«Це 155-й канал! Я навіть не відчуваю якогось тремтіння. Ви думаєте, я не хочу? Хочу! Та не виходить уже – страшное дело!», – говорить Микола Вересень. «Детектор медіа» поспілкувався із журналістом вчора, 27 вересня, – одразу після його першого ефіру на Прямому каналі. Він розповів, які перспективи його очікують на цьому мовнику, порівняв старт телеканалу з ремонтом квартири і пояснив, чому неможливий «український CNN».

– Пане Миколо, ви розповідали, що ніколи не сваритеся, принаймні, з колегами. Та за короткий час ви вже тричі змінили роботу, якщо не брати до уваги «UA:Перший», де продовжуєте працювати. Чому це відбувається так часто?

– Я ж не через журналістів змінюю роботу, а через обставини, керівництво, цензуру. Якщо аналізувати, як «я от бабушки ушел и от дедушки ушел», будуть різні підстави. Приміром, влітку я пішов із NewsOne. І це був перший випадок у моєму житті, коли не «я пішов», а «мене пішли». До певної міри, принаймні.

– Були ще роки, коли доводилося так часто змінювати роботу?

– Ні, не було. Може, якщо подумаю – пригадаю.

– Хто вас запросив на Прямий канал і що вам запропонували робити?

– О, починається! Його звуть Олексій Семенов, генеральний продюсер. Він подзвонив і сказав, що ми знайомі і навіть колись спілкувались. Ми зустрілися, поговорили. Без сумніву, почалися «танці», як завжди в таких випадках: щось мені не подобалось, щось їм не підходило.

– Довго велися перемовини?

– Цього разу досить швидко. Мені це завжди імпонує. Три-чотири дні – менше тижня точно. Прямий канал, 5 канал, «1+1» часів Роднянського (бо з Ткаченком я домовлявся півроку) – мабуть, на цих трьох каналах з багатьох, на яких я працював, переговори йшли досить швидко. І це означає, що керівництво цих каналів знає, чого воно хоче, бо переважно розмови точаться на кшталт «Ну, давай щось зробимо».

І я позавчора (25 вересня 2017 р. – Ред.) дав згоду і сьогодні (27 вересня. – Ред.) вийшов в ефір.

– Ви були учасником програми «Разом» чи ще гостем?

– Ні, який же я гість – я був учасником. Я вже брав інтерв’ю, щось підгалдикував, іскрометність виявляв. Я вже повноцінно працюю. Правда, ще не на 100% розумію, де, але це нормальна ситуація, коли ти перший чи навіть другий-третій день приходиш на роботу.

– Які у вас перші враження від атмосфери на Прямому каналі?

– Там, всередині самої контори, дуже багато всіляких пропозицій. І якщо бодай половина цих пропозицій здійсниться, тобто якщо колеги з Прямого каналу не збрешуть, як це часто буває на телебаченні, я буду задоволений. Тому що на каналі можлива якась реалізація, там є різні формати, різні можливості. Дай боже! Я не буду робити жодних припущень, бо дуже багато років перебуваю на телебаченні і звик нікому не довіряти. В Україні багато людей, які люблять обдурити – на телебаченні їх пропорційно не менше.

– У проморолику, який Прямий канал зробив для вас, ви сказали, що, починаючи з цієї середи, будете в ефірі п’ять разів на тиждень, крім вихідних, з 6:00 до 22:00. Ви мали на увазі мовлення впродовж дня чи у час-прайм – з 18:00 до 22:00?

– Ні-ні, я працюватиму ввечері з 18:00 до 22:00. Але поки воно все намацується, зрозумійте. Вони місяць в ефірі, вони самі ще не все залагодили, є чимало проблем.

Що таке старт будь-якого каналу на телебаченні? Як кажуть: «ремонт в квартире нельзя закончить – его можно прекратить». Так само старт каналу не можна підготувати – його можна розпочати. Я на старті працював з дуже багатьма каналами за своє життя. І скрізь було однаково. Ти собі кажеш: «Сімнадцятого липня чи березня – запускаємось». І незважаючи на те, готове в тебе все чи не готове, ти маєш вийти 17-го. Все, кінець. Воно буде недолуге, погане, недороблене, але воно вже почне жити, а ти будеш надолужувати, надолужувати, надолужувати. Якщо ти 17-го, знов-таки, червня чи грудня, подумаєш: «Ні, я ще не готовий – давайте завтра», то це буде завтра, післязавтра, за тиждень, за місяць – ти ніколи не запустиш канал. Тому нові канали завжди «сирі», «сирістю» просто «тхне», і вже по ходу п’єси ти доопрацьовуєш. От якраз зараз у Прямого каналу такий стан.

– Скажіть, фінансові умови контракту на Прямому каналі кращі за ті, що були на «Радио Вести» та на NewsOne?

– Так, кращі… Ні, далі я нічого не скажу (сміється. – Ред.).

– У програмі «Разом», яку ви вестимете з колегами, чи не забагато телевізійних «зірок» на «квадратний метр ефіру»? Матвій Ганапольський, Євген Кисельов, Микола Вересень…

– Не знаю, час покаже. Я їм сказав, коли вони мене спокушали: «Якщо об’єднати разом дев’ять вагітних жінок, дитина за місяць все одно не народиться – майте це на увазі». Якісь речі мені подобаються, якісь – ні. Мені не подобається назва каналу. Я не переконаний, що така кількість, як ви кажете, «зірок» на один квадратний метр – це добре.

Але з іншого боку, за словами колег, те, що відбулося сьогодні в ефірі, – вже трошки змінений формат. Може, вони до мене прислухались, не знаю. Бо я їм казав, що треба об’єднати – зробити варіант, коли будуть і всі разом, і кожен окремо. Сильні сторони в тому, що сидять чотири чи п’ять не дуже поганих журналістів і кожний виступає за себе. Сьогодні зробили, я так зрозумів, таке: перші 15-20 хвилин всі між собою розмовляють, потім хтось один іде – готує і проводить упродовж 40 хвилин свою програму, потім знову всі сідають поруч.

– Так було й до вашого приходу…

– Подивимось, я не знаю. Я багато чого знаю, але ж я не можу бути таким пихатим, щоб казати, що я знаю краще. Там є продюсери, директори, ведучі – вони теж щось знають. Дай боже – може, «Разом» якось і вийде.

– А проекти, які вам пропонують, схожі на ті, що вже виходять під час прайму, – тобто щоденні авторські програми «Вказівний палець» Андрія Пальчевського, «Нейтральна територія» Світлани Орловської?

– Не знаю, я ніколи не бачив програм ні Андрія Пальчевського, ні Світлани Орловської. «Чукча же не читатель, чукча писатель». Я не знаю, що на Прямому каналі відбувається. Я сьогодні вперше побачив цей канал. Він більш-менш зшитий, але багато еклектики: там п’ять секунд, там п’ять хвилин, там сім хвилин і так далі.

До речі, мене одразу кинули на барикади, в них є таке поняття «дежурный по стране». На Прямому каналі, мені здається, багато російських форматів: той же «Дежурный по стране», «Времечко». Навіть за назвами все дуже схоже на Росію.

– Вас не зупиняє, не хвилює те, що Прямий канал асоціюють з ім’ям президента Порошенка?

– Я просто сиджу і думаю: може, мені застрелитись вже нарешті чи емігрувати в Еквадор, наприклад? Адже іду я на «Радио Вести» – «А чи не асоціюється у вас це з Москвою?». Кажу, ні, не асоціюється. Потім іду на NewsOne – «А чи це не “ватний” канал?» Кажу, не знаю, я особисто не «ватник». Давайте нарешті мені не про канал, а про мене. Я ж живу в Україні.

Якщо бути послідовним, то мені треба було б емігрувати під час Януковича, а потім повертатися під час революції. А тепер знов емігрувати, тому що багатьом не подобається Порошенко. От кажуть: #зрада чи #перемога? За логікою, сьогодні я на «переможному» Прямому каналі, а місяць тому був на «зрадному» NewsOne.

Дивіться. Ми не можемо нічого зробити з людиною. Людина є важлива іпостась Бога, вибачте за пафос. Кінець. Людина визначає все. Якщо людина навіть на найгіршому каналі робить гарну програму, то давайте помолимося за неї. І давайте нарешті кинемо цей соціалізм, коли, де б ти не працював, ти асоціюєшся з місцем роботи.

Був журнал «Новый мир», і попри те, що він існував в Радянському Союзі, там друкувався Солженіцин. Існувала Академія Наук – і попри те, що все було під комунізмом, там працював Андрій Сахаров. Це не говорить про те, що Радянський Союз був чудовий. Це говорить про те, що навіть у Радянському Союзі були люди, які чесно виконували свою роботу. І мені, якщо чесно, вже осто@@@@ило це пояснювати широкій українській ліберальній громадськості.

– Якщо на каналі з’являться заборонені чи закриті теми, списки людей, яких не можна запрошувати, що ви робитимете?

– Всі, хто хоч упівока бачили, що я робив у своєму житті, знають відповідь. Я не буду це пояснювати у 1238 раз. Мені вже соромно повторювати, що я не верблюд.

– Керівництво Прямого каналу заявляло, що прагне побудувати «українську модель CNN і ВВС». Ви людина, яка бачила багато редакцій, зокрема телевізійних, у світі. Чи помічаєте ви на Прямому каналі хоч якісь зародки того, що ця мрія справдиться?

– Ні-ні. Я часто розмовляю з моїми молодими колегами. Вони тепер всі такі навчені, інтернетні, всі знають дві-три мови. Й усі хочуть бути international, хочуть займатися міжнародними справами. Втім ніхто з них не розуміє одну річ: жоден український канал не стане CNN. Як не стане ВВС, Fox News, CBC – будь-якою великою британською, американською, канадською телемовною компанією. Чому? Дуже просто.

Приміром, у величезної кількості англійців були родичі у Вест-Індії, в буквальній Індії, в Африці, в Австралії. Тому для них новини з цілих континентів і з різних країн світу на англосаксонських медіа – це не порожній звук. Тому що десь була бабця, десь дід, десь батько, десь там твій рід народився, а потім повернувся в Англію. Тобто для англосаксів земна куля стає батьківщиною. І те, що відбувається в Кенії, на Барбадосі, в Індії, на Бірмі, у Новій Зеландії, їм цікаво не тому, що вони такі «любопытствующие». А тому, що конкретно величезна кількість безпосередніх родинних зв’язків з’єднує цих людей з тими континентами і країнами.

Так само, якщо брати США чи Канаду – це країни емігрантів.

Українці ніколи не були такими мандрівниками. До Міклухи Маклая вони мандрували до Стамбула, вдало чи менш вдало грабували місто й повертались собі на Дніпро. Тому для українців світ досить не далекосяжний. І тому робити аналог CNN, коли тобі в одному пакеті новин пропонують вісті з Мексики, з Аргентини, з Південно-Африканської Республіки, з Єгипту, з Іраку, з Індії, з Японії, українцям ні до чого. Такий канал не для інтелектуалів, а для тих, кому важливо, аби їхні заокеанські батьки, діди, знайомі, сусіди, родичі, батьки твоєї дружини, колишній шкільний вчитель – були поруч із ними. Тому в Україні не може фізично виникнути CNN.

– Щойно читачі «Детектора медіа» отримали експертну оцінку від журналіста, який є істориком за фахом. Як каже мій друг: «Включай мозги», коли тобі обіцяють щось дуже привабливе…

– Так, прочитав лекцію, щоб було зрозуміло, що це неможливо. Треба просто, як кажуть росіяни, «по одежке протягивать ножки».

Фото: Валентина Балабанова