«Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» запустили механізм скарг на неякісні журналістські матеріали, які порушують законодавство та професійні стандарти. На сайтах «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» розміщено спеціальну форму для подання публічної скарги. Поскаржитися може кожен користувач, анонімні скарги не розглядаються. Цей механізм слугуватиме для оперативного консультування щодо порушень у ЗМІ. У випадку, якщо подані матеріали свідчать про наявність складної ситуації, організації передають скарги до розгляду в Комісію журналістської етики (КЖЕ) та Незалежну медійну раду (НМР).

Висновок № 115

щодо новинного сюжету телеканалу «Аверс» під заголовком «Людські кістки не знахідки? В Луцькому районні проводять незаконні розкопки»  

І. Дані щодо скарги та оскаржуваного матеріалу

1. 25 травня 2021 року до Ініціативи «МедіаЧек» надійшла скарга від громадянки на цей сюжет. Скаржниця вважає, що в сюжеті порушені пункти 8, 9, 10 і 19 Кодексу етики українського журналіста, є розпалювання релігійної ворожнечі та наклеп.

2. Цей сюжет опублікований у ютубі 24 травня 2021 року. Співавторами вказані журналістка Олена Лещук та оператор Мирослав Хотимчук, ведучий у студії – Дмитро Ураєв.

3. Розглядуваний матеріал розповідає про археологічні розкопки на місці старої церкви в селі, акцентуючи увагу на їх незаконності.

ІІ. Стандарти журналістської етики та законодавство, які регулюють цю сферу суспільних відносин

1. Кодекс етики українського журналіста (в редакції 2013 року):

«Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.» (п. 8);

«Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення.» (п. 9);

«Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.» (п. 10);

«Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу.» (п. 15);

«Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою, піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи членства в професійних спілках та НСЖУ. Розгляд конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру здійснює Комісія з журналістської етики.» (п. 19).

2. Редакційний статут телеканалу «Аверс» на момент складення цього висновку не оприлюднено, адже в телеканалу немає сайту.
3. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (№ 3759-XII, в ред. 2006 р.):

Частина 2 статті 6:

«Не допускається використання телерадіоорганізацій для:..

пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження;..

поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи;..»;

«Телерадіоорганізація зобов’язана:..

поширювати об’єктивну інформацію;..» (п. «в» ч. 1 ст. 59).

ІІІ. Оцінка розглядуваного матеріалу

1. Журналіст не може бути учасником події, яку висвітлює, адже це позбавляє його безсторонності й створює ситуацію конфлікту інтересів. Втім у ситуації, коли він бачить ознаки правопорушення, він може викликати поліцію.
2. Тема археологічних розкопок висвітлюється в медіа нечасто, а надто питання законності проведення розкопок. Пересічні телеглядачі зазвичай не знайомі з законодавчою базою щодо археологічних досліджень, але якщо звернутися до неї, то з’ясовується таке: «Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюється за дозволом, виданим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини» (частина 2 статті 10 закону «Про охорону археологічної спадщини», № 1626-IV). Тобто для проведення розкопок необхідний дозвіл, що підтвердив археолог у сюжеті. Необхідність дозволу не є очевидною сама по собі, тому Ініціатива звертає увагу, що якби з певних причин археолог не підтвердив необхідності дозволу або його коментаря не вдалося б отримати, журналісти мали б прояснити це в сюжеті з посиланням на закон. Цього вимагає стандарт повноти подання інформації та логіка висвітлення контексту. Тобто журналісти правильно звернули увагу на необхідність дозволу для розкопок і запитали про це археолога. В який спосіб це було зроблено, Ініціатива оцінить далі.
3. Невідокремлення фактів від коментарів та упередженість. Розглядуваний сюжет є новинним, але в ньому наявні є суб’єктивні коментарі медівників. Зокрема  підводка ведучого: «розкопки в обхід закону», далі коментарі журналістки: «земля ця, схоже, таїть у собі чимало таємниць, а можливо, і коштовних знахідок», «просто немислимо…» (після 2 хвилини), «яке право ви маєте тут копать...?», «яке право ви мали сунути лопату в землю, якщо у вас нема погоджувальних документів, у вас нема дозволів?» (після 3 хвилини), «це чорна археологія», «бачимо, що відбувається злочин, тож викликаємо сюди поліцію» (3 хвилина 30 секунда), «а от людські останки – то для них, схоже, зовсім не знахідка» (5 хвилина 15 секунда).

Окремо зазначимо, що Ініціатива розглядає словосполучення «чорна археологія» як оцінкове судження, а не наклеп, оскільки воно не є юридичним терміном, не має визначення в нормативних актах. Можна дискутувати, чи вважати чорною археологією будь-які розкопки без дозволу, чи лише ті, які проводять, аби продавати знахідки на чорному ринку.

Оцінки журналіста в новинному матеріалі неприпустимі, адже вони нав’язують аудиторії думку журналіста в ситуації, коли глядачі повинні мати змогу самі зробити висновки. І звісно, що журналіст не повинен підвищувати голос на людину, яка на камеру дає коментарі.  Це щонайменше може спонукати коментатора припинити спілкування з журналістом, що, ймовірно, позбавить аудиторію частини інформації, яку коментатор міг би надати.

Таким чином, в розглядуваному сюжеті є порушення професійного стандарту  відокремлення фактів від коментарів. Спрямованість коментарів журналістки та ведучого, виражений і емоційний негатив щодо людей, які проводять розкопки, вказують на упередженість. Це також являє собою порушення пункту «в» частини 1 статті 59 закону про телерадіомовлення.

Щодо порушення пункту 8 Кодексу етики (неприпустимість фальсифікації змісту редакцією): у скарзі воно обґрунтовується тим, що журналістка «видає ще не встановлені власні припущення за останню інстанцію». З цього ініціатива робить висновок, що мається на увазі порушення стандарту відокремлення фактів від коментарів, яке вже констатоване. На думку Ініціативи, цей пункт Кодексу стосується введення в оману щодо фактів, псевдосенсаційності, а не коректності коментарів та оцінок журналіста. Тому Ініціатива не бачить у матеріалі порушення пункту 8 Кодексу етики.

4.                  Порушення пунктів 10 і 15 Кодексу етики.

4.1.             У скарзі йдеться про незбалансованість висвітлення теми в матеріалі з посиланням на просування позиції журналістки й редакції. На думку Ініціативи, це стосується порушення стандарту відокремлення фактів від коментарів, уже констатованого вище. Натомість пункт 10 Кодексу етики регулює подання точок зору опонентів при висвітленні конфліктної теми. У розглядуваному матеріалі подані коментарі археолога, який розповідає, в якому стані було місце розкопок до їх початку, демонструє окремі знайдені предмети й чітко дає зрозуміти, що не вважає проблемою незавершеність процедури оформлення дозволу на розкопки, які вже почалися. Тому в матеріалі немає порушення професійного стандарту збалансованості.

4.2.            Також у скарзі йдеться про розпалювання релігійної ворожнечі в матеріалі. Але в ньому не сказано, до якої конфесії належить священик, пов’язаний зі згаданими розкопками. Тому не можна говорити про формування негативного ставлення до конкретної релігійної течії. У той же час Ініціатива вважає, що сама згадка про причетність священика є вагомим аспектом висвітлення ситуації в матеріалі. В ньому відсутні коментарі, які б спрямовано формували негативне ставлення до релігійних структур або поглядів. З огляду на це Ініціатива не бачить розпалювання релігійної ворожнечі в цьому матеріалі.

5.                  Щодо пункту 19 Кодексу етики. У скарзі стверджується про порушення цього пункту в контексті свідомого нехтування нормами журналістської етики. Вище Ініціатива вже констатувала порушення стандарту відокремлення фактів від коментарів. Цей висновок далеко не перший, в якому фіксується порушення цього професійного стандарту журналістики в контенті телеканалу «Аверс» (раніше таке було у висновках № 5 та № 46). Телеканал поінформований про неодноразові однотипні порушення, але діє в тому ж дусі. Тож можна зробити висновок, що нехтування стандартом відокремлення фактів від коментарів — частина редакційної політики «Аверса».

Ініціатива «МедіаЧек» вважає, що телеканал «Аверс» у своєму сюжеті «Людські кістки не знахідки? В Луцькому районні проводять незаконні розкопки» не допустив незбалансованості, фальсифікації змісту та розпалювання релігійної ворожнечі, але порушив професійні стандарти відокремлення фактів від коментарів і неупередженості, при цьому перший зі згаданих стандартів порушувався умисно (порушення пункту «в» частини 1 статті 59 Закону «Про телебачення і радіомовлення», пункти 9 і 19 Кодексу етики українського журналіста). Копія цього висновку надсилається до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

26 серпня 2021 року