Сьогодні на залізничному вокзалі у японському місті Осака ми познайомилися з однією літньою жінкою, яка запитала, звідки я приїхала. Коли сказала, що з України, то вона кілька разів перепитала і врешті вимовила, що не знає такої країни. Не знали й її подруги. На уточнююче запитання, де знаходиться Україна, я відповіла, що в Європі, поруч з Польщею. «Poland-Poland! I know Poland!» – радісно вигукнула вона.

А мені стало сумно, зрозуміла, що доцент університету Осаки Virgil Hawkins виявився стовідсотково правий, коли говорив, що новин про Україну в японських ЗМІ практично немає.

За його словами, найбільший сплеск матеріалів про Україну був 2014 року, коли почалася війна з Росією. Особливо японців цікавила окупація Криму. Наразі ж із моніторингу найбільших японських газет видно, що про Україну з’являється максимум одна стаття на місяць (моніторинг телебачення вони не роблять, бо, за словами доцента, це дуже важко).

Взагалі світ крізь призму японських медіа досить своєрідний. Медіа Японії висвітлюють події у світі дуже обмежено, загалом до 10% матеріалів присвячені міжнародці. Водночас спортивним – понад 20%.

Міжнародна інформація зацікавить японські медіа тільки у тому разі, якщо вона якимось чином буде пов’язана з Японією або японцями. Для порівняння. Протягом тижня у вересні 2019 року, коли відбувався Саміт ООН з питань клімату у Нью-Йорку, де виступала Грета Тунберг, на NHK – суспільному мовнику Японії (країні, яку самі японці називають магазином природних лих) – було 9 новин про цей саміт. І водночас 58 – про Чемпіонат світу з регбі, який проходив у Японії.

Крім того, простежується значний дисбаланс у географічному охопленні: більша частина світу є невидимою для японської аудиторії. Загалом увагу приділяють Китаю, Кореї та Північній Кореї, США, Росії та кільком країнам Західної Європи. За останні 30 років в одній з найбільших газет кількість статей на міжнародну тематику зменшилася вдвічі.

Окремих форматів міжнародних новин на телеканалах немає, але є окремі шпальти в газетах.

Звідки беруть японські медіа міжнародні новини? У першу чергу від своїх кореспондентів з новинних бюро в різних країнах. На слайді ви можете побачити, де є такі бюро у NHK та двох великих газет Asahi, Yomiuiri. Або з американських ЗМІ, або можуть зробити новину й зі слів Путіна.

На наступному слайді – увага, яку приділяли іншим країнам 5 найбільших газет Японії.

І ще кілька фактів, які мене вразили. У Японії немає олігархічних телеканалів, є суспільний мовник NHK, п’ять великих телеканалів (є ще супутникові й кабельні, але вони не такі популярні, як і радіо). Є низка великих друкованих газет. Незважаючи на те, що онлайн медіаспоживання зростає і продаж газет зменшуються, вони залишаються ще досить популярними і потужними, а деякі навіть є співвласниками телеканалів. Приміром, щоденна газета Yomiuiri має наклад до 10 млн примірників на день. У виданні працює 2000 людей, і ще 10-15 тисяч її розповсюджує. Якщо газети відмовляться від паперової версії, то розповсюджувачі втратять роботу. Вони поки до цього не готові.

Традиційні медіа адаптуються, створюють мобільні додатки, користуються послугами новинних агрегаторів, наприклад, Yahoo. До речі, Yahoo платить ЗМІ за те, що бере їхні новини собі у стрічку. Правда, дивно таке чути, знаючи українську практику?

Є ще Пресклуб, який має давню історію і складається переважно з великих традиційних медіа. Уряд саме його членам першочергово надає важливу інформацію. Пресклуб за це наражається на критику менших ЗМІ. Але про це детальніше розповім в іншому матеріалі про саморегуляцію японських ЗМІ.

В університеті Осаки кажуть, що в Японії є багато талановитих та етичних журналістів, але проблема в системі. Медіа (окрім Суспільного) в цій країні є бізнесом. Щоб новини краще продавалися, їх намагаються зробити більш «легкими», важкі суспільно-політичні питання здебільшого подають у легшому форматі, доповнюють розвагами і спортом. Бракує розслідувальної журналістики (яку фінансують неохоче, і є певні законодавчі обмеження). Зменшується професійна аналітика та об’єктивність.