Минулого тижня я вернувся з-за кордону й отримав дзвінок від нового власника ZIKу. Тарас Козак попросив не робити ніяких публічних заяв до зустрічі з ним через тиждень (він теж був за кордоном). Для мене етика є важливішою від ситуативного хайпу. Я дотримав слова. Розмова відбулася. Тож тепер я вільний від обіцянки.

Цей пост я починав писати 3 чи 4 рази, і завжди то стирав, то переписував, то відкладав на наступний день, бо голова пухла.

Ці два тижні пройшли в десятках зустрічей і сотнях розмов. Ви будете здивовані, але найбільш патріотичні (й навіть нарвані) люди в один голос казали мені …залишатися на ZIKу. Мовляв, якщо тобі дають автономію і ти можеш гнути проукраїнську лінію далі – обов’язково роби це. Збережи свій майданчик. Роби своє діло для свого глядача, до якого ти йшов 12 років.

Я був вражений. Я зрозумів, що така позиція вичерпно пояснює, чому ми всі в такій непросвітній дупі. А тому, шановні патріоти, що ви готові пристосовуватися завжди і всюди. Ви готові крадькома і впівголоса співати свої янгольські пісні, перебуваючи в самому центрі пекла. Це типово українська історія: ми будемо зневажати ворогів, але користуватися їхніми ресурсами. Піткін в тилу ворога.

Дивіться: новий власник гарантував мені цілковиту незалежність і недоторканний острівець. Запрошуй кого хочеш, критикуй кого хочеш, бери теми, які хочеш, ніхто взагалі не буде втручатися. По суті умови навіть кращі, ніж були.

Я дякую йому за цю пропозицію. Проте:

Не можу.

Не буду.

За ці два тижні новий менеджмент убив телеканал ZIK. Він повністю розвернутий від своєї аудиторії. Телеканал за лічені дні став по суті партійним. Безлімітно зайшли такі токсичні постаті, як Шуфрич, Рабінович, імбецил Кива і весь пул спікерів ОпоЗаЖиття. Я, Кіпіані, Рахманін, Даниленко раніше могли цьому опиратися і сумарно зберігати проукраїнську лінію, натомість кончені негідники були компактно зосереджені в однієї ватної тьоті. Тепер же ZIK перетворено з самобутнього каналу в типову каналізацію.

Так звана «новая каманда прадюсерав» нічого не вміють, окрім як будувати типовий канал. ТИПОВИЙ. Третій ньюзван, четвертий 112-й, сьомий прямий. Якщо вершина їхнього креативу – це годинний ефір «Запитай у Киви» та «Правила життя Нестора Шуфрича», то їхній інтелектуальний і професійний рівень не викликає жодних запитань. Убожество.

Я міг би лишитися у своїй недоторканній автономії. Але я не хочу бути причетним до медіа-Чорнобиля. Його не видно, але він буде фонити щонайменше 25 років.

Я прощаюся з аудиторією ZIKу.

Дякую кожній людині, яка мене помітила в екрані й залишалася поряд усі ці роки.

Я нікого не прошу бойкотувати ZIK. Знаєте чому? Тому що «сильно принципову» позицію стосовно ZIKу мають передусім ті, хто зранку до ночі дивиться його і плюється. Принциповості від журналістів вимагають чомусь ті, хто не мають принциповості. Срані патріоти нонстоп дивляться NewsOne і плюються, потім перемикають на проклятий 112 і сидять там півдня, потім переходять на ZIK (його медведчук купив, аяяй), і надивившись цього всього, моляться Отче-наш-Богородиця-Діва і згадують світлої пам’яті Бандеру з Шухевичем, аби вранці мерщій увімкнути реваншистські канали, щоб бути в курсі. ЛИЦЕМІРИ. Ось хто дивиться отруйні канали й вимагає позиції від усіх, крім себе. Дивіться далі. Будьте в курсі. Робіть їм рейтинги.

Так само я не буду закликати політиків та публічних людей відмовлятися приходити на ефіри. За деякими вийнятками, їм усе одно, куди ходити – лиш би по тєліку показали. Навіть націоналісти мені пояснювали: ми хоч до чорта лисого підем, лиш би нас показали. Уся ця братія борців за Україну піде і на двомовні ефіри, і на спільну студію з добкіними-мураєвими-бойками, лиш би мелькнути там. Наші борці за Україну не лише погодилися на такі правила гри – вони не дадуть ці правила зламати. Найбільші патріоти захекано біжать на найбільш ворожі канали. Та ще й гроші туди несуть. Боже, коли це закінчиться?

А якщо ширше, то…

Проукраїнські сили не хочуть мати свій потужний медіапродукт. Я писав 4 чи 5 кошторисів для нового телеканалу з громадянською журналістикою, 100% україномовних, з альтернативною концепцією. Однак грошовиті патріоти будуть купляти щопівроку нові лексуси, відправляти коханок у круїз по Латинській Америці, сидіти на дрібній контрабанді – але в інтелектуальний проект не хочуть вкладати. Не тому що ризиковано. А тому що не мають амбіцій бути сильними гравцями. Герої на рівні ресторанних розмов. Вони охоче мімікрують під злоякісний світ замість створювати свій.

Як ніколи гостро постає питання: чи є в цій країні хоч якесь потужне проукраїнське середовище, яке захотіло би творити модерне, україномовне, україноцентричне телебачення?? Чи далі будемо кволо грати другим-третім-четвертим номером у своїй власній країні??

Питання залишається відкритим.

…Та кожен фініш – це по суті старт. Для когось це вільне падіння, але для мене це вільне плавання.

Оголошую закритою цілу епоху тривалістю 12 років.

Оголошую відкритим новий етап у житті.

Про плани наразі не будемо. На все свій час.

***

I had been outside the country last week. When I got back, I received a phone call from the new owner of ZIK. Taras Kozak asked that I not make any of the content of our conversation public until he returned back to Ukraine himself. Principles are more important to me than the hype of any particular high profile situation, and so, of course, I kept my word. I am now free to speak about our conversation.

I began this post 3 or 4 times, deleting it, editing it, setting it aside until the next day, because my thoughts were chaotic. 
Over the past two weeks, I have had countless meetings and conversations. It may come as a surprise to you, but even the most patriotic and opinionated individuals unanimously advised… not to leave my job at ZIK. The logic was that if I were to be guaranteed independence and I would be able to continue to promote a pro-Ukrainian worldview, then of course I should. I could continue with my platform, my maidan. I was told to continue with my work for the sake of my viewers, which I had been doing for the past 12 years.

I was shocked. It was clear to me how such an attitude has contributed to our lack of success, that our patriots were willing to sell themselves out always and everywhere. On the one hand you sing a clear angelic song, but on the other hand you are in the centre of hell. Typical Ukrainian history: despise the enemy but take advantage of their resources. Norman Wisdom behind the enemy lines (British comedy in the 1950s- translator)

Imagine this: the new owner has guaranteed me complete independence; an impenetrable island. Invite whomever you want as a guest, and criticize anyone you desire. You pick the topics, and no one will interfere. Theoretically, the terms are better than what I enjoyed until now.

I am grateful to him for this proposal. However:

I can’t.

I won’t

In these past two weeks, the new management has destroyed ZIK tv. It is now in complete opposition to its audience. Within a short time, the station has become virtually a party mouthpiece. There’s no end to the toxic personalities it has attracted. Shufrych, Ranibovych, the imbecile Kyva, and the entire pool of speakers at OpoZaZhyttia. Ya, Kipiani, Rakhmanin. Danylenko deftly maneuvered through this maze and she was successful at maintaining pro-Ukrainian content, while opposing politics was carefully limited. Now, however, the unique identity of ZIK has undergone a makeover into a typical channel. The so-called new cohort of producers is inept at anything except the cliché. Cliché. It is now a third Newsone, a fourth Channel 112, 7^th Priamyi. If the flagship of their creative output is the hour-long program, “Zapytai u Kyvy” and “Pravyla Zhyttia Nestora Shufryna,” then their intellectual and professional standards are very low, even bankrupt.

I could have remained within my safe bubble, but I refuse to be an accomplice to a media-Chornobyl. You can’t see it, but it will be emitting its effects for the next 25 years. Consequently I bid farewell to the viewership of ZIK. 
Than you to everyone who got to know me through television, and who were dedicated viewers over these past several years. I would never ask for a boycott of ZIK. Why? Because those who maintain a “strong principled opinion” of ZIK are also those who watch it all day long and despise it. Those who have no principles demand principled journalists. So-called patriots watch NewsOne nonstop, complain, and then change the station to 112, watching if half the day, until they change the station again to ZIK, complaining that Medvedchuk is now the owner. Watching all this, at night they say their prayers, recall the memory of Bandera and Shukheych, and wake up early in the morning to watch these sinister channels all over again in order to be up to date on current events. Hypocrites, who watch the poison on these programs and search out everyone’s opinions except their own. Keep watching, know the latest. Increase their ratings.

Similarly, I won’t call upon politicians and public figures to turn down chances to appear on their shows. Apart from a few exceptions, they don’t care where they appear, just so long as they keep their image on the screen. I have even heard the same from nationalists: we’d go to the devil if it meant getting on tv. Such defenders of Ukraine appear on bilingual programs, and at studios that share space with the Dobkins and Myraievs and Boykos of the world just so long as they can appear on their airwaves. Our Ukrainian defenders have not only agreed to such rules of the game, but they also don’t make it possible for these rules to be broken. The strongest patriots are quick to appear on the most antagonistic channels. They even pay such stations. Where will it all end?
Allow me to explain…

Pro-Ukrainian movements do not want their own formidable media entity. I have written 4 or 5 business plans for a new television channel based on a public journalism model, completely in Ukrainian, very alternative in concept.  But wealthy patriots only have money for a new Lexus every six months, cruises to Latin America, contraband items, but when it comes to intellectual projects they don’t want to make investments. It’s not that the enterprise is risky. They don’t have the ambition to be serious participants. They can be as surreal as conversations one sometimes hears in restaurants, eager to gossip about a virtual world but not to create one’s own real life.

The question is as relevant as it’s ever been: is there anywhere in this country where one can find a solid Ukrainian attitude capable of establishing a modern, Ukrainian-speaking, Ukrainian-centric television station? Why settle for a mediocre second-third-fourth rate station in one’s own country??

The question is yet to be answered. 
Whenever something ends, by definition something else begins. For one it might mean a freefall, but for me, it means a freestyle swim.

I am announcing the official end to an epoch that lasted 12 years.

I am announcing the beginning of a new era in my life.

We’re not making plans yet. Everything in its own good time.