Наркотична залежність — тонка тема, яку часто висвітлюють у ЗМІ лише в контексті гучного скандалу, де фігурують знаменитості, чи у кримінальній хроніці.

Так, скажімо, під час виборчої кампанії в медіа жваво обговорювали здачу аналізів кандидатом у президенти Володимиром Зеленським, якому приписують нібито вживання наркотиків.

Паралельно з цим ледь не щодня ми бачимо новини на кшталт: «Наркоман сів за кермо і збив дитину», «Мати-наркоманка вбила власну доньку», «Наркомани намагалися обікрасти магазин» тощо.

Проте висвітлювати цей аспект лише в негативному ключі — неправильна й дискримінаційна стратегія, кажуть у ВБО «Конвіктус Україна». Нещодавно організація провела тренінг для українських журналістів, присвячений темі наркотичної залежності.

Ми записали поради від тренерів заходу — менеджера програми PITCH, представника спільноти людей, які живуть із наркотичною залежністю, Антона Басенка та журналіста Олександра Галяса.

1. Перш за все слід звертати увагу на термінологію. Не варто вживати слово «наркоман» — воно має негативний відтінок. Замість цього вживайте такі терміни як «наркоспоживач» або «споживач наркотиків», також — «наркозалежний».

Але варто знати: за даними експертів, лише 25 % людей, які пробують наркотики, стають залежними від них. Тож це значить, що не кожен наркоспоживач є залежним від наркотиків.

2. Ще один термін — «людина, яка вживає наркотики», часто використовується за кордоном. Тут діє правило: спершу — людина. Ми акцентуємо увагу на тому, що спершу особа, про яку йдеться, — людина, а вже потім усе інше. Про це правило треба пам’ятати і в інших випадках. Наприклад, коли пишемо про домашнє насильство, не називаємо їх жертвами, а кажемо: «людина, яка пережила домашнє насильство». Якщо висвітлюємо тему комерційного сексу, не називаємо героїнь «проститутками» — пишемо: «жінка, яка займається секс-бізнесом» тощо.

3. Негативних меседжів слід уникати вже на етапі формулювання запитань для інтерв’ю. Адже нерідко журналісти демонструють власну необізнаність уже під час розмови, коли вживають некоректні терміни по відношенню до героя, говорять мовою кліше та стереотипів.

4. Журналісти не мають концентруватися лише на негативі, коли беруться висвітлювати тему наркотичної залежності та споживання наркотиків. Необхідно також показувати історії успіху. Це може бути історія конкретної людини: припустімо, герой почав приймати замісну терапію, більше не вживає вуличні наркотики, влаштувався на роботу, де працює легально, сплачуючи податки, має родину, нещодавно в нього з’явилися діти. Все це — також успіхи, про які варто розповідати.

5. У кожній особистій історії має бути достатньо деталей. Деталі — те, що відрізняє правду від вигадки, реальну життєву історію людини від переказу журналістом чиїхось перипетій. Що більше деталей — то глибше читач поринає в історію героя. Хай навіть ці деталі будуть відвертими і шокуватимуть.

6. Кожна публікація має бути попередньо узгоджена з героєм. Головна мета — не нашкодити людині, яка, радше за все, й так знаходиться або ще нещодавно знаходилась у складних життєвих обставинах. Якщо текст на узгодження ви даєте герою в надрукованому, паперовому вигляді — попросіть його поставити на паперах свій підпис. Так ви будете певні, що після публікації не виникне жодного конфлікту інтересів.

7. Хороший прийом, який можна застосувати, — розповідати про складні теми у форматі розвінчування міфів чи спростування популярних стереотипів. Проте представники медіа в жодному разі не мають діяти навпаки — тиражувати ці стереотипи, апелювати до них у своїх матеріалах чи сюжетах.

8. Структура тексту має бути простою, навіть якщо це лонгрид. Один із популярних прийомів — текст, написаний за принципом літери «е». Починаємо історію ізсередини, якимось ключовим фактом чи деталлю, потім повертаємося на початок, тоді знову до середини, й далі — в кінець. Мова розповіді має бути простою, складних термінів слід уникати.

9. В історії може бути конфлікт, який додасть драматургії: наприклад, конфлікт «герой — суспільство», «герой — родина», «герой — колеги» тощо.

10. Висвітлюючи тему наркотичної залежності та споживання наркотиків, журналіст може звертатися по коментарі та інформацію до експертів.

Експертами можуть бути: соціальні працівники та представники профільних громадських організацій, як-от «Альянс громадського здоров’я», «Конвіктус Україна» та інші; лікарі, а ще краще — головні лікарі, які працюють у такій сфері та готові говорити неупереджено й без дискримінації; представники спільноти людей, які живуть із наркотичною залежністю, що є публічними особами, активістами, володіють даними по темі й можуть розповісти про все «ізсередини»; правозахисники, які займаються такими темами, наприклад представники Української Гельсінської спілки; державні та комунальні структури, як-от Міністерство охорони здоров’я тощо.

Корисну інформацію та поради можна отримати також за гарячими лініями:

Національна гаряча лінія з питань наркозалежності та ЗПТ: 0-800-507-727

Гаряча лінія з питань ВІЛ/СНІД: 0-800-500-451

Національна гаряча лінія з питань вірусних гепатитів: 0-800-503-310

Фото: Luca Serazzi, Flickr