10 травня вдруге відбулася Bucha Journalism Conference, де організаторами є медіагрупа «Українська правда» та Media Development Foundation. Одна з панелей була присвячена темі репортажів із війни, доступу журналістів до фронту та взаємодії військових і медійників. Дмитро Лиховій — журналіст, головний редактор видання «Новинарня» —  у 2023 році долучився до ЗСУ. Нині він офіцер Управління зв’язків із громадськістю ЗСУ, речник Генштабу ЗСУ. Під час конференції «Детектор медіа» поспілкувався з Дмитром про мобілізацію, російську пропаганду та чому об’єктивна інформація є важливою під час війни.

— Пане Дмитре, ви були одним зі спікерів конференції. Розкажіть, будь ласка, які у  вас враження від Bucha Journalism Conference 2024.

— Загалом я можу лише подякувати організаторам, зокрема «Українській правді», яка проводить конференцію вже другий рік. Подія має на меті привернути увагу цехової спільноти та журналістської громадськості до тих тем, які порушуються в процесі обговорення на панелях. 

Я на своїй панелі про репортажі з фронту побачив, що тут не було випадкових людей. І насамперед модераторка Анна Калюжна, конкретні журналісти й військові кореспонденти, наприклад, пресофіцерка 47-ї бригади Анастасія Блищик, які мають що розказати, мають досвід, яким вони діляться.

Можна лише пошкодувати про те, що, як мені здалося, виділили замало часу на цю тему. А так це чудово, що ці питання обговорюють. Хотілося б, щоб наші тези розходилися ширше, щоб їх чули журналісти в регіонах, на місцях, у тилу.

— Які саме теми, на вашу думку, мають бути більш обговорювані медіаспільнотою?

— Це насамперед важливість концентрації уваги на війні, на потребах українського фронту та війська. Це важливість питання мобілізації до лав Сил оборони. Питання відповідальності медіа у висвітленні таких тем. Я й Анастасія Блищик, начальниця пресслужби 47-ї механізованої бригади, яка долучалася по відеозв’язку, говорили також про вакансії для журналістів у війську та потребу залучати професійних медійників до ЗСУ.

На своїй панелі ми порушували, зокрема, й тему допуску чи недопуску журналістів до передової, наявності чи відсутності цензури, відповідальності  журналістів та воєнкорів.

Адже потрібно не тільки намагатися пробитися на «передок» за будь-яку ціну, оперуючи вимогами «свободи слова» й тим, що «ми повинні це зняти». При цьому потрібно враховувати інтереси Збройних сил, вимоги командирів, безпеку операцій, обставини в певній смузі оборони, що склалися на певний момент. На цій війні українське командування і так забезпечує безпрецедентний рівень відкритості для медіа — нині приблизно 6700 медійників мають акредитації, 73-й наказ головнокомандувача певною мірою лібералізував доступ журналістів навіть до «червоних зон». Але бувають ситуації, коли краще утриматися від показу такої-то ділянки в смузі оборони або такої-то зброї. Це, в першу чергу, ціна життів військовослужбовців, ціна тієї безпеки, яку ЗСУ забезпечують для людей у тилу.

Це питання спільної відповідальності медіа за стійкість інформаційного фронту. Я вважаю, інформаційний фронт справді існує, але насамперед він проходить по зонах відповідальності пресслужб наших бойових бригад, управлінь і служб зв’язків із громадськістю ЗСУ й інших структур Сил оборони, по структурах комунікації, інформаційної протидії тощо.

Інформація є одним із ключових складників гібридної війни, яку проти нас веде Росія. І коли ми будемо показувати противнику занадто багато даних щодо наших сил і засобів у відкритому доступі, коли ми фактично будемо підтримувати тези російської пропаганди (як, наприклад, у темі мобілізації) — все це лише послаблюватиме становище наших Збройних сил.

— А як, на вашу думку, найкраще боротися з російською дезінформацією, яка стосується теми мобілізації?

— Зараз у Збройних силах України триває компанія з просуванням та адвокацією мобілізації в інформаційному полі. Генеральний штаб ЗСУ, інші складові Сил оборони приділяють велику увагу питанням мобілізації, рекрутингу та інших способів, завдяки яким можна покращити роботу з військовозобов'язаними та залучити їх до війська. 

Звичайно, це питання далеко не тільки Збройних сил, а всієї державної інформаційної політики. 

Російська дезінформація й пропаганда на цьому напрямку триває вже не перший рік, фактично вона є продовженням інших інформаційних кампаній. Певною мірою вона спирається на реальні групи в українському суспільстві, які є поживним середовищем для поширення фейків і «зради». 

В Україні є кілька структур для протидії дезінформації, є галузеві та військові структури, створені для протидії ворожим інформаційним впливам і просування правильних, корисних наративів.

Звісно, фейки швидко поширюються, легко закріплюються та важко спростовуються. Я знаю це по роботі на посаді начальника відділу зв’язків із громадськістю ОСУВ «Таврія» у кризовий період Авдіївської оборонної операції. Але я так само знаю (і, як мені здається, зміг довести в роботі), що ключове в боротьбі з російською дезінформацією — це переконлива правдива альтернативна комунікація. Аргументовані розповіді про те, як є насправді. Це пояснення тих воєнних реалій, у яких зараз існує наша держава й наше суспільство. І, що дуже важливо, це також розв’язання наявних проблем, на основі яких поширюється російська пропаганда. 

Один із прикладів — питання інженерно-фортифікаційних споруд на Авдіївському напрямку. Ми в ОСУВ «Таврія» змогли належним чином прокомунікувати цю проблему, а головне — особисто показали її розв'язання.

Російська загроза нікуди не поділася: ворог сильний, потужний, він накопичує резерви та зусилля, зокрема й інформаційні. Бачимо пряму залежність реального фронту  від інформаційного поля. Якщо допускати перекоси й підігрувати російській дезінформації, то в суспільстві й надалі толеруватимуться ухилянти. Всі говоритимуть лише про недоліки в роботі ТЦК і про форсування річки Тиса тими, хто намагається втекти від свого військового обов'язку. Наслідком цього і надалі буде те, що мобілізація провалюватиметься, у військових частинах зростатиме недобір особового складу. Якими чудовими не були б фортифікації, яку зброю нам не дали б західні партнери — в армії просто не буде людей, щоб тримати цю зброю і цю траншею. Російські окупанти наступатимуть у західному напрямку.

Тому я й говорив тут, у Бучі, про місію й роль відповідальних професійних медіа та журналістів на нашій спільній війні. Фронт реальний дуже залежить від людей у тилу, зокрема і від медійників. А не тільки від тих, хто призваний до армії або до інших складових Сил оборони. На журналістах лежить величезна відповідальність, і хотілося б, щоб вона була належним чином реалізована та давала результати.

Бо гонитва за клікбейтом, хайповими заголовками, трафіком і монетизацією дуже згубно позначається на настроях суспільства. І на поповненні ЗСУ та зміні ставлення до військових зокрема.

— Під час свого виступу на панелі ви сказали, що цивільним журналістам уже зараз треба готуватися долучитися до лав Сил оборони. Які поради ви дали б цивільним медійникам? Що їм зараз варто робити? 

— Я можу ще раз наголосити, що краще пізно, ніж ніколи. У Збройних силах робиться акцент на інформаційній підтримці мобілізації як такої. І журналісти в цьому питанні — наші союзники.

Курси з такмеду мали би проходити всі, як я вважаю, дорослі громадяни України, попри регіон та місце свого проживання. Чим далі на схід, тим швидше, раніше і в більшому обсязі. Журналісти — насамперед.

Є така фраза — «воювати будуть всі». Я її перефразую: «долучитися до Сил оборони у свій час мають усі військовозобов’язані». До цього потрібно бути готовим. І, звісно, найкраще — служити за військово-обліковою спеціальністю та найкраще реалізовувати у війську навички зі своєї цивільної професії.

Обороноздатність складається з багатьох частин. Коли я працював журналістом, редактором інтернет-видання «Новинарня», то спілкувався з багатьма  військовослужбовцями, знаю їхні проблеми, був і залишаюся з ними на зв'язку. Я знаю, як їм важко і як вони втомилися — дехто на війні взагалі з 2014 року, дехто з перших днів повномасштабного російського вторгнення. Хлопців і дівчат у війську потрібно міняти. Втома накопичується, здоров'я підривається. Люди йдуть із війська в силу різних причин: за віком, за здоров'ям, за сімейними обставинами. Їм потрібна ротація. І тому, щоб утримати наш спільний фронт, військовозобов'язані в тилу повинні вже станом «на вчора» бути підготовленими. Зокрема й цивільні журналісти мають бути готові поповнити лави Збройних сил та, зокрема, зайти на посади у пресслужбах, у структури зі зв’язків із громадськістю тощо. Для цього потрібно бути на контакті з відповідними пресофіцерами, комунікаційниками, орієнтуватися у військовій реальності.

В армії є багато посад, де можуть проявити себе люди за своїм цивільним фахом. І якщо ми говоримо про медіа, то просто зараз у бригадах є багато вакансій — це і журналісти, які пишуть, і оператори, монтажери, відеографи, SMMники.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»