Що тривожить медіавочдогів

За 2017 рік Інститут масової інформації зафіксував 281 порушення свободи слова. Це більше, ніж у 2016 році (264 порушення), але менше, ніж у 2015-му (310 порушень). «Ми певним чином зависли на місці. Якщо після Революції гідності було різке покращення з дотриманням прав журналістів, то зараз нам потрібно здійснити кроки, щоб виправити ситуацію», - констатувала виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

Клікніть для збільшення. Інфографіка ІМІ

Так само ІМІ спостерігає зростання фізичної агресії щодо журналістів. Основними порушниками прав журналістів у 2018 році стали приватні особи (учасники акцій протесту, учасники ДТП тощо), представники місцевої влади і правоохоронці. На думку пані Романюк, це свідчить про тотальну недовіру до журналістів.

Топ-5 регіонів за кількістю порушень (не враховуючи окупованих територій): Київ, Луцьк, Миколаїв, Полтава, Одеса. «Ми з’ясували, що в Луцьку та Полтаві заяви журналістів реєструються як звернення громадян і не реєструються кримінальні провадження. Я вважаю, що на ці регіони потрібно звернути особливу увагу», - акцентувала пані Романюк.

Оксана Романюк прогнозує, що у 2018 році ситуація з дотриманням прав журналістів може погіршитися, оскільки вже зараз ситуація є «надзвичайно тривожною», а країна вступає в передвиборчий період. «Від початку 2018 року ми вперше з 2015 року зафіксували зростання фізичної агресії щодо журналістів: за перший квартал 2018 року сталося 37 нападів (для порівняння: за перший квартал 2017 року – 17 нападів). Мені було б цікаво порівняти дані із соціологічними дослідженнями: чому почали більше атакувати, чи зростає рівень агресії в суспільстві. Ще один тренд – кіберзлочини, нині вже вважається нормою отримувати фішингові листи. Ми рухаємося до виборів, і цього року побачимо більшу кількість акцій протесту, на яких часто зазнають нападів журналісти. Відтак, постає питання ідентифікації журналістів і правоохоронців. Цей рік – це певна точка біфуркації, чи вдасться нам не рухнути в передвиборчу прірву», - резюмувала виконавча директорка ІМІ.

Оксана Романюк

Оксана Романюк висловила й кілька вимог медійної громадськості до влади і правоохоронних органів:

• скасувати електронне декларування для громадських антикорупційних активістів;
• не допустити криміналізації наклепу, яка може вилитися в криміналізацію критики;
• зменшити фінансові бар’єри для доступу до інформації (з 2016 року суттєво підвищився судовий збір за позови щодо доступу до інформації, що унеможливлює захист права на інформацію в суді);
• внести зміни до Кримінального кодексу України – запровадити захист журналістської діяльності, а не тримачів прес-карт;
• боротися з безкарністю злочинів проти журналістів, зокрема розслідувати вбивство Павла Шеремета;
• чимшвидше завершити екстрадиційну перевірку, яка триває вже понад півроку, у справі узбецького журналіста Нарзулло Ахунджонова, який попросив політичного притулку в Україні.

Висновки Оксани Романюк підтвердив голова бюро Східної Європи та Центральної Азії міжнародної організації «Репортери без кордонів» Йохан Бір. Він нагадав, що Україна піднялася на одну позначку в рейтингу «Репортерів без кордонів» і посіла 101-ше місце зі 180. «Але це розчаровує, беручи до уваги обіцянки та сподівання, висловлені після Революції гідності. Адже зростання України уповільнилося», - пояснив він.

Оксана Романюк і Йохан Бір

Йохан Бір виокремив кілька проблем українського медіа простору, які вбачають «Репортери без кордонів»:

• безкарність нападів на журналістів: «Коли напади залишаються не розслідуваними, це залякує журналістів і заохочує порушників їхніх прав чинити нові напади»;
• концентрація медіаринку, що призводить до того, що три чверті української аудиторії дивляться телеканали, що належать чотирьом олігархам;
• боротьба влади з антикорупційними активістами і журналістами, зокрема через вимоги електронного декларування;
• непропорційні обмеження свободи слова під приводом захисту інформаційної безпеки: наприклад, блокування російських соцмереж, складання «чорних списків» іноземних журналістів і їх видворення з країни.

Також представник «Репортерів без кордонів» закликав українську владу підтримувати репутацію України як безпечного місця для журналістів з пострадянських країн, які через політичні переслідування залишили свої батьківщини та просять політичного притулку закордоном. Мова йде про кейси Нарзулло Ахунджонова, Фікрата Гусейнлі та Жанари Ахмет.

«Чорна діра» окупованих територій

За оцінкою і «Репортерів без кордонів», і Міністерства інформаційної політики України, окуповані райони Криму, Донецької та Луганської областей є «чорною інформаційною дірою», де відсутня свобода слова та відсутній доступ до альтернативних джерел інформації, зокрема, блокується доступ до українських медіа.

«Більшість громадян, незаконно затриманих на окупованих територіях, намагалися скористатися правом на свободу слова. Вони в той чи інший спосіб висловлювали свою прихильність Україні та засудження окупації – і вони стали заручниками за висловлювання своїх думок», – зауважив завідувач сектору інформаційної реінтеграції Криму та Донбасу Міністерства інформаційної політики Віктор Литвінов.

В умовах інформаційного вакууму в Криму розвивається феномен громадянської журналістики, яка наразі зазнає тиску окупаційної влади. «Зачистивши інформаційний простір від об’єктивних медіа та журналістів, вони (представники окупаційної влади. – ДМ) тиснуть на тих, хто намагається інформувати. За пост у Фейсбуку можуть арештувати чи оштрафувати», - додала перша заступниця міністра інформаційної політики Еміне Джапарова.

Еміне Джапарова та Андрій Куликов

Українська влада фактично не контролює інформаційний простір окупованих територій, але намагається повернути альтернативні джерела інформації людям в окупації. Еміне Джапарова виокремила три напрямки роботи міністерства:

1. Розвиток інфраструктури для мовлення на окуповані території. «І тут постає питання кодування супутникового мовлення, – зауважила пані Джапарова. – Доступ до контенту буде можливим за передплатою, але для окупованих територій це неможливо. Тому ми просимо мовників не кодувати сигнал на окуповані території».
2. Блокування незаконного сигналу.
3. Якість контенту: для мовлення на окуповані території потрібно створювати нішевий, локальний контент.

Поліція радить бути обережнішими під час масових заворушень

Останню поліцейську статистику порушення прав журналістів надав заступник начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України Олександр Ковтун.

За чотири місяці 2018 року в провадженні слідчих Національної поліції перебувало понад 300 кримінальних проваджень щодо перешкоджання професійній діяльності журналістів. На даний час на розгляді слідчих підрозділів перебувають 223 кримінальні провадження, пов’язані з перешкоджанням професійній діяльності журналістів. При цьому злочини проти журналістів становлять менше 1% всіх кримінальних злочинів по всій країні.

За чотири місяці 2018 року українські правоохоронні органи зареєстрували 76 кримінальних проваджень, пов’язаних з перешкоджанням професійній діяльності журналістів (на 2 менше, ніж за аналогічний період 2017-го):

• 57 – за ст. 171 ККУ (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів);
• 14 – за ст. 345-1 ККУ (погроза або насильство щодо журналіста);
• 4 – за ст. 347-1 ККУ (умисне знищення або пошкодження майна журналіста);
• 1 – за ст. 348-1 ККУ (посягання на життя журналіста).

За даними поліції, найбільше злочинів, пов’язаних з перешкоджанням журналістській діяльності, зафіксовано в місті Київ, Закарпатській, Одеській та Полтавській областях.

За чотири місяці 2018 року до суду спрямовано 7 обвинувальних актів (як і за аналогічний період 2017 року):

• 5 – за ст. 171 ККУ;
• 2 – за ст. 345-1 ККУ.

Олександр Ковтун

За останній час сталося кілька випадків, коли журналісти постраждали під час масових акцій, причому – від рук силовиків і правоохоронців. Наприклад, у жовтні 2017 року під час розблокування приміщення Святошинського райсуду силовики повалили на підлогу й побили журналіста «Громадського телебачення» Дмитра Реплянчука, хоча на ньому були камера і журналістське посвідчення. Там же постраждав і навіть на кілька годин був затриманий журналіст УНІАН Сергій Лефтер. А 3 березня 2018 року під час зачистки наметового містечка під Верховною Радою правоохоронець використав газовий балончик в обличчя журналіста «Радіо Свобода» Сергія Нужненка. Там же силовики грубо повелися з кількома іншими журналістами.

Сергій Нужненко (в центрі)

Результатів розслідування кримінальних проваджень у справах Реплянчука та Нужненка наразі немає. Директор департаменту комунікацій МВС Артем Шевченко повідомив, що поки що винних притягнуто до дисциплінарної відповідальності: у випадку Нужненка – того силовика, який приснув газом в обличчя журналіста, у випадку Реплянчука – керівника підрозділу, яки не забезпечив належний правопорядок. Пан Шевченко пообіцяв шеф-редакторці «Громадського ТБ» Ангеліні Карякіній дізнатися, кого саме і як саме покарали.

Ангеліна Карякіна та Андрій Шевченко

Зазначимо, що нагляд за розслідуванням згаданих кримінальних проваджень здійснює прокуратура, але її представників на круглому столі не було. За повідомленням прес-служби прокуратури, справу Нужненка розслідує СБУ.

Артем Шевченко пояснив, що журналісти можуть постраждати, коли мирні акції перетворюються на масові заворушення. З його слів, правоохоронцям складно відрізнити журналістів від учасників акцій, адже протестувальники теж знімають свої акції на мобільні пристрої чи навіть на професійну техніку. Тому правоохоронці просять від журналістів дотримуватися трьох рекомендацій під час висвітлення масових подій:

1. Максимально ідентифікувати себе: посвідчення, професійна апаратура, спеціальний жилет (бажано яскравий), вітрозахист на мікрофоні.
2. Обирати безпечну дистанцію та позицію під час заворушення. Найбезпечніша позиція, яка дає можливість висвітлювати і виводить із зони ризику – бути рівновіддаленим від сторін конфлікту, не опинятися ані в лавах правоохоронців, ані в лавах заворушників.
3. Не допускати відверто провокативних дій, не мати при собі зброї.

Артем Шевченко

У свою чергу журналісти теж вимагають від правоохоронців максимальної ідентифікації – нанесення на їхні шоломи номерів, за якими можна буде встановити особу силовика у випадку порушення ним прав журналістів. Артем Шевченко запевняє, що ідентифікаційні номери на шоломах уже нанесені, хоча це потребувало певного часу через проведення тендерних процедур.

Важелі Ради Європи щодо захисту журналістів

За даними дослідження Ради Європи «Журналісти під тиском: незаконне втручання, страх і самоцензура» (опитано 940 журналістів із 47 країн), більшість журналістів у країнах-членах Ради Європи та Білорусі зазнавали тиску: 69% опитаних стикалися з психологічним насильством, 53% - з віртуальним залякуванням, 50% - із залякуванням з боку зацікавлених груп. Водночас журналісти неохоче повідомляють про випадки незаконного втручання: 28% не повідомляли компанію, в якій працювали, 57% - не повідомляли поліцію (а серед тих, хто повідомив, 23% були не задоволеними реакцією поліції). Це зумовлено відсутністю довіри до механізмів вирішення ситуації, неоднозначним характером незаконного втручання та страхом наслідків повідомлення.

За даними дослідження, незаконне втручання має психологічні наслідки на журналістів: вони зазнають стресу (64%) і відчувають тривогу (47%). У 40% респондентів незаконне втручання вплинуло на особисте життя, у 37% - на роботу. Страх незаконного втручання призводить до самоцензури. У результаті журналісти пом’якшують чутливі критичні історії (31%), не розповсюджують інформацію (23%), змінюють контент, щоб відповідати інтересам компанії (19%), відмовляються від чутливих критичних історій (15%).

Рада Європи розробила низку рекомендацій для своїх членів щодо захисту журналістів. Ключова з них – Рекомендація CM/Rec (2016)4 щодо захисту журналістики та безпеки журналістів та інших медіаучасників. Про основні висновки цієї рекомендації писала у своїй статті до Всесвітнього дня свободи преси комісар з прав людини Ради Європи Дуня Міятович, а на круглому столі розповіла старша спеціалістка проекту Ради Європи «Зміцнення свободи медіа і створення системи суспільного мовлення в Україні» Галина Смірнова.

Галина Смірнова та Оксана Романюк

Країнам-членам Ради Європи рекомендовано провести незалежний аналіз своєї законодавчої бази, що стосується безпеки медійних працівників, а подальші регулярні огляди законодавства мають проводити комісії з прав людини або омбудсмани. Особливу увагу слід приділяти законопроектам щодо тероризму, кібербезпеки.

Державам рекомендовано запобігати злочинам проти журналістів, особливо якщо журналісти самі повідомляють про небезпеку та просять про підтримку чи охорону. Це може бути поліцейська охорона або добровільне переміщення журналіста в безпечне місце. Можуть бути й такі механізми захисту, як гарячі лінії, цілодобові пункти звернення в надзвичайних ситуаціях, доступні для медійних працівників у випадку агресії, спроби нападу.

Окремо в документі наголошується на протидії безкарності, яка небезпечна для демократії та підриває довіру до інституцій. Країнам-членам рекомендовано створити спеціальні підрозділи правоохоронних органів, які пройшли належну підготовку, що займатися розслідуваннями злочинів проти журналістів.

Також у 2015 році було створено Платформу Ради Європи для захисту журналістики та безпеки журналістів. Це спеціальний сайт, на якому журналісти можуть розміщувати «сигнали тривоги» - повідомлення для Ради Європи. А країни-члени мають реагувати на ці сигнали і повідомляти Раду Європи про свою реакцію. Деякі країни, наприклад Азербайджан, ніяк не реагують.

За весь час існування платформи надійшло 34 сигнали з України, 17 з них – з найвищим рівнем небезпеки. На 32 сигнали надано реакцію української влади, п’ять ситуацій вирішено: утримання в заручниках луганських бойовиків журналістки Марії Варфоломєєвої, ув’язнення Руслана Коцаби за звинуваченням у державній зраді та перешкоджанні збройним силам, тиск Радикальної партії на наглядову раду Суспільного мовника, депортація двох іспанських журналістів з України, небезпека для життя азербайджанського журналістка з нідерландським громадянством Фікрета Гусейнлі.

За словами державного секретаря МІП Артема Біденка, Україна входить до топ-5 країн з найбільшою кількістю «сигналів тривоги», зате й найкраще реагує на ці сигнали. Для прикладу, на платформі розміщено 98 сигналів з Туреччини (реакцій – 30, вирішено – 15), 47 – з Російської Федерації (реакцій – 0, вирішено – 1), 31 – з Азербайджану (реакцій – 9, вирішено – 2), 21 – з Франції (реакцій – 14, вирішено – 3).

Учасники круглого столу обговорили, які потрібно внести зміни до українського законодавства (зокрема до Кримінального кодексу), щоб поліпшити захист журналістів і зробити ефективнішою роботу правоохоронних органів. Читайте про це тут.

Фото: Дмитро Муравинець, фото надані Офісом Ради Європи в Україні