Наталя Зворигіна, «Запорізька правда»: «Люди чекають на нас. Хіба я можу підвести свою аудиторію?»
Наталя Зворигіна, «Запорізька правда»: «Люди чекають на нас. Хіба я можу підвести свою аудиторію?»
У листопаді обласній газеті «Запорізька правда» виповнилось 106 років. Зараз видання існує у форматах сайта і сторінки у фейсбуку — друкувати газету перестали, адже після окупації частини регіону росіянами її не лише складно, а й небезпечно розповсюджувати.
Головна редакторка Наталя Зворигіна розповіла «Детектору медіа», як в умовах війни вдалося зберегти видання, яке проросійські сили Запоріжжя намагалися знищити ще до повномасштабного вторгнення.
— Наталю, частина Запорізької області потрапила під контроль російських окупантів у перші дні повномасштабного вторгнення. Як це переживала редакція?
— Ми були налаштовані працювати, хоча повномасштабне вторгнення було для нас дуже неочікуваним. Хто б що не говорив, ми були впевнені, що цього не відбудеться. Ми сподівалися, що з того боку є люди, які мають мізки й розуміють, до яких жертв це призведе.
Але наступ почався дуже швидко. Саме в цей день у нас вийшла газета і це був останній випуск у друкованому вигляді. Ми спочатку думали про наступний номер, однак сталася трагедія: машина «Укрпошти», яка розвозила нашу газету, зустрілася з російським танком. Росіяни розстріляли автівку, а потім ще й переїхали танком — поштарка і водій загинули. Ще тиждень окупанти тримали автівку на прицілі та не дозволяли підійти, щоб хоча б забрати тіла загиблих.
Зараз 78% території області перебуває в окупації, а газета у нас обласна — 80% передплатників живуть на території області й тільки 20% — у Запоріжжі. Тому ми вирішили, що зараз немає сенсу друкувати газету, адже доставляти її на окуповані території небезпечно. По-перше, наша газета з моменту створення була єдиним україномовним виданням у Запорізькій області. Раніше регіон був зросійщений, тож і вся преса була російськомовна. А по-друге, наше видання має чітку проукраїнську позицію і зрозуміло, що ми не будемо робити «низькопоклонні» матеріали в бік окупанта. Така газета може стати приводом опинитися в росіян «на підвалі».
- Читайте також: Як виживають районні медіа під час війни. Історії з «поля»
— Окупаційна влада створила свою версію «Запорізької правди» і приєднала її у свій медіахолдинг «ЗаМедіа». Вони користуються відомим людям брендом, щоб викликати довіру?
— Так, нашій газеті вже 106 років, люди знають її. Окупанти розуміються на пропаганді, й зараз колишній депутат Запорізької обласної ради, а нині ставленик окупантів Євгеній Балицький видає на окупованих територіях проросійську газету «Запорожская правда». З одного боку це говорить про рейтинг нашої газети, а з іншого показує, що росіяни знають, як достукатися до людей. У нас же там багато передплатників і я дуже хвилююся, що люди, які передплатили «Запорізьку правду» ще до початку повномасштабного вторгнення, продовжують її отримувати, тільки російську, де на всіх сторінках по чотири рази зображений Путін. Вони могли назвати свою газету будь-яким чином, але взяли саме «Запорізьку правду», щоб стати спадкоємцем бренду.
Я виступила з заявою на телебаченні, що це не «Запорізька правда» і звернулася до СБУ.
Газета, яку росіяни видають за «Запорізьку правду»
— Вочевидь, разом зі 100-річною газетою окупанти знову хочуть привласнити історію регіону. Якою «Запорізька правда» була до повномасштабного вторгнення?
— Наша газета у 1917 році створювалась як друкований орган місцевої ради солдатських, селянських і робітничих депутатів. І весь цей час до роздержавлення друкованих ЗМІ в Україні вона продовжувала бути органом Запорізької обласної ради. Ця спадкоємність тривала дуже довго.
Була ситуація, коли ми святкували 100-річчя і потрібно було організувати свято на гідному майданчику. Одним із таких є наша обласна філармонія — це дуже красива і статусна будівля. Щоб провести там захід, мені треба було отримати дозвіл від начальника обласного управління культури ОДА, однак він відмовив і сказав, що наша газета «комуняцька».
Зрозуміло, що на певному етапі своєї історії вона була «комуняцькою», але вона не була такою заснована. У 1918 році на території Запорізької області були есери, у нас була махновщина. Комуністів було небагато і до газети вони мали опосередковане відношення.
Якось ми підіймали архіви й дивилися, про що писала газета раніше. Я була дуже здивована, що газета писала правду, зокрема, про Голодомор, хоч це не дозволялося. Задача журналістики й полягає в тому, щоб засвідчувати історію, і ми б’ємося за те, щоб писати правду та щоб ще через 100 років люди не соромилися того, що ми писали.
Щодо святкування, то ми не зупинилися, адже над кожним начальником є свій начальник, і відсвяткували 100-річчя газети у філармонії просто грандіозно.
Святкування 100-річчя газети
— Це не єдиний випадок непорозуміння з обласною радою? В медіа повідомляли, що ви судилися.
— Під час роздержавлення преси у нас була дуже напружена ситуація. Ще до повномасштабного вторгнення в Запорізькій обласній раді було засилля рашистів і україномовне видання їм узагалі було непотрібне.
Я стала головною редакторкою у 2015 році, моя задача була зробити з «паркетного» видання справжнє журналістське. Ми не співали хвалебні пісні облраді, а намагалися подавати інформацію такою, якою вона є. Якщо були в роботі ради позитивні моменти, ми не бачили нічого поганого в тому, щоб про це написати. Водночас ми могли висловити критичну позицію, за що мене потім викликали до облради.
Наприклад, депутати мали обрати нового керівника обласного академічного театру. Однак вони призначили людину, яка не мала авторитету в акторській спільноті. Колектив театру влаштовував страйки й ми писали про це. На мене неодноразово кричали, але я намагалася їм пояснити, що преса — це не прихвостень влади, а сторожовий пес демократії.
Потім вони зрозуміли, що міняти редакторку немає сенсу, адже вийшов закон про роздержавлення, тож вони вирішили, що просто ліквідують газету. Я зібрала колектив і ми вирішили, що будемо боротися за те, щоб газета збереглася.
Це було пекло. У 2019 році ми навіть дійшли до Верховного Суду. У нас зовсім не було коштів та адвокатів, які б зналися на таких справах, а київські медіаюристи за нас не хотіли братися і казали, що неможливо чогось домогтися, якщо облрада цього не хоче. Вони виявилися частково правими, адже за рішенням Верховного Суду обласна рада мала вийти зі складу засновників газети та передати свідоцтво про реєстрацію трудовому колективу, але вона це рішення проігнорувала.
Мітинг на підтримку «Запорізької правди»
— Як тоді газета існувала до 2022 року?
— Ми створили громадську організацію «Клуб друзів “Запорізької правди”», яка заснувала газету «Правда ЗП». Коли вийшов її перший номер, нам прийшла «депеша» з облради, щоб ми здали свідоцтво про держреєстрацію «Запорізької правди». Обласна рада ліквідувала газету та приєднала її до комунального підприємства, яке здавало в оренду приміщення, в яких ми колись розташовувалися. Нас звідти виселили, тож ми робили газету «на колінках» — і донині кожен працює з дому. Але це і суттєва економія — кошти, які ми не витрачаємо на комунальні послуги, ми можемо витратити на зарплату працівників.
Свідоцтво про державну реєстрацію облрада анулювала, але поки тривав весь цей процес, ми швиденько створили ТОВ «Запорізька правда», яке уклало угоду з «Клубом друзів» про співпрацю. Тож ми стали робити подвійну шапку: писали «Правда ЗП», а знизу підписувати «Запорізька правда» Це була середина року, тобто в нас були передплатники, домовленості про роздрібну торгівлю, але ми розв’язали ці питання і газета продовжила надходити до читачів.
Коли почалася реєстрація медіа в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, ми вже зареєструвалися як ТОВ «Запорізька правда». Таким чином ми й видання повернули, і сайт зареєстрували.
— Як відбувся перехід на онлайн?
— Нашому сайту вже 20 років. Раніше у нас на сайті були подкасти, взагалі ми розвивали радіо та інтернет-телебачення. Зараз цього немає, адже в нас обмаль людей.
Ми всі працювали над сайтом, але так вийшло, що паролі були лише в однієї людини. Після початку вторгнення ця людина опинилася в окупації в Херсоні й виник ризик, що сайтом можуть користуватися в цілях російської пропаганди. Я не могла зв’язатися з цією людиною цілий рік, у цей час ми публікували наші матеріали на сторінках у фейсбуці. Ми зверталися до різних організацій, до СБУ, але єдина, хто погодився допомогти повернути сайт, була Національна асоціація медіа.
Коли ми зрештою забрали сайт, ця людина вийшла на зв’язок і почала мені погрожувати, тож я дистанціювалася від неї.
— Інша частина команди, яка працювала з вами до російського вторгнення, залишилася з вами?
— Так, і всі перебувають у Запоріжжі. Також сюди переїхало дуже багато журналістів з окупованої території, які працювали в інших виданнях. Під егідою НСЖУ був створений Центр журналістської солідарності, проходить дуже багато заходів із підтримки.
Команда «Запорізької правди»
— Ви плануєте відновити друк чи залишатиметеся сайтом?
— Ми чекаємо на звільнення Запорізької області. Щойно вона буде звільнена, ми одразу повернемося до принта. Це для нас дуже важливо, бо на території області дуже поганий зв’язок, не ловили навіть наші телевізійні канали. По узбережжю Азовського моря було засилля російськомовних каналів. Наша газета завдяки «Укрпошті» заходила в найвіддаленіші куточки Запорізької області. Іншим виданням це було невигідно, адже довезти її туди було дорожче, ніж видати. А у нас майже волонтерське видання, люди отримували дуже маленькі зарплати, працювали за ідею. Тому наші співробітники працюють не лише в «Запорізькій правді», а де тільки можна, бо людям потрібно годувати свої сім’ї. В регіонах, особливо в селах люди живуть зовсім небагато, тож вони передплачували одну газету вулицею, а потім просто передавали її один одному.
— А звідки зараз «Запорізька правда» отримує фінансування? У вас з’явилися грантодавці?
— Вже у період повномасштабного вторгнення ми залучили гранти від «Української асоціації медіабізнесу» та «Національної асоціації медіа». Ми їх відпрацювали й зараз я знову в пошуку фінансування. Я розумію, що ми дуже невеличка організація, ми можемо просто не потрапляти у шортлист до великих грантодавців. Але ми намагаємося триматися та не впадати у відчай.
Читайте також:
- Де знайти гроші на контент. На Kyiv Media Week представили можливості
- Донорських коштів для медіа стало більше. Але не все так просто
— Скільки взагалі людей зараз працює в редакції?
— Ми оптимізувалися, щоб не накопичувати борги по зарплаті та скоротили штат. Офіційно зайнятих у нас двоє: я і головний бухгалтер. Але стабільно на договорах у нас працюють близько десяти людей.
— Ви стежите за тими медіа, що створили росіяни на окупованій території Запорізької області?
— Так, і ми знаємо, що деякі наші колишні колеги, на жаль, пішли на співпрацю. І дуже сумно, що там працює дуже багато місцевої молоді. Але ми самі винні в цьому. Нагадаю, що ми довгий час були єдиним україномовним виданням у регіоні, ми самі виховали «какую разницу». Це привело до того, що в окупованому Мелітополі ФСБ забирає проукраїнських журналістів «на підвал». Це трагедія, і ми не можемо їх захистити.
Але є люди, які кажуть, що чекають на нас — і це дуже мотивує. Я пообіцяла, що всі наші читачі, які передплатили нашу газету, отримають її, щойно останній окупант залишить територію регіону. Хіба я можу підвести свою аудиторію? Наші читачі знають про всі перипетії з облрадою, у газети важка доля. Тож я думаю, що ми вижили лише завдяки тому, що в аудиторії така енергетика. Я вирішила, що я не буду тим редактором, на якому закінчиться історія «Запорізької правди». Звісно, я сама б цього не витримала. У нас чудовий колектив, який мене підтримує.
— А як змінюється українська журналістика протягом війни? Ви неодноразово були у відбірковій комісії в конкурсі «Честь професії», ви помітили зміни у якості матеріалів за останні роки?
— Наша журналістика укріплюється і це мене дуже радує. Люди нас читають і дивляться, аби узгодити свою внутрішню позицію з нашою, тому журналісти мають бути лідерами думок. Це не означає, що людина сприймає все однозначно — вона або сприймає себе разом із журналістом, або йому опонує. Ми маємо спонукати до мислення.
- Читайте також: «Слово правди — наша зброя». Як редакція газети «МИГ» у Запоріжжі бореться з пропагандою окупантів
Зараз журналісти працюють над собою, зростають фахово й інтелектуально. І це дуже радує.
— Який головний виклик бачите перед медіа в наступному році?
— Зберегтися у професії — це неймовірно важко. Ми живимося з рекламного ринку, а його зараз немає. Особливо на таких територіях, як у нас на Запоріжжі. Якщо бізнес жевріє, то йому точно не до самореклами. Ми пишемо про бізнес, але не беремо за кошти. Це скоріше для того, щоб підняти дух спротиву та донести, що треба триматися.
Фото Бориса Дворного, фейсбук Наталі Зворигіної, «Заноза. Новини і події Запоріжжя» та «Перший Запорізький»
