На минулому тижні було поширено прес-реліз Служби безпеки України, в якому ішлося, що встановлено замовників публікацій у ЗМІ (10-го і 11 жовтня) з негативною оцінкою фінансового стану «Укргазбанку», «Укрсоцбанку» та «Райффайзен Банку Аваль». Замовником виявилося одне з київських товариств із обмеженою відповідальністю, яке здійснює комерційну діяльність у торговельній сфері і не є клієнтом зазначених банків. Отже, друковані видання розміщували статті за гроші під виглядом рекламних публікацій.

 

Вказані дії, на думку слідчих, підпадають під ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів) і мають бути передані для подальшого розслідування до прокуратури.

 

Інформація, стосовно якої проводилися слідчі дії, подавалася в газетах від імені «стурбованого вкладника» у вигляді «відкритого листа» голові правління одного з трьох банків. У цьому «листі» стверджувалося, що «стурбований вкладник» Леонід Володимирович Бондаренко, який проживає в місті Києві (вказано вулицю, номер будинку, квартиру), має депозити у сумі від 3000 до 10000 грн. у різних установах банків. Оскільки в пресі поширюється негативна інформація про проблеми банківської системи, стверджує «вкладник», а біля банківських установ черги й істерики людей, яким відмовили у поверненні депозитів, то він хотів би отримати публічні коментарі від голів правлінь різних банків щодо питань:

 

1. Чи означає це, що банки, куди ми вклали кошти, залишилися сам на сам із проблемами?

2. Хто гарантуватиме наші внески?

3. Хто поверне нам наші кошти?

 

Публічна відповідь банкірів не забарилася, і вже в понеділок так само в якості рекламного повідомлення було розміщено спільне звернення «Укргазбанку», «Укрсоцбанку», «Райффайзен Банку Аваль» про те, що вказана особа не є вкладником, не зверталася до цих банків за інформацією, а поширені цим «псевдовкладником» відомості про роботу банків не відповідають дійсності. Головним «козирем» відповіді було повідомлення вартості рекламної публікації: «Леонід Володимирович, хвилюючись за власні заощадження у розмірі 3 тис. грн., не пошкодував розмістити рекламну інформацію за 16 тис. грн.». Також прес-службам вказаних банків стало відомо, що розміщення подібної інформації планувалося і в інших ЗМІ. Усім громадянам, зацікавленим в отриманні інформації стосовно банків, запропонували звертатися до контакт-центрів банків.

 

Розглядаючи цю ситуацію з правової точки зору, одразу зауважимо: чи не вперше Асоціація медіа-юристів вважає, що обмеження поширення «відкритих листів» «стурбованих вкладників» є правомірним, більше того, є яскравою ілюстрацією тесту, запропонованого суддею Верховного Суду США Холмсом: «Найбільш суворий захист свободи самовираження не поширювався б на людину, яка в театрі, де повно людей, свідомо викличе тривогу і паніку, закричавши: пожежа!».

 

Інформація, та ще й на «правах реклами», виявилася недостовірною і небезпечною, оскільки могла призвести до суттєвих порушень у функціонуванні банківської сфери та навіть масових заворушень.

 

Вважаємо, що у цій ситуації Служба безпеки України мала повноваження для проведення оперативних заходів зі встановлення особи, яка подала рекламне оголошення до засобів масової інформації під виглядом «стурбованого вкладника».

 

До повноважень Служби безпеки України входить виявлення, припинення та розкриття злочинів, розслідування яких віднесено до її компетенції. Підслідність справ СБУ визначає ст. 112 Кримінально-процесуального Кодексу України. Насамперед, це злочини проти основ національної безпеки, тобто спрямовані на руйнування суспільних відносин, що забезпечують державну безпеку, конституційний лад, суверенітет, територіальну недоторканість, обороноздатність, тобто основи національної безпеки України, злочини у сфері господарської діяльності (контрабанда, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинних шляхом); злочини проти громадської безпеки; злочини проти громадського порядку та моральності; злочини у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин (контрабанда таких речовин); злочини у сфері охорони державної таємниці, злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

 

Визначення терміну «національна безпека» міститься в Законі України «Про основи національної безпеки»: «національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам».

 

Стаття 7 цього ж Закону визначає, що загрози національним інтересам і національній безпеці України в інформаційній сфері – це:

 

- розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

- намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації».

Згідно з Законом України «Про Службу безпеки України», СБУ може проводити дізнання і слідство у цих справах; розшукувати осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням зазначених злочинів, та має право проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

 

Однак видається сумнівним, що зазначені дії містять ознаки злочину, передбаченого статтею 358 Кримінального Кодексу України за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, а також використання підроблених документів.

 

Кримінальний кодекс чітко визначає, які саме документи є предметом даного злочину. Ці документи повинні мати такі обов’язкові ознаки:

- надає права або звільняє від обов’язків;

- видається і посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи (наприклад, працівник паспортної служби, голова міської ради).

 

Склад злочину відсутній, якщо відсутні зазначені ознаки, тобто якщо документ неофіційний. Предметом цього злочину не можуть бути документи, які хоча і мають певне юридичне значення, однак не надають конкретних прав або не звільняють від обов’язків. Таким чином, заяви, запити, характеристики, листи не можуть бути предметом цього злочину.

 

Так само відсутня у даному випадку й об’єктивна сторона злочину, яка повинна містити хоча б одну з таких дій:

 

- підроблення посвідчення або іншого документа;

- збут підробленого документа.

 

Хоча, можлива перекваліфікація дій зловмисників за статтею 259 Кримінального кодексу України «Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності»: «Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, – карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років».

 

Цей злочин має формальний склад, тобто вважається закінченим з моменту неправдивого повідомлення. Форми такого повідомлення можуть бути різними: усними, письмовими, з використанням технічних засобів (або, як у нашому випадку – ЗМІ), відкритим, замаскованим, під чужим ім’ям або анонімним.

 

Щодо ЗМІ, то безперечно, ознак злочину у діях відповідальних осіб рекламного відділу немає, однак Державний комітет захисту прав споживачів може встановити порушення законодавства про рекламу, а саме порушення ст. 10 Закону «Про рекламу», яка передбачає відповідальність за недобросовісну рекламу.

 

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу», «недобросовісна реклама – реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження».

 

У даному випадку було також порушено норму щодо ідентифікації реклами (стаття 9 цього ж Закону), оскільки назване інформаційне повідомлення не одразу можна було ідентифікувати як рекламне, бо відсутня назва рубрики «Реклама» або «На правах реклами».

 

Стаття 27 Закону України «Про рекламу». Відповідальність за порушення законодавства про рекламу