Зрада чи перемога: якою є українська журналістика сьогодні?

Зрада чи перемога: якою є українська журналістика сьогодні?

6 Червня 2017
4152

Зрада чи перемога: якою є українська журналістика сьогодні?

4152
Куди рухається українська журналістика, які виклики долає та чим може пишатися – про це та інше говорили медіаексперти у День журналіста на щорічній прес-конференції Інституту масової інформації (ІМІ), присвяченій професійному святу. Серед проблем експерти виділили олігархічну природу походження ЗМІ, часто брак професійності та недотримання стандартів. Серед надбань – відсутність тотальної цензури й появу нових незалежних медіа.
Зрада чи перемога: якою є українська журналістика сьогодні?
Зрада чи перемога: якою є українська журналістика сьогодні?

На початку прес-конференції експертка зі свободи слова ІМІ Катерина Дячук оприлюднила результати моніторингу ІМІ «Барометр свободи слова» за останні п’ять місяців. За даними дослідження, від початку 2017 року на території України зафіксовано 102 випадки порушень свободи слова (у 2016 році – 106 випадків за такий же період). Найбільше з них – у категоріях «перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» (32 випадки), «обмеження доступу до інформації» (16 випадків), «погрози» (15 випадків).

Регіонами, де свобода слова порушується частіше, стали Київ (24 випадки), Полтавщина (10 випадків), Миколаївщина (8 випадків), Дніпро (7) та Кропивницький (7).

«Цього року до трійки антилідерів несподівано увійшла Полтавщина, бо лише за останню половину травня ми зафіксували шість випадків погроз журналістам за їхню діяльність. Вперше на п’ятому місці опинився Кропивницький, який завжди пас задніх у цьому моніторингу. Це пов’язано з тим, що наш представник у Кропивницькому зумів розворушити міську владу, яка виявилася досить закритою, та правоохоронні органи, що не хотіли йти на контакт. В Кропивницькому ми зафіксували випадки обмеження доступу до інформації», – пояснила Катерина Дячук.

Катерина Дячук

Основними порушниками прав журналістів стали приватні особи (58 випадків), місцева влада (14 випадків), правоохоронці з силовиками (7 випадків), судова влада (5 випадків, компанії різного типу (5), хакери (4) та комунальні підприємства (3).

За даними дослідження, в окупованому Росією Криму зафіксовано 8 випадків порушень прав журналістів. Утискають свободу слова на півострові переважно правоохоронні органи окупаційної влади – співробітники ФСБ Росії, Центру «Е» та інші.

«Раніше у нас було більше інформації з окупованих територій, але наші представники мусили виїхати звідти через небезпеку. Зараз основною для нас є справа Миколи Семени, якому інкримінують порушення територіальної цілісності Росії, що окупувала півострів. Коли відбулася окупація Донецької та Луганської областей, вперше за часи моніторингу в нас з’явилася така категорія як викрадення, раніше такого ми не спостерігали», – додала експертка.

Виконавча директорка ГО «Детектор медіа» Діана Дуцик розповіла про загальні тенденції сучасної української журналістики. Серед проблем вона виділила такі:

  • олігархічна природа медіа, що не змінюється багато років. Це впливає і на контент, і на економічну свободу ЗМІ, і на те, як висвітлюються важливі суспільно-політичні події в країні, адже великі політичні гравці, фінансово-промислові групи продовжують використовувати медіа в своїх цілях для захисту своїх інтересів, а часом – і для маніпуляції аудиторією;
  • недостатній рівень професіоналізму: є проблеми з якістю новин, дотриманням журналістами професійних стандартів. Про це говорять дані моніторингів ГО «Детектор медіа» центральних і регіональних телеканалів;
  • велика кількість «паркету» - висвітлення діяльності органів центральної та місцевої влади на центральних і регіональних телеканалах. За даними моніторингу, на центральних каналах у квітні 2017 року побільшало «паркетного» висвітлення діяльності прем’єр-міністра Гройсмана, наприклад. В новинах також немає критики Президента України;
  • порушення етичних стандартів. Це питання дуже важко регулювати в законодавчому полі, тут можна говорити лише про відповідальність самих журналістів, які останнім часом все частіше ігнорують інтереси людей, про яких пишуть або знімають сюжети.

«Яскравий приклад – те, як журналісти висвітлювали похорон вбивці Вороненкова. Журналісти кількох телеканалів не дали родичам попрощатися з ним, родичі були змушені фактично тікати на цвинтарі від камер, і це дуже погано говорить про самих журналістів. Що можна було досягти саме в цей конкретний момент? Це не розслідування, не аналітика, це гонитва за сенсацією. І таких випадків багато», – пояснила Діана Дуцик;

  • жанрова збіднілість. Це стосується і телебачення, і інтернету, і преси. На останньому конкурсі «Честь професії» основні призи взяли журналісти-розслідувачі. Дуже важливо, що українські журналісти мають змогу проводити розслідування щодо високопосадовців, корупції тощо. Але в українських ЗМІ не вистачає аналізу, осмислення подій, які відбуваються в країні.

«Пересічному громадянину дуже важко в безперервному потоці інформації з різних каналів і російської пропаганди розбиратися, що відбувається насправді. Місія журналістів сьогодні – фільтрувати ці потоки, виділяти тенденції, аналізувати їх. Нам цього бракує. Немає пояснень елементарних проблем, які стосуються кожного, – щодо тарифів, медицини, реформ тощо», – зазначила пані Дуцик;

  • якість журналістських розслідувань погіршується, вони стають більш сенсаційними і менш глибокими. Розслідувачі мають більше думати про результат, бо суспільство сприймає чергове журналістське розслідування як чергову сенсацію, і, очевидно, журналістам, аби привертати увагу, часто доводиться вигадувати якісь більш сенсаційні методи, підходи тощо. Але це зовсім не працює на якість.

Діана Дуцик також виділила позитивні тенденції сучасної української журналістики, серед яких, наприклад, відсутність тотальної цензури: «Попри те, що є низка обмежень, які зараз намагається ввести держава в контексті інформаційної безпеки, а також є дискусійне питання щодо певних обмежень в інтернет-просторі, поки що в Україні немає такої тотальної цензури, як, наприклад, у Росії. Нам сьогодні треба робити все можливе, аби цього не відбулося».

Другою позитивною тенденцією є поява окремих журналістів і ЗМІ (в онлайні, на радіо), які намагаються працювати не в тренді сенсаційності та скандальності.

 Ольга Шалайська, Роман Головенко, Катерина Дячук (ІМІ), Діана Дуцик («Детектор медіа»), Олекса Шалайський (ГО «Наші гроші»)

Детальніше про виклики, що стоять перед українською розслідувальною журналістикою, розповів керівник ГО «Наші гроші» Олекса Шалайський. За його словами, журналістам-розслідувачам останнім часом стало і легше, і складніше водночас, адже з’явилося багато нових баз даних завдяки активістам і деяким депутатам, також після Майдану люди перестали боятися, і тепер знайти інформацію з будь-якого питання достатньо легко. Водночас це породило багато проблем. Наприклад:

  • неможливість розглянути всі проблеми, про вирішення яких просять люди, через брак ресурсів і часу;
  • нові галузі, в яких журналісти раніше не працювали. Для того, щоб писати про ці нові речі, потрібен професіоналізм, аби розібратися у тій чи іншій галузі. Це деколи достатньо складно навіть для професійних журналістів;
  • жорсткий опір представників певних галузей, бо люди, які там працюють, не звикли до того, що за ними спостерігають. Особливо це стосується правоохоронної системи у всіх її ланках – прокуратури, СБУ, поліції тощо.

«Основний виклик сьогодні для нас, журналістів-розслідувачів, – додати до того, що ми вже вміємо, трохи більше професіоналізму, аби залізти в ті галузі, де нас ще не чекають. Є така популярна фраза про золотий трикутник, що система працює найефективніше, коли разом працює влада, громадське суспільство та бізнес. У журналістів це трохи інший золотий трикутник – журналісти, громадське суспільство і професіонали з певних галузей (бізнесу, політики, наукових кіл тощо). Якщо цей трикутник буде триматися й надалі, ми всіх подолаємо», – додав Олекса Шалайський.

Олекса Шалайський 

Також медіаексперт заперечив думку Діани Дуцик щодо результатів розслідувальної журналістики. За словами пана Шалайського, дуже часто ефективність розслідування є невидимою для широкого загалу: «Матеріал про умовний корупційний наказ міністра можуть прочитати тисяча-дві людей, однак заступник міністра потім пише в приватному повідомленні подяку, розповідає, що цей наказ вже скасовано. Тобто ніхто цього не помічає, але таких випадків багато».

Медіаюрист ІМІ Роман Головенко розповів, що в останні роки було внесено зміни до Кримінального кодексу України щодо статей, які передбачають відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналістів, а також поміщено до КК визначення слова «журналіст», але коли справа доходить до суду, в кримінальному процесі треба довести, що підозрюваний усвідомлював, що перешкоджає журналісту. Якщо в журналіста не було беджа, або він не повідомив про свою професію голосно нападнику, або не показав посвідчення, постає проблема доведення факту свідомого перешкоджання журналістській діяльності. За словами Романа Головенка, 20-25% вироків у справах з перешкоджання журналістській діяльності є виправдувальними.

Роман Головенко, Катерина Дячук (ІМІ)

Також пан Головенко нагадав про низку змін не лише на рівні законів, але й підзаконних актів. Зокрема, працюють норми, які передбачають прозорість корпоративної власності для ЗМІ, телебачення і радіомовлення: «Ми маємо вже першу практику, коли всі телерадіокомпанії повинні були задекларувати своїх кінцевих бенефіціарів, і за результатами ми побачили певні цікаві речі, які не були відомі навіть в експертному середовищі, хоча й широкому загалу власники основних каналів не були відомі теж».

Саме прозорість медіавласності медіаюрист назвав однією з основних позитивних тенденцій. Хоча є проблема із моніторингом дотримання цих норм, бо складно опрацювати документи 1500 телерадіоорганізацій, що існують в Україні.

Роман Головенко згадав також і про «більш скандальні» тенденції, що зачепили все українське суспільство. Зокрема, про блокування деяких російських веб-сайтів. За словами пана Головенка, це той випадок, коли українська влада щось робить, але не дає достатньо мотивацій для своїх дій і не пояснює чітко, чому було введено ті чи інші обмеження.

Медіаексперт висловив думку, що соціальні мережі не є засобами масової інформації, не мають власної редакційної політики, контент генерують самі користувачі, тож про них не можна говорити як про медіа. Заборона певної соціальної мережі – це заборона певного засобу передачі інформації, на кшталт того, як телебачення переходить від аналогового до цифрового мовлення. Тому можна говорити не стільки про утиск свободи слова, як про порушення права на приватність, бо багато користувачів мали в соціальних мережах свої дані, і за указом президента просто не встигли їх зберегти або перезавантажити на інші ресурси.

Що стосується новинних сайтів, у тому числі «Яндексу», їхнє блокування є проблемою з точки зору свободи слова, бо за українським законодавством інтернет ніяк не регулюється, а ЗМІ можуть бути заборонені тільки за рішенням суду. Відповідно, до тих ЗМІ, що працюють в інтернеті, мала би бути застосована аналогічна процедура. Процедури немає. З одного боку, це виправдання для української влади, з іншого боку – є можливість звинуватити владу в тому, що було перекрито доступ до певних ЗМІ і це є порушенням.

«Можна говорити, що в даному випадку були порушення з боку України. Ми сподіваємося, що буде прийняте відповідне законодавство і влада надалі буде пояснювати свої дії, коли впроваджує певні обмеження або застосовує санкції, оскільки ситуація і зачіпає громадян, і привертає увагу міжнародних партнерів», – додав Роман Головенко.

Мері О′Ші з міжнародної організації Rory Peck Trust акцентувала свою увагу на роботі журналістів-фрілансерів. Фонд Rory Peck Trust спільно з ІМІ запровадив дворічний проект, розрахований на підтримку журналістів-фрілансерів шляхом надання їм навичок і знань для безпечної і професійної роботи, щоб вони і надалі робити свій неоціненний внесок в інформування громадянського суспільства).

Мері О′Ші оприлюднила результати опитування українських фрілансерів, що було проведено в лютому-березні цього року: 36% опитаних фрілансерів сказали, що в період із 2014 року до них застосовували фізичну силу або погрожували її застосувати; менше 25% фрілансерів, що працюють в зоні конфлікту, отримали захисне обладнання від організацій, на які вони працюють; 59% українських фрілансерів зазначили, що хотіли би отримати психологічну та соціальну підтримку.

 Мері О′Ші

Також представниця Rory Peck Trust анонсувала проведення в Києві тренінгу з відповідальної та безпечної журналістики для українських журналістів-фрілансерів.

«Сподіваємося, що коли цей спільний з ІМІ проект закінчиться, ми створимо окремий сайт, на якому буде відповідний інструментарій для всіх журналістів-фрілансерів, що допоможе оцінити ризики, працювати з травмами та впоратися з іншими проблемами», – додала Мері О′Ші.

Фото – Валентина Балабанова

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4152
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду