Петро Мага - другий після Шустера ведучий ток-шоу «Шустер live» на Першому національному і, віднедавна, обличчя «Українських пристрастей» на 5-му каналі. Він телевізійний Робін Гуд, який у перервах «Шустер live» допомагає депутатам знайти соціальні проблеми, які потребують нагального вирішення. Звертаючись до глядачів, колоритний ведучий не стримує емоцій і смакує майже іноземні для киян слова, які привіз із рідних місць, Ужгорода й Чопа.

Актор за освітою та поет-пісняр за покликанням, Мага написав понад 200 пісень, композитором для більшості з яких виступив Павло Зібров. Таким чином зірки від Ірини Білик до Іво Бобула і Лариси Доліної отримали естрадний матеріал, якого вистачить на кілька поколінь. А ще Петро Мага - автор п'єси «Задунаєць за порогом».

Свій четвертий ювілей Мага планує святкувати на сцені палацу культури «Україна». Він мріє про повну залу вболівальників і має на це шанси як постійний ведучий на стадіонах під час матчів Національної збірної України і футбольного клубу «Динамо» (Київ).

Політики і люди

- Пане Петре, я помітила, ви вже не вперше призначаєте зустріч журналістам у «Авалоні». Захоплюєтеся кельтською міфологією? :)

- Упаси Господь. Для мене цей заклад завжди залишиться спільним україно-угорським підприємство «Будапешт». Оскільки я представник Дикого Закарпаття, мені подобається, що тут зустрічається й угорська кухня. Я ще застав часи, коли тут працювало багато угорців і можна було поговорити з людьми так, як я звик вдома. Тому я люблю тут бувати.

І взагалі, захоплюватися можна Антоном Павловичем Чеховим - номер раз, Іваном Андрійовичем Буніним - номер два і Федором Михайловичем Достоєвським - номер три. А коли я бачу якусь таку дурницю на кшталт зборів толкієністів, які дискутують, чи саме так виглядала ніздря Фродо, як написано у Толкієна, коли дорослі люди граються у хобітів, стає дико не по собі. Я з тих людей, про яких співає Макаревич: «Мне триста лет, я выполз из тьмы». Пауло Коельо і Толкієн - не мої герої, тому всі ці новомодні захоплення не зовсім сприймаю.

- Гаразд, перейдімо до вашої насиченої трудової біографії. Розкажіть, будь ласка, як ви познайомилися з Даркою Чепак і Савіком Шустером?

- Ну, з Даркою Чепак я пізніше познайомився. Спочатку познайомився з Шустером. Це відбулося за «футбольних» обставин. Чемпіонат світу з футболу у Німеччині проходив, і єдиним каналом, який там можна було піймати, був ICTV, і ми з друзями постійно переглядали «Третій тайм», де іноді йшлося про таке, від чого волосся ставало дибки, і я не стримувався в оцінці всього цього, тому що стриматися було неможливо. І хтось сказав: «А чого ти умнічаєш? Спробуй сам побувати в ролі гостя студії».

Я спробував, і він (Савік Шустер. - ТК) зустрів мене досить таки напружено. Вдруге це вже було краще. Втретє - зовсім нормально. Потім Савік запросив на одну з програм уже як поета й артиста, коли в студії говорили про українську і російську культури. А далі він сказав: «Нам нужно встретиться и поговорить о творчестве». Я дуже радий, що сталося саме так, що я не прийшов, не просився. Зустрілися два нормальних мужика, переговорили, нормально співпрацюють. Взагалі люди дивуються: «Як ви стільки років уже разом?». В принципі, з Шустером в тєліку мало хто працював і мало коли...

А з Даркою Чепак взагалі окрема історія. У випадку з Даркою я вперше побачив перед собою образ українського журналіста, який мені дуже не сподобався. Тому що в мене напряг із журналістами. Коли я зустрічаю людей, яким за всім бачиться лобіювання чиїхось інтересів і так далі, я скаженію від цього. Люди вже не припускають, що щось можна робити просто від емоційного пориву і все. І ми кілька разів дуже жорстко зіткнулись (з Даркою Чепак. - ТК), поки вона не зрозуміла, що я нікого не лобіюю, а просто не можу бути байдужим до чогось. І одного разу мені дуже приємно було від неї почути фразу: «В тобі немає цинізму». І в нас почалася дружба вже хороша, дуже світла, нормальна.

- Вакансію другого ведучого в проекті було створено для Петра Маги чи Петро Мага ідеально підійшов для ніші другого ведучого?

- В усякому разі, там ніхто до мене не сидів. Пробували ще одну людину, але щось у них не зрослося, і я залишився сам. Спочатку був щоденний формат, а потім - раз на тиждень, і всьо нормільно.

- Яка ваша місія у проекті, окрім як сперечатися з Савіком Шустером? :)

- А чорт його знає. Ну, по-чесному. Розумієте, є така історія на тему «Від чого помер дід». У діда запитали: «Діду, ви, коли лягаєте спати, бороду на ковдру кладете чи під ковдру?». І старий до ранку помер, бо цілу ніч думав про те, куди ж він бороду кладе...

Я не задумувався над тим. У нас така велика планета, стільки подій стається щотижня. Якраз п'ятниця - це перед вікендом, і завжди виникає якась тема, яку варто обговорювати. Я не пропускаю випусків новин на радіо, коли в авто їду за кермом. І я вже знаю в обід, про що ми будемо говорити. Звісно, є редакторська група, яка про це сповіщає, а я собі змальовую картинку того, де можна буде влізти, з чим і як. Ця справа не завжди вдається, тому що є ж головний душитель моєї свободи слова на ефірі, Шустєр. :) А з іншого боку, в нас уже дуже чітко це відпрацьовано: я знаю, коли справді не треба влазити. А друге, що я знаю, - коли це справді елемент гри, коли потрібно, щоби я вліз. Хоча він може й почати кричати: «Навіщо ти зараз мене перебиваєш?», я знаю, що цей момент треба підкинути.

Втім, я не лише Савіка перебиваю, а й гостей також... Розумієте, я ж не журналіст і, слава Богу, ніколи ним не буду. Я дивлюся на все це як на театральне дійство, з акторської точки зору. Якщо увага весь час сфокусована на одному об'єкті сцени, він починає обридати. В один із моментів завжди має з'явитися гонець із Пізи. В отакий момент я й з'являюся: тоді, коли або виникає дика напруга, або, навпаки, присутні починають позіхати. Оце треба відчувати. Це вже режисура. Це вже майстерність актора. Це вже театр.

- За яким принципом відбираєте повідомлення читачів для цитування в ефірі?

- Не скажу, про кого йдеться, але є політики, які провокують 90% листів, напевне, цілеспрямовано. Тобто, якщо певний політик з'являється в ефірі, я знаю, що 90% листів доведеться видаляти не прочитуючи. Тому що починаються вони з фрази: «Заберіть цю потвору з екрану». Ну, є такі люди, яких не люблять, грубо кажучи. Хоча, знову ж таки - судді - хто? Ви їх вибрали, люди добрі, ви за них голосували, правильно? Тому - бачили очі, що брали, тепер їжте, поки не повилазите.

Відкидаю ті листи, які не по темі. Ну тому що серце кров'ю обливається інколи, коли обговорюється питання податкового законодавства, а в цей момент хтось пише: «Я мама інваліда другої групи, то-то, то-то... Коли вони, гади, перестануть красти?». Та ніколи не перестануть вони красти. Вони працюють перманентно, тільки в більшості - для себе. Ну такі речі я озвучувати не буду.

Завжди відкидаю дико радикальні листи, у яких, наприклад, кажуть, що якби збірну України очолив Степан Бандера, то вона би у всіх вигравала... Також є в мене одна баришня з Донецька, якій усюди ввижаються бандерівці. І навіть коли був Майдан проти закриття шкіл у Донецьку, она мнє напісала, что она в курсє: ето двєсті проплачєнних західняков, коториє только пєрєсєлслісь в Данєцк для падривной дєятєльності. Ну, чисто параноїдальні речі і все.

- Що пишуть зазвичай глядачі «Шустер live»?

- Море матюків приходить на адресу політиків. Таке я теж озвучувати не буду. Але коли, як писали в радянські часи, це лист «с гущи событий»... Якщо у студії ми, наприклад, говоримо про Лівію, а звідти приходить лист: «Люди добрі! Ми готові терпіти тут бомбардування і постріли, а в Україні нам робити нічого, тому що ми не хочемо там жити ні за які гроші... Бо там доведеться брати хабарі, адже на ту зарплату, яка є в Україні, я вижити не можу..». В таких випадках я піднімаюсь і кажу: «Шановні політики! Ви розумієте що люди готові вмирати там, тому що вони не можуть жити тут?».

Найчастіше автори листів скаржаться. Дуже сильно скаржаться. Багато негативу. Я це недавно сказав в одному інтерв'ю: якщо не давати людям скидати негатив, нарив завжди поганий для організму. Легше гоїться нарив, який прорвався. От ви уявляєте собі: люди зляться, дратуються. Тут вони вмикають телевізор: «Та шоб ви! Та шо вам!». І все. У суботу виїжджають на шашлик очищені.

А з іншого боку, страшно, коли пишуть: «Мій син вийшов з дому, його затримали двоє вартових міліціонерів, і він не повернувся». Я передаю цей лист одному з депутатів, вони беруться за депутатське розслідування. Є речі, конкретно адресовані комусь, їх не потрібно озвучувати в ефірі, і якщо я маю можливість передати їх комусь із нардепів, я це роблю: передаю номери телефонів, потім приходять подяки: «З нами зв'язалися, нам допомагають». І слава Богу.

Є багато знавіснілої критики, пишуть люди, які й далі мріють про Сталіна. До речі, нинішню владу найбільше лають області, які її обирали. Я практично не бачив скарг на Партію регіонів і на ту владу, яка є зараз, з боку західних областей. Тобто, вони, швидше за все, за них не голосували - тож особливо й не сподівалися. А ті, які чекали «покращення вже сьогодні», пишуть таке - з Криму, Запоріжжя, з Донецька, Єнакієвого... То був саме їхній електорат.

- З чим би ви порівняли процес виробництва, підготовку «Шустер live»? Які саме функції тут виконує Савік Шустер? Коли саме включаєтеся в процес?

- Я не ходжу на збори, наради і так далі. Мене ніхто не змушує цього робити, і я дуже за це вдячний, тому що фактично я в неволі не розмножуюся.

Я не влізаю в їхній процес. Мені це все трошки кумедне, тому що окремі моменти я можу передбачити - що буде, як вирішиться. Але над цим можуть ламати списи години півтори-дві. Я такого не витримую, бо все люблю робити дуже швидко. І люблю робити сам. Я знаю, що мені треба шукати в ефірі і, звичайно, всі сюжети, які виходять, показую я і готую я. В п'ятницю я вже з четвертої години сиджу і закачую новини з різних каналів, відбираю, нарізаю. Це взагалі для мене подвиг, бо я досі не вмію вмикати комп'ютера. Окремо я хочу щиро подякувати нашому айтішніку, тому що все, чого я навчився на даний момент - це видаляти непотрібні листи. І мене так смішило, коли в період усіляких фокусів із Податковим кодексом я отримував листи: «Мага! Пішут тєбє айтішінкі. Помогі нам, ти же тоже айтішнік!». У мене була істерика, тому що я книжний хробак, я терпіти не можу комп'ютера!

Савік Шустер узагалі людина унікальна. Тому що живе на всю планету. Батько був у Канаді, Савік - тут, а діти в Італії, і я знаю, що він не може ні без них, ні без Італії, ні без моря. Хоча Україну він реально любить і дуже добре ставиться до наших людей. Він серце й мозок цього всього. Мені іноді дивно, як він усе це тягне на собі, але його колосальний авторитет дозволяє йому відкривати ті двері, які ні для кого іншого не відкриються. З іншого боку, мені моментами здається, що він самотній. Знаєте, є самотність серед купи людей? Оце саме така самотність.

Я думаю, що він людина, яка ставить крапки, розставляє акценти. Я не знаю, це інтелект, це досвід чи це звірина чуйка. Він переглядає матеріали, які йому підготувала редакція, і каже: «Це берем, цього не берем, це добре... А це не піде». І коли йому пробують заперечити, він каже: «Я... »

-«Я - Савік Шустер»? :)

-Ні. «Я старий боєць за телевізійні рейтинги». Він знає, як робити рейтинг. Тому сперечатися з ним - для чого? Я ніколи не чув від нього: «Так, закрийте рота, бо я тут головний». Він просто аргументує.

Найударніші дні - це середа-четвер-п'ятниця. Коли є якась перманентна тема на кшталт землетрусу в Японії, зрозуміло, що його наслідки нікуди за два дні не зникнуть. Тому вже з понеділка можна готувати на п'ятницю про все те страхіття, яке там було.

Є невеличка купка людей, які добре знають свою роботу: не ширпотреб, а індпошив. Продакшн за останні кілька років не змінюється зовсім, тому що тут є вже перевірені люди. От ці люди роблять шоу. А Шустер просто розставляє акценти і обирає ту форму і той порядок, у якому, на його думку, все це має бути. І не можна сказати, що ніхто з ним не сперечається з цього приводу. Буває, сперечаються, і дуже серйозно сперечаються. Але час показує, що він уміє це робити.

- Розкажіть про співпрацю з шеф-редактором «Шустер live» Володимиром Доліним.

- Співпраця з Доліним починається зазвичай з єврейського анекдоту. Ми зустрічаємося, розповідаємо один одному анекдот, обнімаємось.

Долін - людина, перевірена часом, з хорошими мізками.

Долін - людина дуже обережна. Він дуже обережно цікавиться, що я приготував. Дуже обережно задумується, чи потрібно воно нам. І якщо йому здається, що десь у чомусь я перегнув палку, то дуже обережно намагається мене настановити на шлях істинний. Але, я скажу, були випадки, коли я не корився рекомендаціям Доліна, і, грубо кажучи, мені за це нічого не було. Тобто, ніхто не висловлював нічого такого, хіба що могли з цього приводу пожартувати.

Абсолютно нормальні стосунки. Абсолютно адекватна людина. Мало того: в нас така хороша чоловіча дружба з Доліним. А я не можу сказати, що з усіма у продакшні зідзвонююся і з усіма мило спілкуюся.

- Чи змінилося щось у редакції проекту після того, як його залишила Дарка Чепак?

- Як не мене, з цього зробили якусь мегаподію. Знаєте, у Швейцарії, кажуть, майже половина населення не знає, хто у них прем'єр-міністр. Воно їм на фіг не треба. Вони як робили сир, годинники, як приймали банківські внески, так і продовжують усе це робити.

Дарка Чепак дуже здорово організовувала людей, які відповідали кожен за свою ланочку роботи. Ці люди продовжують відповідати за свою ланку роботи. Ну, зараз це організовує Володя Долін. Люди, які так багато часу разом - кожен із них міг би провести таку нараду: вони, напевне, Божим талантом відчувають, що потрібно для цього, і що - непотрібно. Напевне, цим хороші журналісти і відрізняються від журналістів поганих.

- Як ви особисто сприйняли рішення Дарки Чепак стати прес-секретарем Януковича?

- Прекрасно сприйняв. Бажаю удачі. Колись один із ведучих сказав: «Не хотел бы я жить в таком темпоритме, как ты». У мене буває чотири авіаперельоти на день: Київ - Львів, Львів - Київ, Київ - Донецьк, Донецьк - Київ. А я кажу: «Це тому, що тебе, братчику, не кличуть. Коли ти почнеш працювати правильно і в тобі будуть зацікавлені люди...». Смішно чи не смішно, але в мене буває по 8 корпоративів на місяць мінімум. І ми там заробляємо гроші. А що робити? Діти хочуть їсти, старша хоче вчитися в інституті, я допомагаю своїм батькам - слава Богу, живі, і хай ще 200 років живуть.

І коли вона перейшла працювати в Адміністрацію президента, коли стала прес-секретарем, були навіть випадки, коли мені казали: «Ти людина з Майдану. Чому ти не висловлюєш своє "фе"?». Починали мені зачитувати вислови Олени Притули з приводу того, «чи ти захотіла квартиру». Ну, по-перше, Лєні Притулі про це би не личило говорити з багатьох етичних міркувань. Тим більше, виносити це на люди. А по-друге, є Біблія: «Не судіть - не судимі бу-де-те». Я думаю, що якби 99 відсоткам журналістів запропонували перейти туди... Можливість побачити світ. Можливість бути біля першої особи (голосували за неї чи не голосували - інша справа). Можливість робити якісь речі, які можуть покращити імідж держави. Це вершина роботи для журналіста: бути там і не скурвитися. Як на мене, вона пішла на дуже важкий крок для себе. Я думаю, що була не одна безсонна ніч.

Чому я маю критикувати її? Це її вибір, її доля. Вона дійшла до цього, її помітили в цьому. Я ж упевнений, що Дарка не бігала і не просила нікого: «Візьміть мене, будь ласка, я так хочу побути прес-секретарем!». Там зробили вибір. І мені приємно, що це вона, дай їй, Боже, здоров'я, сили й натхнення.

- Як, на вашу думку, розвивається проект After live?

- Ну тут я задумався... Пішов Мустафєня (Мустафа Найєм. - ТК). А Мустафєня - хороший розумний хлопчина. Зі своїми прибамбасами, своєю непоступливістю, своєю жорсткістю.

Прийшов Гоша (Георгій Тихий. - ТК). Гоша дуже добрий. Гоша світлий. Але він приречений, щоб його порівнювали з Мустафою. Гоша від природи дуже інтелігентна людина і він ніколи не скаже депутату: «Вы врёте?»... А з іншого боку, з Гошею не так бояться розмовляти, як із Мустафою. Напевне, є свої плюси й свої мінуси, але, знову-таки, я не маю до цього проекту ніякого відношення, тому я ці думки залишаю при собі. В усякому разі, те, що я бачу, має право на існування, і я дивлюся на це як на світське життя з мізками.

- Які ви могли б виділити зміни у проекті після того, як «Шустер live» змінив ТРК «Україна» на Перший національний?

- Світло, тінь, звук, обличчя і стіни не мінялися. Я вам чесно скажу, коли ми були на телеканалі «Україна», я бачив один раз у нас на програмі Колесникова - коли «Шахтар» виграв кубок. А потім ще раз уже в якості віце-прем'єра. Так само я тут один раз бачив Бенкендорфа, один раз - Арфуша. Знаю, що один раз є якийсь обов'язковий телефонний дзвінок, є обговорення програми.

Нам пишуть інколи в листах: «Ну что там - зажали вас?» або «А слабо тебе объявить сейчас, что в Тернополе одну русскую школу оставили?». Так Тернопіль і ту школу не може наповнити, розумієте? Оці от верески...

Напевне, і Перший національний щось здобув із нашим приходом. Тому що дивляться. Плюс покриття Першого національного, покриття всієї країни - це знахідка для нас у будь-якому випадку. Я не вважаю, що ми щось втратили. Як працювали, так і працюємо.

А кухонні моменти, розумієте... Ми ж їздимо на машині, і більшість із нас не знає, як вона влаштована всередині, правильно? От вона просто їздить. Отак і я: співпрацюю з продакшном, мені комфортно, я бачу, що все відпрацьовано: прибиральниці прибирають, оператори знімають, редактори редагують, журналісти інтерв'юють, а я приходжу, сідаю за пульт, який працює, і комп'ютер уже налаштований на прийом електронних листів.

Якщо ви хочете від мене почути, що є якісь цензурні вияви або ще щось, то я їх не помічав. Напевне, якісь компроміси існують... Знаєте, от скажімо, прийде до мене якийсь депутат народний. От він мені щось каже як приватній особі, тому що ми дружимо, в він каже: «І не дай Бог, це не для ефіру». По ідеї, в мені мали би боротися два протиріччя: одне, що я як людина ефірна хотів би підкинути смажений факт, а друге - я мужик, якого поважає інший мужик, і він мені відкрив ту таємницю. Так от, у мене цей мужик повністю викреслює ефірного товариша, який би мав щось озвучити. Ніколи в житті! Є порядність. Я думаю, що і Шустер не все озвучує з того, що він знає.

- Чому в обговоренні справи Ґонґадзе не брав участі Микола Мельниченко, який під час одного з випусків навіть завітав в ефір без запрошення?

- Розказую. Він прийшов за 10 хвилин до кінця ефіру. Що таке 10 хвилин у кінці ефіру? До нас приходить дуже багато гостей, і є основні 4-5-6 крісел, які виходять до мікрофона. А є інші люди, які потім висловлюють свої думки. І от прийшла купа гостей, яка ще нічого не встигла сказати. Шустер має перед ними моральне зобов'язання, тому що ми їх запросили і не дати їм слово було б великим свинством з нашого боку. Тут приходить пан Микола Мельниченко, яких хоче щось сказати. Але чому Шустер мав міняти весь формат програми, якщо Мельниченка ніхто не запрошував, він не мав там бути?

Це в нас другий такий випадок, коли приїздить людина до студії. Коли говорили про Афганістан, приїхав депутат Червонописький, який очолює Афганський рух. Він прийшов і сказав: «А от і я. Подивіться мені в очі і скажіть те, що ви хочете». Але це було по темі, це було всередині ефіру, коли можна було з цієї ситуації щось вичавлювати. Цього ж разу йдеться про кінець програми, розпланований до секунди. Пан Мельниченко вирішив зробити з цього приватну лавочку.

- Але ж Мельниченко заявляє, що на політичні ток-шоу, де йдеться про справу Ґонґадзе, його взагалі не запрошують. Чи розглядала редакція можливість залучити його до дискусій у подальших випусках «Шустер live»?

- Нещодавно Леонід Данилович Кучма заявив, що в нього є дані про те, що Мельниченко співпрацював із російськими службами, а Смешко взагалі сказав, що Мельниченко продавав інформацію закордонним службам. І це вже відомий факт, тому що він не міг усе це записувати самостійно, тут мала працювати група людей. От вам самій не набридла метушня навколо всього цього?

- Розгляд справи надміру політизований, але тим не менше...

- Як тільки починається якась підкилимова гра, одразу витягують Ґонґадзе. Мені в цій ситуації дико шкода матір. Навіть не дружину з дітьми, яка поїхала і розчинилася в роботі. Напевне, їй легше. Залишилася мама сама у львівській квартирі, наодинці зі своїм горем. Оце страшно.

Може, я упереджений. Але я часто маю справи, я дружу з деяким силовиками, і такої тихої ненависті й зневаги, яка є в них до майора Мельниченка, давно не бачив. Чому вона є - Бог його знає...

- Під час одного з випусків ТРК «Україна» ви прочитали вірш - відповідь на закиди Фаріон та решти «псевдопатріотів». Розкажіть, будь ласка, про цей інцидент детальніше.

- Я не вважаю, що вона псевдопатріот. Але вони з оцим своїм «рвінням» і «притью пєрвих комісаров» узагалі відбивають людям патріотизм. Я спілкуюся винятково українською мовою. Завжди. На російську переходжу лише тоді, коли переді мною представник Росії, який скаже: «Извините. Я могу не совсем вас понять». Із задоволенням! Але якщо мене почнуть змушувати говорити українською, я почну говорити на хінді. І я не люблю, коли дитині, яку звати Ліза, кажуть, що це від слова «лизати». Що треба мати в голові, щоб таке сказати дитині? Я уявив собі, що то моя доця.

Кінцівка вірша дуже не сподобалася націоналістам. Я не маю негативного ставлення до пані Фаріон, вона має право на свої думку, але отак приходити в дитячий садок і такі речі казати дітям - це не найкращий жіночий вчинок, який я бачив у своєму житті.

- Кого ви вважаєте «справжнім патріотом»?

- Тих, хто паше. Тих, хто працює по повній програмі. Антонова, який переїхав до нас із Росії, уславив своєю компанією Україну на весь світ, Амосова, Шалімова, Бубку. Тих, хто професіонал у своїй справі і кому не треба про себе нічого говорити, достатньо назвати свої прізвища. В усякому разі, я аж ніяк не вважаю суперпатріотами тих, хто тільки ходить із жовто-блакитними або червоно-чорними і викрикує гасла.

                                                           Спортивні вистави

- Тема футболу вам близька давно: вас знають як людину, що «заводить» стадіони. Однак атмосфера вболівальників - не для вразливих. Як ваша тонка акторська душа почувається у тусовці фанів?

- Мені в ці моменти пригадується фільм «Принцеса цирку», героїня якого каже, що «трус никогда не войдёт в клетку со львом». Там ніколи не буває нещирих емоцій. Я таке бачив тільки на полюванні, на рибалці і на футболі: коли професор може радіти, як дитина, скакати до неба, бо гол забили; коли глибоко інтелігентний композитор матюкає суддю так, що сам у це не вірить. Неприкриті емоції. Люди без шкіри. Люди, які люблять цю справу. От у програми «Українські пристрасті» може бути такий слоган: «Геть байдужість від футболу!». Не може це бути байдужим. Я хочу, щоб у нас стадіони заповнювалися так, як у Барселоні, як в Англії, щоб ходили цілими сім'ями.

До культури вболівання нам ще дуже далеко, але сама атмосфера - це супер, це кайф, це з дитинства.

Для актора величезний кайф, коли його слухають. От уявіть собі: Республіканський стадіон, ще тоді, ще не реконструйований, 82 тисячі глядачів, Україна грає з Німеччиною. Виходять німці на поле, і повний стадіон починає їх обсвистувати. А я кажу: «Шановні вболівальники. Якщо таким чином ви хочете злякати збірну Німеччини, то ви помиляєтеся: вони цього не злякаються. Давайте зробимо на стадіоні (пауза) повну тишу. Ще тихіше. Ще тихіше». Німці припинили тренуватися. Вони вирішили, що триває хвилина мовчання. 82 тисячі послухали мене, простого хлопця із села Страж Ужгородського району Закарпатської області. Вони замовкли! І коли я сказав «П'ять, чотири, три, два, один», було враження, що на поле грохнувся боїнг. Хіба може бути для артиста більше задоволення, ніж отак тримати публіку? Це не театр, це супертеатр!

- Розкажіть про початок співпраці з 5-м каналом. Як отримали пропозицію? Яка ваша роль у проекті?

- Свого часу, коли починалися «Африканські пристрасті», про те, що я буду вести, я дізнався з прес-конференції на Першому національному. :)

Цього ж разу підготовка проекту тривала довго, узгоджувалися всі моменти між Савіком і 5-м каналом. Рєбята довго знаходили шлях один до одного, але, як кажуть, швидко робиться - сліпе родиться. Цей проект дуже довго виношували. Потім приїхав Юра Стець, ми переговорили, він навіть знявся в тракті. Подивилися, як воно буде виглядати і працювати, ну а далі, як казав Портос, головне влізти в бійку.

У мене є прекрасна редакторська група. Ми зідзвонюємося з Владом Майстрюком, із Геннадієм Морозом і говоримо однією мовою. Не треба придумувати нічого: все лежить на поверхні, факти треба взяти і правильно подати. І дати людям можливість проаналізувати. Ми у 3D-просторі можемо змоделювати ситуацію, яка не може віддаватися повністю на розсуд судді, тому що динаміка самого епізоду - це півсекунди, або й частка секунди. І суддя не має можливості подивитися відеоповтор, а ми маємо можливість показати це з усіх ракурсів. Цим і займаємося.

Мені дають статистику, дають відеосюжети. І ніхто не прописує мені ніяких текстів, не прописує запитань і так далі. Мені головне - правильно модерувати все це діло. Якби я сидів у студії сам і сам розповідав би про футбол, то це було би кумедно. Адже я далекий від переконання, що всю Україну цікавить моя думка про футбол. А ми запрошуємо людей професійних. Мені треба робити так, щоб вони говорили по темі і бажано не перебивали одне одного. А все решта вони роблять абсолютно правильно.

Вже є і відгуки, і результати. Наприклад, в одному з ефірів ішлося про підозри деяких тренерів, що матчі «здавалися». І вже Федерація футболу дала завдання Професійній футбольній лізі розібратися з тим, що відбувається: або покарати винних, або розібратися з тим, про що говорилося в нас.

- Який досвід програми «Африканські пристрасті» врахували?

- На день народження Шустера ми запросили «Бряц бенд», який зіграв йому гімн отого африканського проекту, гімн чемпіонату, і я подивився, як засяяли в нього очі! «Африканські пристрасті» - це було безкінечне свято. По-перше, Південна Африка розкрилася абсолютно іншою: ми постійно подавали статистичні розкладки - про народи, звичаї. Ставили якісь запитання для телеглядачів. Всі дізналися, що існує така африканська мова, як ндебеле. Сам чемпіонат був дуже цікавий. Ми розкрили кілька зірок: Вадима Євтушенка ніхто до нашого проекту не запрошував як людину, яка дуже здорово вміє говорити про футбол, а не тільки в якості колишнього форварда.

З того проекту ми перенесли в «Українські пристрасті» 3D-технології, можливість аналізувати моменти у тривимірному просторі, спілкування з гостями. З огляду на хронометраж виключили музичні номери. Не запрошуємо також представників інших країн, адже в нас, в основному, або чемпіонат або єврокубки. Тут у нас немає стільки часу в ефірі і стільки матчів. Але, з іншого боку, «Українські пристрасті» є логічним продовженням пристрастей «Африканських», і дай Боже, щоб Україна вийшла на ті стандарти гри, які ми бачили у Південній Африці!

- Яка мета й аудиторія програми?

-Мета - показати кожний футбольний епізод максимально наближеним до істини. Зняти суперечку або породити її таку, щоб із неї десь спробувала вийти істина.

Наш футбол не дуже здоровий, як і наша країна. Він є відображенням нашого життя, в ньому є місце корупції, підкупу і так далі. Ми намагаємося розібратися в цьому. Також у кожному матчі є суперечливі епізоди. За допомогою повторів ми встановлюватимемо істину.

Аудиторія - люди, які безперечно люблять футбол. Нас не цікавить світське життя. Але якщо з'являтимуться якісь цікаві епізодики, ми їх подаватимемо.

- На українському ТБ є кілька спортивних проектів - «Інший футбол» ICTV, «Футбольний вікенд» (ТРК «Україна»), «Футбольний код» (Перший національний), «Профутбол» («2+2»), «Українські пристрасті» (5 канал). Наскільки заповнена ця ніша?

- Ця ніша порожня. Просто порожня. З нашою любов'ю до футболу... Я не беруся рахувати десятки програм в Італії, Бразилії, Аргентині, Іспанії, Англії, це величезна індустрія. Хороший якісний продукт завжди матиме свого глядача. Мені часом кажуть: «Ти шо - здурів? Ти ж бачив огляд по одному каналу, навіщо тобі дивитися його ще раз на іншому проекті?». Тим-то й класно, що на одному каналі про футбол каже Мунтян, на другому - Базилевич, на третьому - Євтушенко. І кожен із них має свою думку. І це зрозуміє лише людина, яка любить футбол. Весь світ знає, що в кінці геніальної п'єси Шекспіра «Отелло» Мавр задушить тендітну Дездемону. Однак усі йдуть і дивляться: в одній виставі - Мавр один, в іншій - Дездемона інакша. Не буває двох однакових матчів, не буває двох однакових вистав.

В Україні футбольними проектами охоплено лише ті аспекти, які мають комерційний успіх, гра майстрів. У нас є Перша ліга, у нас є Друга ліга, юнацький футбол, дитячий футбол. Жіночий футбол у нас не охоплений зовсім. Поки що всіх цікавить лише спорт вищих досягнень. З іншого боку, якщо ми будемо безкінечно крутити по ТБ змагання на призи шкіряного м'яча, хто крім батьків цих дітей, дивитиметься це? Ми тільки вчимося. Футболу незалежному всього двадцять років.

- Які стандарти в цих програмах є принциповими? У чому журналісти їх порушують найчастіше?

- Нефаховий рівень видає фраза: «Та йому треба було зовсім в інший бік давати пас»... Чоловіче добрий! Ти ніколи в житті не вдарив по м'ячу. А бо ще кажуть: «Та тут я би на місці Шевченка забив!». Ти ніколи не будеш на місці Шевченка. Ти ніколи сумку йому навіть носити не будеш. Не треба цих дурних заяв. Мало того: рекомендую всім, навіть фаховим спортивним журналістам, перш ніж щось казати, додавати «на мою скромну дилетантську думку».

                                               Група крові за покликанням

- За освітою ви актор. Чи отримували пропозиції щодо зйомок у кіно і телекіно?

- Моє покоління потрапило в найгірші часи, в те, що називалося «безвременье», коли кінематограф загинув. Я знімався в фільмі «В открытом море» компанії «Паритет», якої вже немає. Сказали, що зйомки ведуть Радянський Союз - Канада. А що з цим фільмом було далі, я не знаю, він у СРСР, який посипався, не демонструвався.

Детальніше про свою творчість я розповім 12 липня. Цього дня мені виповнюється 40 років і я планую влаштувати творчий вечір у палаці культури «Україна».

- Такий само, як на ваше 30-річчя?

- Так само співатимуть мої пісні, лише народу прийде більше. І я хочу використати шматочки записів з того концерту.

- Ви автор тексту «Гімну вболівальників». Чи отримала ця пісня майбутнє?

- Гімн звучить щоразу, коли грає Національна збірна України. Для нього взяли стару революційну музику «Тремтіть, тирани». Вона така пафосна, створювалася за участі 60 голосів хору. І слова «Вперед, вперед, вперед, Україно» 80 тисяч людей співають дуже впевнено, встигли вивчити слова.

- Розкажіть, будь ласка, детальніше про історію створення пісні «Наша Юля».

- Я ніколи в житті не пошкодую, що був на Майдані. Майдан зробив Україну іншою. І коли я чую, як хтось каже, що туди йшли за гроші, я готовий порвати на шматки, тому що я туди не за гроші йшов. Як і всі мої друзі, всі мої знайомі. Навіть опоненти Майдану, нормальні опоненти з мізками, розуміють, що Майдан відіграв свою історичну місію. Ця пісня народилася під час Помаранчевої революції і була моральним поривом. Я спостерігав цю справді красиву картинку: як маленька тендітна жінка з косою на голові йшла і клала гвоздики на щити здоровенних міліціонерів. І я в цей момент був практично закоханий у неї як у людину. Я думаю, що багато хто піддався тоді цьому емоційному пориву. А все подальше коментувати не хочу. Я бажаю щастя, здоров'я, радості, добра Юлії Володимирівні Тимошенко, але я не є прихильником усієї її діяльності у владі. От і все.

До речі, я не впевнений, що Юлія Володимирівна в курсі, що цей текст написав я. Вона знає, що автором пісні є Зібров, а про слова їй, напевне, не казали. Павло Миколайович їздив із нею в турі «З Україною в серці», а я з Юлією Володимирівною ніколи не перетинався, окрім наших програм, де вона в'їдливо запитувала мене, чи питання для неї надсилають з адміністрації Анни Герман. У свою чергу, Анна Герман, коли була в нас на програмі, запитала, чи не від Юлі нам надсилають такі запитання. Ну, це давня історія високих жіночих відносин. :)

- Свій трудовий шлях ви розпочали з професії слюсаря-дизеліста локомотивного депо «Чоп», а нині живете непогано, мешкаєте у сосновому будинку поряд із обійстям Віталіни Ющенко. Що для вас стало ключовим джерелом прибутків? Хто нині має нині шанси добре заробляти на ТБ?:)

- Мій ідентифікаційний код - 261 25100 54, я справно сплачую податки. А Віталіна Ющенко живе у дуже скромному будинку з дуже невеликим шматочком землі, дуже тихо, дуже спокійно, без помпи.

-Ви просто зразковий сусід!

- Я так кажу, бо це правда. Поряд із будинком Віталіни Ющенко один із власників заводів вибудував величезний чотириповерховий саркофаг. Так півсела мені стверджувало, що це Ющенко будує для свого сина і що бачили, як Віктор Андрійович особисто з лопатою ходив і копав яму під фундамент! Наші люди бачать не те, що є, а те, що вони хочуть бачити.

Я живу у дерев'яному будиночку, не дуже великому і не дуже маленькому. Страшно люблю землю, я біля неї вмираю просто, біля тієї землі.

Стабільним джерелом прибутку є робота у проекті «Шустер live». Напевне, найбільше коштів приносить ведення концертів, замовних корпоративів тощо.

Може, це й нескромно, але нормальних ведучих у нас можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тих, які не дозволяють собі випити чарочку для натхнення, тих, які не розкажуть анекдот про «генітальную випуклость» у присутності жінок, тих, які хоча би знають ім'я ювіляра, якому сьогодні 50 років. А я за місяць до події знайомлюся з усією сім'єю, розписую всю історію у віршах, аби приділити людям увагу. І ці гроші мені даються потом і кров'ю. До кожної своєї роботи я готуюся, як одержимий. Якщо ти не готовий - нє фіг випиратися на сцену. За фразу «місце артиста у буфеті» я з ходу готовий дати в погане обличчя. Бо «у буфеті» - місце поганого артиста.

А суто на телебаченні в нас добре заробляють «отвергнутиє» в Росії. Менеджери готові платити викидням російського телебачення скільки завгодно, аби не своїм.

- В своїх інтерв`ю ви неодноразово згадували про хисткий матеріальний світ акторів. Однак ваша донька вступила до театрального інституту. Чому не відправили її навчатися в Голівуд? :)

- Донька вчиться на режисурі. Дитина захотіла, я не смів відговорювати. Бо сцена - це... От є банальна така істина: якщо ти знаєш, за що ти любиш людину, ти її не любиш. Ну як пояснити, за що я люблю театр? Театр - це не дуже чисте місце із не найчистішими туалетами. Із вічною пилюкою в кулісах, із антипожежною пропиткою, яка не дуже добре пахне, із протягами. Із дітьми, які сплять на складених стільцях у гримерних кімнатах, із склоками, із чим завгодно. Але без цього не можна. Тому що театр - це група крові, це те, чого не можна передати.

Я вірю в долю театру, тому що людям набридає ящик. Уже набридає й інтернет. Уже зараз на деякі вистави в Києві не можна за кілька місяців купити квитків, і це радує безкінечно.

Хочеться, щоби прийшло нове покоління нових режисерів, тих, які не бояться нічого, тих, які мислять інакше. І я сподіваюся, що доня моя буде серед них, тому що має здібності хороші (хоча й дурі ще є). Хтось каже: «Я хочу настановити на шлях істинний, щоб вона не повторювала моїх помилок». Ідіотизм. Кожна людина має отримати свою порцію помилок, набити свої власні ґулі для того, щоби потім стати битою людиною з досвідом. Я битий з усіх боків. Тому, напевне, я живу так, як я живу, і мене в цьому світі все влаштовує.

Фото Володимира Герасимова