Напівпрозора Рада: чи достатньо для відкритості парламенту відчинених дверей для журналістів
Напівпрозора Рада: чи достатньо для відкритості парламенту відчинених дверей для журналістів
Відкритість парламенту є однією з основних передумов функціонування демократії: у людей має бути можливість стежити за роботою своїх обранців, брати участь в обговореннях важливих питань та впливати на ухвалення рішень. Водночас безпекові питання накладають свої обмеження на комунікацію між Радою та суспільством. Яким чином знайти баланс між першим та другим? Про це йшлося на одній з панельних дискусій на конференції «Відкритість Верховної Ради та парламентська дипломатія в умовах війни», яку організувала програма USAID «Рада: наступне покоління».
В дискусії «Парламент для виборця: відкритість та громадська участь у роботі Верховної Ради України» взяли участь:
-
Олена Шуляк, голова комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування;
-
Ярослав Юрчишин, голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова;
-
Олена Єна, старша директорка програм Національного демократичного інституту в Україні;
-
Катерина Коберник, шеф-редакторка, «Бабель»
-
Олександр Саліженко, головний редактор Громадського руху «Чесно».
Публічні консультації, участь громадян у прийнятті державних рішень, прозорість цих рішень — все це ознаки демократичного управління в державі. Втім, в Україні, говорить голова комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк, законопроєкти часто розробляють без участі громадськості, що нерідко викликає неприйняття таких документів суспільством. У той же час, коли законопроєкти проходять через експертно-громадську експертизу, це не тільки додає їм легітимності, але й захищає від атак зацікавлених персон.
«Нещодавно парламент ухвалив надзвичайно важливий Закон “Про публічні консультації”, який зараз очікує на підпис президента. З моменту його реєстрації до ухвалення минуло майже чотири роки. А представники громадянського суспільства і певні експерти почали над ним працювати ще у 2015 році.
Тож закон довгоочікуваний, але має два серйозних недоліка. По-перше, він робить публічні консультації для народних депутатів правом, а не обов'язком. А по-друге, набуває чинності лише через рік після закінчення воєнного стану», — розповіла Шуляк, висловивши при цьому сподівання на те, що до набуття чинності цього закону депутати внесуть до нього зміни для усунення усіх недоліків.
Проте, сказала народна депутатка, народні обранці можуть вже зараз використовувати публічні консультації у якості ефективного інструменту для залучення громадськості до вироблення якісних законопроєктів. Принаймні, комітет Верховної Ради, який очолює Олена Шуляк, має подібний досвід. Щоправда, за її словами, у цьому комітету допомагають партнери — програма USAID «Рада: наступне покоління».
«Бути відкритим, радитися та слухати думку інших — це не про слабкість чи спробу догодити громадянському суспільству, а про необхідність рухатися відповідно до вимог часу та розвитку української демократії. Це органічний процес, який, хоч і з певними “але”, розвивається і змінює логіку прийняття рішень на державному рівні», — сказала Шуляк.
Голова комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин також вважає необхідною участь експертів, стейкхолдерів та представників громадського сектору у виробленні державних рішень і створенні законопроєктів. «Далеко не всі законодавчі ініціативи народних депутатів є зразками якості. І якби в нас активно практикували публічні консультації, пропозицій на кшталт крутити увʼязненим педалі велосипедів для генерації електроенергії в обмін на зменшення терміну увʼязнення, напевно, було б менше», — сказав народний депутат.
Юрчишин нагадав про те, що з початку травня журналістів повернули до парламенту, де вони можуть висвітлювати діяльність Ради безпосередньо у приміщенні законодавчого органу. І тепер на кожному засіданні парламенту присутні близько 30 представників медіа. «Обмежень для журналістів в принципі немає, окрім як вимога переакредитації, яка необхідна з суто безпекових міркувань. Ніяких непорозумінь чи нарікань з боку медійників щодо перепон чи обмежень в їхній роботі ми за цей час не отримували», — повідомив голова парламентського комітету з питань свободи слова. Також Юрчишин відзначив ще один позитивний, на його думку, момент: ніяких псевдомедіа типу анонімних телеграм-каналів у Верховній Раді немає і не буде, тому що ключова умова доступу до парламенту — діяльність медійного ресурсу відповідно до євроінтеграційного Закону «Про медіа».
Але, говорить Ярослав Юрчишин, яка б кількість журналістів не отримала можливість працювати в парламенті та яким би не був рівень їхнього доступу до Верховної Ради, у суспільства завжди буде запит на ще більшу відкритість. «І це цілком логічно. Оскільки відкритість — це не стан, а процес. Я пам’ятаю час, коли на сайті Верховної Ради взагалі було важко знайти потрібну інформацію, а зараз це один із найбільш зручних сайтів державних структур. Втім, сьогодні можна також зробити кілька кроків, які зроблять український парламент більш відкритим. Наприклад, завчасна публікація на сайті порядків денних пленарних засідань Верховної Ради і її комітетів. Якщо це робити без зазначення дати, ніякої небезпеки у цьому нема. Але це додатковий інструмент відкритості і прогнозованості роботи парламенту», — говорить народний депутат.
За його словами, комітет свободи слова працює над питанням поновлення прямих трансляцій засідань Ради, оскільки можливість спостерігати за роботою народних обранців важлива для суспільства. Але куди важливіше, на думку Юрчишина, не просто фіксувати, що відбувається, а мати важливість відреагувати у разі, якщо щось відбувається всупереч інтересам і думкам експертів та суспільства і вчасно відреагувати на це.
Олена Шуляк, Олександр Юрчишин, Олена Єна
«Насправді, наш парламент демонструє високий рівень відкритості в умовах війни. І проаналізувавши сайти парламентів інших країн, можна сказати, що Україна навіть у такі непрості часи намагається впроваджувати у цій сфері європейські стандарти. Проактивна позиція експертного середовища, медіаспільноти завжди буде давати нам можливість отримувати більші результати», — сказав голова комітету з питань свободи слова.
У найближчих планах комітету — пошуки можливостей збільшити присутність журналістів у парламенті з урахуванням усіх безпекових умов та стимулювання парламентських комітетів до більшої відкритості для медіа.
Старша директорка програм Національного демократичного інституту в Україні Олена Єна, своєю чергою, нагадала про основне досягнення українського парламенту — безперервну роботу від самого початку широкомасштабного вторгнення. Водночас, сказала вона, один з найбільших викликів для Верховної Ради нині — дотримання балансу між безпекою та відкритістю її діяльності. А з цим питанням нероздільно пов’язаний рівень довіри до законодавчого органу.
«Наш Інститут нещодавно проводив фокус-групові дослідження з політичних питань, в результаті яких з’ясувалось, що рівень комунікації Верховної Ради з громадянами недостатній. Люди чекають більш повної інформації про діяльність народних депутатів, хочуть краще розуміти, що відбувається в стінах парламенту, особливо зважаючи на безпрецедентність тих викликів, які стоять сьогодні перед Верховною Радою», — розповіла Олена Єна.
Без роз’яснювальної роботи, без інформування українців про обгрунтованість рішень, які приймають народні депутати, а також про те, як закони, котрі вони ухвалюють, впливають на ситуацію в країні, дуже важко розраховувати на підвищення довіри до законодавчого органу в суспільстві, сказала вона. І велику роль у цьому відіграють журналісти, які висвітлюють роботу парламенту.
Продовжуючи тему висвітлення в медіа діяльності Верховної Ради і окремих народних депутатів, шеф-редакторка інтернет-видання «Бабель» Катерина Коберник розповіла: «Ви можете нам допомагати у цьому чи ні, але журналістам старої формації достатньо того, щоб їм не заважали. Ми інформацію знайдемо все одно — пустять нас до парламенту чи не пустять. Так, добре, коли є можливість туди потрапити, але ми розповідаємо про те, що відбувається у Верховній Раді, і без цього. Навіть якщо завтра кулуари закриються знову, це не означатиме, що громадськість не зможе дізнатися про роботу законодавчого органу».
За словами Коберник, відкритість парламенту полягає не лише у відчинених для журналістів дверях та можливості представників медіа потрапити до його кулуарів. Проблемою нинішньої Верховної Ради журналістка вважає відсутність в ній (на відміну від парламентів попередніх скликань) політичної конкуренції.
«Нині в Раді домінує провладна фракція, через що буває дуже важко отримати інформацію, якщо у депутатів цієї фракції немає бажання нею поділитися. І така ситуація ніяк не пов’язана із війною, вона склалась ще до початку повномасштабного вторгнення. Дуже багато питань, які стосуються парламенту і за відповідями на які потрібно йти до парламенту, журналісти не можуть з’ясувати у самих народних депутатів. Оскільки ті відправляють журналістів до Офісу президента. Це велика проблема. Оскільки справжній парламентаризм — це політична конкуренція, боротьба ідей і тому подібне. І все це має відбуватися під куполом будівлі на Грушевського», — говорить шеф-редакторка «Бабеля».
Водночас, за її спостереженнями, коли влада все більше концентрується в Офісі президента, парламент закривається для журналістів і громадськості. Адже коли в Офісі президента є лише п’ять людей, які володіють інформацією, то великий шанс, що ця інформація в принципі не дійде до громадськості. Тому якби у Верховній Раді справді розв'язували більше принципових питань, а народні обранці були більш самостійними учасниками процесу, громадськість мала б більше інформації про те, що там відбувається, сказала Коберник.
«Також нас, журналістів, турбує професійний рівень народних депутатів. Через те, що дуже часто їхня роль зводиться лише до натискання кнопок, він не надто високий. І нам буває дуже важко пояснити людям, навіщо ухвалюють той чи той закон, що він несе суспільству і державі. Причому це стосується не лише провладної фракції, а й навіть опозиції. Ми іноді звертаємось до депутатів з питанням, чому вони проголосували за закон, а вони нерідко навіть не знають змісту законопроєктів, за які віддали голоси», — поскаржиласяж урналістка.
Втім, оскільки медійники сьогодні, як і представники інших професій, навчились працювати в екстремальних умовах, вони продовжать висвітлювати роботу Ради, навіть якщо вона засідатиме у бункері без будь-якого доступу до нього, резюмувала медійниця.
Головний редактор Руху «Чесно» Олександр Саліженко звернув увагу на позитивні моменти у діяльності українського парламенту. Так, після 24 лютого 2022 року, нагадав він, Верховна Рада перетворилась на майданчик міжнародного діалогу через велику кількість виступів на її засіданнях іноземних політиків — прем’єрів, президентів різних країн, керівників міжнародних організацій.
«Але водночас хотілося б, щоб парламент став майданчиком діалогу між депутатами і суспільством, депутатами і журналістами. Я згоден з тим, що, можливо, досвідченим журналістам і не потрібно ходити до парламенту, щоб писати про нього. Однак представники медіа мають бути там присутніми, щоб виконувати функцію громадського контролю за діяльністю народних депутатів і стимулювати їх до більш активної роботи щонайменше своєю присутністю», — говорить Саліженко.
На його думку, хоча поновлення доступу медійників до парламенту є кроком до відкритості парламенту, той формат, у якому наразі працюють парламентські журналісти, не дає їм можливостей для повноцінної роботи. Представники медіа, вважає представник Руху «Чесно», повинні працювати, як і раніше, в ложі преси та мати змогу спостерігати за роботою народних обранців вживу, а не дивлячись на монітори.
«Відкритість — це один із ключових критеріїв довіри з боку суспільства, який зараз так необхідний державним інституціям, особливо в умовах повномасштабного вторгнення та великої війни. Натомість відсутність відкритості створює підґрунтя для генерації чуток і скандалів, маніпуляцій та політизації найдрібніших протиріч. За таких умов відкрита робота парламенту несе переваги для всіх: для громадян, що довгий час перебувають в обмеженому інформаційному полі, та для самих політиків, чия робота нині відіграє важливу для держави роль», — переконаний Олександр Саліженко.
Читайте також:
Фото: Програма USAID «РАДА: наступне покоління»
