In English

Досліджуючи російську дезінформацію в українських соцмережах, «Детектор медіа» помітив зростання кількості згадок та маніпуляцій про українських жінок. Йдеться і про біженок, які вимушено покинули Україну, щоби врятуватися від війни з Росією; і про тих жінок, які вступили до сил оборони. Зокрема, на інформаційному фронті, виходячи з парадигми так званих традиційних цінностей, Кремль поширює гендерну дезінформацію, щоби дискредитувати українок, створюючи для них образ легковажних жінок, які виїжджають за кордон заради наживи; торгують власним тілом; не переймаються долею своєї країни, в якій триває війна. «Детектор медіа» проаналізував український та російський сегменти соціальних мереж, щоби з’ясувати, в якому контексті проросійські користувачі згадували українок та які меседжі про них найчастіше поширювали.

Над дослідженням працювали: Ольга Білоусенко, Олексій Півторак, Ксенія Ілюк, Орест Сливенко

Гендерна дезінформація — це оманлива ​​або неточна інформація щодо жінок, яка спирається на мізогінію та суспільні стереотипи й виставляє жінок як ненадійних, нерозумних, емоційних / злих / божевільних тощо. Тобто це дезінформація, яка має на меті дискредитувати жінок; заплутати або ввести в оману, маніпулюючи ознакою статі. Національний демократичний інститут (NDI) також розглядає гендерну дезінформацію як форму онлайн-насильства проти жінок. Як ідеться в дослідженні NDI, не всі випадки ворожих висловлювань, погроз або гендернозумовлених нападів на жінок є випадками гендерної дезінформації, але всі вони підпадають під визначення онлайн-насильства проти жінок. 

Проросійські користувачі соцмереж у різні способи намагаються дискредитувати українок, називаючи їх повіями; стверджуючи, що вони прагнуть лише сексу та наживи, поширюють венеричні хвороби тощо. 

«Детектор медіа» в цьому дослідженні фокусується на взаємозв’язках між гендерною дезінформацією та російською пропагандистською машиною в соціальних мережах. Це перша частина дослідження, де ми аналізуємо бінарну гендерну дезінформацію, тобто таку, що атакує жінок та чоловіків. У другій частині ми досліджуємо дезінформацію, що атакує представників та представниць ЛГБТК+ спільноти.

Методологія

За допомогою машинного навчання та елементів штучного інтелекту «Детектор медіа» проаналізував понад 45 тисяч дописів в українському та російському сегментах фейсбука, ютуба, телеграма, інстаграма і твітера. Під українським та російським сегментами маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп та каналів, які розташовані в Україні та Росії відповідно або вказали своїм місцем розташування Україну чи Росію.  

Період моніторингу: 28 лютого — 28 серпня 2022 року. 

Детальніше про методологію отримання та обробки даних — читайте тут.

Аналітикині та аналітики, проаналізувавши дописи в соціальних мережах, виокремили основні меседжі щодо українських жінок, які поширювалися проросійськими користувачами. Всі висновки зроблені на основі прочитаних дописів у соціальних мережах і проілюстровані цитатами з дописів. Однак для того, щоби не травмувати читачів та читачок, зокрема обсценною лексикою користувачів, і не ретранслювати позицію російських пропагандистів, принижуючи українок, кількість цитат із дописів проросійських користувачів обмежена.

Проросійськими користувачами соціальних мереж ми називаємо тих, на чиїх сторінках опубліковані дописи, які містять меседжі російської пропаганди. Зокрема, ті, які підтримують війну в Україні, виправдовують її, звинувачують у військових діях уряди країн Заходу тощо. Пояснимо на прикладі користувача твітера з ніком «Огурчик» (@straight_pickle), що з перших днів існування облікового запису поширював повідомлення, в яких висміювали фемінізм. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну на сторінці публікували заперечення того, що російські військові здійснюють сексуальні злочини в Україні, а також висміювали тих, хто доводив протилежне. Наприклад, 24 липня «Огурчик» звинуватив у бездіяльності російських феміністок, які засудили війну в Україні.

Чи відрізняються російський та український сегменти соцмереж щодо гендерної дезінформації?

У російському сегменті соціальних мереж простежується упереджене ставлення до жінки: чи то українки, чи росіянки. Описи жінки від росіян наповнені стереотипами. Такі тези, як «якщо ти не у побуті — то ти не жінка» або «будеш бити жінку, то вона втихомириться» — типові для російського сегмента.

Також у російському інфопросторі часто апелюють до українок-біженок, які за кордоном, та використовують ярлики, звичні для російської ідеології, — звернення до традиційних цінностей. У цьому випадку відбувається навпаки, дискредитація жінки, яку називають то «проституткою», то «хохлушкою», то «шизанутою феміністкою». Мовляв, українка порушує всі «традиційні цінності» й «у неї немає нічого святого»: її цікавлять лише секс та гроші.

В українському сегменті ситуація дещо інша: прямої дискредитації жінок майже немає. Однак дописи з маніпуляціями щодо становища жінки і її ролі в умовах війни також простежувалися. Наприклад, проросійські користувачі нерідко спекулювали на темі «обов’язкової мобілізації жінок», Жінкам певних професій в Україні й справді пропонують стати на військовий облік, однак це не мобілізація. 21 вересня Верховна Рада ухвалила за основу в першому читанні законопроєкт №6482 щодо добровільного військового обліку жінок. Документ пропонує нове формулювання статті щодо обліку. Найбільш зацікавлена держава у фахівчинях медичного профілю. Інші жінки можуть вступати до лав захисників за власним бажанням.

Крім цього, в українському сегменті було чимало дописів, які стосувалися зґвалтування російськими військовими українських жінок. І якщо ці дописи в російському сегменті зазвичай виправдовували російських військових, в українському — навпаки. Загалом дописів, які принижують та знецінюють жінок, в українському сегменті соцмереж було менше, ніж у російському, де було чимало постів і коментарів, які містили заклики до сексуального насильства над жінками чи виправдовували його тощо.  

Особливості гендерної дезінформації в кожній соцмережі

Найбільше дописів як у російському, так і в українському сегментах телеграма за період моніторингу стосувалися теми виїзду українок, або, як їх часто називали проросійські користувачі, «хохлушок», за кордон та їхнього життя там. Саме в телеграмі чимало авторів обговорювали «моральні якості» українок; всіляко їх обзивали; виправдовували сексуальні злочини. В деяких дописах користувачі телеграма в деталях описували статеві акти з так званими хохлушками. У цій соцмережі поширений і віктимблейминг — «звинувачення жертви» — щодо українських жінок. Йдеться про випадки, коли провину за чийсь злочин намагаються перекласти на потерпілу людину. Українок звинувачували й у сексуальних злочинах щодо них самих, і в тому, що вони не рятують своїх чоловіків від війни. 

У фейсбуку натомість траплялося багато вдумливих дописів щодо злочинів, які росіяни чинять в Україні. Зокрема, йшлося про неприпустимість сексуальних злочинів. Такі дописи не є дезінформацією. Багато постів у цій соцмережі, як і в телеграмі, також містили різного роду звинувачення, однак якщо в телеграмі звинувачували українок, у фейсбуку — всіх інших. Наприклад, європейців, які не готові давати біженкам з України нормальну роботу й спонукають їх до занять секс-роботою. Схожа риторика переважала і в дописах користувачів інстаграма. У цій соцмережі чимало дописів також стосувалися секс-роботи: в одних українок звинувачували в тому, що вони нічого більше не можуть та не вміють, в інших — стверджували, що «продати українок за кордон» прагне президент Володимир Зеленський. 

У твітері найбільше публікацій стосувалося суперечок щодо сексуальних злочинів, які відбулися в реальності або ж були вигадані російськими пропагандистами. Агітпроп ще до вторгнення «розігрівав» користувачів твітера звинуваченнями українських військових у сексуальних злочинах щодо жителів тимчасово окупованих територій України. Наприкінці березня 2022 року, після звільнення Київської області, у твітері стало більше звинувачень росіян у сексуальних злочинах з боку проукраїнських користувачів, а проросійська публіка стала заперечувати факти сексуальних злочинів на окупованих територіях як вигадані чи розмивати звинувачення твердженнями, що сексуальні злочини вчиняють обидві сторони конфлікту. У твітері за період моніторингу в дописах, які не стосувалися теми зґвалтувань, рідко поширювали гендерні стереотипи. 

Ютуб — соцмережа, де відео проходять попередню модерацію. Однак навіть попри це в ході моніторингу все одно простежувалися стереотипи щодо ролі жінки в суспільстві, зокрема, й про «хохлушок»-біженок. Прикметно, що в російському сегменті ютуба часто наголошували на зґвалтуваннях жінок і на особливостях потерпілих. Самі зґвалтування в постах не засуджували. Тобто жінка в таких дописах поставала виключно як об’єкт. Звісно, були меседжі, покликані дискредитувати українську жінку, але й багато тез формували збірний портрет жінок, незалежно від їхнього походження. Чимало контенту стосувалося того, як українки нібито розважаються за кордоном і не думають про свою батьківщину. Українських жінок у російському ютубі, як загалом і в інших соцмережах, часто називають повіями. Чимало меседжів також стосувалися тієї ж «обов’язкової мобілізації жінок».

Ключові меседжі гендерної дезінформації щодо жінок у контексті великої війни

«Хохлушки — не люди»

У дописах користувачів переважно російського сегмента соцмереж жінок з України називали різними образливими словами. Найпопулярніше серед них — «хохлушки». Проросійські автори повідомлень називали біженок з України «лінивими хохлушками», «страшними хохлушками», «красивими хохлушками», «хохлушками-повіями», «хохлушками з тирсою в голові», «тупими хохлушками» тощо. Усе це потрібно російській пропаганді, щоби принизити українських жінок, зобразити їх як меншовартісних, особливо ні на що не здатних людей.  

«Українські жінки — повії» 

Це одна з найповторюваніших тез проросійських користувачів соцмереж. Це твердження траплялося в ході моніторингу в дописах з обох сегментів соціальних мереж — українського та російського. У повідомленнях стверджували, що від початку війни в Україні чимало тутешніх жінок виїхали за кордон і зайнялися там секс-роботою. Мовляв, у багатьох країнах, зокрема в Нідерландах, Румунії та інших, відкриваються приватні борделі, в яких «на роботу» наймають саме українок. У контексті таких повідомлень стверджували, що українки воліють краще займатися секс-роботою, аніж мити туалети; що вони ні на що більше не здатні, а деякі європейки їм буцімто заздрять і, щоби «влаштуватися в борделі», представляються українками. 

Автори подібних повідомлень також стверджували, що проституція — прибуткова справа й отже «Зеленський та його соратники не проти продати українок за кордон». Мовляв, саме «проституція врятує Україну від дефолту». «Бюджет України безнадійно порожній. Небайдужі громадяни шукають альтернативні способи його наповнення. До прикладу, на сайті українського президента з’явилась петиція за легалізацію в країні проституії, автори якої аргументують свою пропозицію вигодою для бюджета у вигляді податків», — писали проросійські користувачі. 

Натомість були повідомлення й іншого штибу: автори звинувачували в ситуації із «поширеною секс-роботою» не українок, а європейців, які нібито не пропонують жінкам нормальну роботу, «дивляться на них як на звіряток», і тому ті вимушені «пропонувати їм себе». Тобто в деяких повідомленнях акцентували саме на «поганій Європі та європейцях», які й знущаються з українок, не дають займатися серйозними справами та організовують борделі.

Поширюючи такі тези, російська пропаганда прагне створити образ «неблагонадійної», «ні на що не здатної», «лінивої» української жінки, яка, тікаючи від війни, може лише займатися секс-роботою та надсилати «фото оголеного тіла», щоб вижити. У такий спосіб пропагандисти принижують гідність українських жінок та знецінюють їхні досягнення. Показуючи, що українські жінки не можуть себе реалізувати в будь-який інший спосіб.  

«Українки розповсюджують інфекційні хвороби»

Ця теза нібито виходить із попередньої. Мовляв, українські жінки — повії, й отже розповсюджують у Європі різні хвороби, які передаються статевим шляхом і не тільки. Зокрема, ВІЛ/СНІД. Були також схожі по змісту повідомлення про те, що українки, приїжджаючи в країни ЄС, заражають тамтешніх чоловіків та руйнують сім’ї, уводячи чоловіків від їхніх дружин. Таке твердження також потрібне для того, щоби принизити українських жінок та дискредитувати їх в очах громад, у які вони переїхали; налаштувати європейців та європейок проти українок. Мовляв, хорошого від таких жінок, як українки, чекати не варто.  

«Українки самі винні»

У багатьох дописах, зокрема в російському сегменті соцмереж, українок звинувачували в тому, що вони виїхали за кордон; що, приїжджаючи за кордон, вони винаймають житло в чоловіків й ті, у свою чергу, вимагають від них сексу. Мовляв, то й що, що їх просили оплачувати послуги не грошима, а сексом, — винними, на думку проросійських користувачів соцмереж, все ж залишалися самі українки. Адже чого вони хотіли: це ж чоловіки, від них іншого чекати й не варто. «Чоловіки використовують їх за призначенням по повній програмі, а потім виганяють на вулицю. А чого українки хотіли? Чому не попросити допомоги у жінок? Чому українські дівчата одразу починають шукати собі європейського спонсора, поводяться як дешеві проституки, і при цьому вимагають якоїсь поваги? Де їхній мозок?» — ішлося в повідомленнях. 

Також жінок, які виїжджали в інші країни, щоби врятувати своє життя й часто — життя своїх дітей, звинувачували в тому, що вони поїхали, а не залишилися в Україні, не підіймають українську економіку, а навпаки — «гуляють в сукнях по Європі», поки чоловіки воюють. Мовляв, як вони можуть, коли в Україні триває війна і щодня гинуть люди.

Такі меседжі містять елементи віктимблеймінгу, так званого звинувачення жертви. Наприклад, жінок, постраждалих від домашнього чи сексуального насильства, і в мирний час нерідко звинувачують у тому, що вони самі винні, таким чином виправдовуючи кривдників. Описані випадки ілюструють: проблема, яка є в мирний час, не зникла в умовах війни, а лише загострилася. Тобто хоч би що сталося з жінкою — знайдуться й люди, готові звинуватити її ж саму у злочинах проти неї.

«Жінки — трофей у війні»

Поведінка російських військових щодо українських жінок — закономірна. Це одна з тез, яку поширювали в соцмережах на тлі новин про масові зґвалтування російськими військовими українських жінок. Мовляв, так було під час усіх війн, нічого дивного та страшного в цьому немає. Однак така риторика щодо цього явища траплялася переважно в російському сегменті соціальних мереж, про український — трохи детальніше.

Ми виокремили три категорії дописувачів про сексуальні злочини через війну. Перші — проросійські автори. Вони виправдовують, заперечують чи перекладають на українців відповідальність за сексуальні злочини. Все — як у російському сегменті. Другі — проукраїнські автори. Такі звинувачують у сексуальних злочинах росіян і закликають до відповідальності. Треті — нейтральні. Ці автори холоднокровно звертають увагу на те, що зґвалтування завжди супроводжують збройні конфлікти. Тобто частині аудиторії війна відкрила очі на існування сексуальних злочинів, а хтось переконався, що війна й сексуальне насильство є феміцидом — зумисним знищенням жінок через їхню стать.

Деякі проукраїнські та проросійські користувачі соцмереж намагалися жартувати про сексуальне насильство. Проукраїнські автори жартами на кшталт: «Російський військовий зґвалтував дитину. Чи запросить його Шойгу на вечерю в будинок, де живе його онук?» — намагаються поставити своїх читачів на місце жертви. Тоді як проросійські жартівники висміюють можливість того, що російські військові можуть здійснювати які-небудь злочини, в тому числі сексуальні, або висміюють потерпілих від зґвалтувань: «Якби не опиралась зґвалтуванню, то не вбили б». Інша категорія жартів — зведення звинувачень росіян у сексуальних злочинах до абсурду: «“Велика Росія вкрала наші тролейбуси”, — повідомив на пресконференції Зеленський. Цікаво, чи встигли зґвалтувати». 

«Українська армія слабка, адже туди беруть навіть жінок»

У традиційній культурі, зокрема в російській, жінку заведено вважати слабкою. Використовуючи цей стереотип, російська пропагандистська машина намагається дискредитувати українську армію. З одного боку, вони стверджують, що втрати з українського боку нібито настільки суттєві, що доводиться брати до української армії навіть жінок. Проросійські користувачі вважають, що жінки не можуть бути ефективними військовослужбовицями, а єдині функції, які, за їхньою версією, може виконувати жінка в армії, — обслуговуючі: приготування їжі, лікування тощо. Однак з іншого боку, поширюючи таку тезу, пропагандисти маніпулюють нібито небажанням чоловіків іти на фронт. Мовляв, чоловіки ухиляються від свого обов’язку й українській владі не залишається нічого іншого, як почати мобілізацію жінок. «Місцевих бойовиків не вистачає вже на весь фронт, а багато найманців або знищені, або втекли з країни. Тому прийшов час жінок, і нових казок “згвалтованих мирних українок злими росіянами”», — йшлося в повідомленнях.

«Українки виступають проти мобілізації жінок»

Така теза також простежувалася в багатьох дописах як українських, так і російських користувачів соцмереж. Загалом тема мобілізації жінок дуже емоційна: Росія неодноразово спекулювала нею, стверджуючи, що жінок в Україні братимуть в армію, бо воювати більше нікому. Або що українська влада хоче мобілізувати жінок, щоби скоротити чисельність народу України. У ході дослідження траплялися тези, що жінок в Україні мобілізуватимуть примусово, що є неправдою, адже жінки певних професій мають стати на військовий облік, що не дорівнює мобілізації до армії, яка, згідно із законом, для жінок є виключно добровільною. Також траплялися тези, що українським жінкам доводиться тікати за кордон, щоби їх не мобілізували. Однак жінки з України виїжджають за кордон, рятуючись не від військкомату, а від російських бомб та ракет, які Росія запускає по українських містах та селах, та від окупації.

Були дописи, в яких стверджували, що Володимир Зеленський готує резерви для української армії, тому ворогам, мовляв, треба насторожитися, адже до лав армії братимуть навіть пенсіонерок. Президента в окремих дописах звинувачували й у прагненні створити в Україні так звану ізраїльську систему призову до війська, про що також поки не йдеться. Поширюючи тези, що жінок в Україні мобілізуватимуть і за відмову можуть притягнути до відповідальності, Росія прагне створити видимість того, що в українській армії все погано: людей не вистачає, тому доводиться брати чи не всіх. Однак зараз у лавах української армії служать десятки тисяч жінок, які вступили туди добровільно і, як і чоловіки, захищають державу зі зброєю в руках. 

Ще у грудні 2021 року, тобто до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 57 тисяч, тобто майже 22% від усього особового складу армії, становили жінки. З них близько 32 тисяч мають бойові спеціальності. Йдеться про танкісток, артилеристок, снайперок та інших.

«Українські феміністки відмовляються воювати»

Траплялися й дописи, що українські феміністки — борчині за рівні права чоловіків та жінок — відмовляються йти воювати. Мовляв, феміністки ладні постійно кричати про свої права, доводити, що їх порушують; прагнуть рівності, а як справа доходить до діла — в уявленні пропагандистів — до оборони країни, не готові йти захищати її зі зброєю в руках. 

Насправді ж в українському війську зараз служить чимало жінок, і серед них, звісно, є феміністки. Крім цього, в умовах війни на жінок, зокрема й на тих самих феміністок, звалилося чимало нових обов’язків. Їм довелося дбати про родини в нових умовах; вивозити дітей за кордон, щоби зберегти їм життя, тощо. «Всі вже розуміють, що нещасним 16% жінок у ЗСУ не варто пишатися, поки не буде 50% представництва жінок в армії, як хотіли феміністки? Хоча ні, жінки ж не здатні воювати нарівні з чоловіками, я й забув», — йшлося в повідомленнях проросійських користувачів. 

Поширюючи такий меседж, пропаганда прагне створити видимість, що люди, які борються за рівні права чоловіків та жінок, насправді не прагнуть їх, а навпаки — хочуть мати привілеї, як-от можливість не служити в армії тощо.  Проте те, що жінки не готові відразу вступити до лав армії, навпаки, доводить протилежне і є наслідком того, що жінок у мирний час не вважали за рівних чоловікам; не підлаштували інфраструктуру армії під потреби жінки; не завжди охоче допускали до військової служби тощо. До слова, ще до 2016 року жінки в українській армії не могли займати бойові посади: тобто фактично жінки могли бути снайперками чи артилеристками, а в документах числилися як прачки, кухарки чи швачки. 

«Українські жінки мають рятувати своїх чоловіків»

У деяких дописах користувачів соцмереж, переважно в російському сегменті, йшлося, що українки мають не їхати за кордон, рятуючись від війни, а навпаки — рятувати від війни своїх чоловіків, щоби їх не мобілізували. В окремих дописах ішлося навіть, що жінки мають помститися за загибель своїх чоловіків. Однак автори таких повідомлень не уточнюють, від кого чоловіків мають врятувати жінки та кому мститися за загибель. Адже в тому, що українські чоловіки вимушені воювати й гинуть внаслідок воєнних дій, винна виключно Росія.

Висновки

Щоби дискредитувати Україну та українців, поширюючи гендерну дезінформацію, російська пропаганда спекулює на чутливих і часто стигматизованих темах та проблемах. Наприклад, ідеться про насильство щодо жінок, секс-роботу тощо. Усі ці теми були стигматизованими і в мирний час: жінок нерідко звинувачували в насильстві щодо них; суд рідко притягував до відповідальності кривдників; тема легалізації секс-роботи викликала чимало галасу. Тобто проблеми із захистом прав жінок, як і будь-які інші — продовольчі, енергетичні, фінансові тощо, які існували й у мирний час, загострилися у воєнний. 

Стереотипне ставлення до ролей жінок і чоловіків під час збройних конфліктів неодноразово описували науковці. Від чоловіків очікують, що вони будуть воювати, а від жінок — втечі від війни. А після війни жінок зображають як безсильних жертв. Частково це правда, за даними ООН на 2019 рік, жінки становили більш ніж половину серед 80 мільйонів біженців і внутрішньо переміщених осіб. А серед решти з цих 80 мільйонів іще 40% становили діти. Проте на жінок, які опиняються за кордоном чи у притулках для біженців, чекає аж ніяк не безмежна опіка і можливість насолоджуватися гостинністю сторони, яка приймає. На новому місці на жінок чекає падіння доходів і потреба цілковито забезпечувати себе і сім’ю, що аж ніяк не вписується у візію жінки як пасивної учасниці збройних конфліктів.  

Чимало повідомлень російських пропагандистів стосувалося оцінки зовнішності українських жінок. Тобто говорячи чи пишучи про жінку, незалежно від обставин, у яких вона згадується (в нашому випадку — переважно війна та досвід біженства), в першу чергу звертають увагу на її зовнішність. Також у багатьох випадках жінку розглядали виключно як товар; як особу, яка потрібна для того, щоби служити чоловікові. Йдеться, наприклад, про численні дописи, які стосувалися секс-роботи або ж обслуговуючої праці жінок. Тобто автори повідомлень не зважали ні на освіту жінок, ні на їхні здібності чи досвід роботи, а стверджували, що українки можуть знайти себе в країнах ЄС виключно як працівниці секс-індустрії. Поширювалося й зневажливе ставлення до жінок у контексті військової служби. Мовляв, якщо до української армії мобілізують жінок, в Україні вже зовсім нема кому воювати, відтак військо із жінками буде некомпетентним та слабким. Усі ці тези є проявом упередженого та стереотипного ставлення до жінок, яке лише поглибилося в умовах реальної війни з Росією, коли жінкам довелося зіткнутися з новими викликами: рятувати себе та дітей, виїжджаючи за кордон; йти до війська, захищаючи власну країну; шукати роботу на новому місці тощо.

Російська пропаганда чітко ідентифікує такі загострення та докладає зусиль, щоб вони переростали у глибокі розломи демократичних суспільств. Налаштувати українок, що виїхали за кордон, проти тих, які залишилися; дискредитувати українок-біженок в очах іноземців; намагатися нормалізувати сексуальні злочини росіян і загалом дискредитувати зусилля України на шляху до гендерної рівності як важливої умови демократичного розвитку. 

Може здатися, що фрази на кшталт «місце жінки — на кухні» чи «б’є — отже  любить» є всього лише відлунням старого суспільного ладу й нічого спільного з кремлівською пропагандистською машиною не мають. Проте це не так. Якщо ж дивитися на російську пропаганду комплексно, бачимо, що дезінформація, яка експлуатує гендер та сексуальність, є наріжною для концепції «русского мира». Російські політики та пропагандисти стверджують, що бажаний для прихильників «традиційних цінностей» стан речей сакральний, отже він потребує захисту і збереження. Дослідження показують, що в такий спосіб Росія прагне реалізувати свої геополітичні цілі, підживлюючи протистояння «колективного Заходу» та Росії. Так, Росія системно дискредитує демократичний устрій і радо пропонує альтернативу так званому загниваючому Заходу у форматі «традиційних цінностей», що несе  «русский мир». 

Візуалізації та головне фото: Наталія Лобач