Ще на початку року в матеріалі «Времястроить» президентську кампанію я описав можливий сценарій повернення в український політикум в ролі активного гравця керівника громадського руху «Український вибір – Право народу» Віктора Медведчука. Реакція більшості політичних «знавців» була схожа на шапкозакидництво: Медведчук – ходячий антирейтинг, він такий-сякий, коротше шансів – мінус нуль.

Але після його публічної заяви про підтримку партії «За життя» інстинкт самозбереження має показати різнобарвним пост-майданним партіям та рухам небезпеку об’єднання реваншистських сил під одним медійним дахом.

Цілком можливо, що єдиного центру, який керував би та координував медійну політику телеканалів «Інтер», «112», NewsOne, ZIK та сайтів «Страна.UA», «Вести», не існує. Поки що не існує. Але ідеологічний орієнтир у цих медіа-ресурсів один – Кремль і ажніяк не європейський вибір. Адже тільки за допомогою прокремлівської риторики про мир та вічну дружбу з російським народом під проводом єдиної Московської церкви сили реваншу – а це колишні «регіонали» й комуністи – зможуть повернутися до влади.

За наявності такої потужної медійної «машини» пану Медведчуку вже немає потреби ховатися за спинами Бойко, Рабиновича та іншими великими та маленькими поплічниками московської політики. Він – гравець. І якщо з Кремля дадуть відмашку, що Віктор Володимирович повинен йти в президенти України – він піде. І це буде дуже не смішно, як кому б це не хотілося. А всі інші прізвища з недопотопленого «Титаника» імені Януковича будуть сумлінно виконувати всі його команди.

Медійність і дисциплінованість проекту реваншистів під час виборів буде помножена на багатомільйонну ненависть частини електорату до всього нового, що принесла пост-майданна влада. Можна не сумніватися, що в купу скинуть все – і зростаючі тарифи, і падаючу гривню, і спробу наїзду на «священну» церкву Московського патріархату, а головне – відсутність миру на Донбасі та небажання встановити «вічний мир» з Росією.

І тут на авансцені увесь такий в білому з’явиться пан Медведчук, головний «визволитель» і вершитель долі українців, які перебувають в путінських і Л/ДНРовськіх катівнях. Він на короткій нозі з патріархом Кирилом. Ну, а про його кумівство з трикратними російським президентом в Україні не знає хіба що сліпоглухонімий. Він і тільки він зможе відбудувати стосунки з «матінкою»-Росією. І не треба забувати, що хазяїн Кремля й досі зостається кумиром для певної частини українського суспільства.

Про ексклюзивне «месіанство» вождя «Українського вибору» вже незабаром можуть заговорити з усіх медійних шпарин. І в такому випадку результат в першому турі президентських виборів (якщо пан Медведчук на них таки піде особисто) можна очікувати на рівні 25-30%. І це практично гарантія проходження до другого туру.

А, якщо вірити усіляким рейтингам, там – у другому турі президентських виборів – на свого суперника чекатиме Юлія Тимошенко, яка, м'яко кажучи, не дуже агресивно налаштована до Росії та до її вождя особисто.

Зупинити «леді Ю» на шляху до омріяної президентської булави може або якийсь несподіваний «форс-мажор» або якась «третя сила», що можливо з’явиться на політичній арені України в найближчі місяці і якій під силу буде сплутати всі політтехнологічні розклади і прогнози. Поки анічого подібного на горизонті не спостерігається. Тому прихильники матері «Батьківщини» можуть відносно спокійно сидіти на передвиборчому березі та чекати, коли повз них пропливуть один за іншим трупи політичних ворогів їх шефині. А таких, як ми здогадуємося, є вагон і маленький візок.

Проте, навряд чи серед них буде путінський кум. Адже за стратегічним задумом Кремля найкращим дуетом у другому турі українських президентських виборів був би саме «Медведчук – Тимошенко» і аж ніяк ні «Порошенко – Тимошенко», «Гриценко – Тимошенко» чи ще якийсь інший варіант.

Як би там не було, але нищівна «медійна дубина» для бою за повернення до влади реваншистів вже напоготові. А ось чи готові об’єднати зусилля дружніх медіа в майбутній боротьбі з силами реваншу ті, кого суспільство за інерцією пов’язує з Революцією Гідності, - наразі під великим питанням. І від розуміння цього стає сумно…