Маю я грішок – дивлюся масове телебачення, а саме «МастерШеф» і похідну від нього, дитячий проект. Не те, щоб я якийсь кулінар великий, або що. Просто цікаво, як дітям даватиметься «висока кухня».

Продюсери, ясна річ, конфлікти чи скандали, що виникають на шоу сприймають як те, що підніме рейтинг – ну ясно, всіх ж зацікавить, якщо півфейсбука кричатиме: ґвалт, змію обдирають... Навіть ті, хто не дивиться ТБ, буде знати де і що.

Та шоу з дітьми - це надто тонкий лід. Дитина, яка вибула з проекту під улюлюкання інших учасників, в сльозах говорить про те, що ярлик лузера тепер буде з нею на все життя і вона не знає, як їх далі жити – видовище не просте, особливо для тих, хто має власних дітей, часом таких же тонкосльозих і з тонкою душевною організацією. Думаєш, бідне дитя, його б пожаліти, поговорити з ним, заспокоїти, але це пускають в ефір, бо тисне на емоції. Емоції - значить, перегляди. Перегляди - значить, рейтинг. Обговорення в соцмережах у стилі: канал, як ви це показуєте, де ваша совість?! Але навіть ті, хто обурювався все одно дивитимуться далі, плюватимуться, але дивитимуться.

Цікаво, з ким має в першу чергу попрацювати психолог: з цією дитиною в сльозах? З тими, хто її травить на камеру? З дорослими, що не втручаються? З батьками, які спостерігають за своїми «янголятами» на проекті? Чи з дітьми, що дивляться це по телевізору і все одно мріють потрапити на проект?

Мені шкода ту дитину. І інших, жорстоких, теж шкода, бо вони не розуміють, де чорне, а де біле. І в наступній серії вже їх виставлятимуть як непотріб і це вже вони плакатимуть. А дорослі казатимуть: «ну чого ревеш, як дівчинка, ти ж знав, куди йдеш?», «де ті батьки, що не навчили готувати», «а на шоу відправили? це життя, а ти чого хотів?»…

Колись мій старшенький сказав, що діти, насправді, набагато гірші за дорослих, просто ми не хочемо в це вірити. А вони лише беруть приклад з нас, дорослих, і, як властиво дітям, абсолютизують побачене.

Ну та, розумні скажуть – не дивіться зомбоящик. І вони будуть праві. Краще піти книгу почитати, зіграти з дитиною в настільну гру, ще чимось зайнятися… Але телебачення нас провокуєname="_GoBack">, а ми, схоже, хочемо піддаватися на цю провокацію навіть якщо розуміємо те, що вона не гідна і маніпулятивна. Ну бо діти – це завжди маніпуляція.

Вперше опубліковано у Facebook Марини Довженко

Фото: Facebook «МастерШеф»