15:00
Вівторок, 11 Червня 2019

«Голос крові» зустрічає «Голос України»

Ситуація з дописами Василя Чепурного незручна й незатишна для парламентського вісника, але їй таки доведеться якось давати раду.
«Голос крові» зустрічає «Голос України»
«Голос крові» зустрічає «Голос України»

9 червня соцмережі сколихнув фейсбук-допис чернігівського медійного діяча Василя Чепурного. Лаконічно, у кількох реченнях, пан Чепурний висловив обурення включенням чорношкірого (у тексті використане інше слово) українського спортсмена Жана Беленюка до прохідної частини передвиборчого списку однієї з партій – назвавши це «експериментом над українцями». Мимохіть, при цьому, дописувач назвав президента Зеленського «євреєм-клоуном», і висловив побоювання, що наступним «експериментом» буде висунення на виборну посаду «транссексуала».

Пост миттєво почав «збирати» хвилю скарг до адмінів Фейсбуку, що не завадило йому провисіти до глибокої ночі. Втім, поскаржитися було непросто: якщо вказати, що пост містить мову ворожнечі, то Фейсбук пропонує обрати лише одну з ознак, за якою принижено ту чи іншу групу людей. До такого «букету» з расизму, антисемітизму й трансфобії контент-менеджери соцмережі, вочевидь, готові не були. Зрештою, допис таки зник зі сторінки (з яких саме причин – достеменно невідомо; користувача, навіть тимчасово, заблоковано не було).

Пікантності усій цій ситуації надає те, що автор посту, пан Василь Чепурний – не пересічний користувач Фейсбуку. Він – один із засновників і очільник місцевого чернігівського видання «Сіверщина» (не флагмана українських регіональних медій, але і не захалявної онлайн-книжечки однієї особи); а головне – власний кореспондент парламентського видання «Голос України». Пан Чепурний, виступаючи, за його власними словами, «проти загального виборчого права», не вбачав проблем у роботі на орган Верховної Ради – а ще менше у дописуванні та розміщенні на інших майданчиках (як-от, на тій самій «Сіверщині») текстів відверто ксенофобного змісту. В «Голосі України» подібних текстів за його підписом не зустріти: певно, уявлення про межі прийнятності (чи пристойності?) у автора таки є. І тим гірше виглядають публікації на майданчику регіонального видання: лише протягом останніх місяців автор встиг спрямувати своє «перо» не лише проти євреїв (багаторазово – див. несподівано промовистий теґ «антисемітизм» на «Сіверщині»), а й проти, скажімо, поляків. Та й колір шкіри для автора важливий. Однак євреї пана Чепурного таки турбують найбільше: етнічне походження тих чи інших діячів і діячок розбирається, прізвища тлумачаться, а протиставлення євреїв українцям (а також нечисленним «гарним» євреям, які, думаю, геть не в захваті від таких «компліментів») є для нього мало не аксіомою. Про українців автор пише, що в них є відповідна «генетична пам’ять», а дії та заяви деяких теперішніх політиків, що їм приписано єврейське походження, пояснюється «голосом крові». І триває це – досить давно, і виглядає цілком послідовно: особливо активно «антисемітська карта» розігрувалася паном Чепурним у контексті виборчих перегонів. І вміщено це не на приватній сторінці у Фейсбуку, а на сторінці зареєстрованого ЗМІ, під власним іменем автора. Який своїх расистських, антисемітських та інших ксенофобних переконань, зрештою, майже ніколи не приховував. І на них ніхто б і далі не звертав уваги, якби не одненький допис у Фейсбуку.

У минулій історичній епосі, 2012-го року, «Нова тернопільська газета» вмістила на першій шпальті анонімний, кричуще расистський матеріал – увагу на який звернули лише по тому, як про це написали французькі медіа в переддень Чемпіонату Європи з футболу. Тоді історія завершилася дуже дивними «вибаченнями» з боку редакції, й повною безкарністю анонімних авторів.

На початку 2018 року вся країна дізналася про місцеве видання «Чортківський вісник», редакторка якого, Мар’яна Полянська, дала вихід хтонічним антисемітським пластам своєї підсвідомості у колонці редактора «Жиди чи євреї?». По розборові публікації її засудила Комісія з журналістської етики (мені довелося писати експертний висновок на той текст – і це не було просто, повірте). Водночас було повідомлено про відкриття провадження за ст. 161 Кримінального кодексу. Що із провадженням зараз – невідомо, видання виходить і надалі й, судячи з онлайн-джерел, редакторка не змінилася. Кілька тижнів ганьби хіба зробили «Чортківський вісник» (сумно)відомим далеко за межами Чорткова.

І «Нова тернопільська газета», і «Чортківський вісник» – приватні видання. «Сіверщина» – теж. А от про «Голос України» цього сказати не можна. Вибачення, що їх принесла редакція, виглядають, якщо чесно, напівщирими: ми, мовляв, не знали і не згодні, це – приватна Фейсбук-сторінка автора, але якщо що – то вибачте. Уявіть собі співробітника будь-якого міжнародно поважного видання, який водночас на інших майданчиках вміщує антисемітські тексти. Можете? Мені не дуже вдається.

Якщо «Голос України» і справді не знав про те, що його власкор тривалий час публічно, під своїм іменем, веде у місцевих медіа антисемітську та расистську діяльність – це означає, що в одного з чільних офіційних видань України є проблеми із кадровою роботою. Якщо ж знав і вважав це чимось незначним – у нього є проблеми зі ставленням до професійних стандартів, та і з цінностями, врешті-решт (судячи з інтерв’ю заступника головреда «Голосу України» керівництво видання знало про такі матеріали – ДМ). Ситуація – незручна і незатишна для парламентського вісника, але їй таки доведеться якось давати раду.

Я зараз не про покарання, а про відповідальність. Передовсім: подібні матеріали зазвичай з’являються у регіональних і місцевих медіа – і толерування їх на рівні країни має очевидний присмак зверхності (мовляв, «куди їм до роботи за стандартами») і недооцінювання ролі місцевих ЗМІ. Це, вочевидь, некоректно і неправильно, і потребує виправлення; а публікації у «районці» потребують реагування не менше, ніж у загальнонаціональному виданні. І по-друге – журналісти (чи то автори текстів, які себе так називають) несуть відповідальність за написане й опубліковане. Чи – мали би нести, бодай кар’єрну. Дотепер реальність була геть інакшою. Побачимо, чи не призведе до змін у цій тенденції теперішній скандал.

Фото: NYT

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1317
Переглядів
Реклама
загрузка...
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop