Навіщо медіа потрібна редакційна політика? Чим вона відрізняється від редакційного статуту? Як прописати ці документи так, щоб вони допомагали журналістам у складних ситуаціях та задовольняли вимоги донорських організацій? Ці та інші питання обговорили учасники практичної зустрічі «Апґрейд редакційної політики: як зробити правила корисним інструментом», організованої Комісією з журналістської етики.

Про розробку редакційних правил розповів креативний директор Lviv Media Forum та ментор пілотного проєкту КЖЕ Отар Довженко. До дискусії також долучилися представниці трьох редакцій, які в рамках цього проєкту розробили свої редакційні політики та поділилися власним досвідом: редакторка Rayon.in.ua Наталя Пахайчук, виконувачка обов’язків генерального директора телерадіокомпанії «Київ» Наталія Лященко та редакторка харківської медіагрупи «Об’єктив» Ксенія Ярікова.

За словами Отара Довженка, останнім часом усе більше українських редакцій прописують редакційні політики, зокрема через вимоги донорів. Однак іноді медійники плутаються в поняттях і на прохання надати редакційну політику надсилають статут організації.

«Коли ми говоримо про редакційні політики чи редакційні правила, ми маємо на увазі саме вжитковий документ, який редакція пише сама. Він не обов'язково має складатися з посилань на закони, бути написаним канцелярською мовою ― це редакційні статути, які стосуються регуляторної сфери. А редакційна політика і/або редакційні правила стосуються сфери відповідальності самої редакції, де вона може сама себе скеровувати, обмежувати і діяти за якимись визнаними нею ж принципами», ― пояснює Довженко.

Редакційна політика ― це підказка в складних ситуаціях, каже Отар Довженко. Коли журналіст не знає, як діяти, він може просто подивитися на редакційну політику. В цьому документі має бути прописано, що робить і чого не робить видання, які теми висвітлює, а які ні. Речі, які можуть існувати суто на відчуттях редактора, який до того ж з часом може залишити посаду, повинні бути зафіксовані в редакційній політиці.

На редакційну політику завжди можна послатися, відмовляючи тим, хто намагається схилити журналіста до будь-яких дій, які не відповідають цінностям та принципам медіа. Обґрунтування відмови тим, що щось заборонено або не передбачено редакційною політикою, є більш ефективним, ніж інші пояснення.  

Редакційна політика завжди знадобиться новому поколінню журналістів ― їм не треба буде пояснювати все з нуля, а достатньо буде прочитати чітко прописані правила та принципи роботи медіа.   

За словами Отара Довженка, документи редакції можна поділити за сферами доступу: публічні, офіційні та внутрішні. Публічна редакційна політика публікується на сайті чи іншій онлайн-платформі, яку використовує медіа, і потрібна для того, щоб люди розуміли, за яким принципом працює медіа. Це складова прозорості, яка впливає на репутацію медіа та його зв'язок з аудиторією.

Офіційна документація створюється для держави. Саме таким документом є редакційний статут, якого вимагає закон. Його зазвичай пишуть юристи, які дуже часто повторюють формулювання одне одного й типові зразки офіційних документів.

Внутрішні правила, які медіа пишуть для себе, можуть не публікуватися. Вони регулюють речі, які не стосуються аудиторії напряму та не мають бути прилюдними. Наприклад, як вирішуються конфлікти в команді, взаємини між членами редакції, засади редагування текстів, словнички термінів, які вживає редакція тощо. Натомість корисно зробити окрему публічну інструкцію для позаштатних авторів, якщо вони у медіа є.

В редакційні політики можуть бути вписані основні засади: розуміння, яким є медіа, для чого воно працює, за якими стандартами та за які «червоні лінії» не переходить.    

«Ми дуже часто чуємо, що кожен факт має бути перевірений у трьох незалежних джерелах. Цю вимогу дуже важко втілити у сучасному світі. Переважно її не дотримуються, тому що це робить медіа неконкурентоспроможним. Більше того, в багатьох випадках не існує трьох незалежних джерел, з яких можна перевірити якийсь факт. Джерелом факту може бути хтось один, а інші про нього можуть і не знати. Відповідно в таких випадках треба прописувати реалістичну процедуру перевірки фактів, а також умови, за яких ми застосовуємо суворішу процедуру перевірки фактів. Якщо, наприклад, наша професійна чуйка підказує, що з цим фактом все гаразд і немає ризику опублікувати фейк, то шукати додаткові джерела необов’язково. Але в інших випадках, можливо, треба і більше, ніж три джерела. Ось такі речі важливо писати в редакційній політиці», ― роз’яснює Довженко.

Також він рекомендує прописати в редакційну політику роботу з соціальними мережами, які теж нерідко стають первинним джерелом інформації. Сюди входять посилання на акаунти та канали, перевірка даних, але кожна редакція може виробити індивідуальний підхід на основі практичного використання соцмереж.  

В редакційній політиці може бути спільна позиція медіа щодо того, хто може говорити від імені редакції, яким чином медіа захищає свої джерела і як користується анонімними джерелами. «Дуже часто з одного документа в інший кочують скопійовані колись чи то з BBC, чи з іншого медіа принципи, які важко виконати і загалом не дуже застосовні щодо анонімних джерел. Натомість я закликаю в редакції подумати, в яких випадках у них є спокуса використати анонімне джерело та які ризики вони можуть зазнати в ці моменти.

Також треба описати узгодження прямої мови. Закон “Про медіа” зняв цю законодавчу вимогу співавторства і узгодження інтерв'ю, але з іншого боку, така практика залишилася в житті багатьох редакцій. Я стикаюся з людьми, які дотепер завжди узгоджують пряму мову або, навпаки, не узгоджують ніколи, але теж не можуть пояснити чому. Відповідно чудово, коли редакція формулює для себе підхід щодо цього», ― каже Довженко.

Також за його рекомендаціями, в редакційну політику можна додати: правила редагування ― наскільки редактор може втручатися в чужі тексти; правила виправлення помилок ― в яких випадках доречно просто дописати матеріал, позначити виправлення та оновлення, а в яких писати спростування; роботу з рекламою, зокрема з тими рекламодавцями, що підтримують зв’язки з країною-агресоркою тощо.   

«В Кодексі етики українського журналіста є значна частина того, що має бути щодо базових стандартів редакційних правил. Я прибічник того, щоби Кодекс етики був не скопійований, а вбудований у редакційні правила, написаний своїми словами з урахуванням своїх реалій та принципів. Таким чином редакції, які виконують свої редакційні правила, вже убезпечуються від порушення Кодексу етики», ― каже Отар Довженко.

Чого не варто включати в редакційну політику

Довженко не рекомендує додавати в редакційну політику тих речей, які постійно змінюються. Тобто якщо тематика медіа значно змінюється під впливом грантових проєктів, то фіксувати тематику в документах немає сенсу. Тут радше варто зафіксувати рамки, за які медіа не планує виходити ― наприклад, писати розслідування чи стати таблоїдом.

Не варто вписувати в редакційну політику те, що не стосується практики медіа і розсіює увагу того, хто цю політику читає. Людина може подумати, що якщо в редакційній політиці є щось абсолютно нерелевантне, то це може бути і в інших матеріалах. Наприклад, якщо медіа не займається рекламою, то немає сенсу прописувати принципи щодо реклами.

«Також не треба зобов'язуватися в документі робити те, чого редакція не зможете виконати. Наприклад, подавати всі конфліктні ситуації з абсолютним балансом всіх думок. Скоріш за все, ви цього ніколи не зможете виконати, бо іноді якісь сторони конфлікту недоступні. Відповідно, треба описувати практичні, реальні ситуації», ― вважає Довженко.

Окрім того, потрібно враховувати рівень втручання засновника медіа в редакційну політику.  Не треба писати, що ніхто не впливає на медіа, якщо це не так, бо це створює розрив між дійсністю і заявами. Натомість варто обговорити з засновником медіа механізми та межі цього втручання. Якщо ж він не здатний на такі переговори, Довженко радить задуматись, чи варто працювати в такому медіа.

Він додав, що перш ніж публікувати редакційну політику, медійникам не завадить дати почитати її комусь, хто не є частиною команди. Людина зі «свіжим поглядом» може вказати на незрозумілі речі чи непослідовності, які можуть виникнути в команди після довгої роботи над документом.

Написання редакційних політик: досвід Rayon.in.ua, ТРК «Київ» та медіагрупи «Об’єктив»

Rayon.in.ua ― це національна мережа гіперлокальних медіа, яка наразі об’єднує 61 сайт. Редакторка мережі Наталя Пахайчук розповіла, що за 10 років роботи в них накопичилося чимало розрізнених документів з різних напрямків редакційної політики, а також правил, які існували лише в усній формі. При розростанні редакції і команд з абсолютно різним досвідом без документа, який об’єднував би всі вироблені принципи та практики, працювати дуже важко.

«Ми переглянули усе, що у нас було досі, упорядкували і доповнили багатьма розділами, ― каже Наталя. ― В нас завжди була візія цінностей, але ми ніколи цього не демонстрували читачам, це частина нашої стратегії. Ми узгодили свій кодекс з Кодексом етики українського журналіста і написали, як ми його розуміємо та підтримуємо».

 Наталя Пахайчук

У виданні з’явився розділ про виправлення помилок. Редакторка розповіла, що він народився через випадок, коли одного вечора журналістка оприлюднила недостовірну інформацію, а нікого з досвідченіших редакторів не було на місці. Вона розгубилася і не знала, як правильно вказати, що в новині були виправлення та доповнення. 

Також у редакційну політику ввійшли правила щодо реклами, адже команда мала конфліктні ситуації з рекламним відділом і з клієнтами, наприклад, коли відмовлялася публікувати рекламу БАДів або реклама не відповідала гендерній політиці редакції.

Тепер редакційна політика опублікована на сайті видання та складається з 16 розділів.

Медіа прописало використання штучного інтелекту, а також запровадило редакційного омбудсмана, який відповідає за розгляд скарг від аудиторії, контроль за дотриманням етичних стандартів та забезпеченням прозорості в діяльності редакції. Також серед розділів з’явилися «Фактчекінг та перевірка інформації», «Висвітлення війни», «Висвітлення тем про здоров'я», «Висвітлення тем захисту навколишнього середовища», «Висвітлення тем культури» та «Редакційна історична політика».

Наталя Пахайчук повідомила, що медіа планує створити систему навчання на основі штучного інтелекту, яка тестуватиме членів команди на знання політик, що дасть змогу підвищити загальну якість роботи медіа.  

Щодо непублічної частини редакційної політики, то вона стосується нерозголошення комерційної інформації, зокрема заробітних плат, господарської діяльності медіа, цифрової безпеки, розголошення внутрішньої інформації з робочих чатів, зокрема публікації скриншотів тощо.  

Про досвід ТРК «Київ» розповіла його керівниця Наталія Лященко. Це комунальне підприємство Київської міської ради, тож згідно з чинним Законом «Про медіа», канал як місцевий публічний мовник повинен мати редакційну політику.

«Ми розуміємо, що нам буде необхідно працювати не тільки з нашим колективом, а ще й з нашим власником ― Київською міською радою. Ми вже працюємо з громадськими організаціями, які мають потенційний інтерес для того, щоб делегувати своїх представників для формування майбутньої наглядової ради (Наглядова рада місцевого публічного аудіовізуального медіа за участі представників територіальних громад, яка має гарантувати редакційну незалежність. ― «ДМ»). Окрім того, є робота з донорськими організаціями, бо ми мали дуже багато спільних проєктів з ними, але ніколи не отримали від них жодної копійки, тому що маємо статус комунальної структури. Тож ми дуже чекаємо на трансформацію, щоб мати змогу долучати ще якісь ресурси для свого розвитку», ― каже Наталія Лященко.

  Наталія Лященко

Через статус комунального підприємства ТРК має дуже багато обмежень, зокрема дуже важко звільняти співробітників, які не відповідають вимогам ТРК і роблять помилки, адже їх захищають загальні закони про охорону праці. Проте наявність редакційної політики, що узгоджена з усіма членами журналістської редакторської групи, на думку Наталії, має стати дієвим інструментом для вирішення таких проблем.

«До нас ― а саме і до сайту, радіо і телеканалу ― буває багато закидів, що ми багато часу приділяємо не київським новинам. На це є відповідь, що новини Києва не завжди пов'язані безпосередньо з Києвом. Ми обираємо новини, які цікавлять киян, згідно з нашими сканерами та гугл-трендами, і намагаємося давати більше інформації, яка цікавить нашу аудиторію. Сподіваємося, що наявність цього документа буде ще додатковою нашою відповіддю. Редакційна політика для нас ― додатковий захист від намагання втручатися в події, які відбуваються всередині редакції з боку людей, які не мають жодного стосунку до власне редакції», ― пояснила Лященко.

Харківська медіагрупа «Об’єктив» працює з 2000 року і починала як редакція телевізійних новин на місцевому телеканалі «Simón». Потім, за словами редакторки Ксенії Ярікової, в «Об’єктива» зв’явився ютуб-канал, створювалися розмовні шоу різних форматів. Тож сайт медіагрупи весь час був не основним, а допоміжним майданчиком. Однак 24 лютого 2022 року команда залишилися без етеру, а згодом через обстріли втратили студію та велику кількість обладнання. Але сайт і соцмережі вижили, в медіа залишилася невелика команда, яка почала шукати фінансування.

 Ксенія Ярікова

«Наша редакційна політика існувала у форматі для телевізійних новин і в ній не вистачало чогось, що було важливо для сайту. Коли справа дійшла до подання грантових заявок, ми зрозуміли, що наявність публічно доступної редакційної політики є важливою вимогою», ― пояснила редакторка.

Редакційна політика, за її словами, допомогла команді знайти відповіді, як діяти в тій чи іншій ситуації. Наприклад, як використовувати фото неповнолітніх, зокрема в тих випадках, коли їх уже опублікували офіційні пресслужби. Редакція прописала правило, за яким не публікує фото дітей без дозволу батьків, за винятком випадків, коли вони опубліковані на офіційних ресурсах. Проте додала, що редакція видаляє фото із зображенням неповнолітніх, якщо про це попросили вони, їхні батьки чи опікун.

Також редакція обговорила і зафіксувала правила роботи з джерелами країни-агресорки, щоб не порушувати авторське право і водночас не рекламувати ворожі медіа ― журналісти вказують назву російського джерела, але не роблять гіперпосилання.

Отар Довженко зазначив, що ця робота з редакціями була маленьким пілотним проєктом, і він сподівається, що в майбутньому до співпраці долучатиметься все більше редакцій, які будуть готові перетворити формальний документ на багатофункціональний інструмент. «Редакційна політика як швейцарський ніж. Вона може вирішити багато проблем, але тільки в тому випадку, коли вона актуальна», ― підсумував Довженко. 

Титульне фото: Getty Images