14:00
Вівторок, 13 Жовтня 2020

Дарія Бадьйор: «Культура – це відповідальність і усвідомлення громадянської позиції»

2 460
Кінокритикиня, членкиня ФІПРЕСІ, редакторка рубрики «Культура» видання LB.ua Дарія Бадьйор — про те, що її мотивує в професії.
Дарія Бадьйор: «Культура – це відповідальність і усвідомлення громадянської позиції»
Дарія Бадьйор: «Культура – це відповідальність і усвідомлення громадянської позиції»

Бути незалежним журналістом — складна робота. Вона вимагає енергії та постійної залученості, не приносить надприбутків і часто пов’язана з ризиками. Тому нерідко журналісти йдуть із професії швидко, а тяглість поколінь раз по раз переривається.

У межах спільного проєкту «Детектора медіа» та Премії імені Георгія Ґонґадзе, журналіст(к)и і редактор(к)и розповідають, що їх надихає в роботі, як долають кризи і труднощі та що приносить найбільше професійне задоволення. Читайте інтерв'ю з Юрієм Макаровим, Крістіною Бердинських, Наталією Лигачовою, Мирославою Барчук, Мирославою Ґонґадзе, Андрієм Куликовим.

Дарія Бадьйор у журналістиці близько десяти років. Вона починала як кінокритикиня і редакторка рубрики «Блоги» в LB.ua, а п’ять років тому з її ініціативи у виданні з’явилась рубрика «Культура». Відтоді Дарія її очолює.

З 2017-го Дарія є однією з кураторок кінофестивалю «Київський тиждень критики». Навесні 2020 стала лауреаткою премії Women in Arts від Українського інституту та Офісу ООН Жінки в Україні в категорії «Культурна журналістика, критика й дослідження».

Про шлях у професії

У студентські роки я мріяла про те, щоб стати професійною кінокритикинею. Мене вабили поїздки на фестивалі, преспокази, інтерв’ю з акторами й режисерами. Подібно до багатьох колег покоління 30+, я виросла на російській лайфстайл і культурній журналістиці, як то «Афіша» й OpenSpace. Ми бачили, що там розвивається кіно- й літературна критика, що це професія, якою ти можеш себе прогодувати, що це, зрештою, доволі цікаві тексти.

Тож коли я випустилася з університету у 2011 році і не вступила в аспірантуру, то шукала роботу в медіа. Через відсутність журналістської освіти я не мала контактів у медіа. Тому просто розсилала свої тексти й резюме на базові імейли, вказані на сайтах. Це тепер я знаю, що це просто звалище, куди рідко хтось зазирає. Врешті-решт знайомі, які читали мої тексти, сконтактували мене із заступником головного редактора в LB Артемом Горячкіним. Так я прийшла у це видання редакторкою відділу «Блоги», але при цьому продовжила писати.

Коли я починала, не мала для себе взірців в українському медіаполі. Але, звісно, читала журнали Сinema та «КіноДайджест», рецензії у «Коммерсанте» та інших виданнях. Тоді ще була газета «24», і я знала, що там було дуже круто. Здається, за нею досі ностальгує чимало колег. При цьому я не була включена в медіатусовку, була такою собі кустарною кінокритикинею, яка прийшла з іншої сфери. Трохи згодом почала читати американських і британських критиків, які вплинули на мене більше, ніж українські колеги.

А вже журналістикою я почала займатися трохи пізніше, під час Євромайдану. Під час революції я вела твітер-трансляції з протестів – рецензії на кіно тоді просто не писались. До того ж розуміла, що основна частина моїх читачів і читачок просто не будуть їх читати через інший порядок денний. Я розуміла, що маю змінити оптику й тему.

Коли Майдан закінчився й активісти захопили Міністерство культури, розпочався вир розмов про реформи у цьому секторі. Водночас я саме вчилась на курсі «Культура 3.0» для культурних журналістів і редакторів, який організовував тоді Центр сучасного мистецтва (CSM). Ця програма змістила мою оптику, навчила дивитись на культуру крізь призму політики й економіки та навпаки. Так я почала більше писати про культурні політики, захист культурної спадщини, кіно як індустрію. Це можна вважати початком моєї журналістської історії. Тому що критика – це інша оптика, інший інструментарій й інший модус існування. Це, можна сказати, квазілітературна діяльність.

Про читачів і мотивацію

Я отримую задоволення від написання тексту. Помітила, що навіть час минає по-іншому, коли пишу. Це стосується всіх трьох модусів мого існування – і критика, і журналіста, і редактора. Як редакторка я теж кайфую від текстів. Іноді дуже хочу випустити швидше. Часом розумію, що треба дотерпіти до ранку або вдалої для публікації години. Іноді цей драйв – це найголовніше.

Зараз я перебуваю в дискусії з собою про те, що мене мотивує. Зі зміною влади я раптом зрозуміла, що знову чую ті ж речі, які я чула п’ять-шість років тому. І зрозуміла, що шлях, пройдений культурною спільнотою та індустрією за шість років, не був осмислений людьми, які зараз при владі. Скажімо відверто, вони не знайомі зі здобутками попередніх років. Ми знову йдемо по колу. Потім я зрозуміла, що такий рух по колу відбувається вже 30 років. Стратегії, які писалася в 1990-ті і в нульові, дослідження, які проводились, – це все було. Уявляю, скільки таких спроб реформ бачили люди, які більше за мене в професії. І це демотивує. Адже на енергії Майдану ми думали, що швидко все змінимо. Журналісти стали трошки активістами, бачили, що від їхніх текстів, критичних зауважень і якоїсь експертизи щось реально може змінитися. Тепер цього не відбувається й немає фідбеку від людей, відповідальних за рішення.

Водночас ця ситуація змушує спуститися з неба на землю і пригадати, що є ще читачі, які є просто читачами – споживачами культурного продукту, тобто просто нормальними людьми. Вони не сидять у Кабміні, не є нардепами і стейкхолдерами, але зацікавлені темою в цілому. Для них ми насправді й маємо працювати. Це навіть корисно – бачити, що твоя «видатна» журналістська діяльність не спричиняє жодних змін. Точніше спричиняє, але їх не можна виміряти й буде видно, коли писати перестанеш.

Будьмо відвертими, без культурної журналістики люди якось проживуть. Проживуть навіть ті з них, хто творить культуру. Можливо, деякі навіть зітхнуть з полегшенням. Але мотивація в тому, що треба згадати про своїх читачів і про те, що вони є. Наші тексти не спричинять революції, але якщо ми провокуємо дискусію на гострі питання, це і є нашою мотивацією.

Всі ми рахуємо лайки й перегляди. Часом я вбиваю в пошукове поле Facebook заголовки текстів і дивлюсь на репости й обговорення. Тішить, коли бачу осмислені коментарі чи обґрунтовану критику, бо розумію, що текст не лишив байдужим. Читач є осердям будь-якої мотивації. Ти просто згадуєш, для кого працюєш. Не для рекламодавців, не для власників ЗМІ. Читач є стрижнем усієї цієї історії.

А ще я навчилася просити про визнання, коли цього потребую. Наприклад, кожен рік нагадую про річницю заснування відділу «Культура». Або роблю дайджести найкращих матеріалів. Тобто постійно нагадую, що ми є, що наші автори виграють премії. Така самопромоція є трохи штучною, але інакше визнання не дочекаєшся. Це як зі спрагою: хочеш пити – наливаєш собі води.

Про трансформацію ринку

Ринок змінюється. І я не бачу сенсу лягати кістьми під потяг медійного прогресу. Відбувається фрагментація медіа. Великі медіа, які успадкували газетну структуру, від культури часто відмовляються – це розкіш, яка є не всюди. Ті, хто хочуть читати про кіно, йдуть у маленькі видання чи телеграм-канали.

Утім, не знецінюючи чужу роботу, вважаю, що блогерство – це все ж не професійна критика. Якщо ти займаєшся кінокритикою професійно, то ця справа – №1 у фокусі твоєї уваги. Ти постійно дивишся кіно, читаєш про те, як воно було зроблено, їздиш на фестивалі. І ти заробляєш цією справою.

Людина може займатися чимось професійно, а паралельно вести блог, скажімо, про кіно. Потім може його монетизувати. Та я не впевнена, що ця монетизація призводить до професіоналізації, бо професіоналізація – це відповідальність. Яку відповідальність несе блогер, зробивши якийсь огляд і взявши за це гроші, наприклад, від виробника? Чи несе він відповідальність перед своїми читачами? Чи буде в читачів до нього так ж претензія, як до журналіста? Можливо, ні. Десь у цій різниці у відповідальності і вимогах від читачів криється відмінність між журналістами і блогерами. А ще в репутації, яка в блогера страждає не так сильно.

Я могла би сказати, що хочу відкрити своє медіа. Здається, всі хочуть мати таке своє маленьке королівство. Але моя мета, певно, інша. Я втомилася від висвітлення інформаційних приводів, а словосполучення «інформаційне партнерство» просто вводить у стан коми. Я хочу написати книжку, хочу піднімати нові теми, залишаючись на своєму місці: частіше говорити про фотографію, арт-ринок, чорних археологів, архітектуру, про фундаментальні питання етики й естетики, які виражаються в конкретних інформаційних приводах, як-то «Бабин Яр» під художнім керівництвом Іллі Хржановського чи нова будівля архітектора Олега Дроздова на Подолі. Це неозорий горизонт тем, людей і подій.

Про кухню редакторської роботи

Усередині мене «сидить» пару читачів – коли працюю з текстом, думаю, як його читатимуть колеги із середовища: Катерина Ботанова, Олена Червоник, Настя Платонова чи Віра Балдинюк. Іноді прямо питаю в них, чи читали і як їм текст. Якби не Вікторія Герасимчук, яка є нашою заступницею головного редактора, то не було б ніякого відділу культури в LB. Це людина, яка навчила мене редакторству. Вона є моєю редакторкою, я – її. Це величезна дружба і школа.

Читач може й не знати, про що конкретно він хоче прочитати сьогодні. Але робота редактора – бути куратором, уловлювати невидимими антенами теми середовища та порядок денний.

Коли ми говоримо й пишемо про культуру, маємо бути дуже свідомими щодо всіх змінних і підводних течій, маємо критично мислити й мати гуманітарну освіту, розуміти що, звідки і куди пливе. Культура – це відповідальність і усвідомлення своєї громадянської позиції. Це в пакеті «все включено». Тому не можна зробити медіа на «упиряцькі» гроші й робити вигляд, що все ок. В інших сферах працює так само, але якщо, скажімо, у бізнес-журналістиці, ти можеш поставити пейвол і будуть люди, які будуть платити й читати, то в культурній журналістиці так не спрацює. Така журналістика поки що є розкішною надбудовою і не є необхідністю.

Фото: Сергій Моргунов, Your Art; фейсбук-сторінки Київського тижня критики та Довженко-центру

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2460
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду