У лютому 2019 року  Сергій Гришин  і Роман Скрипін оголосили про створення «добровільної мережі блогерів і журналістів» під назвою «Свободу не спинити». Її мета — розвиток горизонтальних зв’язків між медійниками та взаємна підтримка у протидії тиску та порушенням їхніх прав. Учасники ініціативи провели кілька зустрічей у Києві та в регіонах, а 28 листопада зібрались у студії проєкту Skrypin.ua, аби обговорити законодавчі ініціативи влади щодо регулювання медійного простору і ринку. Учасники дискусії — господар студії Роман Скрипін, його колеги Данило Яневський та Сергій Грішин, екс-ведучий «1+1» Сергій Іванов, колумніст Леонід Швець, кореспондентка російського видання «Новая газета» Ольга Мусафірова та членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при президенті України Тетяна Попова. «Детектор медіа» подивився дві години ефіру й занотував ключові тези.

Тетяна Попова: Влада відмовилась від ідеї санкцій проти збиткових медіа. Але намагається знов криміналізувати наклеп. [Вочевидь пані Тетяна має на увазі пропозицію Володимира Бородянського запровадити кримінальну відповідальність за поширення дезінформації, яка не стосується наклепу. Але далі учасники розмови обговорюють саме криміналізацію наклепу як реальну перспективу.]

Сергій Іванов: Хочу нагадати, що кримінальна відповідальність за наклеп була прописана в «законах 16 січня» і стала одним із тригерів ескалації протестів на Майдані.

Тетяна Попова: Краще впливати на медіа, які займаються пропагандою, так, як це зробили компанії, що відмовились рекламуватись на каналі ZIK. Я впевнена, що ніхто їм з СБУ не телефонував. Чому такий самий крок не можуть зробити кабельні оператори?

Леонід Швець: Це найкраще — саморегулювання медіаринку! [Тут Тетяна Попова мусила уточнити, що каналам Медведчука насправді не дуже потрібні рекламні доходи, бо вони живуть на дотації.]

Сергій Іванов: Будь-яке рішення правоохоронних органів має базуватись на доказах і експертних висновках. Мені цікаво, чи не буде проросійськість медіа визначатись на підставі думки експертів на кшталт Юрія Артеменка або навіжених людей, які сплять у вишиванках.

Роман Скрипін: Якщо проти Медведчука порушать кримінальну справу через поїздки до Москви, його вплив на «112», ZIK і NewsOne зменшиться. Бо 95% журналістів — це наймити, які просто відробляють гроші. Щойно на каналах припинять платити зарплату, вони розійдуться по інших каналах. Деякі люди й зараз працюють через тиждень то на Прямому, то на NewsOne.

Леонід Швець: Путін кусає собі лікті: якби він додав кілька мільярдиків, купив би всіх в Україні. Не треба було б захоплювати Крим. І умовний В’ятрович зараз розповідав би про «победу в Великой отечественной войне».

Тетяна Попова: Є європейські закони: французький про протидію фейкам, який проковтнули «Репортери без кордонів», німецький про мову ворожнечі. Треба взяти їх, адаптувати для України й не переступати за позначені в них червоні лінії. А не повертати криміналізацію наклепу.

Роман Скрипін: Бородянський на СТБ розвивав непатріотичну індустрію. Згадайте, хто був ведучими цих розважальних шоу — Сергій Сосєдов, Йолка, Лазарєв. Уся ця російська шушера, яка потім їздила в Крим. А контент, який вони виробляли, не сприяв нічому, крім дебілізації населення.

Тетяна Попова: Ми сподіваємось, що і справа про розповсюдження Портновим персональних даних, і справа Данила Яневського щодо Юлії Мендель будуть просуватися. [Всі сміються.]

Данило Яневський: Це не моя справа і навіть не справа Сергія Андрушка. Це справа, яка покаже, чи є в Україні закон. Юлія Мендель представляє главу держави, за її поведінкою судитимуть про президента і про державу. Її дія — це сигнал усій вертикалі влади «журналістів можна бити». Я скористався своїм конституційним правом, бо вважаю, що вона перешкоджає журналістській діяльності. Попіл Ґонґадзе стукає в моє серце. Я подав скаргу до суду — і почалися чудеса.

Сергій Іванов: [Після випадкової згадки про секретаря Національної спілки журналістів України.] Томіленко — це ж від Медведчука. [Тетяна Попова заперечує: «Я не певна, що він від Медведчука. Про тебе, Сергію, будуть казати, що ти від Коломойського».]

Роман Скрипін: Моє журналістське посвідчення — це паспорт громадянина України. Я маю права і обов’язки. Хто ще має видавати мені якесь посвідчення? Я чув від Світлани Остапи на парламентських слуханнях, що треба визначити, хто є журналістом, а хто не є. І мені цікаво, який штангенциркуль треба принести до студії, щоб це визначити. А ось Андрій Куликов визнав, що відокремити журналістів від не-журналістів у наш час неможливо — і я з ним згоден.

Тетяна Попова: Кожен, хто підтверджує, що постраждав за донесення інформації, вважається журналістом — це європейська норма. Тому, коли Світлана Остапа чи міністр культури кажуть, що розрізнятимуть журналістів і не журналістів, ми просто сміємося. [Голос за кадром: «Остапу понесло!», всі сміються.]

Роман Скрипін: Сергій Андрушко за освітою ветеринар. Журналістської освіти він не має. Ось я — маю, і шкодую про це, бо вважаю, що це не освіта. 

Данило Яневський: Президенту варто було б зателефонувати Андрушку й перепросити за дії своєї підлеглої. [Сергій Іванов додає, що можна було записати звернення в інстаграмі.] Я два рази писав шанованій мною людині, яка займає важливу посаду в комунікаціях влади, з пропозицією залагодити цей конфлікт. Створімо національний прес-клуб як майданчик для цивілізованої розмови між владою та журналістами. У відповідь — тиша.

Сергій Грішин: Будь-якій владі непотрібні журналісти, просто Андрій Богдан перший сказав про це вголос.

Ольга Мусафірова: Але будь-яка влада використовує журналістів.

Роман Скрипін: Журналісти раді, що їх використовують. Коли їм зливають інформацію, вони радо поширюють фейки. Більшість розслідувань наших ЗМІ побудовані на таких зливах.

Сергій Грішин: Я дивився інтерв’ю Наташі Влащенко з Юлією Мендель. Юлія каже, що комунікації у влади чудові й ніхто ніколи не працював так вдало, як вона. Вона навіть називає себе дипломатом, бо з усіма спілкується і всім допомагає, а всі журналісти задоволені.

Тетяна Попова: Я розповіла представникам влади, що в них погані комунікації, бо вони нічого не пояснюють журналістам. І через це кількість негативу про них у ЗМІ зашкалює. Наступного дня вони провели свій прес-марафон.

Данило Яневський: Всі проблеми через те, що жодна влада не розповіла українцям, навіщо існує українська державність. У 2014 році Андрій Парубій кликав мене та інших медійників радитись про нову інформаційну політику. А я сказав, що спочатку треба визначити державну політику, а інформаційна буде її складовою.

Ольга Мусафірова: Я в захваті спостерігаю за тим, як журналістів звинувачують у маніпулюванні суспільною свідомістю саме ті люди, які прийшли до влади завдяки мегаманіпулюванню суспільною свідомістю. Я про серіал «Слуга народу». Я аплодувала цій технології. Але ті речі, які зараз роблять Бородянський і його колеги — продовження цієї маніпуляції. Починати треба з законодавчого визначення відносин України з Росією.

Сергій Іванов: Я вважаю, що Бородянський і Ткаченко мають триматись якнайдалі від регулювання медіа. Вони не мають ні інтелектуального, ні морального права цим займатись. Нехай забезпечують ефективну роботу державних механізмів. Це все одно, що моя кавоварка прийде до мене і скаже: «Ти неправильно хрестишся».

Роман Скрипін: У владі кажуть, що журналістом є лише той, хто дотримується Етичного кодексу українського журналіста. У нас [руху «Свободу не спинити»] — п’ять принципів, а в етичному кодексі набагато більше. У нас є поняття солідарності, там — немає. Якби під час прес-марафону журналісти були солідарними, вони всі ставили б запитання про Мендель, і Зеленський замучився б пилюку ковтати, відповідаючи на них.

Сергій Іванов: Влада розуміє, що медіаспільнота розісрана. Всі розбилися на комсомольські загони й піонерські табори, які конкурують між собою. Тому навіть якщо журналістам голови будуть різати, частина спільноти скаже: «Це не наші проблеми».

Леонід Швець: Якщо буде створений національний прес-клуб, туди ходитимуть ті самі заробітчани, які за гроші мамку продадуть.

Данило Яневський: Національний прес-клуб — це світова практика. Редакції мають сплачувати великі членські внески за право бути в ньому присутніми. Як в Америці.

Леонід Швець: Не треба порівнювати високооплачувану роботу американських журналістів із нашим х… поганим журналістським середовищем.

Роман Скрипін: Рано чи пізно журналістське середовище сформується і стане кращим. Головне, щоб ніякі ради не казали, хто є журналістом, а хто не є. Особливо якщо ці ради складаються з людей, які водночас є в інших радах і медіарухах. Наприклад, у наглядовій раді Суспільного. Вчора я ввімкнув Суспільне, а там розповідають про тайський супчик. Навіщо це глядачам?

Леонід Швець: Навіщо прес-клуб, якщо є «Редколегія»? [Програма на Skrypin.ua] Це краще, ніж національний прес-клуб, куди ходитиме Піховшек та інше г…

Роман Скрипін: Національний прес-клуб може бути одним із запобіжників від журналістського заробітчанства. Через діалог він народить нову якість журналістики. Коли людина не схоче обслуговувати власників ЗМІ, бо розумітиме, що це нівелює її професію.

[Данило Яневський і Леонід Швець гучно сваряться про те, чи потрібен національний прес-клуб.]

Ольга Мусафірова: Я нагадаю, що національний прес-клуб уже був в Україні…

Данило Яневський: …А потім його приватизував Коля Княжицький.

Ольга Мусафірова: Це було пов’язано з приміщенням. Але я ходила туди з задоволенням. Там можна було поставити запитання цікавим запрошеним спікерам. А коли там були люди, з якими я не хотіла спілкуватись, ми стояли в різних кутках приміщення.

Роман Скрипін: Я хочу послухати Піховшека, але не в ефірі, де він маніпулює в інтересах власника. Були часи, коли я з Піховшеком, вибачте, вечеряв. Для мене він був цікавою людиною.

Тетяна Попова: Будь-який додатковий майданчик — це добре, якщо він розумний. У нас був один барометр порушень прав журналістів — Інституту масової інформації. Ми побачили, що вони не враховують блогерів і регіональних журналістів. І створили свій «Індекс фізичної безпеки журналістів», який показав, що нападів удвічі більше. Тому можна спробувати і прес-клуб.

Леонід Швець: Можна спробувати. [Перепрошує Данила Яневського, а Яневський — його.]

Тетяна Попова: У 2014 році я допомагала Раді національної безпеки і оборони впорядкувати національні наративи, щоб протистояти пропаганді. А коли було створене Міністерство інформаційної політики, щоденні наради та обговорення припинились. Зараз більшість людей, які були в Мінстеці, залишились у Бородянського.

Ольга Мусафірова: Кримінальне покарання журналістів за дезінформацію, яке пропонують Ткаченко і Бородянський — це абсолютно російський шлях. Інших зразків у них немає.

Роман Скрипін: Хочу сказати Ткаченку й Бородянському, що вдосконалювати медійне законодавство не треба. Ніяк. Просто відійдіть і не чіпайте. [Тетяна Попова уточнює, що Україна зобов’язана ухвалити закон про аудіовізуальні послуги, щоб реформувати Національну раду з телебачення і радіомовлення.] А! Нацрада? Це найкорумпованіший орган. Погоджуюся, що її в принципі не має бути.

Тетяна Попова: В Україні війна, не все гаразд з економікою. Але в нас є свобода, так? [Показує на екрані смартфону напис «Свобода».] Це метанаратив, якого росіяни не можуть забрати. Якщо забрати це в нас, то навіщо воювати з Росією?

Данило Яневський: Сьогодні День подяки. Хочу подякувати всім присутнім за все добре.