10 грудня 1991 року Верховна Рада України ратифікувала Біловезьку угоду про створення Співдружності незалежних держав. У цей самий день це зробив і білоруський парламент. Так була поставлена крапка в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Я мав нагоду розпитати про це Леоніда Кравчука дванадцять років тому — у 2009-му. Ось ця розмова, яка дотепер ніде не публікувалась.

— Леоніде Макаровичу, одразу після вашого повернення з Біловежжя ваш сват Анатолій Москаленко, декан журфаку Київського державного університету, довірливо пояснив мені таку деталь. Нібито ви від руки написали проект розлучення республік-сестер (навіть українська делегація не знала цього документа) і витягли його з кишені та й сказали Шушкевичу і Єльцину: мовляв, ось так Україна бачить ситуацію після референдуму 1 грудня… Ви підтвердите чи заперечите цю інформацію?

— Я прийняв конкретне рішення після запрошення Станіслава Шушкевича приїхати до Біловежжя. Це – зненацька, але психологічно я був готовий до нього. Адже зустрічався до того з Горбачовим, Єльциним, Бурбулісом. Вели ми розмови про майбутнє СРСР.

Та то була тільки підготовка до рішучого кроку. Шушкевич сказав: «Леоніде Макаровичу, якщо можете, прилетіть: тут Єльцин має бути — це дуже важливо». А Єльцин летів же не так, як я (просто на зустріч), — він здійснював офіційний візит. І з ним була велика маса людей, близько сотні. «Й от пропоную, – каже мені Шушкевич, – скористатися тим, що Борис Миколайович буде тут. Я з ним домовився, що приєднаєтеся до нас у Біловежжі».

Я знав: буде серйозна розмова. Що треба мати на увазі? До цього була зустріч у Георгіївській залі Кремля під проводом Горбачова про підписання нового союзного договору. Так вона називалася. Транслювалась по всьому світу. «Інтербачення» показувало. Знаючи, що там буде складна ситуація, я в Москву не поїхав. Поїхали Іван Плющ і Костянтин Масик.

— Ви тоді «захворіли»…

— Ні, я сказав Горбачову, що займаюся підготовкою до президентських виборів. Подзвонив йому: «Михайле Сергійовичу, ну, розумієте: в мене вибори, зустрічі. А мою позицію викладуть Плющ і Масик». Їм же обом сказав, щоб вони ніяких документів не підписували.

А на тій зустрічі лідер кожної республіки тодішнього Радянського Союзу виходив до мікрофона й на всенький світ заявляв, що він – за підписання нового союзного договору. Одна-єдина Україна не сказала цього.

Тому Єльцин у Біловежжі не випадково почав розмову з того, чи не передумав я, чи підпишу новий союзний договір… Адже в Москві я нічого не сказав, бо мене, повторюю, там не було. І коли твердо відповів: «Ні!», – Єльцин офіційно заявив: «Тоді Радянського Союзу не буде!» Отак прямо: «В таком случае Советского Союза не будет!»

Я й кажу: «Значить, треба оформити правовий документ». А з російської сторони були спроби зробити заяву… Ну, таку пустопорожню заяву, політичну загальщину. Я продовжив: «Є пропозиція підготувати документ про створення нової структури».

Зрештою, почали думати, як її назвати. Ну, назвали Співдружністю Незалежних Держав, СНД.

Засідаємо далі. Ми, перші особи, члени делегацій… І тут я дістаю, як казав Маяковський, «із штанін дублікатом бєсценного груза» той сами папірець. Він у мене вдома зберігається. Та й кажу: «Є така ось пропозиція».

Кладу на стіл аркуш. На ньому заздалегідь виклав головне. Це не був системний документ. Але я написав головне!

— Що саме?

— Що СРСР припиняє своє існування. Далі: беру ручку, кладу перед собою чистий папір і кажу: «Ви заперечуватимете, якщо я першим почну формулювати текст угоди?» Я й виписав пункт перший угоди між республіками — засновницями СРСР: «Радянський Союз як геополітична система, як суб’єкт міжнародного права перестає існувати». Це вже потім передавали варіанти в редакційну групу, створену на ходу… А спочатку ось ці викладені мною на папері слова «перестає існувати» викликали шок. Шок! Шок!!! У всіх волосся р-р-раз – і настовбурчилось.

– Реально? Шок?

– Дійсно! Ми зараз говоримо про той епізод спокійно. А тоді?! Уявіть собі: існує Радянський Союз, існує Президент СРСР, існує п’ятимільйонна ядерно озброєна армія, існує КГБ… І раптом – ця фраза «Радянський Союз як геополітична система, як суб’єкт міжнародного права перестає існувати». Всі отетеріли!

Поки ми не виписали першого пункту, руху не було. Ну, в тих моїх домашніх начерках, як модно тепер казати, — постановочні питання. П’ять, — як я їх бачив. Із них чотири перейшли в підписаний документ. Головні. А лунали  ж наполягання на тому, щоб були єдині Збройні сили, щоб була єдина прикордонна служба, щоб не було внутрішніх кордонів, а тільки кордон довкола вже колишнього Радянського Союзу…

Я був радикальним.  Бо за мною стояв народ, який на Всеукраїнському референдумі абсолютною більшістю підтвердив Акт про державну незалежність України. Й отож в основу Біловезької угоди було покладено переважну частину моїх пропозицій.

— Мій декан  казав, що Єльцин поцікавився результатами референдуму…

— Так. Особливо — підсумками голосування в Криму і Севастополі як місті союзного підпорядкування. Я показав йому цифри: більшість – за незалежність України. В усіх регіонах – без винятку. Єльцин і повторився: «Да уж, в таком случае, понимаешь, Советского Союза не будет!»

Урешті-решт, ми підписали Біловезький договір. Це був цілком тверезий процес. А пиятика в Біловежжі – вигадка  кремлівської пропаганди!

Таким чином, Радянський Союз розпався мирним шляхом. Без крові. Без самозгубних воєн. 

Це була мирна революція в центрі Європи.