ПРОЕКТИ
13:00
Вівторок, 23 Січня 2018

«Смерть Сталіна» як комедія положень

Вихід цього тижня в український прокат британсько-французької чорної комедії «Смерть Сталіна» очікувано може стати найбільш резонансною подією тижня.
«Смерть Сталіна» як комедія положень
«Смерть Сталіна» як комедія положень

Певною «арт-підготовкою» до цієї прем’єри став випадок в Одесі. 19 січня чоловік, розшукуваний за статтею «хуліганство із застосуванням вогнепальної зброї», розпочав стрілянину, і перш ніж був знешкоджений, вбив свого товариша й поранив трьох поліцейських. Як потім з’ясувалося, зловмисник мав підпільний міні-цех із виробництва зброї. Фінальною крапкою в цій справі стала несподівана інформація про політичні погляди чоловіка — він був сталіністом.

З огляду на відновлення позитивного ставлення до тирана Йосифа Сталіна і розвиток реваншизму в Росії, всіляко підтримуваного владою, сталіністів може більшати серед проросійських мешканців України. Для яких політична сатира й шалено гомерична комедія «Смерть Сталіна» точно буде нищівним ударом, здатним або доконати їх, або спонукати до мозкового шторму. Ще наприкінці минулого року російський мінкульт перевіряв фільм щодо наявності в ньому «провокації», вишукуючи «знущання» і «розпалювання національної ворожнечі». Депутат тамтешньої думи і представник КПРФ Олександр Ющенко казав: «Ніколи на Заході, тим паче у Великій Британії, не були об’єктивні в оцінках нашої історії… Тему смерть Сталіна називати комедією… Чого він них ще можна очікувати?» Ria.ru написала, що італійський (?) режисер Армандо Іаннуччі «поглумився над Сталіним» і що «у випадку широкого прокату фільму “Смерть Сталіна” в Росії скандал навколо “Матільди” відійде на другий план». А на сайті «Накануне» вийшла стаття із заголовком, який краще давати без перекладу: «Липкий страх европейцев перед мощью советской страны». Закінчення її теж чудове: «Пусть продолжают бояться и дальше — это им только на пользу».

У Росії, після минулорічного опитування «Левада-центру» щодо «найбільш видатної людини в очах росіян», у якому 38 % опитаних поставили Сталіна на перше місце, будь-яка неправедна реакція на «вождя народів» є наклепом і заслуговує на анафему. Втім, треба сказати, що політичного флеру фільм шотландського режисера практично позбавлений, так мало політики в основі французького коміксу, взятого за основу. Тобто творці навмисно відсторонилися від прямих звинувачень суспільства, зосереджуючись не на загальній критиці чи, Боже збав, пропаганді, а на локальній, ситуативній сатиричності. І навіть коли глядач бачить радянський народ, який у своєму сліпому захопленні вождем проривається повз редути енкавеесників, аби побачити померлого, це не виглядає знущанням, а радше констатацією сумного висновку про масовий психоз людей і тотальне задурення мізків. А от окремі особи, так би мовити свита «хазяїна», — це інша справа.

У комедії положень, якою за формою і є «Смерть Сталіна», ставання в певне положення починається після смерті хазяїна, адже і пекельне місце порожнім не буває. Гру очолюють Берія, Хрущов та Маленков, як ті, що найшвидше прибігли до лежачого у власній сечі вождя. Маленков вирішує перевтілитися в «обличчя» партії, Берія бере на себе всілякі організаційні питання, а Хрущова… призначають займатися похованням. Маленков манірно вибирає костюми, натягає на себе корсет і шукає підходящу дівчинку для фото, загалом мало міркуючи про майбутнє. Берія продовжує тортури, злягання з усіма жінками підряд і масові вбивства, але паралельно обдумує варіант перебудови держави. Натомість Хрущов займається лише одним — швидко рухає язиком, заповзаючи до вуха кожного і «облизуючи» всіх, включно із Жуковим, перехоплюючи ініціативу і правління… У цьому багатоголосому і швидкоплинному співі основним чинником для його органічного сприйняття виступає одночасно і хор, і диригент. Голос кожного з героїв прописаний максимально персоналізовано, зі своїм тоном і характером звучання. І тут важливо дати кожному свою партію і не створити в цій поліфонії хаос. Армандо Іаннуччі це вдається, при цьому він створює незбагненну і гармонійну ритмічність — весь хор «працює» дивовижно досконало (при тому що камера бігає між акторами рвучко, як око глядача).

«Мерзенна сімка» головних дійових осіб — Берія, Маленков, Мікоян, Каганович, Молотов, Булганін і Хрущов — уже тільки своїми прізвищами, досі, навіть через 65 років після означеного смертю холодного літа 53-го, викликають огиду. Але, підозрюю, не на Заході, де вони — лише голоси з далекого й мало зрозумілого минулого. Тому кожен із них є просто фантастично пластичним матеріалом акторського різноманіття. Разом і по одинці, вони — мов феєрверк, і сприйняття його відповідне — щасливий сміх та іскристе задоволення. Є небезпека, недалека від реальності, побачити в них певну карикатурність, але її тінь зумовлена жанром фільму та ціллю, де, втім, немає місця гротеску та гіпертрофії. Тут кожний елемент покликаний розфарбувати цю комедію положень, яка за формою, парадоксально, — чорна. Хоча кому як… Саймона Рассела Бела важко було забути після серіалу «Страшні казки», та в образі Берії він перевищив себе і свої попередні ролі, бо його виконання захоплює більше, ніж треба — убивця, духовний монстр і фізичний потвора, Берія, тим не менше, магнітом притягує до себе погляди й думки. Стів Бушемі, граючи Хрущова, точно змушує забути голомозого я-вам-дам-кузькіну-мать, міняючи його на стендап-коміка. Чудовий Джефрі Тембор у ролі Маленкова — це колос кокетства і тонкості, щасливо (для глядача) відтіняючи свого гидотного прототипа. А Джейсон Айзекс, названий у фільмі Жуковим, гадаю, стане центральним кінематографічним цвяхом зими, якщо не року: це ходяча бомба, деталі якої — мачізм, солдафонство і смерть, а його фраза, коли він двічі дає в пику Берії й каже: «Завжди хотів це зробити», цілком може стати загальновживаною цитатою.

Поза тим «Смерть Сталіна», будучи найсмішнішою екранізацією коміксу, — де від коміксу лише назва, — вимагає значно ширшого осмислення. Іаннуччі вийшов за межі стандартного сприйняття і названих фігур історії, і самої історії, і жанру, спромігся зробити не «клюкву про нас», а «родзинку від них». Таким чином ми маємо і задоволення, й інформацію, і свій слід у великому кіно, адже частина локацій знімалася в Києві… О, а ви й не знали!

На фото: постер фільму

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1246
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop