З початком повномасштабної війни до України приїжджають сотні іноземних журналістів. Зрозуміло, іноземці не завжди готові до наших реалій — наприклад, коли треба отримати акредитацію до зони бойових дій чи просто поговорити з місцевими, які не знають англійської.

А тому журналісти йдуть звичним для закордонної роботи шляхом: знаходять фіксерів серед місцевих. Для українців це можливість допомогти світовим медіа розповісти про нашу країну, показати злочини агресорів і боротьбу Сил оборони з ворогом.

Проте крім постійної загрози життю та здоров’ю медійників, є й інший ризик: ворог може втручатися в роботу професійних фіксерів і документалістів.

Наприклад, російські спецслужби під виглядом представників іноземних медіа зверталися до українських журналістів по матеріали начебто для підготовки «сюжетів» або «документальних фільмів» про війну в Україні. Наприкінці квітня 2023 року правоохоронці затримали чоловіка, що видавав себе за «фіксера» та дистанційно співпрацював із редакцією проросійського інформагентства «Бел.ru».

Про те, як не стати інструментом у руках ворога, розповідає Центр демократії та верховенства права.

Хто такі фіксери

Поняття «фіксер» (з англ. fixer — посередник) увійшло у вжиток українців у 2014 році, а особливо поширеним стало після 24 лютого 2022 року. До того воно було відоме переважно журналістам, фотографам чи перекладачам, які працювали з іноземними медіа.

Поширена хибна думка, начебто «фіксер» — це людина, яка фіксує подію, знімає її у прямому ефірі прямо з місця. Насправді ж фіксер — це локальний найманий координатор, який «фіксить», тобто врегульовує питання, пов’язані з роботою іноземних журналістів, фотографів чи знімальних груп. До найтиповіших завдань фіксера належать:

• допомога в організації процедурних питань, наприклад, з одержанням акредитації, необхідних дозволів на зйомку, перебування на запланованих локаціях;
• формування плану роботи, маршруту, виходячи з цілей медіа чи медійника-замовника;
• комунікація з бажаними героями чи координаторами цільових груп, наприклад, пресофіцерами військових частин чи начальниками військових адміністрацій;
• переклад і сприяння в адаптації до локальної ситуації, безпекових вимог тощо.

Класичні завдання фіксера деталізовано в матеріалі «Детектора медіа».

На противагу фіксерам, документалісти не координують роботу медіа та не допомагають їм. Вони безпосередньо створюють продукт: наприклад, фільм, фото чи статтю, в яких відтворюють реальні події, зображають справжніх людей і висвітлюють їхні історії.

Де ховаються ризики

Бажання долучитися до загального спротиву агресору, повсюдний доступ до пристроїв фото- та відеофіксації та високий рівень володіння іноземними мовами — все це створює пропозицію на українському «ринку інформації» серед потенційних фіксерів.

Є на них і попит: іноземним медіа цікава Україна, тож вони хочуть якнайшвидше отримати резонансну інформацію з місця події. Втім, схоже завдання — добути актуальні відомості з «чутливих» місць і територій — мають і російські спецслужби. Саме тому фіксери повинні повною мірою оцінити ризики цієї роботи.

То де ж ховаються ризики?

1. Невідомий замовник. Агресор активно залучає через даркнет, відкриті майданчики або ж від власних псевдомедіа українців, які збирають і передають інформацію від очевидців, фото та відео з місць подій.
2. Сенсаційність тут і зараз. Надзвичайні події, як-от обстріл столиці або визволення тимчасово захопленої території, привертає увагу та створює ажіотаж. Люди хочуть взяти в ньому участь: зробити відео, яке поширить відомий телеграм-канал, чи найшвидше відвідати звільнені місця. Проте під маскою любителів сенсацій часто ховаються коригувальники, в яких зовсім інші наміри. Важливо не стати тим самим стримером, який допоможе наступній ворожій ракеті вразити ціль.
3. Усі гроші світу. Кожна робота та послуга має свою ціну. Висока нагорода, яка суттєво перевищує ринкові показники, може насторожити та свідчити про нестандартні запити з боку замовника, який хоче знайти виконавця за будь-яку ціну.
4. Робота без контексту. У цікавих пропозицій може бути прихований контекст. Ворожі розвідслужби шукають «документалістів», які би фіксували результати уражень українських об’єктів інфраструктури чи знімали потенційні позиції або місця розташування військових підрозділів. Інший сценарій — росіяни можуть залучати фіксерів для зйомки пропагандистських матеріалів, які суперечитимуть громадянській позиції залученого фахівця.

Необачному фіксеру, який допомагав ворогу, загрожує не лише суспільний осуд. Така робота може кваліфікуватися як злочин, передбачений Кримінальним кодексом України, зокрема за статтями:

• 111. Державна зрада;
• 111-1. Колабораційна діяльність;
• 111-2. Пособництво державі-агресору;
• 114-2. Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
• 436. Пропаганда війни;
• 436-1. Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;
• 436-2. Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.

Як не стати інструментом у руках ворога

У згаданому на початку тексту повідомленні СБУ правоохоронці рекомендували бути пильними та повідомляти правоохоронцям про факти підозрілих «запитів» від невстановлених абонентів. Однак це далеко не єдина рекомендація, якої варто дотримуватися.

Щоб не стати інструментом в руках ворога, ЦЕДЕМ рекомендує:

1. Безпека перш за все. Під час роботи в зоні бойових дій або на території з підвищеним рівнем мінної небезпеки завжди використовуйте засоби індивідуального захисту, маркування «PRESS» — це може врятувати вам життя. Це перший крок перед виїздом «у поле». Показовим є трагічний випадок із фіксером Богданом Бітіком. Так само завжди потрібно зважати на попередження військових, поліції чи рятувальників. Навчіться користуватися аптечкою. Знайте екстрені контакти та продумайте кроки на випадок непередбачуваних ситуацій, особливо з боку замовника ваших послуг.
2. Знайте, з ким працюєте. Усі отримані запити або відкриті пропозиції щодо роботи мають іти від конкретного ідентифікованого суб’єкта. З’ясуйте, хто саме виступає замовником (газета, телеканал), який статус він має (зареєстрований чи ні, в якій правовій формі, наприклад ТОВ, ФОП, державне підприємство чи інша) та для яких цілей хоче скористатися послугами фіксера. З’ясуйте, чи є оголошення про таку можливість на офіційних ресурсах медіа чи проєкту. Спробуйте знайти аналогічні матеріали на сайті чи каналі замовника. Ведіть листування та комунікацію через офіційні поштові скриньки з реальними людьми.
3. Легалізуйте свої взаємини із замовником, наприклад, за допомогою договору. А також оформіть свій статус за допомогою акредитації. Наприклад, порядок акредитації медійників в умовах воєнного стану передбачає й акредитацію фіксерів. Окрім визначеного стандартизованого переліку документів для акредитації, фіксери мають надати лист від керівника медіа, журналістам якого надаватиме інформаційну підтримку. При цьому посвідчення для фіксерів не обов’язкове, адже вони можуть і не бути професійними журналістами та надавати лише посередницькі координаційні послуги.
4. Подбайте про власну страховку. Вірогідно, що іноземні медіа застрахують власних співробітників на випадок форс-мажорних ситуацій. Водночас про вашу безпеку маєте подбати саме ви.
5. Будьте експертом у своїй справі. Враховуйте алгоритми та процедури, чинне регулювання у тих питаннях, до яких вас залучають. Фіксер має досконально знати алгоритм роботи медіа з керівниками, командирами військових структур, процедуру акредитації медіа, що робити при втраті акредитації та правила висвітлення інформації про війну та про постраждалих.
6. Контекст вирішує все. За загальним підходом, фіксер — технічний фахівець і не впливає на матеріал, який випустять журналісти. Проте саме від нього залежить, у якому смисловому контексті перебуватимуть іноземці та як вони зрозуміють поточні події. Бо саме фіксер пояснюватиме журналістам звичні для нас речі, настрої суспільства, контекст подій, історії виникнення конфліктів чи іншої ситуації, вірогідні мотиви людей тощо.

ЦЕДЕМ надає безплатні юридичні консультації з найрізноманітніших медійних питань для журналістів — звертайтеся на електронну пошту info@cedem.org.ua. А також регулярно розглядає виклики, пов’язані із журналістикою воєнного стану, та вже підготував низку корисних матеріалів:

• «Як правильно висвітлювати інформацію про постраждалих від війни»;
• «Як правильно висвітлювати війну»;
• «Наслідки поширення неперевіреної інформації: поради для медіа»;
• «Акредитація журналіста: як її не втратити та чи можливо повернути, якщо її припинили?»;
• «Захистити журналістську акредитацію: місія (не)можлива?»;
• «Огляд телефону в умовах воєнного стану: рекомендації громадянам»;
• «Що таке номер ІМЕІ і як бути, коли його перевіряють: поради для журналістів в умовах воєнного стану»;
• «Доступ журналістів до судових засідань під час війни».

Фото: Getty Images