля того, щоб залишитися в професії