Матеріал опубліковано в журналі «Детектор медіа», № 10 (68), 2009 р.

Я давно помітив: не у кожної людини є почуття гумору. Тільки не кажіть, що ви теж про це чули, а то буде не смішно. Так ось: деякі люди просто не знають, що таке почуття гумору. От, наприклад, мій сусід. Коли він приходить додому п'яний, дружина б'є його макогоном по голові, а він не сміється. Всі довкола регочуть, а йому не смішно. Немає в чоловіка почуття гумору, що тут зробиш.

Знаєте, чому така несправедливість у світі? Я скажу. Це не тому, що люди без почуття гумору якісь хворі, просто гумор у нашій країні - не для всіх. Його навмисне таким роблять, щоб не всі могли сміятися. Вони думають, що це для держави корисно. Бо страшно уявити навіть, якби всі у країні сміялися. Навіть ті, в кого немає почуття гумору. В нас усе ж таки країна, а не дурдом, чого сміятися без діла?

Тепер розглянемо глибинну суть проблеми. Гумор, як відомо, роблять на телебаченні. А де роблять - там і показують. От мій однокласник колись дуже хотів у туалет по великому, але забіг у каптьорку вчителя праці, поки той бухав із фізруком у його спортивній каптьорці, і там наробив. То йому довелося весь клас, усіх своїх друзів туди водити й показувати, що він наробив. Інакше, якби не водив, нікому не було би смішно. Тому я цю логіку розумію: раз на телебаченні гумор роблять - там його й показують. Заради подальшої аналітики зупинимося на одному моменті з гумористичного експерименту мого однокласника: коли він водив клас у каптьорку посміятись, то не всі реготали однаково. Правду кажучи, багато хто взагалі не сміявся, а затискав носа і тікав. Чому так? Бо то був гумор не для всіх.

Мене от що дивує: вже багато хто намагався сказати, що гумор на телебаченні несмішний, неякісний і взагалі не гумор. Це неправда і хибний погляд на суть проблеми. Візьмемо для ще глибшого аналізу нову програму, яка виходить в ефір на каналі «Україна» (щонеділі о 21:30). Називається вона «Насправді-шоу» і є чудовим зразком гумористичної програми, виготовленої на телебаченні.

Програма ця дуже смішна й кумедна, хоча спершу й виникає таке враження, ніби її робив мій сусід. Це вже потім, після другого разу, до мене дійшло, що її робив все ж таки не сусід, а той мій однокласник. Тому й вийшов гумор не для всіх.

От я ще трохи згадав про те, як робити гумор. Якби не жарти Антона Лірника і його чудової команди у «Насправді-шоу» - ніколи не згадав би. А так - одразу згадав. Ми у школі от що робили: хтось прикладав під носом гребінця зубчиками вниз, а всі сміялися, бо виходив натуральний Адольф Гітлер. Або ще складали пальці окулярами, спеціально так складали, притуляли до обличчя, - і всі знову сміялися, бо знали, що так роблять Маресьєва. Що характерно: з Гітлера і Маресьєва сміялися однаково. Правда, знову ж таки, не всім це було смішно. Особливо уже в старших класах. Бо то, як тепер мені зрозуміло, був гумор не для всіх.

Ведучий «Насправді-шоу» і його чудовий колектив теж уміють показувати всяке смішне. От, наприклад, виходить вгодований дядько з окулярами на носі - ну просто викапаний Луценко, куди там Гітлеру. А ще як він скаже «ррр» - то можна взагалі сказитися, так воно дотепно виходить.

Мені особисто найбільше там подобається жінка, яка косу намотує навколо голови, віночком. От виходить вона - і вже м'язи ротової порожнини скорочуються, тільки не так, як при ковтанні (хоча й така реакція від телевізійної пародії є допустимою і коливається в межах норми). Ще більше сміхових, так би мовити, пароксизмів викликає те, як вона говорить. Ну от ніхто в нас у школі так Адольфа Гітлера не умів показувати! Звісно, які тут можуть бути порівняння. У «Насправді-шоу» працюють справжні майстри й професіонали, і я пишаюся своїм однокласником.

Найголовніше, що ведучий цієї програми не соромиться визнати: так, це гумор не для всіх. Тому і рейтинги не дуже. Хоча їм тих рейтингів і не треба. Ведучий так і каже: «Нам рейтингів не треба, нам треба, що ви сміялися». І так він це хитро каже, щоб не всі розкусили жарт. Бо як усі зрозуміють і почнуть сміятися - то це ж і рейтинги, і дурдом у країні, кому таке треба.

Крім того, що у «Насправді-шоу» вміють показувати гумор, там ще й говорять жартома. І так вони вміють це тонко зробить, що ніхто не здогадається, де гумор, де каптьорка, а де фізрук з учителем праці. От, наприклад, відколи почали вішати на вулицях політичну рекламу, в Україні відразу стартував відкритий чемпіонат із дотепності у трьох дисциплінах. Перша - це висміювання політичних слоганів, друга - це смішне висміювання політичних слоганів, а третя, для справжніх метрів гумору й сатири, - цитування політичних слоганів. Саме до останньої належить більшість рекордних звершень «Насправді-шоу». Я вже згадував, що відбувається з ротовою порожниною, коли у програмі з'являється персона жіночої статі з мотком коси на голові. І варто їй сказати: «Вона працює!» - все, хана помірному травленню. У «Насправді-шоу» словосполучення «вона працює!» - це один із найпотужніших жартів, який лунає не для всіх так часто, що не всі встигають у каптьорку.

Заради об'єктивності варто згадати ще низку жартів, характерних для програми.

Наприклад, надзвичайно дотепний жарт про те, що Віталій Кличко може побити Черновецького, і депутатів може побити. Дуже дотепний жарт про те, що Поплавський спить зі студентками. І, звісно, широкий асортимент жартів про вибори у стилі «вона працює!».

А тепер - висновок. Мені дуже сподобалася ця смішна програма, хоч вона й не для всіх. Бо вона справді дуже гумористична і смішна, хоча не всі це розуміють. Ну, не кожен має почуття гумору, правда ж? Але вона працює над цим. Кльовий жарт вийшов, еге ж?