Культурна менеджерка Ірина Осадча — багаторічна заступниця першої директорки Українського культурного фонду Юлії Федів. Після змін у фонді в 2021 році Осадча залишилася працювати з новим керівництвом фонду, а нещодавно оголосила, що йде на конкурс на посаду виконавчого директора УКФ.
У своєму першому інтерв’ю вона розповіла про свою мотивацію як кандидатки, досвід співпраці з обома керівниками фонду, а також здобутки та ризики, з якими підходить до конкурсу на посаду керівника флагманської державної культурної інституції.

— Ірино, ви працювали в УКФ від дня заснування кілька років. А яким є ваш бекграунд і попередній досвід роботи?

— Перша моя освіта — середньо-спеціальна, училище культури. Згодом я закінчила університет культури, де здобула спеціальність документознавиці та менеджерки органів державної влади і управління. До роботи в УКФ я працювала з медіакомпаніями як адміністраторка та продюсерка відеозйомок, серед іншого була частиною команди «Євробачення» у 2017 році.
До Українського культурного фонду я прийшла працювати, бо мене зацікавила ця нова установа у сфері культури — я бачила в ній перспективу і хотіла долучитися до розбудови інституції. Ми починали працювати невеликою командою, створювали всю нормативну документацію, будували все з нуля. Відтак, я бачила фонд у різних станах і на різних стадіях розвитку: спостерігала його становлення, разом із ним переживала кризи, повʼязані і з ковідом, і з секвестром бюджету, і з початком повномасштабного вторгнення. Працювала і разом з першою очільницею фонду Юлією Федів, і — згодом — із Владиславом Берковським.

— До речі, про пана Берковського. Досить багато ваших колег пішли з фонду слідом за Юлією Федів, відмовившись працювати з новим очільником. Ви ж лишилися у фонді ще на кілька років. Чому? Якою була ваша мотивація?

— Я справді лишилася працювати в УКФ після тих подій, тому що я вважала, що зможу продовжити те, що було розпочато за каденції Юлії Федів: зможу допомогти розвивати інституційні програми, підтримувати партнерські зобовʼязання тощо. Моя мотивація була у збереженні інституції, у тому, щоб допомагати фонду далі розвиватися. Я думала, що ми будемо нормально працювати далі.

—Яким виявився цей досвід співпраці з новим керівництвом?

— У деяких ініціативах не було підтримки, не було зацікавлення. Як із боку нового керівництва, так і з боку частини команди, яка дуже сильно змінилася, оновившись на 90%.

— Як би ви описали командну атмосферу зараз?

— Коли ми починали розбудовувати УКФ, команда була невелика, але дуже потужна і справді рухала інституцію. Згодом команда почала розширюватися, приходили нові люди, всі по-своєму були унікальні та справді вмотивовані. Перша керівниця фонду Юлія Федів зуміла зібрати в одному колективі дуже фахових і пасіонарних людей. І 90% із них справді пішли після її звільнення, надалі ж люди в команді постійно змінювалися.
Спершу кістяк старої команди ще якийсь час зберігався. Але поступово відсоток нових людей почав збільшуватися, плин кадрів став постійним явищем. Згодом з’явилося відчуття, що це вже інша команда на рівні підходів: тепер акцент робився на бюрократизацію робочих процесів.

— У чому це проявлялось?

— У тому, що деякі робочі процеси вже не просто документували, як це мусить бути. Ми почали тонути у папірцях заради папірців. Це, на жаль, відбирає дуже багато уваги і ресурсів. Відтак час і сили, які люди могли б віддати на створення чогось цінного (від підтримки поточної діяльності фонду — до його розвитку) ми марно витрачали на бюрократію. Але я насправді ще на кілька років залишилася у фонді, оскільки дуже хотіла допомогти інституції зберегтися.

— Це завдання і досі лишається актуальним. Але кілька місяців тому ви все ж звільнилися з УКФ. У який момент і чому ви пішли?

— По-перше, я вже розуміла, що не потрібна цій команді. В колективі не було запиту та бажання до співпраці. Якщо відверто, то мене цілеспрямовано відсували абсолютно від усіх процесів. У певний момент я отримала запрошення від Міністерства молоді та спорту для координації запуску Українського молодіжного фонду, що був створений за прикладом Українського культурного фонду. Я готова була йти з УКФ і до цієї пропозиції. Але так сталося, що я отримала її саме в цей момент. Тому я пішла і почала займатися Українським молодіжним фондом, його інституційною розбудовою та запуском. На сьогодні УМФ працює, тому надалі може рухатися вже без мене.
Наразі я прийняла рішення взяти участь у конкурсі на посаду виконавчого директора УКФ. Три роки тому я вже декларувала свою готовність очолити інституцію, у якій працювала від початку її розбудови. Зараз я ще більше впевнена, що мій досвід і навички будуть корисні фонду, і що під моїм керівництвом він зможе успішно розвиватися. Остаточне рішення подаватися на конкурс я прийняла декілька місяців тому — після тривалих роздумів, сумнівів і вагань я врешті точно вирішила, що готова продовжувати розвивати інституцію, яку досконало знаю та дуже люблю, у новій якості (якщо, звісно, отримаю підтримку спільноти та Наглядової ради фонду). Я усвідомлюю всю відповідальність за моє рішення і готова до неї.

— На вашу думку, із чим УКФ підходить до конкурсу? Якими є ключові здобутки, загрози та виклики у роботі інституції?

— На мою думку, одним із важливих досягнень є те, що фонд зумів відбутися та зберегтися протягом надзвичайно складних останніх кількох років. Попри всі інституційні кризи, секвестри та обмеження він був і є головним інвестором у сфері культури.
Стільки бюджетних коштів, як Український культурний фонд, не отримувала раніше жодна інша вітчизняна культурна інституція. Стільки подібної експертизи немає більше ні в кого в цій державі. Окрім того, УКФ зумів об'єднати надзвичайно велику кількість експертів у різних культурних напрямках, а також підтримати багатьох митців і культурні ініціативи шляхом грантів і стипендійних програм.

Серед головних викликів, що стоять наразі перед фондом — по-перше, це загальна ситуація в країні. Найближче майбутнє містить багато невідомих: це і ситуація на фронті, й осінньо-зимовий сезон, що обіцяє бути складним, і недофінансування галузі, і багато іншого. Всі ці фактори можуть впливати на роботу фонду.

— Чи у вас є команда, разом із якою ви готові провадити зміни? Тому що становлення УКФ як інституції відбулося завдяки синергії Юлії Федів як керівниці та команди фонду. Чи у вас такі однодумці?

— Я розумію, з ким я хотіла б працювати (але, звісно, до завершення конкурсу я не можу публічно називати жодних імен). Але на сьогодні у мене є бачення команди, я розумію, кого хотіла б запросити працювати, а кого можливо — повернутися до фонду.

— На чому ви будуватиме вашу кандидатську програму? Та як плануєте реалізовувати новоухвалену перехідну стратегію УКФ, бо це також окреме очікування Наглядової ради фонду?

— Нова стратегія Українського культурного фонду на 2024-2027 роки розподілена на два періоди, першим з яких є 2024-2025 роки (тут акцент робиться на стабілізації та підтримці поточної роботи фонду), другим — період 2026-2027 років (пріоритети на ці роки будуть ухвалені згодом).
Новий виконавчий директор УКФ має приступити до своїх обов’язків саме тоді, коли будуть затверджувати нові пріоритети на наступний рік. Відтак моїм першим кроком на новій посаді як директорки було б розставити пріоритети роботи фонду на наступний рік. Другим кроком — формування нових програм на 25 рік відповідно до затверджених пріоритетів. Третім — доформувати команду та провести якісь мотиваційні заходи для «злагодження». Ґрунтовно попрацювати з командою.
Також окремим треком є інституційна розбудова. Український культурний фонд — це безперервний робочий цикл. Ти ніколи не можеш собі дозволити посидіти та відпочити. Дедлайни, лоти, формування пріоритетів, програми, оголошення конкурсів і навчання заявників ніколи не завершуються. Але інституційна розбудова — це те, чим також потрібно постійно займатися.

— Ще одна з актуальних проблем фонду, про які говорить голова Наглядової ради УКФ Наталя Кривда — це його системне недофінсування (як, власне, всієї культурної галузі). Як ви плануєте долати це виклик, якщо переможете на конкурсі?

— Наразі ніхто точно не знає, що відбуватиметься з державним фінансуванням галузі на наступний рік. Проте мені дуже прикро, що держава систематично не приділяє уваги достатньому фінансуванню культури. Бо насправді Український культурний фонд є надзвичайно потужним інструментом розвитку об'єднавчого потенціалу суспільства та чинником формування ідентичності нашого народу. Тому для мене подібне зневажливе ставлення у вигляді постійного недофінансування культури є абсолютно незрозумілим.

— Чи є у вас бачення альтернативних стратегій фінансування фонду? Наприклад, шляхом пошуку донорських коштів або фандрейзингу?

— Так, безумовно. У фонді була чудова стратегія фандрейзингу, яку я свого часу написала.
Термін її дії вже сплив, але я маю бачення роботи і з наявними фінансовими викликами. На мій погляд, найбільш перспективним кроком тут є вихід на міжнародні партнерства (в Українського культурного фонду вже був досвід як міжнародних партнерств, так і співфінансування проєктів разом із міжнародними організаціями).
Зараз необхідно поновлювати та розвивати співпрацю з міжнародними донорами та партнерами. Міжнародний інтерес до української культури лишається високим, головне — вміти знаходити та переконувати партнерів, пропонувати цікаву та взаємовигідну модель партнерства у кожному конкретному випадку.

Партнерства — це не тільки про гроші, це передовсім про нові скіли, про колаборації, про розбудову зв'язків. Але запорукою для всього цього є спроможність інституції та команди.

— Цієї зими, під час переобрання складу Наглядової ради УКФ культурна спільнота вперше висунула консолідованих кандидатів у її члени. Що ви думаєте про ефективність такої підтримки спільноти?

— Це дуже круто, що у нас з'явилося таке явище як консолідовані кандидати від спільноти, коли середовище висуває тих, у чиїй доброчесності не має сумнівів і кому готове делегувати певну функцію. Але найважливіше тут — аби ці кандидати були обговорені та погоджені переважною частиною спільноти.
У такому разі середовище лише виграє від цього — адже вибір таких кандидатів є наслідком діалогу та проактивної позиції культурної спільноти. І це справді може підсилити галузь, даючи їй реальну можливість впливу на важливі процеси, і відчуття власного потужного голосу.
Чи могла б я стати такою кандидаткою від спільноти на конкурсі на посаду виконавчого директора УКФ? Можливо, хоча це не мені судити. Але я маю відповідний досвід, чудово знаю роботу та актуальні потреби фонду. У мене є своє бачення необхідних змін і дій задля успішного розвитку фонду. Тож я впевнена у своїх силах та готова претендувати на цю посаду.

— Як культурна спільнота могла б підтримати будь-якого кандидати, якого вирішить підтримувати, під час конкурсу?

— Було б дуже важливо, аби спільнота стежила за прозорістю конкурсу. Можливо, громадянські ініціативи могли б зробити перевірку всіх кандидатів, як це робилося під час виборів членів Наглядової ради. Також ми всі маємо бути готові до можливих порушень і необхідності відстоювання чесних результатів конкурсу.