Парламентський Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики відпрацював у новому складі свою першу піврічну сесію. Після перезавантаження парламенту в жовтні 2014 року, до зимових канікул вистачило часу тільки на формування складу Комітету та визначення пріоритетів, серед яких - створення суспільного мовлення, реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ, захист професійної діяльності журналістів тощо.

Комітет, як і завжди, виявився одним з найменш чисельних, крім того, головувати в ньому став представник владної фракції, а не опозиції, як це було раніше. До складу Комітету увійшли четверо представників фракції «Народний фронт» Вікторія Сюмар (голова), Дмитро Стеценко (голова підкомітету з питань телебачення і радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інтернету), Сергій Висоцький (заступник голови), Олександр Сочка (голова підкомітету з питань державної інформаційної політики та інформаційної безпеки), двоє з фракції «Блок Петра Порошенка» Ольга Червакова (перший заступник голови) та Богдан Онуфрик; двоє з фракції «Батьківщина» Олена Кондратюк (секретар) та Олександр Абдуллін (голова підкомітету з питань реклами); Олександр Опанасенко з «Самопомочі» (заступник голови) та Юрій Павленко з фракції «Опозиційний блок».

Комітет за період другої сесії Верховної Ради восьмого скликання (лютий-липень 2015 року) провів 17 засідань, на яких розглянув 91 питання, у тому числі - 53 питання щодо контролю за виконанням законів і постанов. Про це йдеться у звіті про роботу Комітету, оприлюдненому на його сайті. Комітет опрацював 44 законопроекти, крім того розглянув 778 листів і звернень. Незважаючи на нечисельний склад, народні депутати переважно відвідують засідання, зокрема, Ольга Червакова та Дмитро Стеценко не пропустили жодного засідання, решта - не приходили на кілька засідань.

З найважливішого: Комітет таки домігся ухвалення змін до Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України». 10 лютого Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України "Про захист суспільної моралі" (щодо державного нагляду)», який передбачає ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК) як державного органу. 12 лютого парламент на прохання парламентських кореспондентів підтримав проект постанови № 1853 «Про тимчасове призупинення акредитації журналістів та технічних працівників деяких засобів масової інформації Російської Федерації при органах державної влади України». 9 квітня Верховна Рада ухвалила закони «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних» та «Про внесення змін до статті 28 Бюджетного кодексу України щодо доступу до інформації про бюджетні показники у формі відкритих даних» тощо.

Крім того, готові до голосування в цілому кілька важливих проектів, а саме №1831 про прозорість медіавласності та №1123 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».

Громадські активісти визнали Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики найкращим за п'ятьма критеріями (відкритість, прозорість, доступність, активність та проблемність) серед усіх комітетів Верховної Ради протягом II сесії VIII скликання. Але чи впоралися його члени з поставленими завданнями і чи задовольнили очікуваннями суспільства й медійної галузі?

«Детектор медіа» поцікавилася у членів Комітету, чи задоволені вони своєю роботою і як її оцінюють. Ми поставили народним депутатам наступні запитання:

1. Україна протягом року має адаптувати вітчизняне законодавство, в тому числі й медійне, до європейських стандартів. На вашу думку, які закони стосовно медіа потрібно в першу чергу ухвалювати (нові або вносити зміни до існуючих)? Назвіть першочергові три.

2. Як ви особисто оцінюєте роботу Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики? Що конкретно вдалося зробити? Що ні?

3. Що, на вашу думку, гальмує ефективність роботи Комітету? Рішення ухвалюються переважно з професійної чи політичної позиції?

4. Що треба зробити, щоб медійні законопроекти не ставили в порядок денний парламенту за залишковим принципом, внаслідок чого до їх розгляду часто не доходить черга?

На запитання відповідають Вікторія Сюмар, Ольга Червакова, Дмитро Стеценко, Сергій Висоцький, Юрій Павленко.

Практично всі опитані вважають найбільшим досягненням Комітету ухвалення змін до закону про Суспільне мовлення та підготовлений до голосування проект про прозорість медіавласності. Народні обранці вважають, що рішення членами Комітету ухвалюються переважно з професійної, а не політичної позиції. І переконані що для того, щоб медійні питання частіше виносилися на голосування до сесійної зали, їм необхідна підтримка і тиск громадськості.

Вікторія Сюмар, голова Комітету:

1. Мої пріоритети:

- прозорість медіавласності (в тому числі і друкованих ЗМІ);

- роздержавлення ЗМІ;

- новий закон про аудіовізуальні послуги;

- нова редакція закону про телебачення і радіомовлення.

2. Вдалося розробити стратегію, прийняти зміни до закону про суспільне мовлення. Підготувати до ухвалення зміни до закону про прозорість, відкрити публічні фінанси, підготувати роздержавлення та зміни до закону про доступ до публічної інформації. Це справді системні і реформаторські речі. Водночас, є проблеми з швидкістю ухвалення цих документів.

3. Комітет, як на мене, працює ефективно, за що я дякую кожному, хочу підкреслити - кожному, члену комітету за професійність і ефективність. Інколи політична позиція має місце, але це нормально. Незважаючи на неї, ми приходимо до професійних компромісів.

4. Треба змінити принцип роботи ради, ледь не в регламенті. Має бути окремий день для депутатських ініціатив або день для професійних сфер. Бо інакше за законами МВФ, СБУ, президента, РНБО, не доходить черга до депутатських законопроектів, що часто гальмує реформи і виконання коаліційної угоди.

Ольга Червакова, перший заступник голови:

1. Першочергові три законопроекти:

- проект Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» №1123 відповідно до плану заходів з виконання Програми діяльності КМУ та Коаліційної угоди у 2015 року необхідно прийняти у другому читанні та в цілому;

- проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення» № 1831 необхідно прийняти у другому читанні та в цілому. Він не значиться у Плані заходів, але є нашим зобов'язанням перед Радою Європи.

- розроблення проекту Закону України «Про здійснення державного нагляду у сфері реалізації права на доступ до публічної інформації (відповідно до п.7 Плану дій із впровадження ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» у 2014-2015 роках).

Відповідно до плану прийняті Закони України:

- «Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України» № 1357 (прийнято в цілому);

- «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів» № 0924 (прийнято в цілому);

- у Плані заходів також значиться розроблення проекту Закону України щодо внесення змін до законодавства щодо реформування системи державних закупівель лікарських засобів, відповідно до європейських норм та принципів, але це предмет відання Комітету з питань охорони здоров'я.

2. Якщо брати план виконання Коаліційної угоди, то наш комітет - чи не єдиний, який виконав покладені на нас завдання раніше запланованого. Все, що ми мали зробити до травня, ми виконали ще наприкінці березня. Тобто, продуктивність я оцінюю позитивно. Ми також один з перших комітетів, який став дотримуватися принципів відкритості, почали з себе: 1) всі засідання Комітету відкриті для журналістів і громадськості; 2) до створення законопроектів залучаються члени громадської ради при Комітеті, які також беруть активну участь у обговоренні вже поданих законопроектів і поправок, останній приклад - підготовка до другого читання законопроекту про прозорість медіавласності. Ми сформували громадську раду за принципом саморегуляції, тобто, сама громадська рада висунула кандидатури, які ми затвердили. Ніяких «квот депутатів», як це відбувається в інших комітетах, у нас немає. Всі члени Комітету беруть активну участь у роботі, мають свою позицію, відвідують засідання.

Окрім того, Комітет активно захищає права журналістів: ми ініціювали розгляд питань щодо захисту трудових прав працівників каналу ТВі, застосували механізми депутатського контролю за розслідуванням побиття журналістів телеканалу ZIK, спрямували відповідні звернення до силових структур. Також вживали заходів для недопущення політичного впливу на Нацраду при розгляді питання подовження ліцензії телеканалу «Інтер», розглядали питання побиття знімальної групи телеканалу СТБ, яка досі не може довести в судах, що під час нападу відбулося перешкоджання її діяльності. Власне, тому ми й ініціювали зміни до 171 ст. КК, які унеможливлять такі маніпуляції в судах.

У відповідь на звернення журналістів, акредитованих у ВР, прийнято постанову про тимчасове призупинення акредитації журналістів та технічних працівників деяких засобів масової інформації Російської Федерації при органах державної влади України. Українські журналісти вимагали від нас закрити доступ російським журналістам до органів влади, оскільки російські представники використовували відзняті матеріали з маніпулятивною і пропагандистською метою, що паплюжило авторитет держави.

Найамбітніший проект Комітету за півроку - законопроект № 1357, який дав старт Суспільному мовленню. Думаю, восени ми зберемо робочу групу, яка проведе інвентаризацію очікувань, подивиться, які норми працюють, які буксують, і приймемо рішення про внесення змін до цього закону, якщо буде така потреба. Принаймні, ми саме так домовлялися на початку, коли приймали закон.

Інші позитивні зрушення - в напрямку доступу громадян до публічної інформації: прийнято в цілому проект Закону про відкритість використання публічних коштів і проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних.

Також розпочато процес адаптації законодавства до європейських стандартів, прийнято в цілому:

- № 1455 - проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо особливостей трансляції (ретрансляції) реклами, яка міститься у програмах та передачах іноземних телерадіоорганізацій);

- № 2343 - проект Закону про внесення змін до Закону України «Про рекламу» (щодо частки реклами, яка розповсюджується на телебаченні і радіо), який парламент ухвалив 12 травня;

- № 1831 - проект закону про внесення змін до деяких законів щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення - прийнято в першому читанні і підготовлено до другого.

Зрушено з місця питання, якого вимагала медіаспільнота протягом останніх 10 років - ліквідовано Нацкомморалі. В попередніх скликаннях така ініціатива вносилась у парламент двічі, але не знаходила необхідної підтримки.

Декілька разів стояв у порядку денному, але, на жаль, «не доходили руки» до законопроекту про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ. Так само «підвисла» постанова, якою Нацбанк зобов'язується невідкладно оприлюднювати інформацію щодо рефінансування банків. Також сподіваюсь, що буде таки ухвалено в другому читанні проект №1630 - зміни до 171-ї статті КК (перешкоджання діяльності журналістів) - законопроект, який деталізує дефініції й унеможливить маніпуляції в судах, внаслідок яких журналісти не могли захистити свої права.

3. Переважно з професійної, що не може не тішити. Хоча проекти рішень вносяться з різних мотивів, в тому числі - і з політичних. Що насправді суперечить задекларованим цінностям, що свобода слова - понад усе. Іноді вносяться або непрофесійні, або відверто рейдерські норми чи такі, які прямо суперечать принципам свободи слова.

Прикладами спроб запровадити цензуру є законопроект Кабміну про технологічну інформацію, який парламент відхилив 4 червня. Або норма, яка дозволяла Нацраді призупиняти ліцензію мовників, а аж потім звертатися до суду (законопроект № 1768). Була відверто одіозна ініціатива нардепа від «Народного фронту» Костянтина Матейченка - проект № 2225 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо захисту та збереження авторитету держави)», яким пропонувалося саджати за ґрати за висловлювання та критику. Авторові, щоправда, вистачило розуму документ відкликати після обурення журналістів. Прикладом абсурду були норми в законопроекті Миколи Княжицького про заборону російського кіно. Пропонувалося, зокрема, заборонити будь-які стрічки, в яких герой першого чи другого плану скоїв або мав намір скоїти злочин, що, очевидно, призвело би до заборони не лише російського серіалу «Менти», а й мультика «Ну, постривай!», і детективів про Шерлока Холмса. Шкода, що до розгляду цього законопроекту так і не був допущений наш комітет, маємо сумні наслідки - лихоманку ринку, публічну сварку загальнонаціональних телеканалів і відсутність у Нацради інструментів для покарання порушників.

Добре, що Комітет таки вміє знайти баланс між розумом і маразмом, але на суперечки політичних соратників ініціаторів таких змін та решти членів Комітету витрачається чимало часу. Отже, в цьому сенсі коефіцієнт корисної дії зворотно пропорційний градусу дискусій.

4. Треба системно, щоденно вимагати, просити, благати. Всі комітети вважають свої законопроекти найважливішими. І тут треба вміти тримати оборону, мати залізні нерви і непересічну впертість. Я не маю жодних ілюзій, що переважна більшість цього скликання Ради вважає свободу слова топом своєї ієрархії цінностей, але зізнатися в цьому не мають сміливості, отже, аргументи членів Комітету найчастіше спрацьовують. Тому наші закони мають високий коефіцієнт проходження в залі. І якщо вони вже виносяться на голосування, ми маємо позитивний результат.

Хоча, з іншого боку, я би радила медійній спільноті посилити громадський контроль за цим процесом. Аби, принаймні, нашим візаві-переговірникам не здавалося, що проблеми свободи слова цікавлять сам лише Комітет з питань свободи слова. Якщо ми будемо спиратися на підтримку громадськості, в нас буде більше аргументів, аби вносити до порядку денного більше медійних законів.

Дмитро Стеценко, голова підкомітету з питань телебачення і радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інтернету:

1. Першочергового розгляду потребують закони про прозорість медіавласності, роздержавлення державних і комунальних ЗМІ, а також іномовлення.

Що стосується закону про прозорість медіавласності, то його головне призначення - показати українському суспільству, хто насправді стоїть за тим чи іншим засобом масової інформації та впливає на формування редакційної політики, а відтак і на інформаційний клімат у країні. Суб'єкти інформаційної діяльності будуть зобов'язані розкривати дані про реальну структуру власності і надавати відомості про бенефіціарів. Це сприятиме появі реального медійного ринку в Україні та дозволить позбутися олігархічного впливу на ЗМІ. Тож якщо ми рухаємося в напрямку демократичної країни та європейських цінностей, то з ухваленням цього документу зволікати не варто.

Наступний законопроект, який вимагає невідкладної уваги Верховної Ради, - про роздержавлення державних і комунальних засобів масової інформації. Його необхідно було ухвалювати ще десять років тому. І тоді б журналісти не відчували ганебної практики втручання органів державної влади та місцевого самоврядування в їхню роботу. Такий закон став би реальним кроком до захисту свободи слова в державі. А редакції б працювали з органами влади на договірних засадах, а не перетворювалися на офіційні вісники адміністрацій та рад, на майданчики для піару за бюджетні кошти. Водночас, хочу наголосити, що ухвалюючи зазначений документ, необхідно передбачити високий соціальний захист працівників ЗМІ, можливість першочергової приватизації ними редакційного майна, зокрема, приміщень та земельних ділянок, на яких вони розташовані.

2. З перших днів роботи зусилля нинішнього складу Комітету було спрямовано на розроблення та вдосконалення інформаційної законодавчої бази, яка б відповідала викликам часу та європейським нормам і стандартам. За півроку нами було напрацьовано 46 законопроектів, більшість з яких уже розглянуто в парламенті. Чи не найважливішим здобутком, вважаю, ухвалення Закону про суспільне мовлення, з яким Україна забарилася на 23 роки. Внесення змін до цього закону було першочерговим нашим завданням. І як би пафосно це не звучало, але його прийняття, без перебільшення, - історичний крок у розвитку демократичних інституцій української держави. За своєю сутністю суспільне мовлення практично виступає гарантом свободи слова в Україні. Нарешті ми отримали по-справжньому незалежного громадського мовника, потужну противагу олігархічному та комерційному телерадіомовленню.

3. Незважаючи на те, що у нас різні політичні погляди, ми намагаємося працювати єдиною командою, на спільний результат. У своїй роботі та при ухваленні тих чи інших рішень керуємося виключно інтересами держави, захистом свободи слова та професійної діяльності журналістів, а не політичною доцільністю.

4. До яких наслідків призвело багаторічне ігнорування державою питань інформаційної політики - відомо всім. Ціна такої легковажності виявилася занадто високою: втрата Криму, війна на сході країни з тисячами жертв. Тому захист і зміцнення національного інформаційного простору, стимулювання його розвитку - стратегічне завдання. І парламентарі, як ніхто інший, повинні це розуміти й усвідомлювати свою відповідальність.

Сергій Висоцький, заступник голови:

1. Во-первых, в зал до сих пор не вынесен законопроект №1831 о прозрачности медиасобственности, который в ЕС считают вторым после важности после уже принятого Закона об общественном телевидении. Второй - № 1123 о разгосударствлении коммунальных и государственных СМИ. Это те законы, которые комитет уже проработал. № 1123 - к первому чтению. Кроме того, насколько я знаю, идет дискуссия о принятии в целом нового Закона о телевидении и радиовещании - дабы полностью совместить стандарты. От себя добавлю, что я считаю приоритетным закон, расширяющий полномочия Нацсовета и закон о запрете физическим и юридическим лицам страны-агрессора владеть либо выступать конечными бенефициарами украинских СМИ. К сожалению, эти законы висят, так как по ним нет единства внутри коалиции.

2. Нашу работу, во-первых, оценило гражданское общество. Как вы наверняка знаете, наш Комитет был назван первым по прозрачности и открытости работы. В целом я скорее удовлетворен работой, чем нет. Многие темы, которые висели в воздухе чуть ли не десять лет, удалось продвинуть именно в нынешнем созыве, за первые полгода работы. Тот же Закон об общественном ТВ. Полностью готовый ко второму чтению закон о прозрачности медиасобственности и многое другое. К минусам я отношу как раз отсутствие консенсуса по вопросам информационной безопасности государства. Мне кажется, что иногда мы были излишне либеральны в своих подходах.

3. Мне кажется, что тормозит работу Комитета не столько политизация процесса (все же комитет - это собрание политиков, и вполне естественно, что политики пытаются проводить свою политическую линию на доступных площадках), сколько иногда разница в оценке макрополитической ситуации разными членами Комитета. Я как представитель не только «Народного фронта», но и «Самообороны Майдана» - организации, чьи добровольцы первыми пошли на фронт, считаю деятельность, направленную на противодействие агрессору любыми силами и средствами, приоритетной. Некоторые мои коллеги оценивают ситуацию с приоритетами по-иному, вследствие своего отличного от моего личного опыта и политической позиции. Странно требовать самоотверженной борьбы с Россией, например, от «Оппозиционного блока». Тем не менее, наши постоянные дискуссии в Комитете свободы слова - это и есть сама суть свободы слова и политической свободы.

4. Мне кажется, что надо больше координировать усилия с экспертами и гражданским обществом. Как показывает практика, центры принятия политических решений в текущей ситуации зачастую больше прислушиваются к голосам активистов, нежели к мнению депутатов. В целом такая тенденция не может не радовать, однако именно по этой причине внешнее давление на зал часто бывает эффективней внутреннего.

Юрій Павленко, член Комітету:

1. Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики активно працює над адаптацією вітчизняного медіазаконодавства до європейських стандартів. Так, у рамках Комітету було створено робочу групу з наближення медіазаконодавства до європейських стандартів, до якої увійшли народні депутати, представники Держкомтелерадіо, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, медіаюристи, представники громадських організацій та інші авторитетні фахівці. 29 травня та 17 червня відбулися засідання цієї робочої групи, на яких були окреслені пріоритетні напрямки роботи щодо удосконалення медійного законодавства.

Вважаю, що наразі першочерговим завданням Комітету має стояти напрацювання законопроектів, які стосуються врегулювання проблем переходу ефірного аналогового наземного телебачення на цифрові стандарти доставки сигналу, забезпечення конкуренції на медійних ринках та захисту професійних прав журналістів та працівників засобів масової інформації.

При цьому, на превеликий жаль, у парламенті дістають підтримку закони, які мають швидше мету руйнувати, ніж розвивати. Наприклад, прийнятий у лютому 2015 року Закон № 159-VIII запровадив заборону трансляції всіх російських фільмів, вироблених після 1 січня 2014 року). У результаті, замість зникнення російських серіалів з екранів, ми маємо фактичну підробку прокатних свідоцтв телеканалами, а також - прекрасну підставу для вибіркового застосування Нацрадою каральних інструментів до телеканалів. На мою думку, замість створення порожнього звуку під патріотичними гаслами, парламенту варто було б приділити більше уваги, наприклад, розвитку якісного українського кінематографу в Україні. На превеликий жаль, тільки на початку цього місяця (9 липня 2015 року) уряд звернувся до галузі і взяв участь у заході ініціативної групи «Кінокраїна», на якому було презентовано як бачення галузі, так і концепцію законопроекту щодо підтримки національного кіновиробництва. Уряд обіцяє подати його до парламенту восени. Чому восени 2015 року, коли проблема стояла гостро ще минулої осені? Чому такий діалог не було започатковано раніше? Ці питання лишаються без відповіді.

Окремо хочу звернути увагу, що на сьогодні на розгляді в Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики знаходяться такі важливі законопроекти:

1. № 1123 від 01.12.2014 року (про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації);

2. № 2334а від 13.07.2015 року (про систему іномовлення України);

3. № 2913 від 20.05.2015 року (про внесення змін до деяких законів України у сфері доступу до публічної інформації щодо вдосконалення їх окремих положень).

Вважаю, що після вдосконалення окремих положень, зазначені вище законопроекти парламенту необхідно приймати в першу чергу.

2. Досвід семи місяців роботи Комітету підтвердив необхідність закріпити на законодавчому рівні принцип, задекларований ще при прийнятті Конституції 2004 року: Комітет з питань свободи слова повинен очолювати представник опозиції. Це те, що відповідає європейським парламентським традиціям, те, що ми мусили зафіксувати в законі «Про опозицію», при чому, не лише для того, щоб гарантувати права меншості, а й з метою збереження такої важливої складової громадянських свобод, як свобода слова.

Справа в тім, що жодній владі не вигідна свобода слова. Навіть якщо вона до цього була опозицією, вона дуже швидко переживає метаморфозу і починає вважати, що владний статус - назавжди, а зайвий розголос - небажаний. Так було з Януковичем, і те саме, на жаль, сталося з деякими представниками умовно демократичних кіл, які до цього були відомими журналістами, громадськими активістами і «сторожовими псами демократії».

Отже, Комітетом інколи підтримуються законопроекти, які не сприяють розвитку свободи слова в Україні. Проурядові депутати подекуди намагаються узаконити політичний тиск на ЗМІ, таким чином самі себе ставлять всередину конфлікту інтересів: підтримати інтереси політичних босів, які, очевидно, бажають перерозподілу медіаринку, чи залишатися вірними задекларованим принципам. Як наслідок, приймаються рішення, які супроводжуються свідомими порушеннями Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Так, наприклад, сталося зі спробою голови Комітету протягнути через Комітет позитивне рішення по законопроекту про прозорість медіавласності - у Комітеті було з голосу винесено це питання всього лише через дві години після того, як законопроект з'явився на сайті Ради, а коли позитивного рішення добитися не змогли, голова вдалася до маніпулювання рішенням комітету, аби швидше поставити документ до порядку денного. Законопроект містив низку репресивних важелів, за допомогою яких влада планувала в рази збільшити тиск на мовників. При підготовці до другого читання члени нашого комітету, включаючи мене, внесли поправки, якими з документу були вичищені всі рейдерські норми. Здавалося б, це хороша новина, законопроект можна приймати. Але ні. Після цього ініціатори законопроекту, які вимагали блискавичної швидкості, перестали наполягати на голосуванні, і взагалі втратили до законопроекту інтерес.

З приводу інших порушень Регламенту мною неодноразово висловлювалися окремі думки та зауваження до рішень Комітету, наприклад, від 3 лютого 2015 року (щодо законопроекту № 1889, яким передбачалося значне посилення застосування санкцій до ліцензіатів за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення); 5 лютого 2015 року (щодо законопроекту № 1768, яким планувалося встановлення значних обмежень щодо участі іноземних осіб в телерадіоорганізаціях і прийняття якого поставило б мовників у безвихідне становище); 4 березня 2015 року (щодо звіту Нацради з питань телебачення і радіомовлення за 2014 рік).

При цьому, слід відзначити, що Комітет напрацював низку важливих законопроектів, серед яких оновлена редакція Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», яка була в подальшому прийнята парламентом, але, на жаль, є великий сумнів що цей закон зможе дозволити запрацювати суспільному телебаченню в Україні на повну, оскільки уряд неодноразово підтверджував свою низьку результативність у проведенні будь-яких реформ. Неефективність роботи уряду постійно спостерігається при розгляді урядових законопроектів, більшість з яких - украй сумнівної якості.

Прикро констатувати, але Комітету досі не вдалося досягти прийняття важливих законів, що стосуються питання роздержавлення державних і комунальних друкованих засобів масової інформації та створення передумов для належного функціонування системи іномовлення України.

Не можна обійти стороною також свідоме ігнорування ролі Комітету при розгляді деяких профільних законопроектів. Так, щодо деяких законопроектів Комітет не тільки не визначається головним для попереднього розгляду (наприклад, проект закону № 2537 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення державної політики в сфері культури та створення умов для запровадження теле- і радіоканалів культурно-освітнього мовлення»), незважаючи на те, що вони за своїм змістом напряму віднесені до предмету відання Комітету, а й у деяких випадках взагалі не залучається до розгляду таких законопроектів (наприклад, № 2050а «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції» від 9 червня 2015 року). На моє глибоке переконання, така ситуація могла скластися через безвідповідальне ставлення керівництва Верховної Ради України до Комітету та неспроможність керівництва Комітету відстояти його законні інтереси у відносинах з керівництвом парламенту.

3. В окремих випадках Комітет дійсно стикається з перешкодами в ефективності своєї роботи через діаметрально протилежні політичні переконання його членів. При цьому запеклі бої точаться часто між представниками самої коаліції - її проурядовим крилом, яке дозволяє собі антидемократичні висловлювання, прикриваючись війною, та пропрезидентським, більш налаштованим на збереження цінностей свободи слова.

Особливість діяльності уряду цього року - це наступ на свободу слова і намагання встановити цензуру в нашій країні. Ми спостерігаємо, як особливо протягом останнього півріччя, відбувається спроба тотальної зачистки непідконтрольних уряду засобів масової інформації. Роль карального органу намагаються покласти на Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, і ми бачимо, як ініціюється ряд відповідних законодавчих новел задля розширення її повноважень і створення можливостей для атак на незалежних мовників (законопроекти № 1889 та № 1768). При цьому проурядові депутати і самі члени уряду здійснюють публічний тиск на регулятора: згадаємо слова члена фракції «Народний фронт» Миколи Княжицького, сказані з парламентської трибуни напередодні розгляду питання про подовження ліцензії телеканалові «Інтер»: «Ми не допустимо продовження мовлення цього мовника». Чи слова міністра Авакова про те, що подовжувати ліцензію «Інтеру» - «це аморально». Як наслідок, мені доводиться завжди нагадувати Національній раді з приводу необхідності працювати, керуючись саме законом, а не політичними закликами та замовленнями.

Однак, попри численні спроби протягнути політично вмотивовані рішення, врешті-решт беруть гору професійні якості членів Комітету. До цього їх змушує контроль громадськості: на всіх засіданнях присутні журналісти і члени громадської ради при комітеті, які спонукають гарячі голови до фахової й аргументованої дискусії. А отже - прийняття рішень на основі професійного та якісного обговорення.

4. Дійсно, маю погодитися, що така проблема (розгляд медійних законопроектів у залі за залишковим принципом) на сьогодні існує. Проте, вважаю, що задля вирішення цього питання необхідна політична воля самих членів парламенту. Тому, на мою думку, задля подолання цієї проблеми члени Комітету, повинні докласти всіх зусиль для переконання своїх колег по Верховній Раді України, що вдосконалення медійного законодавства повинно бути одним з пріоритетних напрямків роботи парламентарів.

При цьому, вважаю, що це питання, мабуть, треба ставити до голови Верховної Ради, але очевидною є ситуація, що не тільки медійні законопроекти потрапляють до порядку денного за залишковим принципом, це ж саме стосується проектів законів щодо питань захисту прав дітей. Виникають навіть такі ситуації, за яких уже треба редагувати законопроект, який дійшов до розгляду через більше ніж півроку очікування і вже потребує ґрунтовних змін. Нинішній парламент відрізняється дуже вибірковим підходом до формування порядку денного, надається пріоритет політичним рішенням, а не конструктивному проведенню реформ у всіх сферах, включаючи медійну. Тепер парламент радше буде приймати закони, як сказав Арсеній Петрович Яценюк: «маячки МВФ», а не ті, яких потребують українці,і які мають вирішити багато нагальних проблем, а не створювати нові.

Фото - з архіву «Детектор медіа», www.youtube.com