Минулого тижня «Слідство.інфо» оприлюднило розслідування про операцію в Кринках  — селі на лівому березі Дніпра в Херсонський області, де змогли закріпитися ЗСУ в середині жовтня 2023 року. Кринки стали основним плацдармом Сил оборони на окупованому березі, операція тривала щонайменше до початку липня 2024 року. Село утримували бригади морської піхоти й окремі підрозділи бригад ТрО.

«Морська піхота як ніхто проявила найбільший героїзм і стійкість в утриманні цього клаптика землі на лівому березі Дніпра. Але заплатила і велику ціну», — йдеться в розслідуванні під назвою «Я бачив пекло, і назва йому “Кринки”, — бійці, які утримували село на лівому березі. І зникли там безвісти». 

За інформацією, яку журналісти змогли отримати в поліції, 788 людей розшукують як офіційно зниклих безвісти в районі Кринків із жовтня 2023-го по кінець червня 2024-го. «При цьому кількість загиблих військових, яких вдалося звідти вивезти та врешті поховати, є значно меншою», — пише в матеріалі авторка, головна редакторка «Слідства.інфо» Настя Станко. 

«Детектор медіа» поговорив із Настею про те, як робилося розслідування, як отримали кількість зниклих безвісти військових у Кринках, чому авторам було важливо розповісти історії героїв, які брали участь у цій операції. 

— Настю, розкажіть, будь ласка, з чого почалося розслідування. 

— Спочатку збиралася робити історію про одного бійця, який перебував 72 дні в Кринках, — там частково є про нього. Це ще було давно, десь пів року тому. Мене познайомили з ним знайомі волонтери, які збирали гроші для морпіхів на човни. І він трохи розповідав їм про те, що там, у Кринках. Я хотіла це розповісти, тому що в нього дійсно класна історія. Я про неї ще роблю матеріал — не тільки про неї, але він буде там одним із головних героїв. 

Але коли я збирала про нього матеріали, дивилася його соцмережі, то побачила, що під кожним відео чи повідомленням про Кринки з'являються десятки повідомлень людей, які шукають своїх зниклих безвісти близьких. Я написала кільком жінкам, і потім вони мене додали в групу у вайбері про Кринки, де вони шукають своїх — там було більш як тисяча людей. Ця кількість мене жахнула. Я почала спілкуватися окремо з жінками, мамами, сестрами та зрозуміла, що, очевидно, сотні людей шукають своїх, очевидно, що з деяких сімей кілька людей, наприклад, які шукають одну людину. Це важко порахувати, бо це тисячі повідомлень, розумієте, група була створена з жовтня минулого року, і я достатньо пізно долучилася. 

Мені дуже хотілося розповісти про зниклих безвісти. На Суспільному нещодавно вийшов текст, і вони теж поспілкувалися з рідними, які шукають своїх. Ці люди хочуть дізнатися хоча б якісь деталі про те, що сталося, як людина зникла. З ними не завжди спілкуються командири про це. Відповідно, ми почали говорити з усіма причетними, кого ми знали, про те, що взагалі в Кринках зараз відбувається. Інформація була дуже різна: що наших уже нема, наші виходять, наші там є тощо. Тому ми захотіли зробити історію про Кринки, загалом про цю битву. От минулого тижня ми працювали в бригадах морської піхоти. 

Я поговорила з десятком людей, які брали участь у цій операції, навіть більше. Люди насправді героїчно воювали в цьому місці. Це абсолютний героїзм і стійкість. І про це мають знати.

— Ви готуєте матеріал у відеоформаті також? 

— Так, зараз ми монтуємо історію, плануємо оприлюднити цього чи наступного тижня. Це не буде відеоверсія розслідування, вона буде про тих, хто воював у Кринках, хто вижив, хто загинув, човнярів, медиків. Тобто це буде така історія про людей, скажімо так. Є якісь архівні відео тих, хто не повернувся з Кринків, їхні історії розповідатимуть рідні, а також є відео з тими, хто повернувся звідти, ми брали в них інтерв’ю на Херсонщині. 

І в обширі цієї інформації важливо було зрозуміти, яка все ж таки кількість втрат у Кринках, тому що рідні називали взагалі якісь космічні цифри. Мені здається, що важливо розуміти і кількість загиблих, і кількість зниклих безвісти. Сама операція була в такому місці, що з логістикою там складно — і в тексті, і на відео люди розповідають про це. Я намагалась описати, що там було складно забирати вбитих і найперше забирали поранених, але засобів, човнів,  — а їх ще й обстрілювали — було недостатньо для цього. Суть у тому, що операція в Кринках особлива і вона відрізняється від операцій на суходолі, як на мою скромну думку.

— Ви в матеріалі посилаєтеся на дані поліції про 788 зниклих безвісти людей. Як поліція веде цей підрахунок? Усі ці люди військові чи є й цивільні? 

— Ні, це стосується військовослужбовців. Просто коли людям повідомляють, що їхній рідний зник безвісти, офіційно порушується кримінальне провадження за статтею 115 (умисне вбивство). Тобто коли рідним приходить офіційне сповіщення, що брат, син, чоловік зник безвісти, вони отримують на руки документ. З цим документом вони йдуть у поліцію, пишуть заяву про зникнення і на підставі того повідомлення військова частина передає інформацію в поліцію. Щодо кожного вбивства і зникнення порушується справа. Тому я би сказала все ж таки, що це досить достовірні дані. Це кількість проваджень, яку нам повідомили.

— У тексті ви посилаєтеся на групи, де шукають рідних. Як ви перевіряли справжність цих повідомлень? 

— Я не можу сказати, що я перевірила прямо кожне повідомлення у тій групі, тому що їх дуже багато і неможливо обробити всю цю інформацію. Але всі, з ким я спілкувалася звідти, виявилися реальними людьми, і їхні рідні, які були в Кринках, також реальні. Вони надсилали мені імена, прізвища, по батькові, номер частини, роти, позивні, дату народження, місяць зникнення. Тобто ти, в принципі, можеш перевірити, чи взагалі така людина існує, ти знаходиш її в соцмережі. Всі, з ким я говорила при підготовці цього матеріалу, — реальні люди, які справді були в українському війську, в бригадах, що брали участь в операції в Кринках. І вони реально зникли. В мене на руках є якась частина документів, де є кримінальні справи, порушені щодо зникнення цих осіб представниками української влади, української держави.

— Як довго ви працювали над матеріалом? Чи пов’язаний був вихід розслідування з повідомленнями медіа про те, що Сили оборони залишили Кринки?

— Очевидно, ця операція закінчилася. Хоча в нас є коментар Дмитра Лиховія, який каже, що операція «в районі Кринків триває». Це те, як ситуацію коментують офіційно — і ми нічого не можемо зробити. Ми дали цей коментар. Але в нас була інша інформація, що операція вже закінчилася саме в селі Кринки. Тільки тому, що ми мали інформацію, що вона закінчилася, ми й опублікували статтю. До того ж ми побачили, що 16 липня був офрек із Генштабу, де журналістам також сказали, що операція в Кринках завершилася. Суспільне та Liga.net опублікували матеріали про це (новина з назвою «Силам оборони довелося відступити з Урожайного і Кринок, — джерело у Генштабі» була видалена та зараз недоступна на сайті Liga.net, хоча на нього послалися багато українських медіа, і ці новини й досі доступні. — «ДМ»). Сам текст у нас був готовий на 95%, ми працювали над ним весь червень, а на Херсонщину ми поїхали лише минулого тижня. Але ми побачили, що є вже якась новинна історія, тобто що це кінець — і тоді ми дозволили собі це публікувати.

— Ви бачили реакції на ваш матеріал? Як ви ставитеся до критики?

— Я нічого не можу сказати. Мені важко коментувати, чому люди бачать те, що бачать і чого я не мала на увазі. Люди по-різному щось оцінюють, це їхнє право.

Крім того, я купу дописів знайшла, де, навпаки, вдячні за матеріал. Навіть Стерненко, Лачен, американський експерт і колишній морпіх Роб Лі  відзначили важливість матеріалу. 

Зрозумійте, був, наприклад, фільм Ліберових — «Кринки нескорені», здається,  називається. Це теж такий момент, який мене трохи зачіпає, бо мені здається, що він недостатньо передає ту реальність, яка була в Кринках. Я можу таку оцінку дати після розмов із людьми, які безпосередньо брали в операції участь. Тому мені здається, що ця стрічка трішки далека від повної картини, й мені хотілося ще й інший бік реальності передати.

— Чому, на вашу думку, так мало інформації про операцію в Кринках, яка тривала так довго?

— Її завжди було мало. Я намагалася щось дізнатися про операцію на лівому березі довго, ще з початку зими. Тоді була взагалі така тиша — морська піхота взагалі нічого не коментувала, навіть текстово, не кажучи вже про те, щоб поїхати та щось зняти. Хоча ми неодноразово звертались по коментарі до різних бригад морської піхоти, і різних інших органів, які можуть володіти інформацією, і до поліції. Але ви, напевне, памʼятаєте, що ОК «Південь» узагалі закривало цю частину Херсонщини. Тому я так довго готувала цей матеріал і вийшла з ним лише тоді, коли ця операція закінчилася. 

Щодо того, чому влада не хотіла її коментувати, в мене є лише припущення. З одного боку, це дуже важко коментувати, тому що це маленький клаптик землі, на якому перебували війська, і говорити про неї — це все одно видавати якусь інформацію. Хоча щось про Кринки все одно можна було знайти в соціальних мережах — і ідентифікувати відео як таке, що було зроблено в Кринках, і від українських бійців, і відео, що з’являлися у провоєнних російських пабліках. Але офіційної інформації не могло бути. Можливо, в якийсь момент ще й тому, що операція стала не такою успішною, як хотілося б командуванню. Але це лише мої припущення.

Титульне фото: Настя Станко (фотограф Максим Поліщук, «Детектор медіа»)