Якось я заїжджав у Львів і після Сихівського цвинтаря, що дуже симптоматично, перший бігборд, який я побачив, був бігборд «Буде Шубка» (білборд кандидатки в народні депутати від «Слуги народу» на позачергових виборах до ВР Катерини Шубки - ДМ).

Я тоді зрозумів, що вони – ті, які заходять на повноту влади, а я підтверджую, що це є повна легітимна узурпація влади, через вибори, це робиться демократично, але ця влада вже є узурпованою, - вони просто працюють на рівні шубки. Хтось подумає собі – «норкова», хтось подумає – «песцева», і насправді вони продають народу песець. Песець – як певний образ, на якогось такого примітивного, такого плебеєзованого рівня виборця це розраховано, тому для мене все зрозуміло, чому це заходить.

Я про це багато писав, і коли минулого тижня мав таку можливість бути в телемарафоні «1+1», і там назвав багатьох людей, які ведуться на таке, плебеями, на мене страшно образилися. Якби я вам показав свій месенджер, що я там отримую, листи, то ви би, певно, тут всі посивіли. А мене це веселить, по великому рахунку. Тому що я відчуваю, що нарешті оцей нарив виліз. Нарешті той гній, який сидів в той фурункулі 28 років і там підсмерджував, чекав свого часу, вистежував, коли нарешті буде та шпаринка, коли я можу прийти і сказати: «Я не громадянин, я просто насєлєніє, і я таким хочу бути», - оцей час прийшов.

Насєлєніє – воно рівномірно буде розмазуватися по всій території країни, тому що вся вона накрита одним і тим самим ковпаком. Це є монополізоване телебачення, і щоб ви розуміли, 70% усього політичного мовлення в Україні – в руках Медведчука. Що ви хочете від країни, де таке покриття? Ми маємо абсолютно безлімітні ресурсні можливості всіх реваншистів на всіх рівнях.

Тому я би казав, що у нас все лише починається. І 21 липня – я би просив, щоб ми всі запам’ятали цю дату. Для мене 21 липня – це є початок відкриття повномасштабного другого фронту. І цей фронт є внутрішнім. І він міняє все, тому що тепер виникає питання: навіщо такою ціною тримати зовнішній фронт, якщо всередині своєї країни ми програємо внутрішньому соотєчєствєнніку, якому ця країна не дорога, який може кепкувати з національних ідентичностей, з цінностей, який дуже легко може вестися на Шаріїв та інших реваншистів. Це виникає питання до всіх нас, і про це нам доведеться дуже і дуже думати.

Говоримо начистоту: у нас є проблеми з юго-востоком. Є. Ми бавилися 28 років, схід і захід разом, ми обіймалися, цілувалися, возили туди українські книжки, я їздив туди неодноразово в числі різних літературних фестивалів, ми возили туди конкурси патріотичної пісні, ми возили туди всьо, що тільки можна їм возити, щоби люди мали можливість навертатися до того, що для нас є ну просто очевидним. Їм це не потрібно.

І тепер виникає питання по прифонтовій зоні. Я спеціально зайшов на сайт ЦВК, рекомендую це кожному. Зайдіть і подивіться, як голосували всі міста, на яких ще з 2014 року лежать кістки наших хлопців. Вони одноголосно побігли за Медведчука, за кума свого ворога.

Я просто ставлю питання поки що на гуманітарному рівні, це не політичне питання. Я хочу жити в країні, де я ніколи не буду переживати за те, що мою мову будуть отак топтати, де не будуть казати, що «давайте ми вас тут потіснимо». Я хочу жити в своїй країні, де пам’ять про мою родину – у мене всі були люди на Сибірі – і тепер прийшла еліта, яка з того може понасміхатися, можуть робити приколи на тему національної пам’яті, можуть собі легко бавитися і сказати, що «наш дєнь побєди порохом пропах, а ви взагалі колабораціоністи і пособніки фашистів». Я хочу жити в країні, де національна культура – нехай вона буде така, яка вона є, вона мені теж може не подобатися, - але я хочу, щоб із неї не насміхалися, щоб вона мала всі умови для розвитку. І якщо цією країною є країна від Сяну до Дону – я перший зааплодую, і я буду щасливий, тому що у мене іншої країни на цій земній кулі немає. Але я хочу, щоб це було тут, щоб мене не просили трохи дихати в тряпочку зелену.

Бджоли теж не знають, що вони носять мед для пасічника. Вони свого пасічника не знають. Ви думаєте, ви – бджоли, ви думаєте, будете зараз працювати… Є пасічник, для якого ви, не знаючи прізвища, а я вам підкажу – на «Ко» починається, другий пасічник, який стоїть за тим, - «Пу» - і можем продовжувати. Ви носите мед, ви працюєте, ви робите якісь соти, які належать не вам, а тим буде користуватися хтось.

Я вважаю, що в нас йде ползучий демонтаж державності. І Зеленський, як абсолютний, дистильований, концентрований малорос по своєму типажу, прекрасно лягає в цю концепцію.

І все полягає не в тому, що їм потрібна – я маю на увазі Росію, нашому ворогу - Україна як така. Їм необов'язково захоплювати країну як таку. Їм достатньо, щоб країна, навіть будучи незалежною формально, просто було частиною того великого концепту «русского мира». Тому їм потрібен істеблішмент в Україні, який буде росіійськомовним, який буде відстоювати права російськомовної тепер уже більшини, я вже не знаю, як це сказати. Який буде робити відкат по декомунізації. Який буде робити наступ на всі ті гуманітарні цінності: на мову, на культуру, на те, що становить каркас людини. Тому що насєлєніє каркаса не має. Насєлєніє орієнтується на холодильник і радо погодиться на те, щоб цей холодильник стояв в руськом мірє і в рубльовій зоні, лиш би той холодильник був. І оце, знаєте, ваші цінності, ваші мови, ваші герої, вони кажуть: «То ж на бутерброд собі не намастиш».

Демонтаж державності відбувається не через втрату державності, а через втягування Росією України в орбіту «руського міра». Через такий істеблішмент, який є не виразно політично проросійським. Необов’язково вийти з лозунгом «Я за Росію». Достатньо просто бути малоросом, «корисним дурачком».

Джерело: ефір «Говорить Великий Львів»