Зараз, у вирі обнадійливих і трагічних воєнних новин, уся увагу прикута до того, що відбувається в Україні, та до санкцій проти Росії. Усе решта якщо й потрапляє до новинних стрічок, то губиться посеред десятків інших і не привертає уваги. А серед них бувають такі, що потребували б розголосу та коментування.

Десь на задньому плані уваги проскочила новина з Боснії та Герцеговини щодо прагнень уряду цієї держави вступити до НАТО. Посол Росії в цій країні заявив: «Якщо Боснія та Герцеговина вирішить бути учасником чогось, це внутрішня справа. Але інша річ — наша реакція. На прикладі України ми показали, чого ми очікуємо. Якщо буде загроза, ми реагуватимемо».

Слова посла — знущальні й хамські: внутрішня справа, але Росія не дозволить. Росія, схоже, відчула себе володаркою всього світу — точніше, Путін відчув, бо навряд чи без його відома посол посмів би розтулити рота. Навіть тотальні санкції не зменшили російську зухвалість.

Слова російського посла були також украй ідіотськими. Щодо України Росія пояснювала свої страхи можливими «натовськими ракетами в Харкові», який в уяві росіян розташований мало не під Москвою. Натомість відстань до Москви від будь-якої точки Боснії та Герцеговини — понад дві тисячі кілометрів; від Польщі та Німеччини набагато ближче.

Більше того. За Дейтонськими угодами, що припинили міжетнічну війну у країні, Боснія та Герцеговина складається з двох утворень. Це населена босняками та хорватами Федерація Боснія та Герцеговина зі столицею в Сараєві — це ж місто є загальною столицею країни, — та населена сербами Республіка Сербська зі столицею в Бані-Луці. Є ще округ Брчко, який перебуває під міжнародним управлінням.

Дейтонські угоди мали на меті поступове примирення сербів із босняками та хорватами, що перетворило би країну на цілісну. Але за понад 26 років того не сталося, й де-факто вона перетворилася на конфедерацію, яка стає дедалі фіктивнішою. Є постійна загроза нового збройного конфлікту. Росія плете довкола країни інтриги й розпалює протистояння. Гостроти додає той факт, що колишні околиці столиці — Сараєва — увійшли до Республіки Сербської, утворивщи місто Істочно-Сараєво. Лінія розламу, таким чином, пролягає через столицю.

І хоча ще 2010 року Боснії та Герцеговині надали План дій щодо членства у НАТО, Республіка Сербська категорично проти. Навіть більше проти, ніж сама Сербія. Звісно, в такому стані членом НАТО держава стати не може за визначенням. Ніякої «загрози для Росії» не може уявити навіть божевільна фантазія. Менше з тим, і тут Росія з'явилася в якості жандарма.

Ще одне питання: а як можуть дістатися Боснії та Герцеговини гіпотетичні російські війська, якщо потрапити до неї можна лише через території країн — членів НАТО? Узбережжя моря країни — 20 кілометрів у глибині довгої дуже вузької затоки, майже фйорду, обидва береги якої належать Хорватії.    

Війна проти України сильно послабила російські війська — то чим Росія збирається воювати в Боснії? Та й — знову погляньмо на мапу — з російськими військами в цій країні, та ще й на балканській пороховій діжці, НАТО мусило би радикально відповісти. Російський посол мав би це чудово розуміти, й його самовпевнено-повчальний тон видається дивним.

То що ж залишається, зважаючи на таку логістику й ослабленість російських військ? А залишається ядерна війна — саме та, якої НАТО щосили уникає, не надаючи війська Україні. То Росія лізе з ядерною загрозою як не у двері, так у вікно? Схоже, саме так. Бо лише російські ядерні сили не зазнали тяжких втрат.

Саме тому цю дивну інформацію треба зробити предметом пильної уваги, й щоби експерти проаналізували її. Щоби черговий сигнал тривоги увімкнувся.