Цьогорічна «Журналістська весна» пройде 30 травня. Основні події відбудуться у Парку Шевченка, Червоному корпусі Національного університету імені Тараса Шевченка. «Журналістська весна» — це щорічний фестиваль і день зустрічі випускників Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Також «Журвесна» є днем відкритих дверей для абітурієнтів, які можуть познайомитися з інститутом у неформальній атмосфері. Про особливості цьогорічної події «Детектору медіа» розказав директор інституту Юрій Бондар.

— Юрію, чому цьогоріч основною локацією проведення «Журналістської весни» є парк Шевченка?

— Історія «Журналістських весен» налічує вже понад 50 років. Вони почалися ще в часи, коли факультет журналістики розташовувався в Жовтому корпусі університету. Потім, разом з Інститутом журналістики, свято переїхало на вулицю Юрія Іллєнка. Зараз помітний певний розрив між поколіннями журналістів. Ті, хто навчався раніше в Жовтому корпусі, за звичкою зустрічаються переважно біля нього або в парку Шевченка, і сюди, на нову локацію, навіть не доїжджають. Минулого та позаминулого року ми намагалися об’єднати людей через прямоефірні ввімкнення: наші студенти працювали в парку Шевченка та вручали квіти випускникам, які туди приходили, хоча основні дійства тривали в інституті. Цього року ми вирішили провести захід у незвичному форматі й обрали локацію, яка має поєднати та зблизити різні покоління.

Локація у парку Шевченка має ще один сенс. У ці травневі дні ми вшановуємо річницю перепоховання Тараса Шевченка. За радянських часів студентам-журналістам забороняли навіть проходити через парк у ці дні, а за спробу підійти до пам’ятника Кобзарю та покласти квіти могли виключити з університету. Сьогодні ми хочемо вільно вшанувати пам’ять поета й покласти квіти до його монумента.

— Які заходи заплановані в межах фестивалю?

— Ми організуємо імпровізовану виставку графічних робіт Ніла Хасевича, який створював ілюстрації для повстанської преси, що також є важливою частиною нашої журналістики. На одній з алей парку віднедавна ростуть липи, посаджені в його пам’ять. Я подумав, що буде правильно нагадати суспільству про цю постать.

Частина подій пройде в Червоному корпусі. Тобто ми не відмежовуємося і не кажемо, що наш — тільки Білий корпус (де зараз розташований Інститут журналістики) чи раніше був Жовтий. Центральний корпус університету — Червоний.

Саме там відбуватиметься офіційна частина «Журналістської весни». Вона буде досить традиційною: представлення ювілейних курсів, звіти, зустрічі та концертна програма. Але водночас цей день ми анонсуємо як день відкритих дверей. Ми кличемо абітурієнтів, щоб вони могли долучитися до цих подій, побачити справжніх журналістів, ознайомитися з освітніми програмами, які є в університеті та в Інституті журналістики, і відчути ту особливу атмосферу, коли журналісти збираються разом.

На фестивалі буде представлений не лише Інститут журналістики. Будуть і наші колеги з Військового інституту КНУ (скорочено ВІКНУ), адже там так само є кафедра військової журналістики. Також будуть представлені Спілка військових журналістів України, яка зараз утворена й уже офіційно зареєстрована, й Асоціація випускників відділення, факультету й Інституту журналістики.

Для гостей, окрім концертної програми та спілкування, ми пропонуємо можливість відвідати аудиторію доповненої реальності. Там будуть біноклі й моноклі, щоб відчути себе в польоті між хмарами — це такий сучасний формат, який ми зараз хочемо впроваджувати як головну практику та формат реабілітації.

Також буде відкритий для відвідування наш унікальний музей, аналогів якому немає в Україні. Навіть студенти, які навчаються в університеті, за всі роки навчання можуть у ньому жодного разу не побувати. Цього ж дня він буде повністю відкритий, і всі охочі зможуть із ним ознайомитися.

Так само буде проходити турнір «Журналістські шахи» — сеанс одночасної гри на багатьох шахівницях, який проведе майстер шахів Олександр Малієнко. Адже журналісти не тільки пишуть, вони ще й у шахи грають.

Але не тільки в шахи, бо у внутрішньому університетському дворі відбудеться мініфутбольний поєдинок між командами Інституту журналістики та Військового інституту. Також у дворі будуть організовані інші спортивні активності та змагання між викладачами, студентами й гостями. Ця частина програми пройде за окремим планом, який ми зараз саме доверстуємо.

Окрім того, у дворі встановлене погруддя нашому видатному випускнику Василю Симоненку, який закінчив тоді ще факультет журналістики. До минулого року в Інституті журналістики було відновлено літературну студію, яка колись припинила свою роботу. Тепер вона знову працює і носить ім’я Василя Симоненка.

Тож біля пам’ятника поету відбуватимуться літературні читання. Це буде формат «вільного мікрофона», де будь-хто з відвідувачів «Журналістської весни» зможе підійти й прочитати вірші Симоненка — журналіста, літератора та поета.

— На якій темі буде сфокусована увага цьогорічної «Журвесни»?

— Останні два роки у нас була одна наскрізна тема — це воєнна журналістика. Це війна, це журналісти на передовій. І ця тема залишалася головною. Нас прийдуть вітати зі сцени Спілка офіцерів України, Спілка військових журналістів України та самі військові. У межах офіційної частини відбуватиметься вшанування лауреатів премій, зокрема й журналістських. Окремо відбудеться нагородження лауреатів премії імені Симона Петлюри та вручення медалі Симона Петлюри, гасло якої — «Журналістика і державність». Лауреати будуть ушановані саме під час «Журналістської весни», адже в ці травневі дні виповнюється 100 років від дня вбивства Симона Петлюри.

Так само будуть й інші традиційні відзнаки, зокрема премія імені Павла Штепи — автора відомого твору «Московство», який викривав підступність московства як ідеології.

Ще однією родзинкою стане відкритий доступ до Жовтого корпусу, щоб журналісти, які там навчалися, могли згадати минуле. Хтось, можливо, пам’ятає свою тридцять другу аудиторію. Також випускники зможуть відвідати тутешній музей і ретро-аудиторію, яку облаштував Навчально-науковий інститут філології, що зараз там розташовується. У цій ретро-аудиторії збереглися давні парти, за якими колись сиділи цілі покоління відомих журналістів.

Ба більше, буде змога завітати до студентської їдальні. Випускники зможуть знову взяти тацю, і їм навіть запропонують меню страв, яке було популярне ще в ті роки — наприклад, томатний сік, сметану тощо. Це така родзинка, якої раніше не було, і це те, що має нас об’єднати.

— Юрію, «Журналістська весна» ще позиціюється як день відкритих дверей для залучення майбутніх студентів, охочих вступити. Якою зараз є цікавість до журналістики? Чи з’являється більше охочих вступати?

— Упродовж двох останніх років ми набираємо рекордну кількість першокурсників, якщо рахувати разом бакалаврат і магістратуру. Увага до нас надзвичайна, і це дуже тішить, адже саме журналістика зараз приваблює молодих людей. Вони залишаються в Україні, обирають Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Навчально-науковий інститут журналістики. Це справді так: у нас найвищі показники з набору за останні п’ять років.

— Чи великий у вас конкурс?

— Ну, зараз класичного конкурсу як такого немає. Бо насправді зараз ми маємо лише 15 державних місць, із яких половина чи навіть дві третини відразу зарезервовані під пільгові категорії. Ми розуміємо це державне замовлення не як негативну тенденцію, а як реалії бюджету. Держава зараз потребує, можливо, не стільки журналістів, скільки фахівців інших галузей. Це цілком зрозуміло, адже бюджет країни не безмежний, і зараз відбувається переорієнтація фінансування на ті спеціальності, які в нинішніх умовах є найбільш актуальними. Усі інші вступники обирають контракт і навчаються на платній основі.

— Яка вартість навчання?

Щороку вона зростає. І зараз у нас вища вартість навчання, ніж у наших прямих конкурентів у Києві (наприклад, в Університеті Грінченка, де є відповідний факультет). Це могло б відлякувати. Але ні, й студенти йдуть до нас. Я зараз не можу назвати точну суму, щоб когось завчасно не засмутити чи не дезінформувати, адже ціна цьогорічного контракту ще формується. Проте вартість навчання в Університеті Шевченка завжди вища, ніж в інших закладах, бо це передусім престижність, можливості, та й утримання таких історичних корпусів, територій і парку потребує ресурсів.

Фото: Максим Поліщук