Борис Бахтєєв, „Детектор медіа” Як відомо, цього року на конкурсі пісні „Євробачення” Україну представлятиме Руслана з піснею „Дикі танці”. І от тепер, ближче до конкурсу, телебачення почало час від часу показувати глядачам відеокліп цієї пісні. Так, наприклад, зробив канал УТ-2 3 травня. Треба віддати належне: з минулорічної невдачі зроблено висновки. Тоді Олександр Пономарьов – як писали, за доброю порадою старших російських товаришів – співав щось стандартно-безбарвне, зовсім не у своєму стилі, аби лише вкластися в нібито наявний вузький формат „Євробачення”. Цього року Руслана має справити враження якраз своєю нестандартністю. А етнічні карпатські мотиви, що прориваються крізь жорсткий ритм, мусять не лишити сумнівів щодо того, яку саме країну вона представлятиме. Яскрава пісня, яскраве, емоційне виконання – здавалося б, що ще потрібно для успіху? Та й експерти оцінюють шанси Руслани як зовсім не погані. Хотілося б вірити, що європейці належним чином усе це оцінять. Утім, під час переглядання кліпу не полишало враження, що щось дуже подібне вже колись (і зовсім нещодавно) було. І гримуча суміш модерного поп-року з етнічними мотивами, й великий балет, щодо якого співачка виглядає як одна з його учасниць, і агресивна манера виконання, і форсований звук...

Напружувати пам’ять довелося недовго: відповідь одразу ж і пригадалася. Сертаб Еренер. Турецька співачка, що стала переможницею конкурсу „Євробачення” минулого року в Ризі. Отут і може критися причина, через яку виступ української співачки можуть не оцінити належним чином. У переважній більшості країн-учасниць оцінки конкурсантам ставить глядацьке журі. А воно цілком може пристати на думку, ніби Руслана абсолютно свідомо, дізнавшися про торішню перемогу Сертаб Еренер, вирішила зробити собі пісню за тим самим шаблоном. Ніби вважаючи, що знайшла універсальний секрет успіху. Європейська ж публіка анічогісінько не знає про Руслану, не знає її творчості, не знає її стилю. Не знає, що той стиль є для неї органічним. Вона оцінюватиме виступи збоку, не вдаючися в подробиці та передісторії. І навіть якщо вона не буде розмірковувати таким чином, однаково немає впевненості в тому, що дві пісні в одному й тому самому стилі можуть перемогти два роки поспіль.

З іншого боку, етнічна музика зараз у моді. Тим більше, етнічна музика з країн європейської периферії – слов’янська, балканська, угорська, ірландська. Якщо ж пригадати країни, представники яких перемагали, починаючи з 2000 року, – а це були Данія, Естонія, Латвія та Туреччина, можна зробити припущення, що традиційна музика з країн – традиційних лідерів європейської пісні – дещо набридла. Процеси розширення Європи спонукають публіку чекати на нові струмені, нові пісенні мови. Що ж до двох років поспіль – то, скажімо, 1975 року на „Євробаченні” перемогла нідерландська група „Тіч-ін”, що майже відверто намагалася скопіювати стиль переможців попереднього року – шведів із „АББА”. Тож хотілося б побажати Руслані успіхів. Її пісня на них заслуговує. Що ж до дежа-вю – хтозна, може, етнічна музика стане так само популярною, як колись диско чи нью-уейв?

Борис Бахтєєв, „Детектор медіа”

Читайте також:

Виступ Руслани на "Євробаченні-2004" НТКУ транслюватиме в прямому ефірі

Євробачення-2004. Почалося?

І знов – „кулуарне” Євробачення

Музичне телебачення в Україні – рік культури минув? Підсумки-2003

„Україна на Євробаченні-2003: аста з лавістою бєйбі. До того ж – двадцять разів”

Радість!.. Чия? За скільки?