ПРОЕКТИ
16:00
Середа, 21 Березня 2018

Прекрасна міна при жахливій грі

22 березня в український прокат виходить новий український фільм – «Ржака» Дмитра Томашпольського, що є спробою відкрити нову жанрову сторінку вітчизняного кіно, гротескового виду комедії, раніше у нас не баченого.
Прекрасна міна при жахливій грі
Прекрасна міна при жахливій грі

Ще з тих часів, коли на 7-му пітчингу Держкіно в 2014 році презентувався проект «Ржака», всі позитивно сприйняли сміливість творців, відзначаючи критичність часу і внутрішньоцехову самокритику. Особливо деяким сподобалося, що головного героя, режисера, мав грати Мирослав Слабошпицький, якого за сценарієм чимало разів жорстко б’ють. Втім, Слабошпицький передбачливо відмовився від зйомок, чим сильно засмутив охочих побачити його в такій екстравагантній ролі.

Та наразі можна констатувати, що і без режисера «Племені» «Ржака» цілком зберегла всі закладені у сценарії нюанси, викриваючи певний ситуаційний маразм і безсилля кінематографістів перед сучасними вимогами за будь-яку ціну догоджати продюсерам і глядачам. Ба більше – «Ржака» пішла так далеко, як ніхто й ніколи не йшов у своєму мазохістичному бажанні відшмагати режисерів, що через власний снобізм високо задраного носа не бачать нічого й нікого, критиків та журналістів бажають задушити і люблять лише маму. Треба віддати належне сміливості Томашпольського-сценариста – він наважився на яскравий ризик і самогубчий крок, виголошуючи вустами героїв фільму межево самокритичні вердикти. Наприклад, уже на самому початку фільму (!!!) один з персонажів каже режисерові, що, мовляв, «якщо на 90-й хвилині фільму глядачі не будуть ржати як коні, я тобі кишки випущу». А самовбивчим крок був, бо на 90-й хвилині фільму, власне, на його фіналі, глядачі у залі кінотеатру «Оскар», де проходила прем’єра «Ржаки», так і не заржали. За винятком друзів режисера та знімальної групи.

За великим рахунком – та й за всіма рахунками разом – сміливість і відвертість сценарію та певна самозреченість Томашпольського – це ледь не єдине, що у фільмі є доброго і вартого уваги. На питання чому так сталося, чому, як у тому бородатому анекдоті про Ржевського, «козирний туз не зіграв», маємо влучну і чесну відповідь, промовлену героєм режисера, якого бандюки змушують знімати замість артхаузної маячні ржачну комедію, а він пручається і не хоче: він каже сакраментальні слова – «Бо не вмію». І правда, бо щоб знімати комедію, щоб було смішно – і не тільки тим, хто брав у ній участь, – треба вміти це робити. А щоб знімати гротескову комедію, має бути справжній талант, котрий, для прикладу, нещодавно продемонстрував Армандо Яннучі у своєму шедеврі «Смерть Сталіна».

«Ржака» виглядає справжнім балаганом, цирком, та й ще у буквальному сенсі, з тою різницею, що сміху тут ні на грам. Все промовляється з якимось наміром, але наміру зрозуміти неможливо, адже все прісне, безколірне, позбавлене енергії, ніби її висмоктали (чи її просто не було?). Як у добре придуманому й абсолютно заваленому епізоді з убивством «в’їдливої» журналістки: вона ставить запитання, а виглядає мов кататонік, і душить її режисер теж не надто експресивно, у що загалом повірити нема ніякої можливості. Ймовірно, що творці мали на увазі якийсь сенс у саме такому тоні та вигляді журналістки, ймовірно, вони мали підстави для вияву такої «убивчої» реакції, але це так і залишилося відомим лише для них.

Оригінальна абсурдистська ідея про те, що герої фільму знають про свою гру у фільмі й постійно коментують справжній для глядача екранний час. Та мінорність, монотонність і непереконливість гри акторів створюють протилежний захвату ефект, і коли на 45 хвилині всі персонажі щасливо тішаться з приводу пройденого екватору, витанцьовують і співають, це набуває дуже реалістичного забарвлення – на щастя, половина фільму вже минула!

Фактично, Томашпольський зробив дуже хитру маніпуляцію. З одного боку він показав внутрішній процес кіновиробництва і наповнив показ гідного поваги ревізіонізмом, а з іншого боку сховався за комедійністю, яка дозволяє сарказм, іронію і критику. Тобто самі режисери, продюсери, актори, впізнаючи себе, не можуть образитися, бо ж на своє відображення не ображаються. До того ж, ядучою критика є всебічно – голова Держкіно Пилип Іллєнко, маючи слово в залі перед прем’єрою, слушно наголосив, що «дісталося всім департаментам творення кіно». А особливо режисерам. І якщо може з’явитися підозра на бажання жалості Томашпольського – мовляв, дивіться, які ми бідні, нас усі б’ють в усіх сенсах і не дають нам робити те, що ми хочемо! – то у фіналі така підозра зникає, коли експерти, весь фільм намагаючись оцінити маразм, знятий режисером, врешті не витримують і, як Брут і компанія, вбивають режисера, котрий так тупо і криво ніс себе Цезарем. Це справжній душевний ексгібіціонізм, кульмінацією якого треба вважати фінальну фразу головного героя про те, що «якби смерть насправді загрожувала режисерові, може, менше людей ризикувало б і поганих фільмів було б менше».

Амбівалентні почуття, викликані «Ржакою», не дозволяють назвати фільм однозначно катастрофою, хоч творці з упертістю прямували до неї. Та кілька вдалих жартів – а для наших «комедіографів», згадуючи «Свінгерів» і «Сотку», вони на вагу золота – і загальна неординарність проекту з підкресленою мужністю у професійному самовикритті роблять картину Дмитра Томашпольского прикметним прикладом важкого, судомного, але таки розвитку сучасного українського кіно.

Фото: кадр з фільму

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
839
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Ми — люди
21 Квітня 2018
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop