Легендарний уже тепер брифінг, що сколихнув суспільство. Резонанас не вщухає й досі. ЗМІ й досі публікують враження «лідерів думок» із цього приводу. В МВС провели закриту зустріч із журналістами з найімовірнішою метою — заспокоїти пристрасті. А пристрасті все наростають. Чимало людей — політично активних людей — не лише не вірять, а й бачать у тому політичні переслідування.

Володимир Зеленський зараз стикається з тим, що можна назвати побічними ефектами його передвиборчої кампанії, та й пізнішої комунікаційної політики. Уникання конкретики, ставка на шоу-ефекти, намагання сподобатися всім. Зворотним боком усього цього саме й є те, що значна частина суспільства — причому політично активна частина — йому не довіряє. Не знає, чого від нього чекати. Не впевнена в ньому, Прагнучи сподобатися всім, можна здобути голоси на виборах, але не довіру й не репутацію. Власне, Зеленський і скористався відсутністю інституту репутації — тож отак вона виглядає з іншого боку.

Ну, а коли від людини невідомо, чого чекати, у її діях підозрюють найгірше — аж поки не матимуть доказів протилежного.

Тепер — про саму інформацію, оприлюднену на брифінгу, та спосіб її оприлюднення. Найперше, вразили анонси, що лунали на телебаченні та радіо: ТЕРМІНОВИЙ брифінг. Причому анонсували це так, ніби йшлося окремо про терміновий брифінг Володимира Зеленського й окремо — про терміновий брифінг Арсена Авакова.

Ніколи раніше таких анонсів чути не доводилося — за жодних обставин. Аж лячно ставало. Мабуть, приблизно в такій тональності оголошують про початок війни. Навіщо аж так було це робити — незрозуміло.

Чималу частину брифінгу я слухав на Першому каналі “Українського радіо”. Й зізнаюся: простежити за ходом матеріалу не зміг — просто сприймав, як оповідку. Згодом, переглянувши відеозапис, на великий подив, не зміг змінити першого враження. Навіть за наявності відомої схеми з портретами простежити, хто є хто в оповіді доповідача, а тим паче в демонстрованих записах розмов, було неможливо. Аудиторія могла лише сліпо брати на віру пропоновані висновки.

Тим паче, що підозрюваних називали не лише за іменами, а й за псевдонімами (позивними). Тобто мало того, що йшлося про досить велику групу геть не знайомих аудиторії людей, то ще й називали їх по-різному. Сприйняти на слух такий обсяг погано структурованої інформації було апріорі неможливо. Хто з ким зустрічався, хто кому й про кого що казав, кому саме належав голос на демонстрованому в даний момент запису — відстежити це було нереально. Аудиторії не надали інформацію — її вивалили з мішка.

До того ж, не фахові експерти не могли в ній розібратися. Вони не могли визначити, чи ті самі голоси чули, що й перед тим, чи не було в записах склейок та інших фальсифікацій. Аудиторія не могла провести експертизу записів, не могла перевірити. Тож, знову, їй залишалося або сліпо вірити, або так само сліпо сумніватися в достовірності. Таке подання інформації завідомо не могло нікого ані в чому переконати.

Серед продемонстрованих на брифінгу записів були й записи розмов Юлії Кузьменко. Знижена лексика, використання матюків як зв'язок між словами, помітні паузи перед «розумними» словами, інтонації — все це видалося мало схожим на мовні звички людини інтелектуальної праці, а тим паче такої, що пов'язана з постійним комунікуванням із невизначено широким колом осіб.

Подальші зауваження краще висловити у формі запитань. По-перше, загальне оприлюднення оперативно-слідчої інформації — чи не перешкодить воно надалі доведенню цієї інформації в суді? Чи не дасть змогу підозрюваним належно підготуватися? Тобто чи не стане цей брифінг і завершенням усієї справи?

По-друге: зважаючи на звичаї наших слідчої та судової системи, чи не буде сприйнято оприлюднення цієї інформації, тим паче за присутності президента та міністра, як «височайшу» вказівку дотискати саме цю версію попри все, навіть усупереч фактам?

По-третє, під час брифінгу було неодноразово сказано, що це — лише мала частина зібраних доказів, яку слідчі дозволили оприлюднити. То чи можуть когось у чомусь переконати докази, не лише непрямі, а ще й вирвані з контексту? Так, буває чимало випадків, коли підозрюваних обвинувачують на основі непрямих доказів — але ж вони тоді мають лягати у струнку систему, не залишаючи жодних різнотлумачень! Чи можна вести мову про якусь систему, коли йдеться про малу частину вирваних із контексту доказів?

По-четверте, аудиторії давали недвозначно зрозуміти: щодо замовника поки що є лише версії (й невідомо, чи є серед тих версій правильна). То отаке оприлюднення частини доказів — чи не попередить воно замовників? Чи не змусить їх іще ретельніше замітати сліди, чи не підкаже, як саме й які сліди треба замітати? Чи не підказка для замовників це, власне, була? Адже таке оприлюднення деталей ще не завершеної справи — це й справді річ екстраординарна!

Якщо мотивом злочину було дестабілізування ситуації в Україні — можна розуміти, що бодай тут не звинувачуватимуть «попередників»?

А що робив на брифінгу президент, регламентна роль якого звелася до кількасекундного висловлення подяк? Навіщо він там був? Для солідності? Адже модерна держава — це не коли президент робить і контролює все сам, а коли всі механізми працюють належним чином самі по собі! Чи зрозумів Зеленський, що таким кроком не додав авторитету державі?

А як зрозуміти ще зовсім нещодавні численні зізнання різних посадовців, що справа Шеремета загальмувала — й от на тобі, немов за щучим велінням її розкрито? Чи не буває таке лише в казках? А якщо вона поступово наближалася до розкриття, то навіщо було новій владі метати громи й блискавки? Це залишає якийсь несерйозний присмак.

Фінальна частина взагалі пройшла дуже дивно — ніби учасники комусь на щось натякали. Ніби надсилали комусь сигнали, незрозумілі для загальної аудиторії. Авакова спитали, чи можуть замовниками бути росіяни — він відповів, що не буде розголошувати версії, й тут само зазначив, що Шеремет разом із Нємовим писав книгу про Путніа, й не лише її. То він прозоро натякав Путіну? Але навіщо було от саме натякати?

Спитали Авакова, чи не задля розкриття справи Шеремета його залишили на посаді? Відповідь була ще дивнішою: він запевнив, що ні, ці два факти не пов'язані між собою, й тут само додав, що, завершивши деякі справи, можливо, й піде у відставку. Недоречно втрутився президент, сказавши, що він на «крові не домовляється».  Відповідь ця була не адекватною до запитання — адже коли чиновника залишили на посаді, щоби він довів до завершення важливі справи — до чого тут «на крові»? Й це було схоже на надсилання комусь якихось знаків. Ця мова натяків, звісно ж, знизила довіру до всього почутого.

Навіщо взагалі все це було? Щоби уникнути суспільного збурення, коли буде затримано відомих ветеранів та волонтерів? Але ж суспільство однаково збурилося — й саме завдяки цьому дивному брифінгу!

Нарешті, ще один фрагмент мозаїки, який не лягає в намальовану картину: чимало поважних оглядачів саме з Аваковим пов'язують деякі праворадикальні рухи.

А тепер уявімо собі, що все було б інакше. Що хай Аваков, хай навіть сам Зеленський спокійно заявив би: «Шановні громадяни, я знаю, що арешт ветеранів та волонтерів викличе суспільне збурення. Але слідчі органи мають достатні підстави підозрювати саме цих людей. Вихлдячи з таємниці слідства, ми зараз не можемо ці докази оприлюднити, але повірте: вони є». Уявіть, що ото було б і все — без помпи, без барабанів із фанфарами, без шоу. Без відчуття, що актори грали ролі. Так, це був би повний нуль конкретної інформації. Але такий самий повний нуль, зрештою, вийшов і на брифінгу. Бо в даній справі не вся інформація дорівнює відсутності інформації. Але ж якби замість шоу-брифінгу була спокійна заява, це викликало б більшу довіру. Це було б із повагою до людей.