Юлія Мироненко
Режисерка, сценаристка
11:31
Середа, 14 Жовтня 2020

14 пітчинг Держкіно. Щодо вимог кіноспільноти

1 030
14 пітчинг Держкіно. Щодо вимог кіноспільноти

6 жовтня Рада з держпідтримки кінематографу оголосила результати 14-го пітчингу, які спричинили скандал. Рішенням Ради було викреслено зі списку переможців проекти, що за оцінками експертів зайняли лідерські позиції у рейтингу.

Кінематографісти склали звернення до Прем'єр-міністра України з публічною морально-етичною і правовою оцінкою ситуації в кіноіндустрії протягом останнього року і результатів 14-го пітчингу кінопроектів, зокрема, і вимогами, що послідовно з неї випливають. 

Кінематографісти вважають, що при затвердженні результатів 14-го конкурсу було порушено законодавство і висловлюють недовіру Раді з підтримки кінематографії (далі - Рада) і Голові Держкіно, які разом не змогли забезпечити чесну і прозору процедуру надання державної підтримки кінематографії. 

Основні вимоги для відновлення справедливості і законності:

  • Скасування рішення щодо визначення результатів 14 го пітчингу;

  • Добровільне складання повноважень членами Ради та Головою Держкіно;

  • Прозоре та чесне обрання нової Ради та Голови Держкіно;

  • Перегляд результатів 14-го пітчингу новою Радою і затвердження переліку переможців.

Наразі під листом підписалися вже понад 200 осіб.

Звернення викликало бурхливе обговорення в середовищі кінематографістів. Це спонукало мене висловити свою думку з приводу деяких побоювань.

КОЛАПС СИСТЕМИ ЧИ ВІДНОВЛЕННЯ ПРОЗОРОСТІ?

В європейських країнах з розвиненою демократією навіть підозра на порушення дуже часто призводить до добровільної відставки чиновника, - не кажучи про публічний скандал, подібний до поточного. Публікації Голови Держкіно і пояснення членів Ради, зроблені пост-фактум замість виконання передбаченої законодавством процедури прийняття мотивованих рішень свідчать, що вони навряд чи дотримуються практики, прийнятої в Європі, частиною якої ми світоглядно намагаємося бути.

При цьому, навіть у нашому контексті важко уявити собі подібну ситуацію в УКФ. 

Проте, подивимось на юридичні наслідки добровільної відставки Ради з підтримки кінематографії і Голови Держкіно:

  • У Держкіно є перший  заступник Голови, який стане виконуючим обов'язки. Держкіно буде працювати собі далі, як це вже було, коли попередній Голова Держкіно залишив свою посаду.

  • Щодо Ради, то згідно ст. 9 п. 5 Закону про держпідтримку кінематографу "У разі дострокового припинення повноважень члена Ради Кабінет Міністрів України впродовж одного місяця призначає нового члена Ради в порядку та на умовах, встановлених цією статтею."

Для первинного призначення членів Ради чіткого терміну законом не визначено, і ми понад рік маємо 8 членів Ради замість 9, що викликає питання щодо легітимності рішень цього органу.  Для випадку ж дострокового складення повноважень є чіткий термін - 1 місяць.

Тож, чи не вартий той місяць оновлення влади, яка себе дискредитувала?

ЗЛАМ ДОВІРИ

Це насправді трагедія. НСКУ і Кіноакадемія пишуть листи про недовіру членам правління НСКУ і Кіноакадемії. Гільдія режисерів висловлює недовіру Раді, один із членів якої є членом Гільдії режисерів. За цим стоять багаторічні людські стосунки. І, попри це, колеги і друзі зважилися на такий крок.

Нечесний конкурс знецінює роботу авторів, і працювати в таких умовах переважна більшість кіноспільноти не згодна.

Одночасно нівельовано роботу експертів, які вивчали сценарії, документацію і оцінювали проекти, проте їх думкою у багатьох випадках знехтували.

Якщо, наприклад, змоделювати ситуацію, за якою була б затверджена та ж сама кількість проектів у кожній категорії, але перелік переможців складався строго відповідно до рейтингових списків експертів, 46 проектів з 72 підтриманих Радою, так чи інакше, потрапили б до переліку переможців.

Разом з тим, 26 високо оцінених експертами проектів, деякі з яких зайняли навіть перші позиції, були викреслені Радою з списку переможців. І, відповідно, оголошено переможцями 26 проектів, які посідали у рейтингу нижчі позиції.

Маємо умовний результат: 46 рішень Ради, що збігаються з оцінками експертів, проти 52, що не збігаються (рішення щодо викреслення одних проектів та додавання інших).

При цьому, у 3 категоріях (дитяче кіно і повнометражні авторська анімація та анімація для широкої глядацької аудиторії) взагалі не визначено переможців попри те, що там було 9 проектів з оцінками вище 35 балів.

Деякі з експертів вже висловили протест тому, що сталося. Колегіальне і особисті пояснення від Ради щодо ухваленого рішення, опубліковані пізніше, прозвучали доволі цинічно і зневажливо, що викликало додаткове обурення. 

НЕ ВМІЮТЬ ПРОГРАВАТИ АБО ПРО ВИБІРКОВЕ СПІВЧУТТЯ

Серед підписантів звернення неодноразово виникали дискусії щодо того, що вони б не хотіли, щоб проекти їхніх колег-переможців були позбавлені перемоги у разі перегляду результатів.

Звісно, щодо переважної більшості проектів, що потрапили у перелік переможців, рішення Ради відповідає оцінкам експертів, і перегляд нічого для них не змінить.

Поруч із підтримкою, авторам проектів, що займали високі і навіть перші позиції у рейтингу, проте були викреслені з списку переможців, лунають і звинувачення. Навіть якщо ті, хто їх висловлюють, згодні, що рішення були ухвалені за незаконною процедурою без ґрунтовних пояснень цих рішень.

Мовляв, “ображені завжди скаржаться”.

І така ситуація є абсолютно очікуваною. Це  - повторна віктимізація. Вона, на жаль, поки що є характерною для нашого суспільства: Мовляв, боротися за відновлення прав - ганебно і соромно. Чи це рудиментарне переконання, що у “совка” прав у принципі бути не може?..

 Наведу аналогію: помилка часто виникає, коли склеюють термін “постраждалий”, який описує статус людини у певній ситуації, з психологією жертви. Наприклад, людину пограбували, обдурили або зґвалтували. За статусом вона - постраждала від злочину. Крім того, що у неї неприємність, горе, так її ще за це і принижують, переносячи провину за вчинений над нею злочин. Почасти, це ніщо інше, як наслідок вивченої безпорадності. Відчуваючи нездатність щось змінити і власне безсилля перед якимось уявним монстром, людина починає зганяти агресію на постраждалому.

Як наслідок, якщо ти вимагаєш відновлення свого права на справедливість і законність (що є насправді активною позицією), тебе, парадоксальним чином, можуть почати називати слабким і цькують (що є насправді пасивною позицією).

Поки це не переростемо, ми не станемо правовою державою.

Емоційна полеміка спотворює сприйняття і проштовхує підміну понять. Що нібито від нечесного конкурсу страждають лише ті, чиї проекти попри високі рейтинги були позбавлені перемоги.

Ні, від нечесного конкурсу страждають всі. Це вже питання не 14-го, а 15-го пітчингу і всіх наступних.

Тих, хто люблять дискутувати щодо того, що для злочину потрібна саме психологічна жертва, і що “то в неї спідниця була закоротка, а гарного мущину через це тепер посадять”, запрошую поміркувати натомість про інше. Наприклад, про те, що для корупції точно потрібні  двоє. І всі це усвідомлюють.

ПОРУШЕННЯ ЗАСАД ЗАКОНУ АБО QUI BONO

Згідно ст. 4 Закону України про державну підтримку кінематографії одним із принципів державної політики у сфері підтримки кінематографії є відкритість і прозорість процедур надання державної підтримки. Згідно п.11 ст 9 Закону засідання Ради є відкритими, а п. 12 регламентує, що оголошення про проведення засідання і порядок денний мають бути опубліковані на сайті Держкіно за 5 днів до засідання.

Це означає, що єдиним законним способом прийняття рішення щодо затвердження переліку має бути саме відкрите засідання.

Ст. 16-18 Порядку проведення пітчингу вказують такий алгоритм:

  • Держкіно складає перелік проектів-переможців і включає в нього проекти, що набрали не менше 35 балів;

  • Рада затверджує перелік на відкритому засіданні за участі експертів;

  • Рада за мотивованим рішенням може ухвалити рішення, що не збігається з оцінками членів експертних комісій.

Що ми побачили замість цього? Рада не тільки не приймала мотивованих рішень, а і взагалі не давала пояснень. Нагадаємо, на минулих пітчингах обговорювався і голосувався окремо кожний проект, щодо якого думка Ради не збігалася з оцінкою експертів.

6 жовтня Держкіно подало Раді на засіданні список, взагалі не передбачений законодавством. Він був складений заздалегідь, і судячи з поведінки в трансляції і подальших пояснень Ради на сайті, вони не тільки усвідомлювали, що поданий Держкіно на засіданні список не відповідає законодавству, але й брали участь в його складанні і приймали щодо нього рішення.

Проте, всупереч ст 9 п. 11 Закону, це відбувалося не на відкритому засіданні. Що також не відповідає принципу підтримки кінематографії щодо відкритості і прозорості процедур її надання.

Окремий момент - оголошення разом з результатами конкурсу про встановлення і застосування нових правил. Вказані обмеження, безумовно, вплинули б на стратегію та дії продюсерів і режисерів, якби були оголошені, як того вимагає закон, ще до початку конкурсу. Натомість, на останньому етапі вони несправедливо позбавили перемоги певні проекти, творчі команди яких вкладали не тільки час, нерви та енергію, але і гроші на підготовку і участь в конкурсі.

Я не буду розбирати в деталях вибори і рішення. Можна аналізувати інформацію, дивитись під різними кутами, застосовувати прописані законом критерії і порівнювати проекти з топу списків, що були вилучені з списку переможців з тими, що були підтримані. Можна порахувати, скільки часу мали витратити члени Ради, щоб дійсно прочитати і глибоко вивчити всі документи та сценарії щодо 336 проектів 2-го туру конкурсу, і усвідомити, чи дійсно це могло відбутися. Можна ставити питання, з якою метою у кількох продюсерів серед їх проектів були підтримані ті, що мали порівняно менший рейтинг, а лідери зрізані. Або взагалі не підтримані перші щаблі у списках по декількох категоріях. 

Можна, нарешті, змоделювати списки переможців, спираючись лише на оцінки експертів і побачити, наприклад, які саме (дві?) компанії або (три?) продюсери могли б за рейтингами отримати підтримку більше ніж двох проектів.

Очевидно, що якби прозора і чесна логіка була, була б і відповідна процедура, а не складання списків за закритими дверима в ніби-то цікавій компанії. За висновком кіноспільноти, цей склад Ради і Голова Держкіно втратили довіру, рішення не можна вважати справедливим, а відписки пост-фактум - нікчемні. То ж чи розумно зараз було б вимагати перегляду рішення від цієї ж Ради, яка вже, до речі, виносила скандальне рішення і щодо 11-го пітчингу?

Треба окремо підкреслити три моменти: 

  • Рішення щодо не визначення переможців у категоріях анімації і дитячого кіно - це ганьба. Анімація за таких умов поставлена на межу знищення.

  • Викреслення кількох з переліку переможців високо оцінених експертами кінопроектів з патріотичними темами поряд із гаслами держслужбовців знімати комерційно успішне кіно виглядає нелогічно. В топ-10 українських фільмів у кінопрокаті за 2019 рік - 4 історичні картини. Тобто, такі фільми дуже цікавлять українського глядача.

  • Зменшення підтримки на 20% від бюджету для приблизно 10 повнометражних картин з побажанням шукати інвестора у пандемію, коли навіть найбільші світові мережі кінотеатрів зачиняються, а релізи блокбастерів переносяться, є ефемерним. Інвесторів не буде, бо фільми, особливо авторські, і без пандемії не окупаються не тільки в нас, а і в Європі. Меценатів знайдуть не всі. Заходи безпеки щодо COVID-19 додатково збільшують бюджети. А відтак, ці 20% безпосередньо відіб'ються на художній якості дюжини картин. Чи відповідає це принципу ст. 4 Закону щодо ефективності підтримки кінематографії?

“А ДАВАЙТЕ М’ЯКШЕ” АБО “А ЩО ДАЛІ?”

Тож як адекватно реагувати на подібну ситуацію? Чи може бути ефективним пошук компромісу?

Слід зробити крок назад і подивитись, що відбувалося протягом останнього року. 

  • Скасування результатів 11-го пітчингу, в ході якого були зрізані проекти з лідерських позицій рейтингу. Продюсерам і режисерам, чиї проекти виключили з списку переможців неофіційно пообіцяли посприяти на наступних конкурсах. Деякі повірили, що якась справедливість в майбутньому - це привід примиритися з несправедливістю зараз. І, як показало майбутнє, - даремно;

  • Скандальний конкурс на нову Голову Держкіно;

  • Секвестр бюджету і затримки фінансування галузі на півроку;

  • Медійна компанія з метою нівелювати досягнення українського кінематографу;

  • Висловлювання представників влади, в яких з'явилася підміна понять “кіно”  і “телебачення”, “культура та мистецтво” і “розваги” та уникнення публічного діалогу з кінематографістами;

  • Спроба змінити правила проведення конкурсу і формування експертних комісій, що суперечать як законодавству України, так і міжнародній практиці;

  • Тиск на експертів та Членів Ради через телесюжети та заклики Держкіно протягом 14го конкурсного відбору.

Все це складається в безрадісну картину. Кіноспільнота знову єднається не з радісного приводу фестивалю, наприклад, а через необхідність боротися за своє законне право на чесний конкурс.

Чиновники, які порушують закон або шукають способи скористатися недосконалостями законодавста, замість того, щоб його покращити на користь суспільства, безумовно, мають бути усунені від влади. Все зараз треба думати про професіоналів з бездоганною діловою репутацією, авторитетних і незалежних постатей, яких ми будемо висувати в нову Раду.

А для запобігання подальших зловживань потрібне вдосконалення законодавчої системи і створення алгоритму проведення конкурсу і механізму прийняття рішень, які унеможливлять подібні ситуації. Крім правил самого конкурсу, що забезпечать чесну гру, розвиток кіномистецтва потребує формування візії, стратегії, реформи економічної моделі, реального захисту авторського права, нарешті. 

ВСІ ЗНАЮТЬ

Деякі колеги висловлювали думку, що менш категоричні вимоги допомогли б вибрати більше підписів під зверненням. При цьому жоден з них не зміг заявити, що вважає встановлення результатів рішення проведеним законно, без порушень, і що ці результати можно вважати справедливими. 

Всі знають. Все очевидно.

Тож, мовчати через побоювання, що буде гірше (чи не нагадує типову ситуацію домашнього насильства?), чи боротися за свої права? Наступні пітчинги вже не за горами, і кому “не пощастить” завтра - рулетка, а на чесний конкурс годі й сподіватися.

Слабка реакція і роз'єднаність суспільства поступово призводять до масштабування порушень - так було і буде завжди. І чим далі йти цим шляхом, тим більше зусиль знадобиться, щоб повернутися.

Кіно - це мистецтво. Це насамперед культура, а не розваги. Це пошук нових сенсів і відповіді на питання, хто ми є.

"У світі ще вціліли якісь ідеали і принципи, і ми можемо орієнтуватися на них. Якщо наважимося." Енн Ламотт, “Птах за птахом”.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1030
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду