Як повідомляла «Детектор медіа», Ольга Герасим'юк припинила співпрацю з «1+1», на якому пропрацювала 14 років - від 1996-го. Тим не менш вона оголосила про свій твердий намір: лишитися в журналістиці. Щоб дізнатися  про причини такого кроку, майбутнє Герасим'юк у професії та й про майбутнє самої професії, як воно бачиться Ользі Герасим'юк, ми запропонували їй прийти на чат-конференцію до редакції і поспілкуватися з нашими читачами. 

Пропонуємо вам повну версію чату.

- Доброго всім дня, хорошої п'ятниці. Це моя перша спроба поговорити в чаті «Детектор медіа».

- Доброго дня, пані Олю! Повністю погоджуюся стосовно нинішньої ситуації: на жаль, забуто основні функції [телебачення] - інформувати, виховувати, розважати. Найчастіше в нас діє останнє. І прикро дивитися на сучасне телебачення, яке практично повністю деградує. Топ-менеджмент не використовує сучасного українського потенціалу й суто українських ідей. На жаль, у нас практика просто купувати чужі формати й адаптувати для українця - як кажуть, піпл хаває. Що стосується «1+1», то це вже не той канал, який був раніше. Приємно було його вмикати, коли щодня о 22:15 можна було подивитися цікаві програми власного виробництва, й ці програми були для нас і про нас. Наскільки я зрозумів, із реструктуризацією інформслужби і створенням власного виробництва канал, можливо, повернеться до свого коріння й тих ідей, які заклав у нього пан Роднянський, і відродяться на телебаченні соціальні проекти, публіцистика й документалістика. Я завжди дотримувався і дотримуюся думки: як не крути, а соціалка й політика завжди будуть актуальними. Звісно, рейтинги падатимуть, але і зростатимуть... До вас питаннячко таке. Чи з вами вели переговори щодо подальшої співпраці з каналом? Можливо, тепер, після купівлі каналу, там щось зміниться? Ви на «1+1» з самого його початку, то чому, на вашу думку, канал пішов шляхом не розвитку, а деградації, забуваючи про інтерес глядачів? Що треба змінювати каналу, щоби поновити свої позиції?

- Дякую за підтримку, спробую відповідати по черзі. Протягом останнього року зі мною постійно розмовляли на цю тему, але гадаю, це була просто світська бесіда. Хоча за цей час ми з групою зняли два пілоти ймовірних програм для співпраці, абсолютно не сподіваючись на те, що вони знадобляться. Однак протягом року я й моя команда намагалися вплинути на те, що на каналі відбувалося, втримати досвідчених професіоналів, а також залишити ті принципи роботи, які в кращі часи каналу було нами сформовано, освоєно й перевірено на аудиторії. На превеликий жаль, це була боротьба з вітряками, всіх професіоналів, починаючи з журналістів і завершуючи костюмерами, було поступово замінено дилетантами, і на сьогоднішній день канал пожинає плоди цих незбагненних реконструкцій. Не сподіваюся, що операція купівлі каналу зможе якось змінити ситуацію. Я намагалася донести свої оцінки і прогнози до власників (сьогоднішніх), але безрезультатно. Щоби врятувати канал, потрібен розумний менеджмент, повернення професіоналів (що, напевне, неможливо, оскільки вони всі вже знайшли собі місце, і досить успішно). Власне кажучи, це найперше й основне. Це мають розуміти ті, до чиїх рук потрапив такий важливий медіа-інструмент.

- Де друкувати молодим журналістам якісні україномовні статті, якщо відомі так звані якісні ЗМІ вказують лише загальні електронні скриньки, до яких ніхто серйозно не ставиться?

- По-перше, треба бути певними, що це саме якісні статті, а по-друге, спробуйте прийти в редакції україномовних газет, які, на щастя, ще існують, і принести їх редактору. Я колись починала свою кар'єру в журналістиці саме в такий спосіб.

- Чи потрібні Ользі Герасим'юк для її проектів помічники-журналісти без великого досвіду роботи, однак зацікавлені в соціальній, дитячій та молодіжній журналістиці?

- На превеликий жаль, на сьогодні я не маю проекту на телебаченні, з причин, які я вже пояснила, але я дуже зацікавлена в спілкуванні з молодими журналістами, котрі шукають не просто виходу на екран, а серйозної роботи, прагнуть осягнути глибин професії. Тому я рада спілкуванню.

- Чи знає пані Ольга українських журналістів, які відповідально ставляться до своєї роботи, не піддаються тиску влади і вміють відстоювати свої позиції, тобто достойні приклади для молодих?

- Знаю. Оскільки я на чаті ТК, то не буду називати присутніх тут, але, наприклад, зізнаюся у великій симпатії до Віталія Портнікова, якого читаю, слухаю і дивлюся вже дуже багато років, і шаную його величезний талант, інтелект і пряму спину.

- Що вам вдалося зробити на посаді продюсера «1+1», і чому ви залишили її?

- Я встигла провести впорядкування структури каналу, створити продакшн. Ми змогли випустити в ефір кілька публіцистичних авторських програм, разом із журналістами всього каналу розробили статут, у якому обумовили принципи співпраці журналістів, менеджменту та власників, що давало інструмент для захисту і можливості опиратися будь-яким спробам цензури чи інших тисків (на жаль, у подальшому журналісти ним не скористалися). Ми реформували і по-новому поглянули на те, як би мала працювати новинна редакція. На посади редакторів тоді прийшли такі люди, наприклад, як Оксана Зінов'єва, ми дали журналістам можливість рости на власному каналі, займаючи в міру своєї досвідченості вищі сходинки на кар'єрній драбинці, ми вивели на екран новин ведучих (наприклад, Саша Шилко, Марічка Падалко, яка почала вести новини, та інші). Зараз можу перераховувати ще багато речей, серед яких найважливішим було те, що моя робота на цій посаді збіглася із серйозними політичними змінами в суспільстві й каналові вдалося продемонструвати незаангажованість, відсутність джинси, хоч як мені тоді не закидали симпатії до помаранчевих. Я згадую ті часи з великою вдячністю до всіх, з ким ми тоді робили наш канал. З посади мусила піти, оскільки мене було обрано в парламент, і не хотіла шукати якихось підпільних способів, порушувати законодавство, яке відтоді не дозволяло мені займати дві посади.

- Мій вік (17 років) дозволяє лише пам'ятати такі програми, як «Без табу», «Хочу і буду» та «Іду на ви». А розкажіть, хоч коротко, про що були проекти «Післямова», «Проти ночі», «Версії Ольги Герасим'юк».

- Я вдячна вам уже за таку довгу пам'ять :). З великим задоволенням, якщо ви захочете, зможу запропонувати вам із власного архіву якісь диски з програмами, про які ви запитуєте, бо я впевнена, що ці проекти залишили слід у розвитку українського телебачення. І перш за все я дуже вдячна своїй команді журналістів, своєму співавторові, режисерові Андрієві Нестеренку, завдяки якому ті проекти були такі помітні. Коротко: «Післямова» - це було ще до «Плюсів», у ній я працювала як новинний журналіст, що займався соціальною та культурною журналістикою, і фактично це був чудовий старт на телебачення. «Проти ночі» - це наша гордість, наш найперший документальний проект, у якому ми розповідали про чудернацький світ, в котрому реально живуть українці, але який чомусь вважався містичним, а я як ведуча з того часу прозивалася відьмою :).

Знімаючи ці «Проти ночі», їздячи по всіх закапелках країни, ми спостерігали часом страшні реалії життя нашого народу, які ніяк не потрапляли на екрани тогочасного телебачення, і тому одного разу ми рішуче припинили випуск «Проти ночі» і взялися до тих журналістських розслідувань, які називалися «Версії Ольги Герасим'юк». Можливо, саме ці «Версії» варто більше назвати нашою гордістю, оскільки наша маленька група, приїжджаючи на захист людей, котрі зверталися до нас, була здатна підняти, наприклад, ціле село на мітинг протесту проти свавілля місцевої влади. Ми вже тоді починали вірити, що українці довго терплять, але скоро будуть здатні на серйозний протест.

- У якому жанрі вам подобається працювати - це політичний (типу проект «Іду на Ви»), драма («Без табу») чи, можливо, розважальний («Хочу і буду»).

- Всі ці жанри були для мене професійно цікавими, але найцікавіша для мене праця - це документалістика та публіцистика.

- Ви підтримуєте зв'язок з кимось зі старої гвардії «Плюсів», наприклад, із Анною Безулик, Олесем Терещенком, Піховшеком?

- Я підтримую зв'язки практично з усіма, з ким я працювала всі ці роки на каналі, і не лише з журналістами, а й із операторами, звукачами, костюмерами, стилістами. Вони всі залишилися зі мною, а я з ними :). Часом мені здається, що ми ще зможемо разом з ними зварити добру кашу.

- І все-таки важко буде уявити ефір без вас. Ви плануєте мати якийсь проект на телебаченні? Якщо так, то якого формату? Чи робили вам якісь пропозиції телеканали?

- Поки що не всі здогадалися, що я пішла, оскільки рано-вранці щосуботи канал «1+1», щоб заткнути дірку в програмі, безперестанку крутить наші «Без табу» за всі роки. Тому глядачі, особливо селяни, що звикли прокидатися рано, все ще пишуть мені листи, пропонують теми, а також скаржаться, що програма виходить так рано. Насправді, я говорю це з сумом, оскільки я також мало уявляю собі життя без телебачення. А на превеликий жаль, на сьогодні з ним відбуваються брутальні метаморфози, і місця в телеефірі, орієнтованому на люмпен, присмаченому матюками, очищеному від нормальних новин і поваги до глядача, який потребує серйозного продукту, - в цьому ефірі на сьогодні я себе не уявляю. Але це не означає, що я перестану робити спроби повернутися і повернути в телевізор всіх тих, кого глядач хоче чути і бачити, кого він поважає, оскільки український народ заслуговує на своє, українське, телебачення, а не на примітивний субпродукт.

- Чому Олександр Ткаченко кілька разів давав вам надію, що ви зможете робити власний проект на «1+1», і потім виявлявся неспроможним як генпродюсер каналу наполягти, переконати, натиснути, ризикнути - словом, зробити все можливе, щоб ваш проект таки потрапив у ефір? Він не має повноважень чи більше не вірить у вас як у харизматичну телеведучу?

- Жодного разу я не вірила в те, що мені було обіцяно, скористалася з нагоди зробити пілоти, які, можливо, комусь знадобляться. Сам генпродюсер, очевидно, міг би відповісти на це запитання особисто і чесно, якщо зможе. А я цей час не змарнувала, а пробувала підтримати на каналі тих, кого я поважаю і хто потребував збереження робочого місця.

- Цікаво також, а чи ви самі сьогодні вірите в себе як у харизматичну телеведучу, яка може або навіть повинна бути в телевізорі?

- Я не буду давати собі оцінки, хоча, повірте, дуже критично все життя до себе налаштована. Журналістська професія настільки близька мені як інструмент захисту людського життя - чи то йдеться про його долю, чи про його право на якісний відпочинок і просвіту, - що я вважаю своїм правом пропонувати свої проекти, а люди самі дадуть мені знати, чи варто мені залишатися на екрані, чи ні, за що я їм буду вдячна.

- Багато хто з тих, хто, так би мовити, в команді Роднянського (до речі, в нього команда справді коли-небудь була чи це так тільки тепер здається?) розбудовував бренд «1+1», тепер схильний ностальгувати за тими часами. Чи ви також ностальгуєте? За чим саме, окрім того, що тоді всі були молодими? :)

- Нещодавно, зайшовши до офісу «1+1», в якому я вже нікого не знаю, я побачила, як вікно в курилці було заткнуто для провітрювання книжкою про «1+1», у якій я сама написала третину. Саме в цю мить, певне, я й зрозуміла, що я прийшла вже не на «1+1». Справді, свого часу канал зробив шалений прорив для українського телебачення, запропонувавши українське мовлення, українське кіно, і не просто україномовне, а українське за контентом. «Плюси» створили команду особистостей, тих, хто сьогодні зветься опініємейкерами на розвинутих телебаченнях, і не згадувати про ту зниклу під брудними хвилями сміттєвого сьогоднішнього ТБ атлантиду, звісно, неможливо... Найбільше за чим сумується - за тим високим градусом професіоналізму й любові до професії, який сьогодні замінено бридким дилетантством.

- З огляду на події останнього часу в медіа, що збираються робити депутати-журналісти? Адже у вас, Андрія Шевченка, Ар'єва та інших є більше можливості принаймні публічно говорити про неправомірні дії влади...

- Я сьогодні вже подаю запит щодо дій правоохоронних органів по відношенню до затриманих журналістів в Українському домі, відслідковую разом із колегами все, що сьогодні діється заради того, щоби перекроїти українську журналістику за російськими лекалами і примусити її служити. Я впевнена, що брутальні порушення Конституції, неймовірні призначення в обхід закону, цензура, а також улеслива самоцензура, готовність власників і менеджерів швидко прогнутися під нових панів - усе це не лише має бути щоденним полем діяльності депутатів-журналістів, але й це дуже швидко починає консолідувати українців, які зрозуміли, що на нашу землю прийшло. Я впевнена, що наша робота - це продовження журналістської місії не давати суспільству скоритися чи відчути себе поневоленим.

- Чи підтримуєте ви приятельські чи будь-які стосунки з Роднянським? Чому?

- Звісно, підтримую. Це людина, з якою я пройшла найкращий відрізок шляху в журналістиці. Його можуть любити чи не любити, але ніхто не може заперечити його таланту, дивовижного інтелекту. До того ж ми часто дискутувати з різних питань, зокрема й світоглядних, але це якраз і є причиною для довгого приятелювання, оскільки і дружити, і сваритися варто лише з розумними людьми.

- Яким чином молодому журналісту пробитися до топ-менеджерів телеканалів, щоби запропонувати їм свої ідеї нових шоу та програм? Адже ні для кого не є секретом, що наші «високі телевізійники» на незнайомого, а тим паче молодого дивляться зверхньо, відтак і на контакт ідуть важко. Можливо, ви, як досвідчений телевізійник, підкажете, як відкрити ці двері? Дякую!

- Це завжди було найважчим питанням для всіх, хто має зухвалість кудись пробитися, і на власному досвіді хочу сказати, що нічого кращого, як стукати в ці двері і залазити у вікно, коли тебе з цих дверей викинуть, ще ніхто з тих, хто пробився-таки, вам не порадить. А ще добре заручитися підтримкою когось справді авторитетного в професії, а не просто впливового дядечка.

- Пані Олю! А ви часом не думали про створення в Україні нового каналу, наприклад, дитячого чи для школярів? Ну, це наприклад. Канал нішевий. Чи в Україні неперспективно цим займатися? Скажіть також, будь-ласка, чим ви плануєте надалі займатися крім депутатства?

- Створення нового каналу - це дуже непроста історія, особливо сьогодні. Певно, варто було б говорити про те, як урятувати для українців Перший національний, на якому могли би бути всі ті програми, про які ви вболіваєте, я зараз навіть не зачіпаю проблеми створення суспільного телебачення, яка вже переросла в звичну популістську балаканину, але зізнаюся, що думаю я сьогодні про те, як урятувати свободу слова, як поставити заслін на шляху тих заборон і репресій, наближення яких ми вже відчуваємо. Ще вчора ввечері слухала з великою заздрістю радіо «Эхо Москвы», не закрите російською владою, напевно, лише для «відмазки», ніби в них є опозиційна думка, і думала про те, чи можливо буде в нас журналістам забитися в таку нішу й доносити до суспільства альтернативну думку в подібний спосіб. І чи залишаться в нас ще такі журналісти...

- Як вам, напевне, відомо, одна з найбільш гнітючих проблем «маленького українця» - неможливість своєю чесною працею заробити на пристойне житло. Цікаво, який вигляд має ваша оселя. Це квартира? Хатинка? Ранчо?

- Я живу в трикімнатній квартирі на Подолі разом із дорослим сином і його родиною.

- Добрый день! Прежде всего, хотела бы выразить вам признательность за все то, что вы делали на телевидении в период расцвета «1+1». Ваша «человечная» манера ведения, ваш подход - уникальны. Спросить хочу вот о чем. Связан ли как-то ваш эфирный перерыв с приходом румынских менеджеров к руководству «1+1»? Почему вы уходите как раз тогда, когда уходят они? Считаете ли вы, что опопсившееся лицо когда-то интеллигентного канала «1+1» потенциально имеет больше зрителей? Есть ли в украинском эфире канал, который был бы близок вам по духу и на котором бы вы хотели работать? Спасибо

- Моє рішення ніяк не кореспондується з депортацією румунського менеджменту, швидше з тим, що канал більше не орієнтується на ту аудиторію, з якою моя творча група звикла спілкуватися і для якої всі ці роки ми виробляли свій продукт. Наш одночасний вихід із каналу - це просто хороший збіг, бо менеджмент заїжджих менеджерів наробив багато лиха на каналі. Однак не бачу й перспективи співпраці з тими, хто там тепер ухвалює рішення.

- Пані Олю! Цікаво б було почути вашу думку (в першу чергу як журналіста, але також і як депутата) щодо інциденту з журналістом СТБ та чиновником КМДА, а також у зв'язку з подіями, які трапилися вчора в Українському домі. Також цікаво почути від вас про діяльність СБУ - в тому плані, що останнім часом вона вирішила «пошерстити» по частотах деяких каналів:)

- У посадовців уже виробилася реакція на мікрофони СТБ, як у собаки Павлова на лампочку. Оскільки жоден із випадків брутального ставлення до спроб журналістів виконати свою роботу за участі представників влади не отримали відсічі (згадаймо, як захистили Калашникова, як легко відбувся комуніст Ткаченко, як лишилися без розкриття злочини проти багатьох столичних і регіональних журналістів, що поповнили список жертв), то думаю, подібна практика процвітатиме. Згадаймо також наказ про ліквідацію департаменту моніторингу захисту прав людини в МВС, ліквідацію Комісії з питань свободи слова на Банковій, згадаймо, нарешті, навіть звідки журналісти спостерігали інавгурацію нового президента, що не могли потім навіть переказати деталі... Те, що відбулося в Українському домі, - а власне кажучи, журналістів було втягнуто в політичну антиукраїнську провокацію, чим дуже любить займатися депутат-провокатор Колєсніченко... Але розправа, яку ми всі сьогодні обговорюємо, - це демонстрація того, що буде з інакомислячими. І якщо не звільнення з роботи, то погроза опинитися на нарах мають бути тим питанням, яким журналістам пропонують вирішити свою лояльність до всіх акцій нової влади «для людей». І як я вже сказала, я подаю запит із вимогою пояснення дій, буду звертатися до президента, до громадської ради при президентові, які змушені будуть відповідати на ці питання, особливо якщо їх будуть запитувати не одним голосом, коли журналісти по-справжньому нарешті об'єднаються.

- У чому різниця між менеджером Роднянським і менеджером Ткаченком?

- Просто порівняйте два різних канали - «1+1» і «1+1» сьогодні :).

- Різниця в тому, що Роднянський створював канал і ростив, як свою власну дитину, і розумів:що якщо правильно за ним доглядати, будуть і результати. А Ткаченко просто рубає табло...

- На жаль, про співучасть у вбивстві свідчити не можу, хоча дуже багато на цю тему дискутувала. Більш убивчим вважаю знищення професійних кадрів і заведення на це випалене поле людей, які не зробили й перших кроків у професії, а роблять їх, так би мовити, на марші, заводячи без підготовчого процесу в прямий ефір, наприклад, шоу, не розуміючи своєї аудиторії. А, власне кажучи, для кого вони працюють, «на здогад буряків» програмуючи, використовуючи високих професіоналів на підсобних роботах (наприклад, Андрієві Нестеренку, автору всіх наших спільних телепроектів, сьогодні пропонується ледь не посидіти потиснути кнопку)? Усе це фактично знищило канал укупі з низькопробними підходами до продукту і неповагою до телеаудиторії, яку уявляють як тих, хто «заправляє на районє». А ще зникнення української мови з ефіру, особливу з шоу - це те, до чого керівництво каналу ніхто ще не змушував, це запопадлива позиція лжелояльних менеджерів до можливого гніву нової влади. Попросту сказати - холуйство.

- Як ви думаєте, за що насправді було звільнено Безулик, Добровольську, Терещенка? Правда, що за величезні зарплати, які канал не міг платити?

- Їх було звільнено з тих самих мотивів, що й їхні творчі групи, які, до речі, ніхто не захищав, ні особисто, ні в судах. І, власне кажучи, про цю політику я вже не один раз сказала - знищення всього живого.

- Як ви оцінюєте кар'єри своїх колег від Яневського й Вересня до Безулик, Макарова, Терещенка, Добровольської після «Плюсів»? Що ви думаєте про нинішню професійну реалізацію кожного з них? (Дуже сподіваюся на детальну відповідь).

- Це питання варте дуже великої, окремої, часом печальної розмови. Одне скажу: кожен тримає свою долю у власних руках, і кожен вимірює ту величину жертви, яку він здатен принести в ім'я того, щоби йти своєю дорогою достойно. Але всіх їх люблю, і всім вдячна за те, що я від них особисто за час дружби отримала.

- Пані Ольго, свого часу вам вдавалося створювати кінематографічні телепроекти, де картинка й інтонація справді вирізнялися на загальному тлі українського ТБ. Ви зовсім залишили теледокументалістику як мистецтво? Адже, наскільки я можу зрозуміти, ті пілоти, які ви робити без надії сподіваючись, геть не мали нічого спільного з авторським ТБ, яке ви колись робили.

- Дякую за добрі слова, хочу сказати, що планувала продовжити весь той попередній шлях, який ви так приємно для мене оцінили... В теледокументалістику сподіваюся повернутися.

- Над чим ви нині працюєте? Що плануєте? Що вже готово до ефіру?

- Незважаючи на те, що вся моя група зараз уже працює в різних місцях, на моє рішення піти з «Плюсів», тим не менше ми залишаємося творчою кампанією творчих друзів, які не збираються так просто здавати свої окопи. Тому я хочу подякувати всім, хто сьогодні зі мною говорив, і сказати: «До зустрічі, життя тільки починається для тих, хто його любить!».

- До побачення!

Біографічна довідка:

Ольга Герасим'юк - українська журналістка, телевізійний менеджер, народний депутат України 5-го і 6-го скликань.

Народилася 1958 року в Пирятині Полтавської області.

1981 року закінчила з червоним дипломом факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.

17 років працювала в друкованій пресі: «Комсомольское знамя» - «Коза» - «Независимость», журнал «Людина і світ», а також в інформаційному агентстві УНІАН.

У липні 1995 року розпочала кар'єру на  телебаченні - в програмі «Післямова».

З 1996 р. - автор-ведуча телеканалу 1+1, де здійснені проекти «Проти ночі», «Особливий погляд», «Версії Ольги Герасим'юк», численні спецпроекти і ток-шоу «Без табу», «Хочу і буду» та «Іду на ви».

З 2005 р. - генеральний продюсер «1+1».

Народний депутат України 5-го скликання від блоку  «Наша Україна», 6-го скликання з грудня 2007 р., обрана за списками блоку «НУ-НС».

Фото Павла Старостенка