Про те, що журналіст Єгор Чечеринда є редактором програми «Вечір з Миколою Княжицьким», що стартувала в ефірі ТВі 17 лютого, знають не тільки у вузькому професійному колі. Ледь не в кожній програмі ведучий дає глядачам зрозуміти, що в нього є підслушка, а в ній - Єгор, серед обов'язків якого під час прямих ефірів - моніторинг соціальних мереж (передусім фейсбуку) і селекція найцікавіших запитань користувачів до гостей студії.

Єгор Чечеринда співпрацює з Миколою Княжицьким на різних телеканалах, починаючи з 1995 року. Але цього разу на ТВі вони утворили справді оригінальний творчий дует, безпрецедентний для українського телеефіру: ведучий програми, якому Єгор у підслушку нагадує про наближення чергового рекламного блоку, є водночас генеральним директором каналу ТВі. Чи залишається в контексті такої комбінації простір для особистої відповідальності редактора, або, кажучи простіше, чи не зводиться його робота в проекті суто до виконання вказівок ведучого - боса всього каналу, а також наскільки слухняно пан Княжицький реагує на команди переходити на рекламу, - про це зокрема Єгор Чечеринда цілком відверто розповів «Детектор медіа».

Зустрівши нас біля входу в будівлю на вулиці Гайдара, 50, де й базується ТВі, Єгор вирішив насамперед показати нам студію, де щочетверга працює команда «Вечора». Виявилося, що спочатку і дизайн студії, і сама концепція програми мали цілком інший вигляд...

- Річ у тім, що спочатку, на стадії запису пілота, і декорація нашої програми, і сама програма мали зовсім інший вигляд, - розповідає Єгор. - Коли ми робили тракт, у студії стояв білий стіл підковою, за яким сиділо шестеро гостей, по три ліворуч та праворуч від ведучого. За тиждень до прем'єри програми в прямому ефірі ми робили тракт у реальному часі з реальними гостями, запросили Вадима Карасьова, Олега Рибачука, Олеся Донія, Марійку Бурмаку, Дмитра Панамарчука та Вікторію Сюмар. Тут була дуже гаряча дискусія, з Карасьовим ледь не побилися, Бурмака грала музику наприкінці програми. Записали, потім подивилися, і Микола сказав одразу: «Я маю стояти, а не сидіти!».

- Але ж врешті-решт ведучий переважно сидить.

- Але він сказав: «Я хочу стояти». Це перше, що він сказав. Наступного дня, коли ми переночували з цією ідеєю, ми з Миколою зустрілися. Він каже: «Все погано, все переробляємо, розмова має відбуватися сам-на-сам, бо інакше це балаган, який нагадує всі інші ток-шоу».

- А ви, запросивши у студію шістьох гостей, щиро вірили, що балагана не буде? Що у всіх він є, а у вас якимось дивом ці ж люди прийдуть, але балагана не створять?

- Ми просто хотіли чимось відрізнятися від інших програм. Щоб це було не у формі бійки бійцівських собак, як на «Інтері» Поярков б'ється з Бузиною. Під час запису пілота наш режисер дивився-дивився на той стіл, схожий на підкову, і раптом каже: «Слухайте, так це ж дуже нагадує унітаз! Всі сидять навколо унітаза!». Я кажу: «Точно! Не вистачає тільки, щоб у Миколи був зливний бачок, він смикав за мотузку і у певний момент вода зливала усіх "відпрацьованих" гостей». За тиждень усе перегралося, ми вирішили залишити частину столу, за яким працюють ведучі наших новин, але до нього додалися ще спеціальні крісла, які було придбано саме для нашої програми.

- Це чудово, що ви, відчувши необхідність коригувати задум програми, змогли все поміняти в такий короткий термін. Але, пам'ятаю, коли дивилася вашу прем'єру, мене не полишало відчуття, що програма стартувала так, ніби її ведучий тільки напередодні ввечері дізнався, що наступного дня матиме провести в прямому ефірі дві години.

- Чесно кажучи, для мене робота на ТВі - це перший досвід на такому маленькому, умовно кажучи, малобюджетному каналі. До цього я працював на СТБ, ICTV, «1+1». Це великі канали, які могли собі дозволити замовити величезну студію, під кожен проект замовляти окремі декорації, посилати кореспондентів у якісь далечезні відрядження, витрачати купу грошей на перегони, на включення, на все. Тут усі витрати дуже оптимізовано. І час теж оптимізовано. Нам не сподобалося - ми швиденько за тиждень все переграли. Можливо, перша програма була не дуже добре вилизана за формою. Але не за змістом. Все «накатується» з часом, з досвідом. Я вже по собі відчував, що на першій програмі в нас просто аврал був. Ми багато працювали, ніби щось тяжко робили, але ККД був маленьким. Потім пішло - і зараз я відчуваю, що вже виходимо на якусь форму, оптимізовану і за трудовими зусиллями, і за тим, що виходить в ефір. Скажімо, випуск 17 березня тривав рівно 2 години, а перша програма - 2 години 20 хвилин.

Від нас програмна служба вимагає, щоб було саме дві години. Якщо програма буде чітко регламентована за часом, тоді в нас буде вищий рейтинг і частка. Такі закони телевізійного бізнесу, і я довіряю нашій програмній службі. У нас дуже професійні люди це контролюють, зокрема Сергій Дем'янчук, який раніше займався програмуванням і на «1+1», і на «Інтері».

- В такому разі можна припустити, що саме такі люди, як Сергій Дем'янчук, могли би сперечатися з вами, коли ви, побачивши в студії балаган (а це, як показує досвід, приносить рейтинги), пішли в бік чогось делікатнішого, більш інтелігентного, чи не так?

- Якщо чесно, я сам був проти, коли Микола наступного дня після запису пілота сказав: «Все, ми переробляємо, нам не треба багато гостей, нам треба сам-на-сам дискусію вести». Я йому не сказав про це, але ментально мені хотілося, щоб було саме хардток-шоу, щоб було, як на всіх каналах, щоб був якийсь резонанс, якісь собачі бої, щоб гості билися тут у студії. Але потім, не знаю, може, прийшло більш доросле розуміння смислу телебачення. Немає сенсу створювати якийсь цирк-шапіто. Смисл - у пошуку якоїсь філософської істини. В принципі, як Микола любить казати, наша мета - не ставити гострі запитання, а отримувати гострі відповіді.

- Цікавий варіант. Але лукавий, як на мене, бо як ведучому отримати гостру відповідь, не поставивши гостю гострого запитання? Поясніть мені механіку.

- Механіка така, що ми запрошуємо цікавих людей, і в довірливій розмові вони нам можуть розповісти набагато більше, ніж у ситуації якогось наїзду на них.

- То ви хочете брати своїх гостей підлабузництвом?

- Ні.

- Тоді вточню своє питання і поділюся з вами своїми глядацькими враженнями. Згадаймо, наприклад, той фрагмент «Вечора», коли до вас прийшла Ганна Герман. Привітавшись, ведучий одразу запропонував заступнику глави Адміністрації президента: мовляв, та ми ж братани, ми ж давно на «ти», чого нам тут удавати, ніби ми не знайомі? Розмова з Юлією Тимошенко, що стала гостею прем'єрного випуску програми, також розпочалася зі взаємного обміну реверансами, потім було зачитування для неї привітання від її соратника по партії та фейсбуку Віктора Уколова. Вам не здається, що насправді таке демонстративне братання ведучого з гостями-політиками працює проти ваших намірів шукати, як ви кажете, філософську істину? Оскільки продемонструвавши таку свою готовність брататися, ви власними руками створюєте собі обмеження, що заважають поставити справді гостре питання.

- Річ у тім, що Микола розмовляє з деякими гостями на «ти», це його знайомі, причому знайомі ще зі студентських часів, це і Микола Томенко, і Ганна Герман, величезна кількість людей. Мені особисто це не дуже подобається як редактору. Я теж вважаю, що мають бути якісь рамки, журналіст ніколи не має бути запанібрата з тим, у кого він бере інтерв'ю.

- Але це відбувається.

- Це відбувається.

- Чи у вас як у редактора є можливість хоча б піддати сумніву таку стратегію ведучого, обговорити з ним доцільність та небезпеку подібної поведінки?

- 15 років тому, коли я прийшов на телебачення, я би точно сказав, що це погано. 10 років тому, напевно би, підтвердив. Зараз я вже не знаю. Працюючи з Миколою, просто по-іншому починаєш сприймати і телебачення, і світ навколо телебачення. Це правда. Бо він дуже розумна людина, дуже начитана, в журналістиці для мене він, може, не наставник, але старший партнер - точно. Від нього багато чого вчишся. Я бачу по програмі, що це йде на користь. І те, що він робить якісь кроки, котрі мені здаються не дуже логічними спочатку, в результаті дає очевидні плюси програмі.

- Наведіть приклад, будь ласка.

- Перший крок, наприклад, - це його вольове рішення не робити ток-шоу, а робити бесіди сам-на-сам із гостем. Людина приходить, вона 20 хвилин чистого часу розмовляє, їй можуть поставити запитання глядачі. Вона може посидіти, подумати, щось згадати. Другий крок - це, наприклад, спілкування на «ти». Перше враження, що це непрофесійно з точки зору журналістики. Я не знаю, моє ставлення до Ганни Герман як до політика дуже неоднозначне, воно швидше негативне, ніж позитивне. Але в цій програмі вона відкрилася зовсім з іншої сторони і для мене, і для наших глядачів.

- З якої «зовсім іншої сторони»?

- Наприклад, перечитавши ту ж її книгу «Піраміди невидимі», яку ми довго шукали і знайшли в бібліотеці ім. Вернадського. Виявилося, що вона чудова письменниця! Всім раджу прочитати цю книжку.

- Тим не менш, я уважно дивилася цей випуск і «зовсім іншої сторони» пані Герман не помітила. Натомість була здивована, що на її слова «ми - господарі цієї країни» та решту її фірмових демагогічних тверджень не пролунало жодної критичної репліки з боку пана Княжицького. І справді, складно піддавати гострій критиці подібні заяви чиновниці, якщо перед тим ти з нею тепло побратався.

- Наша мета, і ми з Миколою про це завжди пам'ятаємо, обговорюючи наступну програму, - щоб у нашій програмі люди говорили правду. Часом гострі запитання викликають у відповідь просто відверту брехню. Не знаю, чи це потрібно, - ставити гострі запитання для того, щоб отримувати брехню у відповідь. Принаймні на переважну більшість тих запитань, які Микола та глядачі ставили в ефірі до Ганни Герман, вона відповідала чесно, мені так здалося. Навіть тоді, коли говорила про «господарів». Нещодавно, наприклад, у нас був в ефірі двічі екс-голова Верховної Ради. Нібито деякі запитання були гострими, передусім ті, що стосувалися справи Ґонґадзе, але щодо правдивості його відповідей у мене виникли сумніви. І глядач це одразу інтуїтивно відчуває. Йому стає нецікаво. Коли ти довіряєш людині, яка тобі відповідає, в тебе є зацікавлення дивитися і слухати її далі.

- Гаразд, спитаю дуже просто. Ви запрошуєте гостя, відразу в своїй теплій манері кажете: давай на «ти»! І потім під час розмови помічаєте: запрошений гість бреше. Як тоді його зупинити і сказати: «Знаєте, ви брешете»?

- Це вже запитання до Миколи. В мене багато друзів і знайомих, із якими я на «ти» і з якими ми розходимося в певних політичних моментах і позиціях. Я їм так само можу сказати: друже, ти неправий, ти брешеш. В принципі, другу часом легше сказати просто в очі, що він бреше, ніж якомусь незнайомому політику повідомити: вибачте, шановний, але ви кажете неправду.

- На цей момент в ефірі було вже 6 випусків «Вечора». Програма дістала першу критику у вигляді статті Отара Довженка «Soft talk на каналі-бетмені». Одне з критичних зауважень мого колеги на адресу «Вечора» стосується незбалансованості у доборі гостей. Декларуючи від прем'єрного випуску своє небажання бути опозиційною програмою, ви тим не менш запрошуєте до студії політиків-опозиціонерів та іншу позаполітичну опозиційно налаштовану публіку і майже не запрошуєте тих, хто разом із Віктором Януковичем оголосив себе «господарями цієї країни». За весь час існування програми в гостях у пана Княжицького ми побачили тільки Ганну Герман та Віктора Балогу. Чому так відбувається?

- Шість програм - це, умовно кажучи, 24 гостя. На один із цих шести випусків, присвячений суто громадським рухам, ми взагалі не запрошували політиків. Ми запрошували багато митців, які апріорі аполітичні. Якщо брати співвідношення політиків-опозиціонерів та їхніх опонентів, то воно не буде вже таким великим.

- Тобто закиди щодо того, що у вас немає балансу на рівні гостей студії, ви не приймаєте?

- Ми запрошуємо тих людей, які нам цікаві і, відповідно, цікаві нашому глядачеві. Незалежно від того, в якому вони таборі. А ще ми показуємо відео за участі різних політиків. Скажімо, 24 березня ми показали в нашій програмі Інну Богословську, яка 2004 року казала, що Янукович бандит, що бандити Януковича відбирають бізнес у її друзів і так далі, а сьогодні вона його цілком підтримує і навіть була 4-м номером у виборчому списку Партії регіонів.

- Вам цікава Богословська як гість програми?

- Ні.

- І ви її не запрошуватимете в студію?

- Ні, ми її не запросимо. Бо вона бреше. Я ще раз повторюю: нам цікаві люди, які не брешуть. Нам нецікаво розвінчувати брехню. Покажіть мені хоч одне «найхардовіше» ток-шоу, яке викрило брехню хоч одного політика в нашій країні.

- Може, вам вдасться? Ви ж опозиційні, хоч і намагаєтеся такими не бути.

- Це боротьба з вітряками. Викривання наших політиків, намагання зловити їх на слові, на брехні під час ток-шоу - це донкіхотівщина. Мені здається, в нас дуже мало телевізійних каналів, які можуть собі дозволити таку свободу, яку дозволяє собі ТВі. І боротися на ТВі із брудною політикою, мені здається, - це нераціональне використання ресурсу тих людей, які тут працюють, технічного ресурсу, навіть фінансового та емоційного. Мені здається, всі глядачі і так уже зрозуміли, що 98% політиків нахабно брешуть. Це очевидні речі. Доводити це ще раз немає сенсу. Краще збирати тих людей (у тому числі і 2% чесних політиків), які не брешуть, і показувати: ось люди, які не брешуть, які можуть дати вам правдиву інформацію, правдивий напрямок, які можуть у результаті студійної дискусії віднайти правильний шлях для розвитку суспільства, держави, особистості, України та української нації.

- Я правильно розумію, що у вас є щось на кшталт чорних списків? Значить, туди вже потрапили Ківалов, Бузина, Поярков. Хто ще?

- Ні, списків немає. Ще ми регулярно запрошуємо людей, які протягом тижня щось цікаве, з точки зору суспільства і держави, написали, заявили. Якщо Ківалов напише якусь суперцікаву статтю або суперцікавий блог, який справді дасть якісь нові думки для нас як для громадян, ми його запросимо.

- Бузина вже давно написав багато цікавих статей. Не хочете з ним про це поговорити?

- «Обговорювати з Бузиною шевченківське питання - це те саме, що з Чикатилом обговорювати питання гуманізму», як було сказано одним із гостей того самого «бійцівського» ефіру на «Інтері». На яку тему ми можемо поговорити з Бузиною? Дайте мені відповідь.

- Роль Бузини в боротьбі українських телеканалів за рейтинги. :)

- Ймовірно. Але ми рейтингами інших телеканалів не займаємося. Про літературу ми говоримо з Марією Матіос, із Ліною Костенко. Бузину можна в цей список поставити? Чи з Оксаною Забужко? Всі вони були у нас в ефірі. Бузина на одному щаблі з ними? Я думаю, що апріорі ні. Може, він сам вважає, що він вищий за них, що вони і взагалі всі жінки - літературний непотріб. Але це його особиста думка. І таких людей, як він, дуже мало. Наша мета - об'єднати людей думаючих, мислячих, які не б'ються в студії, не лаються матюками, не епатують. Ми - програма не епатажних гостей і не епатажних думок. Це програма пошуку якогось раціо. Бо ірраціонального в нашому житті дуже багато.

- І саме тому все-таки незбагненно, що два значних телевізійних проекти, яких давно бракувало на українських каналах, де засилля розважалівки, виходять в один день і майже в один і той самий час. Маю на увазі окрім вас також нову програму «Республіка» з Ганною Безулик.

- Ми вийшли на тиждень раніше.

- Це вас не виправдовує. Глядач має два авторських поки що не підцензурних проекти в один і той самий час. Як це пояснити? Я розумію, що це питання не належить до сфери вашої компетенції. Але оскільки ви редактор програми, ви не можете не мати свого ставлення до цього. Роз'ясніть, чому так сталося і чи будуть якісь зміни в цьому плані.

- Річ у тім, що коли ми шукали місце для програми, не було ніякого бажання конкурувати будь з ким. Тим більше з такою поважною людиною, як Анна Безулик. Я з нею сам особисто працював на «1+1» у 2003-2004 роках.

Ми виходили чисто з технологічної сітки мовлення. В суботу-неділю робити цю програму просто немає сенсу, бо ніхто з гостей не прийде. Особливо коли весна, літо - всі будуть на дачах, на відпочинку. В суботу-неділю я навіть по роботі нікому не телефоную, бо це час, коли люди мають відпочивати, зокрема від телефонних дзвінків. П'ятниця - це день грандів, Шустера і Кисельова. Були серед деяких працівників нашого каналу думки виходити в п'ятницю. Я поки категорично проти цього. Понеділок - це день Куликова на ICTV. Вівторок - це Ліга чемпіонів, футбол. Середа - це теж Ліга чемпіонів. Четвер - це ніби Ліга Європи, але менш поважний турнір, ніж Ліга чемпіонів. І тому ми й поставили на четвер. Ніби вже кінець тижня, але ще не п'ятниця.

- Коли ви дізналися, що проект Ганни Безулик виходить у цей час, ви не міркували над тим, щоб переставити проект на інший день?

- Поки ми це не обговорюємо взагалі. Тим більш після того, як у нас остання програма 24 березня, слава Богу, вийшла з показниками, в 1,5 рази вищими, ніж передостання. Хоча й передостання мала хороші цифри. І за останнім випуском я вже бачу, що наша програма набуває довершеної форми. Вона починає вилизуватися, все менше сумбуру, менше несподіваних ситуацій.

- Між іншим, про сумбур. Випуск 24 березня ви почали з пісні-мініатюри у виконанні «Веселого пісца» з приспівом «Главное - чтобы Луценко сидел!» Що це було?

- Це був дніпропетровський театр.

- Так, з рухомого рядка, що супроводжував ці «кавеенівські» екзерсиси, всі могли дізнатися, хто співає, а також де і коли в Києві відбуватиметься концерт цих комиків-опозиціонерів. Чесно скажу: все це мало вигляд проплаченого ролика. Скажіть, можна у вашій програмі щось за гроші розмістити?

- Ні, вони нам абсолютно нічого не заплатили. У нас поки що не такі рейтинги, щоб люди приходили і Миколі відстьогували гроші (сміється). Просто ТВі має намір співпрацювати з цим театром КВК Дніпропетровського держуніверситету. Це не моя компетенція, але, наскільки мені відомо, і ми це обговорювали з Княжицьким, є план зробити на нашому каналі телевізійний проект, щось на зразок «95-го кварталу», але трошки розумніше. Бо за інтелектуальним рівнем, мені здається, ці люди, автори дніпропетровського театру, старші, а значить, мудріші.

- Але ви розраховуєте, що з часом, коли ваші рейтинги підростуть, можна буде розмістити якесь відео на комерційній основі?

- Це питання до керівника програми. Я цього не хотів би і не робив би. А от щодо того, яке взагалі відео ми ставимо в програму - коли ми починали, Микола висловив загальну позицію, що подаватимемо все цікаве відео, яке знаходимо в інтернеті протягом тижня. Мені спочатку не дуже подобалася ідея брати у програму якісь ролики, що взагалі не мають стосунку до нашої програми, до наших тем, але типу веселе і цікаве. Я кажу: «Миколо, а до чого ми його тут будемо ставити?» Ні, відповідає, ставимо, буде класно. Потім я дивлюся - воно справді «працює». Коли нарізають вінегрет, теж ніби спочатку все не ліпиться одне до одного, а потім смачно виходить. Так само й тут. Ми часом даємо такі відеоцікавинки з інтернету, які нібито й не дуже лягають під загальну канву, але в цілому привертають увагу людей. І я не здивувався, що початок програми, саме цей номер від «Веселого пісца», взяв один із найбільших рейтингів протягом усієї програми.

- Розкажіть більше про команду проекту. Ви головний редактор, шеф чи просто редактор? Хто з вами працює?

- Якщо чесно, я навіть не знаю, як називається моя посада в штатному розкладі. Але себе я називаю головним редактором програми.

- Ви тут з'явилися на прохання особисто Миколи Княжицького?

- Я з'явився тут 24 січня цього року. Якщо програма стартувала в ефірі 17 лютого, виходить, я з'явився за 3 тижні до виходу в ефір. Програму фактично роблять четверо людей: це Княжицький як головний ідеолог програми, я як головний редактор, дуже працьовита й талановита молода режисерка Ганна Цигима. І плюс ще нам допомагає Олена Дубова як гостьовий редактор. Аня, як і Олена, працює на кількох проектах, що й не дивно, оскільки канал малобюджетний.

- У вас як у головного редактора унікальна ситуація: ви працюєте з ведучим - менеджером каналу, який сам собі начальник. Якою є ваша сфера відповідальності? Наскільки вам комфортно працювати з таким особливим ведучим?

- Мені комфортно, ми вже давно спрацювалися, адже у різних проектах із Миколою я працюю ще з 1995 року. Десь на початку виникла трохи конфліктна ситуація. Сидимо на ефірі і я Миколі кажу в підслушку: «2 хвилини до реклами». Він мовчить. Я кажу: «Хвилина до реклами, Микола!» , «Миколо, реклама!». Бо від мене ж програмна служба вимагає вчасного виходу рекламних блоків. А Микола у студії навіть підсушку з вуха вийняв, щоб я йому не заважав. Потім виходить зі студії: «Так, Єгор. Я тебе чую, не треба мені казати одне і те саме по 25 разів». І трошки так на підвищених тонах. Він каже: «Я - генеральний директор каналу, тому я буду вирішувати, давати рекламу чи не давати, якщо у студії цікава розмова». А в нас тоді саме сестри Тельнюк у гостях були. Потім ми домовилися, що про рекламу я нагадую Миколі у «вухо» лише двічі, а далі генеральний директор вирішує «рекламне питання» на власний розсуд. Щоб не виникало ніяких конфліктних ситуацій всередині нашого маленького творчого колективу. Але тепер важче програмній службі...

- Розкажіть, як саме ви готуєте програму. Ви залишаєте місце на гостя, який може з'явитись, якщо станеться щось непередбачене? Чи ви заздалегідь, з понеділка, вже точно знаєте, хто у вас буде?

- Княжицький вирішує стратегічну лінію. Ми з ним обговорюємо гостей, я йому щось пропоную, щось він пропонує від себе. З гостями буває по-різному. На минулу програму гості в нас виникли буквально в середу і четвер, попередні домовленості були, але вони потім зірвалися. З більшістю гостей ми воліємо визначатися заздалегідь, оскільки наш ведучий часто виїжджає у відрядження. Зараз Микола у справах поїде у Варшаву і має повернутися тільки в середу, тобто напередодні самої програми. І ми вже за сьогодні маємо спланувати хоча б основних гостей, до яких хтось може додатися вже наступного четверга. В принципі, це вже моє завдання. Далі ми формуємо теми, протягом тижня відстежуємо, що цікавого з'явилося в інтернеті з відео, що відбувається у соцмережах.

- До речі, щодо соцмереж. Ви робите цікаві спроби інтегрувати соціальні мережі у телеформат. Але чи не здається вам часом, що це схоже на паразитування з боку такої програми, як ваша, в якої немає власної знімальної групи, немає бюджету на ексклюзивні зйомки? Насмикав із ютьюба цікавого відео - й ось тобі вже програма, ось тобі рейтинг.

- Якщо чесно, я над цим питанням ніколи не задумувався. Я не такий уже й старожил соцмереж, свою сторінку на фейсбуку я завів лише з початку цього року.

- Що змінилося у вашому житті, коли ви стали щодня проводити час на фейсбуку?

- Мати сторінку на фейсбуку мене зобов'язує моя робота. Мені легше зустрітися зі своїми друзями й колегами безпосередньо. Але в плані оперативного обміну інформацією аналогу цьому немає. Тільки у соцмережах ти маєш можливість оперативно розіслати сотням друзів і знайомих будь-яку інформацію, відео, фотографії. Це елементарна економія часу.

- Під час прямого ефіру ви видаєте запитання до гостя від користувачів фейсбуку. Хто обирає, що саме з усього масиву питань пролунає в ефірі, - ви чи ведучий?

- Я обираю. В принципі, я роблю всі сюжети, підбираємо з нашим режисером відео для сюжетів та візитівок на гостей. Я пишу верстку, Аня Цигима потім її оформлює в сценарний план. Під час ефіру Аня сидить на кнопках, я сиджу поруч, моніторю фейсбук, спілкуюся з Миколою у «вухо». І є ще одна людина, яка технічно вставляє те, що я обрав, у кадр, щоби повідомлення коректно розміщувалося в телеефірі.

- Чи є у вас ще якісь ідеї, які б ви хотіли до кінця цього сезону протестувати, спробувати у своїй програмі? Можливо, з'являться нові рубрики?

- Я думаю, нових рубрик у нашій програмі поки що точно не буде. До кінця сезону ми нічого змінювати в програмі не збираємося. Ймовірно, що влітку може бути якесь переформатування, але над цим ще треба дуже добре думати. Поки ми шліфуємо те, що є. Мені здається, з кожною програмою ми все більше розуміємо, що намагаємося отримати на виході.

- Чи плануєте ви вечірню довірливу розмову Миколи Княжицького із Віктором Януковичем?

- Ми б із задоволенням Януковича запросили! Я постійно телефоную Михайлові Малому, прес-секретарю Леоніда Даниловича Кучми, якого ми теж хотіли запросити на одну з перших програм. У нього лежить наше офіційне, на нашому кольоровому бланку, запрошення. Коли я телефоную до Михайла, з яким, до речі, ми працювали багато років на ICTV, він мені завжди каже: «Єгор, я пам'ятаю, ваше запрошення лежить одним із перших». Будемо сподіватися, що в Леоніда Даниловича все буде добре і він до нас прийде. Так само, як і Віктор Федорович.

- Але щодо пана Януковича - ви працюєте над цим чи сподіваєтеся теоретично?

- Над Кучмою працюємо, а над Януковичем... зараз змінився прес-секретар, і я думаю, що ми побачимо в нас і Януковича, і Дарку Чепак із задоволенням.

- Новина щодо Дарки Чепак викликала справжнє цунамі у вітчизняному медіасередовищі. Яким є ваше ставлення до цього призначення? І чи погодились би ви на пропозицію стати прес-секретарем Януковича?

- Складне запитання.

- Так, але це подія, щодо якої ледь не в кожного українського журналіста виникла своя думка. Мало яку іншу подію журналісти з таким завзяттям обговорювали в тих самих соцмережах. То яка ваша позиція?

- Скажу так: на пропозицію стати прес-секретарем президента я би погодився, але стати прес-секретарем президента Януковича, ймовірно, - ні. Хоча... Знаєте, кожна людина в молодості - радикал, у зрілі роки - ліберал, а в старості - консерватор. Якби ця пропозиція була 10 чи навіть 6-7 років тому, я би однозначно сказав, що ні. Бо був радикалом. Навіть революціонером. Зараз я вже до багатьох речей ставлюся по-філософськи і більш ліберально. Ніколи не кажи «ні», тоді ти не обдуриш принаймні самого себе. Однозначно, я би не став так категорично засуджувати Дарку, як певні наші колеги, зокрема Олена Притула, яку я дуже поважаю. Але, звісно, цей крок великого захоплення в мене особисто не викликав. Може, це не дуже доречне порівняння, але прийти в керівництво гестапо й намагатися зробити його гуманнішим і відкритішим - це не дуже розумно і зовсім безперспективно. Але адміністрація президента - це не гестапо, тому, може, щось їй і вдасться. Головне - не тиражувати очевидну брехню з вуст брехливих політиків.

- Ви кажете, що 6 років тому ви були радикалом. Але ви тоді теж спробували себе в ролі речника, були прес-секретарем Сівковича.

- Так, я працював із Володимиром Сівковичем. Але був не його особистим прес-секретарем, а прес-секретарем тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування обставин отруєння Віктора Андрійовича Ющенка, яку очолював Сівкович. І це були 2009-2010 роки.

- Вам як журналісту цей досвід приніс щось корисне?

- Так. По-перше, Сівкович - дуже цікава людина, ґрунтовна, дуже глобальна. Володимир Леонідович - це глиба. Я знайомий із ним ще з 97-го року, коли він став власником СТБ, на якому я тоді працював. Зрозуміло, що ця глобальність і глибинність пов'язана з певним досвідом роботи у спецслужбах. Мені особисто співпраця з Сівковичем дала величезний досвід спілкування з людьми, які мають спецслужбівську підготовку, а їх у нашій владі чимало.

Я став більше аналізувати інформацію, яка надходить до мене від тієї чи іншої особи, зацікавленої в її поширенні. Адже більшість наших журналістів вважає, що якщо їм на вушко хтось із політиків щось нашептав, то це вже суперексклюзив. Його треба якнайшвидше поширити в інфопросторі. Але в 99% ситуацій цього журналіста просто використали для легітимного «засвітлення» інформації, яка потрібна цьому політику-«шептуну». Ми, журналісти, дуже часто вважаємо, що є суб'єктами розповсюдження інформації, хоча насправді ми - здебільшого об'єкти, якими часто «втемну» маніпулюють. Причому це завжди робиться у відповідний спосіб: «Ой, я нікому цього не казав, скажу лише тобі, по секрету». Тоді в журналіста виростають крила. Мовляв, я один такий обраний! Зараз я їм всім розкажу інсайдерський ексклюзив. Таким і я був у 20-25 років. Але зараз я чітко усвідомлюю - якщо хтось щось тобі «зливає», значить, не виключено, що він має в цьому свій особистий інтерес. Просто треба все ставити під сумнів.

- Але наскільки психологічно легко вам як журналісту було адаптуватися до нових умов роботи?

- Скажімо так, я це сприймав, по-перше, як ремесло. На той момент просто сидіти без роботи мені було нецікаво. Питання було навіть не в грошах. Хоча і в грошах також. Але лежати вдома на дивані, коли тобі може не зателефонувати протягом цілого дня жодна людина, - це жахливо. Ти просто випадаєш із обойми і потрапляєш у пригнічений стан. Починається «обломовщина». З Володимиром Леонідовичем було дуже цікаво та приємно працювати, він мислить зовсім інакше, ніж більшість наших політиків, - аналізує і прораховує все на кілька ходів уперед. Після такої співпраці вчишся думати, зіставляти, ставити під сумнів будь-що, не бути категоричним, ніколи не казати «ніколи». Якась життєва і журналістська мудрість приходить, імовірно. Хоча, може, я перебільшую.

- Ви належите до членів руху «Стоп цензурі!»?

- Ні. Я підтримую, але... Я належу до Київської незалежної медіа-профспілки. Цього достатньо. Мені здається, що в плані опору цензурі належати формально до якогось об'єднання - не головне. Важливіше просто працювати журналістом, як не банально це звучить. Просто казати правду. Микола теж не належить, наскільки мені відомо, до «Стоп цензурі!», але нашою спільною програмою ми робимо значно більше, ніж деякі активісти цієї поважної організації, які формально її очолюють. Я не хочу їх ображати, вони роблять свою справу, правильно роблять, я їх підтримую. Але формалізм у цьому питанні - це точно не найголовніше. Важливо просто чесно й наполегливо працювати кожен на своєму журналістському місці. Знаєте, як співає Святослав Вакарчук: «Нам з тобою своє робити...»

Фото Володимира Герасимова