Новий проект Євгена Михайлова «Вторгнення» - це філософські розмови під музику в нічному ефірі телеканалу «Гамма»

Сам Михайлов до появи на «Гаммі» працював головним режисером каналу М1, потім як режисер почав працювати на каналі «Сіті», де згодом запустив унікальний для українського телебачення проект - книжкову програму Book-City. Власне, більшість і пам'ятає Михайлова як ведучого Book-City. «В кадре стареющий библиофил под барбитуратами», - з погано прихованою втіхою цитує Михайлов відгук на програму з журналу «Шо».

В інтерв'ю ТК Євген Михайлов розповів про причини закриття Book-City, перехід на «Гамму», правду життя і перспективу пенсії.

- Євгене, у двох словах - що це за проект «Вторгнення», чому ти запускаєшся саме з таким проектом, кому належала ця ідея?

- Якщо чесно, ідея проекту зріла років, може, із сім: я колись збирався робити подібний проект на радіо, але в мене не вистачило натхнення для того, і він так і жеврів десь у голові. А тепер якось так сталося - по-перше, на каналі «Кіно» мене поставили перед фактом, що з вересня я не буду працювати на «Містерії кіно», бо змінюється формат каналу, він переформатовується на молодшу аудиторію, і я автоматично не підходжу... Тим не менш, на «Сіті» й «Кіно» чомусь досі йдуть повтори Book-City - чи то йшли до останнього часу - але це вже таке. А по-друге... Цього літа мій син шукав роботу, вирішив собі якісь гроші заробити, і коли він заповнював анкету, його попросили відповісти на запитання, чого він хоче. Знаєш, що він написав? «Поваги». Я над цим замислився і зрозумів, що в нас на телебаченні, насамперед на провідних каналах, немає поваги до глядача.

- Мабуть твій син усе-таки мав на увазі повагу до себе, атмосферу в колективі...

- Так, згоден, але повага - це глобальне поняття.

- Фактично критична ситуація - й у виробництві, й у ставленні до людей - на каналі тебе виштовхувала на пошуки?

- Над цим я теж думав - чому я вирішив зробити цей крок - і зрозумів, що це природне намагання людини розвиватися далі. Бо за великим рахунком мої проекти - і Book-City, і «Вторгнення» - змушують мене рухатися, ставити самому собі складні запитання і шукати на них відповідей. А це дуже важливий момент, коли людина ставить запитання і шукає відповідей...

- Ти кажеш про розвиток - окей, не сперечаюся. Але ти переходиш із відомого центрального телеканалу на канал із дуже обмеженим покриттям, на малесенький канал. Начебто й не випадає говорити про розвиток у кар'єрному плані.

- Я кажу про свій внутрішній розвиток. Розумієш, я маю на увазі свій внутрішній стан, для мене це набагато цікавіше, ніж якісь ієрархічні конструкції соціального телебачення.

- Тим не менш, як ти прокоментуєш такий перехід із, можна казати, популярнішого каналу на менш популярний?

- Я можу відповісти дуже просто: я переконаний, що при відповідному зусиллі і креативі всі маленькі канали стають великими.

- Але ти не вважаєш, що втрачаєш, переходячи з одного каналу на інший?

- Я для себе так відповів на це запитання - краще спілкуватися з сотнею, ніж говорити в порожнечу для тисячі. Можливо, це самозаспокоєння - я не відкидаю, але я знайшов це пояснення і заспокоївся.

- Я думала, ти скажеш, що на сьогоднішній момент в ситуації, що склалася на медіаринку, в умовах такого ставлення великих каналів до власного виробництва, розумній людині цікавіше працювати на маленькому каналі...

- Можливо, навіть і так. Тому що, знову ж таки, взяти перші шість каналів - це ж відверте порожнякове мило.

- Комерційний продукт, я б сказала.

- Я переконаний, що топ-менеджери провідних каналів будуть горіти в пеклі за те, що вони дозволяють собі робити з глядачами.

- Розшифруй, будь ласка, що ти маєш на увазі. Що вони дозволяють собі робити? Що є найбільшими гріхами?

- Найбільшими гріхами?.. Неповага до глядача.

- Яка виражається...

- Яка виражається в низькому рівні пропонованої продукції. Насамперед це відвертий секонд-хенд, причому 100%-й секонд-хенд. Ну, добре, 90% - секонд-хенд, а 10% - новини. Про новини, між іншим, окрема мова. Чесно кажучи, крім суїцидальних настроїв вони нічого не породжують у голові й серці. Російські й західні серіали вже просто поперек горла. Куповані формати дістали. Це неможливо дивитися нормальним людям. Тому я вважаю, що манагери таки будуть горіти в пеклі за все, і вони це чудово розуміють.

- Ти їх так жорстко караєш за якусь голіму секундарність...

- Справа не тільки в тому, що все вторинне, хоча це вже навіть не секонд-хенд, це вже секонд-хенд у якомусь десятому ступені. Справа в тому, що люди, які створюють сучасне телебачення, принаймні в нас, переконані: перед телевізором сидить дебіл, скоріше за все п'яний, якому нічого в житті не потрібно; якому все одно, що дивитися, і хоч що показуй, він просто сидить у відключці перед телевізором, перш ніж випити чергову склянку горілки і лягти спати. Ці речі мене напружують дуже сильно. В будь-який час дня сядь спокійно і протягом 20-30 хвилин із пультом у руках поперемикай канали... З-поміж 50 каналів я зупиняюсь на чотирьох-п'яти, інші просто неможливо дивитися. І от уяви: ми в Києві чи Дніпропетровську можемо дозволити собі кабельне телебачення, а що дивитися людям у якомусь селі чи маленькому райцентрі, де немає кабельного телебачення?

- Ефірку.

- І що вони отримують? Вони отримують відверте лайно.

- Тобі не подобаються серіали, які йдуть на «Інтері» чи «Плюсах», - ок. Але ж є якісь проекти, які ти оцінив? Наприклад, «Україна має талант!» - шикарний проект...

- Це те ж саме мило, тільки в профіль.

- Тобто ти вважаєш, що всі ці проекти тиснуть на одну педаль?

- Приблизно. Розумієш, є відповідний сегмент, який має заповнювати відсотків 10 ринку телевиробництва. Назвемо його попса. А тут раптом він перетворюється на всі 100%. Я не маю нічого проти шоу «Україна має талант!», «Екстрасенси» чи «Не родись красивою», я проти того, що вони займають усі 100% того, що зветься українським телебаченням. Я переконаний, що мають бути проекти, які змушують людей задуматись над тим, що відбувається, допомогти їм сформулювати, поставити самим собі найважливіші запитання - як, чому і навіщо все це. Якщо ця країна збирається розбудовуватися, це можуть зробити тільки люди, які принаймні думають над тим, що відбувається у них всередині і як це реалізувати. З цього приводу, до речі, письменник Анатолій Дністровий сказав дуже потужну штуку: «Уяви ситуацію - людина, якій 22-23 роки, яка весь час жила в якомусь далекому районному центрі, яка окрім "шансону", новин і серіалів більше нічого не бачила і не чула... То уяви після цього, як ця людина сприймає реальність».

- Як ти «рятуватимеш» людство в своєму проекті?

- Хочу змусити людей трохи змінити ракурс сприйняття, пропонуючи їм не то щоб дуже нові й несподівані теми - теми старі, - але нові формулювання. Наприклад, як тобі тема «Гопники - це антропологічна заданість чи соціальне моделювання»? Одразу змінюється ставлення до цих людей. Або: «Межа між людиною і твариною». Я вважаю, це дуже важливі теми, але на них ніхто і ніколи не звертає уваги, на них вічно бракує часу.

- Мені здається, ти хочеш сказати, що сучасне телебачення настільки перевиховало людину, що вона має спочатку обговорити політику, потім погоду, а все решта - необов'язкове.

- Більше того, я вважаю, що це зроблено свідомо.

- Ти хочеш повернути філософські питання в телевізор?

- Я б не сказав, що це чиста філософія. Чи можна назвати філософією тему «Міфологема вампіризму в сучасній культурі»?

- В залежності від рівня обговорення...

- Колись французи зробили досить цікаве дослідження в прямому ефірі - на одному з центральних каналів ішов футбол, причому не якісь дворові команди, а «Ліон» - «Марсель», прайм-тайм, Вища ліга, а на іншому каналі в цей же час хтось із сучасних філософів, - я не пам'ятаю хто, - обговорював із ведучим сенс життя та іншу невидовищну «лабуду». Що найцікавіше: рейтинги показали, що розмова філософа з ведучим дала вищі показники, ніж футбол. От я вважаю, що тут і виникає конспірологічна тема. Зверни увагу: абсолютно всі медіа на 90% заточені на те, що життя прекрасне, все добре, життя продовжується. А насправді всі тупо уникають простого запитання - все, що має свій початок, має свій кінець. І тут змінюється важливий момент: якщо після смерті ми продовжуємо існувати в іншому статусі, тобто відбувається вся ця шалена трансміграція душі, тоді наша поведінка - абсурдна. Ми маємо жити інакше, маємо ставити зовсім інші цілі, маємо робити зовсім інші вибори, зовсім інакше поводитися, бо маємо змінити себе для подальшого існування. Якщо після смерті немає нічого, знову ж таки, весь простір, у якому ми існуємо, абсурдний, бо все це не має ніякого сенсу. А сучасне телебачення створює тотальну ілюзію, воно абсолютно відключається від того, що людина може поставити перед собою це запитання - навіщо я існую, навіщо я живу, що я роблю у своєму житті, чим я займаюся, навіщо те, що я роблю, кому воно потрібне.

- А в чому полягає конспірологія? Ти вважаєш, що нас вирощують як робочу силу?

- Так. Нас перетворюють на відвертих біороботів, які зручні для існування держави, цієї чи іншої - не принципово; щоб ми працювали на державу від народження до смерті. Ми просто такі ломові коняки. Мене це напружує, це неправильно.

- Яким чином твоя програма буде повертати людині відчуття життя?

- Ну, може, не життя, але принаймні якогось усвідомлення того, що ми не маємо бути біороботами, а маємо свідомо рухатися у просторі, - це однозначно. Це приблизно півтори години ефіру, на початку задається тема, десь приблизно 15-20 хвилин я спілкуюся безпосередньо з глядачами, відповідаю на запитання, плюс музичні кліпи, потім гість, із яким я спілкуюся теж десь 30-40 хвилин - залежно від того, як піде. І все це опівночі. Ніхто не заважає :).

- А спілкування з глядачами на яку тему відбувається? Це прямоефірна програма?

- Вона планується в прямому ефірі, але поки що виходить у запису, тому є певні технічні складності, які буде вирішено найближчим часом. Глядачі мають можливість присилати запитання протягом тижня через сайт. В майбутньому ми плануємо у прямому ефірі зробити спілкування через скайп із веб-камерою.

- Коли ти кажеш про суміш філософської розмови і музичних кліпів, у мене з'являється підозра, чи не йдеться про філософські підводки під кліпи?

- Я над цим дуже довго думав. Я не хочу зашивати кліпи під теми, це не має сенсу, бо теми настільки різнопланові, що дібрати під них відповідний кліпряд дуже складно, і тому це буде просто красива музика. Нічна, яка дозволятиме людям між спілкуванням у студії якось подумати над тим, що було сказано й почуто.

- Трошки дивний формат. Відгонить ефемкою. Як канал на таке погодився?

- Хочу віддати належне Олександру Довганю (виконавчий директор «Гамми». - Ред.), не було взагалі ні цензури, ні умов формату - абсолютно нічого. Я обговорив деталі з головним режисером каналу Миколою Шкарабаном, і керівництво з усім погодилося. От що кайфово: не було цього моменту, мовляв, ні, чувак, так ми не будемо робити...

- Чому ти прийшов зі своїм проектом на «Гамму»?

- Останнім часом ми разом працювали над Book-City.

- Тобто?

- Рік тому у вересня 2008-го керівництво каналу «Кіно», куди Book-City переїхала після розподілу «Гравіса», поставило умову знайти спонсорів під проект Book-City - інакше програму закриють. Ми знайшли гроші, з жовтня програма знову почала виходити. На новий рік нам знову поставили умову: або ми повністю закриваємо фінансування, або перестаємо виходити. Знову було зусилля, і, грубо кажучи, з жовтня 2008-го по квітень 2009-го ми повністю забезпечували власне виробництво проекту. Тоді ми і подружилися з «Гаммою», яка надавала свою технічну базу для зйомок програми і на цих умовах розміщувала в себе продукт.

- По суті, ти виробляв програму на «Гаммі» і приносив готовий продукт, який ще йшов на каналі «Кіно», так?

- Не зовсім. Телеканал «Гамма» давав нам камери, світло й оператора, це важливий момент. А монтувалися ми самі, в своїх умовах і приносили уже повністю готовий проект, який віддавали на «Кіно» і на «Гамму».

- А чому після розподілу «Гравіса» ти переїхав на «Кіно», а не лишився на «Сіті» і не запропонував програму новому керівникові?

- Тому що «Сіті» почали консервувати у зв'язку з незавершеністю майнових процесів. Тож на «Кіно» ми переїхали, можна сказати, автоматично. А вже потім, коли було призначено нового гендира на «Сіті», Віталія Докаленка, я з ним поспілкувався і він сказав, що грошей на Book-City в нього немає. Але що цікаво: ще в серпні були повтори як на «Сіті», так і на «Кіно».

- Коли ви закінчили виробляти власне Book-City?

- В квітні зняли останні випуски. У зв'язку з тим, що почалася жорстока криза, наші спонсори сказали: вибачте, але ми вже не можемо допомагати вам у створенні вашого продукту. Сумно, реально сумно. У кожній програмі з'являлося приблизно 10-12 нових книжок, причому це були новинки, які ще навіть не дійшли до магазинів, ми їх брали просто зі складів і видавництв... Плюс інтерв'ю з письменником, плюс презентація молодого письменника, плюс книжкові рейтинги, плюс думки сучасних письменників про те, що потрібно читати, що вони читають. І все це протягом 30 хвилин! Це просто неймовірна насиченість. І мене засмучує те, що інші канали ніяк на це не відреагували...

- А чому ти запропонував «Гаммі» новий студійний проект, а не Book-City?

- Book-City - це дорого для такого каналу.

- А якщо порівнювати, наприклад, вартість Book-City і вартість того проекту, який в тебе буде зараз? Яка різниця в грошах?

- Я думаю, що десь у половину. За рахунок того, що проект студійний і технологія дозволяє писати в режимі прямого ефіру, тобто на монтаж не потрібно витрачати часу. І графіка обійшлася не дуже дорого. Між іншим, хочу сказати стосовно графіки: я переконаний, що ім'я людини, яка робила одяг на «Вторгнення», через рік буде в топі українських дизайнерів. Його звати Олександр Загайний. Однозначно - це зовсім свіже, не притуплене гламуром бачення.

- Була така програма, «Остання барикада» на «1+1». За моїм відчуттям, ти намагаєшся робити щось подібне. На «Плюсах» цей проект провалився.

- Що значить «провалився»? Якщо канал його закриває, це не означає, що проект провалився. Але «Остання барикада» - трошки інше. Це були все-таки «модні посиденьки»... А я свідомо хочу від цього відійти. Я намагаюся досягти максимальної концентрації - внутрішньої й інформативної - для того, щоб... Знаєш, це як закручуєш механічний будильник - а пружина миттєво розкручується, от я хочу закрутити цю пружину максимально по кожній темі, без додаткових модних розмов і тому подібного.

- А в тебе немає відчуття, що ти вже старша людина, що в нас молоде телебачення, в кадрі працюють молоді люди, а ти вже переїхав на маленький канал, як і належить пенсіонерові, і допрацьовуєш собі?

- Це як хтось із товаришів у журналі «Шо» написав стосовно Book-City: «В кадре стареющий библиофил под барбитуратами». Річ у тім, що все набагато простіше: якщо ти відчуваєш, що можеш щось запропонувати, якщо ти відчуваєш, що люди тебе слухають... Мені цікаво спілкуватися з Поповичем. Скільки Поповичу років?

- За сімдесят...

- Ну от. Така сама ситуація з Дністровим, Кокотюхою, мені цікаво спілкуватися із «железобетонщиком из Житомира» Богданом Горобчуком, зовсім молодим хлопцем. Тут справа не у віці.

- Я просто підводжу тебе до того, що сучасне телебачення зорієнтовано на молоді обличчя в кадрі. Є таке відчуття.

- Але навіть якби я був молодшим, доля Book-City все одно би не змінилася, правда?

Фото Яни Новосьолової