Ми звернулися до ведучих новинних програм і ток-шоу на українських телеканалах із запитанням, які саме політичні події минулого сезону вони вважають найважливішими, які з них було найскладніше подавати в ефірі та що з цього зачепило їх особисто. Це — продовження опитування українських медійників, першу частину можна прочитати тут.

Віолетта Трикова, ведуча програми «Вечірній прайм» на «112 Україна»:

— В первую очередь, избрание Дональда Трампа 45 президентом США. Сложно сказать, был ли готов к этому Мир. Но Украина точно не была готова. Проснувшись утром, и узнав результат, я первые минуты думала, что это розыгрыш. Следующая мысль была: «Что ж, так даже интересней!») Не менее важным считаю, избрание Президентом Франции — Эмануэля Макрона. Этот парень точно войдёт в историю. Для Украины главным событием этого политического сезона, конечно, же стал безвиз. Но лично меня больше всего впечатлили последние дни 6 сессии парламента, где разворачивался душещипательный сериал «Прикосновенные». Снятие неприкосновенности с народных депутатов напомнило старый советский фильм, где нарушителей общественного порядка исключали из комсомола, а им нужно было доказать, что они достойны! 

Остап Дроздов, журналіст, ведучий ток-шоу Drozdov на каналі ZIK:

— Одним сезоном більше, одним менше — це нічого не міняє у стратегічному рухові України в напрямку тупика. Якщо нам немає чим зайнятися або ж якщо ми хочемо себе дечим розважити по дорозі в тупик, то, звісно, можна побавитися трішки в реформи, трішки в покращення — аби в тупик ми приїхали дещо реформованими чи злегка покращеними. І цей політичний сезон, і минулий, і наступний я сприймаю як іще один віраж у реальності, яка в постмодерні зветься симулякром. Нам здається, що країна живе, що в ній щось робиться погане чи добре, що життя в країні тече вперед, але все це глобальна омана. Політичне життя є фейком. Політики вдають, що вони існують, а народ вдає, що цього не бачать. Утім, цей політичний сезон приніс дещо нове відчуття — в країні зароджується авторитаризм. Інституційно державна махіна поволі заточується під другий термін президента і зачищення політичного поля. Також цей сезон ще більше наблизив нас до розуміння, що політика — це сфера шоуменства. Більшість одіозних політиків раптом поставали телеведучими, й ця нова мода вбила ще один цвях у вдумливу журналістику як професію все-таки інтелектуальну. І головне — цей сезон увійде в історію як початок безвізу, й це найбільш значуща подія. Клітка відчинилася. І це єдиний шанс порівняти свою країну з рештою нормального світу.

Роман Чайка, ведучий ток-шоу «Клуб реформ», 5 канал:

— Головне, що було в цьому сезоні, і що було головним і в попередньому сезоні — це російська агресія. Тут питань немає — це на першому місті. Висвітлювати її дуже важко, тому що є постійна маніпуляція у внутрішньому інформаційному просторі великої кількості агентів інформаційного впливу, починаючи від каналів типу «Інтера» та NewsOne і до інтернет-сторінок «Страна.ua» чи холдингу «Вести», які займаються абсолютно деструктивною підміною понять — оцим всім «их там нет» та «гражданская война». Це страшенно важко з тієї точки зору, що досягання аудиторії через телебачення страшенно впало в порівнянні з тим, який вплив телебачення мало ще п’ять років тому. Ще важливою подією я би назвав остаточний вихід усіх так званих експатів-реформаторів: завершення грузинської команди, й потім усіх інших. Дуже важко працювати з людьми, яким апріорі видавався карт-бланш і які вважаються супер-пупер-реформаторами, зірками — оскільки в нас міністри політичні фігури, до цих було дуже важко добиратися, в плані отримання об’єктивної, критичної інформації.  Не розповідати, що хлопець вміє на гітарі грати, наприклад, а для того, щоб дивитися, чи справді відбуваються якісь реформи, чи,  навпаки,  народжуються нові схеми чи відновлюються старі, починаючи з тих, що існували за часів Кирпи або Сані Стоматолога. Я вважаю, що діяльність так званих «десантників-реформаторів» була навіть менш прозора, ніж будь-якого іншого міністра made in Ukraine.

Із парламентських подій найскладнішими були залаштункові ігри «дуже опозиційних» фракцій — я маю на увазі Радикальну партію та партію Тимошенко «Родина». Ці смішні ігри, які нагадують театр абсурду, та події навколо найкращого кандидата у президенти, звісно, після Вакарчука, Андрія Садового та його епопеї зі сміттям — це все було краще, ніж у Йонеско. Звісно, що сміття йому приносили вночі сам Гройсман та Порошенко — в це ми віримо одразу, апріорі, тому що в людини гарні окуляри, інтелігентний вигляд та грамотна говірка. Звісно, інтелігенція за цими ознаками бачить у ньому хорошого менеджера, якому всякі вальцмани заважають. А те, що ще 11 років тому кандидат у мери Садовий пообіцяв у своїй передвиборчій програмі, що побудує сміттєпереробний завод, — а кількість здобутих ним цікавим шляхом іще за часів приватизації дозволяла йому побудувати штук двадцять таких заводів — то нікого не хвилює. Ця сміттєва епопея — одна з найдурніших та найвеселіших подій минулого сезону.

А взагалі, мене не покидає відчуття того, що довкола нас відбувається зйомки фільму «Падіння української народної республіки 2.0» — тільки що таких фігур як гетьман Скоропадський чи Петлюра і на горизонті немає. А все решта — абсолютно той же ідіотизм, який був у 20-х роках, ще за часів першої україно-російської війни.

Петро Дем’янчук, ведучий програми «Факти» на ICTV:

— До якої події не торкнутися — то все політична гра, особливо у наш час переформатування країни. Тому важлива кожна деталь того, що відбувається всередині країни і за її межами. Найголовніше, на мою думку, для України — безвізовий режим та остаточне затвердження Асоціації Україна-ЄС. І хоча про членство думати зарано — це остаточний вибір українського суспільства та відрив від Російської імперії. Це довіра і визнання України, як стратегічного партнера.

Мова і про проведення у Києві засідання Північно-Атлантичного Альянсу, котра довела світові і зокрема Росії, що Україна є партнером НАТО, що дуже важливо для воюючої про потужної держави країни. Кремль не залишатиме нас у спокої, але чим більше ми будемо ставати кращими і сильнішим, тим слабшатиме РФ. Більше того: Путіну не вдалося розхитати ситуацію в Європі на свою користь. У Франції переміг Макрон, а не Лепен, що є позитивною політичною міжнародною новиною сезону. Та найголовніше: розтанули і навіть розбилися надії Кремля на Трампа. Кричали, що Трамп «наш», а не став їхнім. Більше того: зустріч Порошенка і Трампа раніше за главу Кремля та Порошенка з Макроном, що доводить важливість українського питання для США і для Європи. А на останньому саміті 20-ки об Росію взагалі витерли ноги та вказали на місце.

Ось цей процес і є найголовнішим, що мене чіпає найбільше: стримування агресора, затягування удавки на шиї і поступове втягування України у спільноту розвинених країн держав. Він не зупиняється. І питання не у тому, що було цього політичного сезону найважче висвітлювати, а у тому, що було важко стежити за цими усіма деталями потужного геополітичного процесу, не пропустити жодного елементу і правдиво подавати — не помилитися.

 Юлія Янчар, ведуча програми «Вікна-новини» на СТБ:

— Політичний сезон був менш видовищним за попередні (маю на увазі кількість розбірок і кулачких боїв). Тим не менше запам’ятався гучними провалами. Єдиною 100% #перемогою — став безвіз. Це заслуга насамперед наших дипломатів, ну і звісно президента. Якби не насміхалися з його обіцянок про безвіз і я певна більшість людей не вірила, що його таки затвердять єврочиновники —безвіз став реальністю і ажіотаж у сервісних центрах і міграційних службах довів — українцям безвіз потрібен. Однак можливість їздити без віз настромилася на #зраду. Бо поїздки за кордон для українців все ще залишаються захмарними через монополіста МАУ. Ситуація з Ryanair показала неготовність уряду і президента побороти олігархічні домовленості задля блага людей. В уряді знайшли хлопчика для бичування — міністра Омеляна, якому насправді забрали повноваження. Виходить, що у нас Рябікін в авіасполученні, а Балтчун в залізниці — абсолютно не підконтрольні Міністерству інфраструктури, що для європейських країн залишається не зрозумілим. Тому безвіз є і це класно, але поки побачити Європу — все ще розкіш. Загалом ситуація довкола Ryanair підірвала авторитет України, в першу чергу, в очах потенційних інвесторів.

Парламент. Найбільше розчарування сезону було яскраво виражене небажанням позбуватися мандатів. І що конкретно по справах, які відкривало і НАБУ і ГПУ — депутати продемонстрували консолідацію — «ми за своїх горою». Депутати цього скликання ховаються за недоторканністю так само, як і всіх попередніх скликань. На жаль. Хоча ми всі пам’ятаємо передвиборні обіцянки. Шкода, що перед канікулами депутати так і не проявили зацікавлення до медичної реформи і освітньої. Хоча спроба з мед реформою була. І на жаль, попри бажання в.о. міністерки Супрун —вона так і не отримала підтримки парламентарів. Успішним акордом перед канікулами можна було б вважати початок суддівської реформи і затвердження складу нового Верховного суду. Та хоча президент назвав добір зразковим, бо 50% суддів ніколи ще не були у його складі — центр протидії корупції каже зовсім інше, а саме, що більшість суддів, котрі туди потрапили, мають сумнівну репутацію. Факти кажуть про те, що цей політичний сезон мав усі шанси стати гучним і блискавичним, а в підсумку вийшов «імітуючим».

Катерина Коберник, заступник директора департаменту новин по нових медіа (1+1 медіа), керівник TSN.ua:

— Если бы эти полгода политики работали так же много, как неприятно всех удивляли – был бы неплохой результат. Могу вспомнить только относительно недавние события: безвиз, лишение четверых депутатов неприкосновенности, а Саакашвили – гражданства. Все это важные истории в масштабах страны. И, если с безвизом все примерно понятно, - это, в любом случае успех Украины, то Саакашвили и громкие расследования НАБУ – непростые и очень симптоматичные истории.

Вообще история с Саакашвили напомнила мне времена Януковича. Регионалы были замкнутым кланом и, в отличие от тогдашней оппозиции, не очень любили делиться важным с журналистами. Поэтому часть решений Януковича вызывали у меня и коллег много вопросов и теорий. То же самое сейчас с Саакашвили. Мало того, что до последнего момента не было утечек, но и после того, как все подтвердилось, никто не смог внятно объяснить, что это было. Зачем президент подставил и себя, и страну под удар, приняв такое решение. Похожая ситуация уже много лет в России – там журналисты не имеют никакого представления о самых важных процессах в Кремле. Это плохой симптом для нас.

Что касается расследований НАБУ в отношении депутатов, мне было просто стыдно смотреть и публиковать пленки, на которых Розенблат «решал вопросы». То, о чем и без того все давно догадывались, стало очевидным. И что хуже, маловероятно, что эта история закончится для фигурантов справедливым судом. Это еще один отсыл ко временам Януковича, когда журналисты могли сколько угодно писать свои разоблачения, но на процессы в стране это никак не влияло. Только теперь на место просто летописца, похоже, претендует и НАБУ, которое политики пытаются обойти, задавить или игнорировать.

Ольга Кучер, ведуча програми «Вікна-новини» на СТБ:

— Однією з найважливіших подій вважаю впровадження безвізового режиму і посилення американських антиросійських санкцій. Складно висвітлювати було блокаду Донбасу. Подією, що зачепила особисто мене, було буксування медичної реформи. 

Євгенія Скорина, ведуча студії LIVE на «112 Україна»:

— С политическими событиями не так сложно, как с трагическими случаями, которые связаны с политикой. Сложен в освещении человеческий фактор. Так было с убийством экс-депутата Госдумы РФ Дениса Вороненкова. Ты, как журналист, обязан пройти по тонкому лезвию баланса: факты-версии-обстоятельства-человеческая жизнь. И в отношении семьи погибшего, считаю, нужно соблюдать максимум понимания и человечности. И это бывает непросто. Но, как бы ужасно не звучало, к сожалению, именно такие истории отчасти вырабатывают профессионализм.

Сергій Іванов, ведучий ток-шоу «Право на владу» на 1+1», блогер:

 — У важливих та знакових подіях минулого політичного сезону в Україні ми намагалися розібратися програмі «Право на владу» на 1+1. Це і міжнародні стосунки України, і питання війни, українських заручників, блокади ОРДЛО, хвилі терору, яка захлеснула країну, стану розслідування резонансних кримінальних справ, медичної, пенсійної реформ і т.ін. Найбільш складною для мене особисто стала програма «Непокарані», присвячена розслідуванню масових вбивств під час Революції Гідності. Головним гостем програми був начальник Управління спеціальних розслідувань ГПУ Горбатюк, який справив дуже важке враження. Було непросто «розхитати» його, розговорити, адже чиновники такого типу дуже неохоче залишають горезвісний чехівський «футляр». Ми з Наталією Мосейчук використали майже весь арсенал журналістських прийомів і хитрощів, аби, витягти Горбатюка з цього футляра, але я й досі не певен, що це дало бажаний результат. В результаті, програма залишила після себе дуже важке, гнітюче відчуття безвиході. Також доволі важко було спілкуватися з першими особами держави, окремими міністрами і депутатами. Досвідчені амбітні політики завжди використовують будь-який ефір як агітмайданчик, надають перевагу пишномовним спічам і дуже не люблять відповідати на запитання, які не вписуються в їх бачення ефіру, або просто на незручні запитання. Іноді складається враження, що вони блискуче відкатують «обов'язкову програму», як у фігурному катанні, але губляться на «довільній». Доволі гострою і неоднозначною стала тема блокади ОРДЛО в програмі «Блокада розбрату», в ході якої майже всі запрошені між собою пересварилися, але так і не досягли компромісу. Ми тоді мали в студії повноцінний парламент в мініатюрі - добре, що без бійок. Майже те ж саме відбувалося на програмі «Атака планів», присвяченій навалі планів начебто мирного розв'язання кримського і донбаського питань. Хочу ще раз зауважити: дуже прикро, що наші політики звикли до комфортного "диванного" формату спілкування, мало хто з них готовий до хард-току, а властива українській політиці кулуарщина заважає їм чесно і прямо відповідати на запитання ведучих і глядачів, називати прізвища, оперувати конкретними фактами, а не пафосними обтічними фразами - це моє суб'єктивне враження. 

Олена Кот, ведуча інформаційної програми «Сьогодні» на каналі «Україна»:

— Почну з хорошого. Для мене головна новина сезону зі знаком «плюс» — безвіз з Євросоюзом. Це було рішення, якого ми всі чекали з дуже високим рівнем внутрішньої напруги. Безвіз — це і позитивний знак для країни, і суто «зручна, утилітарна опція, яка елементарно позбавляє багатьох людей від непотрібних бюрократичних причіпок, від стресу, від негативу. Не певна, що безвіз підвищив рівень довіри до влади, але він точно об’єднав українців у відчутті чогось доброго.

А в іншому... Ситуація на Донбасі формує порядок денний країни і внутрішній, і зовнішньополітичний. Згадаю тут знакові міжнародні події: візит Петра Порошенка до Америки, а держсекретаря США — до України, засідання комісії НАТО в Києві, саміт Україна — ЄС, «доукомплектація» нормандської четвірки новим президентом Франції, — на жаль, вони поки що не допомогли розв’язати конфлікт.

З останнього, дуже гучно прозвучали новини про зняття депутатської недоторканості. І, судячи з анонсів Юрія Віталійовича, на осінь чекаємо продовження. У генпрокуратури вдосталь компромату, тож народним обранцям є про що нервуватися.

Фото: slavpeople.com, прес-служби каналів ICTV, 1+1, Україна, СТБ, 112, podrobnosti.ua, 5 канал