Ці питання обговорювали головреди та медіаексперти під час дискусії «Модель уповноваженого(ої) з дотримання стандартів в індивідуальних медіа — як її запровадити в Україні?». Захід організували Координатор проєктів ОБСЄ в Україні спільно з Міністерством культури та інформаційної політики України та Комісією з журналістської етики.

Хто такий омбудсман?

Пресомбудсман, або омбудсман новин — це перша ланка саморегуляції журналістів. Це спеціально уповноважена особа в редакції, яка реагує на скарги аудиторії та самих співробітників медіа на можливі порушення професійних та етичних стандартів у журналістських матеріалах, розглядає спірні питання, що виникають у самих журналістів і редакторів, проводить експертизу спірних матеріалів до їх публікації.

Такі омбудсмани є в багатьох європейських суспільних мовниках і в приватних медіа, які дбають про свою репутацію та хочуть саморегулюватися. Крім індивідуальних омбудсманів в окремих редакціях, у деяких країнах є омбудсмани для всієї журналістської корпорації — як частина загальної системи журналістської саморегуляції. «Детектор медіа» детально писав про досвід саморегуляції та інституту омбудсманів у Швеції, Данії, Нідерландах.

Що може дати омбудсман українським редакціям?

Омбудсман дозволяє врегулювати спірні ситуації в медіа до їх розгляду в Комісії з журналістської етики (органу саморегуляції вищого рівня) чи, припустимо, в експертній Незалежній медійній раді або інших подібних ініціативах, до розголосу в соцмережах чи до появи судового позову проти ЗМІ.

Оксана Романюк

Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк і почесна голова Національної асоціації медіа Тетяна Лебедєва акцентували на тому, що омбудсман може дати українським медіа:

1. він створює можливості для комунікації з аудиторією, зворотного зв’язку з нею та кращого її розуміння;
2. допомагає уникнути судових позовів, захиститися від критики та боулінгу в соцмережах;
3. збільшує довіру аудиторії до медіа;
4. поліпшує фінансову модель медіа, адже зростання довіри веде до зростання фінансової підтримки з боку аудиторії;
5. дає поштовх до професійного розвитку, стає ментором для журналістів, передає інституційну пам'ять медіа молодшим співробітникам.

«Омбудсман — це не лише зниження ризиків юридичних позовів, це й підвищення лояльності аудиторії — а отже більше передплатників, зростання редакційної автономії, зростання конкурентоздатності, більший доступ до донорських коштів і коштів рекламодавців», — наголосила медіаекспертка Ніна Кур’ята.

Ніна Кур’ята

У приклад вона навела західні якісні видання, які запровадили «рейтинг довіри». Вони уклали угоду з Google і Facebook, і технологічні гіганти поліпшують індексацію на своїх платформах медіа з цього рейтингу. На цей рейтинг зважають і рекламодавці, які охочіше працюють із цим «білим списком». Один із критеріїв потрапляння до рейтингу — наявність редакційного омбудсмана. «Тобто поки ти не покажеш свою підзвітність аудиторії — діла не буде»,  — зауважила пані Кур’ята.

Для головних редакторів українських медіа теж важлива довіра аудиторії та її монетизація. «Ми програли гуглу, фейсбуку боротьбу за рекламу, але не програли боротьбу за лояльну аудиторію. Успішним буде той, хто зможе працювати з аудиторією та зробити її максимально лояльною. Омбудсман — це той, хто допоможе зробити медіа успішним, у тому числі у фінансовому плані», — вважає головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва.

Як зараз редакції працюють зі скаргами та редакційними стандартами?

В Україні вже є відповідальні незалежні медіа, для яких довіра аудиторії — це шлях до заробітку. Але поки що редакційних омбудсманів ніхто з них не має, хоча мають інші моделі контролю редакційних стандартів і реакції на скарги та претензії.

Наприклад, на «Громадському» є редакційна рада, яка фактично виконує функції омбудсмана. Вона розглядає звернення та скарги і співробітників медіа, і його читачів / глядачів на те, що щось не відповідає цінностям і стандартам «Громадського». Рішення редакційної ради публічні — вони публікуються у стрічці новин на сайті «Громадського». Були рішення і щодо поведінки працівників, і щодо матеріалів.

«Бували випадки, коли доводилося вибачатися, — каже головна редакторка «Громадського Анастасія Станко. — Чомусь це досі сприймається як слабкість серед колег. Ми б хотіли, щоб ця практика втілювалася в інших медіа, щоб не було соромно вибачатися за свої помилки».

Анастасія Станко

Зараз «Громадське» думає над тим, щоби впровадити посаду людини, яка буде приймати й «менеджерити» скарги, які далі розглядатиме редакційна рада.

Редакція Liga.net нещодавно оновила та зробила публічним свій редакційний кодекс. Раніше він регулював відносини між топменеджментом, акціонерами й іншими підрозділами корпорації «Ліга», нині ж регулює також відносини з аудиторією. «Останній рік ми намагаємося залучати читача до фінансування, змінюємо бізнес-модель — це одна з ключових причин, що спонукала нас зробити редкодекс публічним і щоб він регулював і наші відносини з читачем», — пояснює головний редактор Борис Давиденко.

Борис Давиденко

Завдяки краудфандинговій кампанії (пожертви від 5 тис. читачів) і запуску платного доступу без реклами в Liga.net близько 25–30 % видатків на зарплатню журналістів і редакторів фінансуються з коштів від читачів.

У Liga.net наразі немає окремої людини, яка займається лише скаргами чи побажаннями читачів. Це колективна робота кількох співробітників, каже головред. Є людина, відповідальна за всі запити до редакції. Якщо редакція отримує конструктивну критику — ця людина пересилає лист головному редактору, й вони разом формують відповідь. На запитання й критику в соцмережах реагує SMM-команда, вона залучає до фідбеку авторів і головного редактора. Крім того, на сайті Liga.net є контакти всіх журналістів і редакторів, і вони особисто отримують листи й відповідають на них.

Зараз Liga.net розглядає можливість створити посаду виконавчого редактора — він повинен буде спілкуватися з передплатниками, з ком’юніті, певною мірою в нього будуть і функції омбудсмана. «Але він з’явиться, тільки якщо в нас буде затверджений проєкт про розвиток ком’юніті (це грантовий проект)», — зауважив Борис Давиденко.

Однак до появи омбудсмана редакція Liga.net не готова з фінансових міркувань — як не готове жодне інше українське медіа, переконаний Борис Давиденко: «Українські медіа — це дуже поганий бізнес. Виокремити 800 доларів бюджету на окрему посаду медіаомбудсмана — в сьогоднішніх економічних реаліях це не реально. Ця ідея не пройде ніякий бюджетний комітет, і її завернуть на рівні фінансового департаменту».

Натомість «Українська правда» бачить інакші перспективи та планує наступного року запровадити посаду новинного омбудсмана. Свій редакційний кодекс «УП» оприлюднила ще у 2018 році, а цього року запустила «Клуб УП», члени якого своїми внесками наразі фінансують 10 % бюджету видання (90 % доходів — це кошти рекламодавців).

Обираючи модель спільноти, або клубу (membership), «Українська правда» орієнтувалася на західні зразки, зокрема, на британське видання The Guardian. Досвід The Guardian головна редакторка «УП» Севгіль Мусаєва аналізувала під час навчання у Британії, де її науковим керівником був колишній головред цього видання. У The Guardian є й омбудсман — ще з 1998 року, один з найперших у Британії. В «УП» збираються наслідувати й цей досвід. Хотіли у 2020 році, але відклали через коронакризу на рік.

Севгіль Мусаєва

«Зараз деякі функції омбудсмана виконує наш ком’юніті менеджер Валентина Семеніхіна, яка повністю відповідає за комунікацію "УП" з читачами, за клуб читачів, — розповідає головна редакторка. — Вона бере участь в усіх редакційних планірках, розповідає про пропозиції та скарги від читачів, ми їх ретельно на кожній планерці досліджуємо. Це підготовчий етап. Сподіваюся, що у 2021 році ми створимо посаду омбудсмана. Для нас не стоїть питання, треба чи ні — стоїть питання, як зробити цю роботу ефективнішою». Севгіль Мусаєва не виключає, що омбудсман працюватиме з редакцією на аутсорсі.

В інших країнах першопрохідцями інституту омбудсмана зазвичай були суспільні мовники. Національна суспільна телерадіокомпанія України поки не має свого омбудсмана. Але Суспільне дуже уважно ставиться до свого редакційного кодексу й дотримання професійних та етичних стандартів. Нещодавно кодекс оновили: включили до нього алгоритм визнання помилок і принесення вибачень на диджитал-платформі, в соціальних мережах, розповідає директорка департаменту новин і шефредакторка Ангеліна Карякіна.

Ангеліна Карякіна

Після дискусії на Суспільному визначилися і щодо балансу та «належної упередженості» (тобто допустимої упередженості в певних питаннях — наприклад, російської агресії). «Ми закріпили в редакційних засадах базове погодження на тому, що ми, Суспільне, можемо і маємо стояти на певних позиціях, де є поняття належної упередженості. Ці позиції в першу чергу стосуються верховенства права, конституційних свобод, згоди на тому, що питання українського суверенітету й незалежності не піддаються сумнівам, що ми не балансуємо наукові думки антинауковими. Нам було важливо прописати це в редакційних засадах, щоб знову не натикатися на питання: якщо є золоте правило балансу, чи маємо ми балансувати абсолютно все? Це не завжди так. І важливо погодитися, коли це не завжди так», — пояснила пані Карякіна.

У майбутньому для Суспільного важливо мати певний відділ, який міг би займатися саме питаннями дотримання редакційних стандартів і принципів, зауважила директорка департаменту новин.

Однак публічні редакційні кодекси та поява новинних омбудсманів у кількох відповідальних редакціях навряд чи змінять український медійний простір, де правлять бал олігархічні медіа, які насамперед обстоюють інтереси своїх власників, а не аудиторії. На думку Ангеліни Карякіної, дотримання стандартів у медіа неможливе без вирішення питання прозорості медіавласності та прозорості фінансування цих медіа.

Які моделі омбудсмана пропонують експерти для України?

На замовлення Координатора проєктів ОБСЄ в Україні медіаекспертка Ніна Кур’ята та медіаюристка Людмила Панкратова з колегами напрацювали три моделі уповноважених із дотримання стандартів у медіа.

Перша — уповноважений із реагування на скарги. Він розбирає кореспонденцію, вирішує, де він може відповісти сам, де потрібна відповідь редактора, а де слід залучити головного редактора. «Якщо немає бюджету, це може бути один із редакторів, який суміщає це зі своїми обов’язками. Плюс — економія грошей, мінус — конфлікт інтересів, якщо скарга на роботу цього редактора», — пояснює пані Кур’ята.

Друга модель — редактор із дотримання стандартів. «До цієї людини можна звертатися, коли виникають сумніви, чи дотримано в окремому матеріалі стандартів видання та норм етичного кодексу. Ця посада виключно дорадча, ризики на себе все одно бере редактор. Але ця посада економить час головного редактора. Це може бути або штатна одиниця, яка реагує ad hoc, або людина, на яку ви витратите окрему зарплату», — пояснює експертка.

Третя модель — редактор із дотримання стандартів та реагування на скарги. Він допомагає оцінити матеріал до його виходу, а також реагує на скарги, які потім надійшли. І він знатиме, як реагувати на потенційні скарги, бо він уже розглядав цей кейс до публікації та надавав свої рекомендації редакції.

Голова і шефредакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова запропонувала четверту модель — створення корпорації відповідальних ЗМІ, які б заснували інститут спільного пресомбудсмана і разом його фінансували. Адже не можна забувати про згадані Борисом Давиденком фінансові реалії українських медіа: редакції навіть за великого бажання можуть не мати коштів на ще одного відповідального співробітника.

Наталія Лигачова

Корпорація відповідальних ЗМІ може бути створена на базі тих журналістських рухів, що вже існують: Медіаруху, Ініціативи 34, до них можуть приєднатися й ті, хто ще не є їхніми учасниками. «Я бачу більше перспектив у тому, щоб омбудсмани почали працювати в рамках ініціатив, які об’єднують декілька редакцій. Я проти фінансування інституту саморегулювання владою, урядом — це створить певну залежність таких інституцій. Я за співфінансування кількома відповідальними редакціями і створення таких посад у межах своїх рухів», — пояснила пані Лигачова.

Ніна Кур’ята відповіла, що її команда розглядала таку модель «інституційного уповноваженого» на аутсорсі, який би співфінансувався кількома редакціями, давав би експертизу до публікації та реагував на скарги. Але коли експерти показали кілька моделей омбудсмана декільком головним редактором, то отримали фідбек, що на аутсорс такі питання краще не віддавати: «Була думка, що жоден аутсорс не знає стандартів і духу медіа так, як саме медіа, й не можуть ті люди, які не працюють у цьому медіа, вказувати йому, як працювати. Ми це взяли до уваги». За результатами дискусії пані Кур’ята вважає, що таку модель усе ж варто далі обговорити.

На думку Діани Дуцик, виконавчої директорки «Українського інституту медіа та комунікації», в Україні може бути змішана модель. Частина редакцій самі прийдуть до існування індивідуальних омбудсманів, частина може об’єднатися в консорціум і спільно фінансувати таку інституцію. А для маленьких регіональних редакцій виходом може бути й вагоміша роль головного редактора, його більша компетентність і відповідальність.

Діана Дуцик

Як діяти медіа до появи омбудсманів?

Для початку — розробити процедуру подання скарг читачами, глядачами, слухачами, радить медіаюристка Людмила Панкратова. «Процедура подання скарг — це одна з рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи щодо якісних ЗМІ. Її запровадити достатньо просто, і це буде перший крок на шляху до покращення роботи», — каже вона.

Людмила Панкратова

Призначити відповідального за юридичний розгляд скарг. Запити від адвокатів, судові позови або юридичні претензії — на них медіа мають реагувати. Зазвичай до цього залучають юристів. Потенційно конфліктні матеріали варто віддавати на юридичну експертизу до публікації, щоб убезпечитися від юридичного тиску.

Реагувати на скарги публічно, не соромитися вибачатися. «У нас культура реагування на скарги — відкинути, відбитися, — пояснює Людмила Панкратова. — Але треба зупинитися, подумати і зрозуміти, що вибачення — це не погано, робота над помилками — це шлях до розвитку. Важливим є аналіз помилок у редакції на підставі скарг читачів: ми зробили так — і ми так більше не робимо, або ми зробили так — ми мали рацію, а тому продовжуємо робити так далі».