ього тижня призупинили роботу газети «Донбас» та «Вечірній Донецьк». Перед цим озброєні представники «Донецької народної республіки» викрали на «профілактичну бесіду» головних редакторів видань - вимагали змінити редакційну політику, більше та краще писати про ДНР. Журналісти відмовилися робити це, колективи газет відправили неоплачувану відпустку.

Залякування, погрози, викрадення - вже звичні елементи журналістської діяльності у Донецькій області. Про особливості праці в умовах неоголошеної війни і про зміну журналістських стандартів у майбутньому «День» спілкувався з головою правління Центру аналізу та розвитку громадських комунікацій «Діалог» Сергієм БОНДАРЕНКО.

- Чому представники так званої Донецької народної республіки настільки агресивні щодо журналістів регіональних, всеукраїнських та іноземних ЗМІ?

- Нині застосовують різні інструменти фізичного та психологічного впливу на журналістів. Це свідчить про те, що прибічники ДНР у інформаційному полі знаходяться у позиції слабкого, тому вони намагаються максимально «вибити» з роботи джерела інформації.

- Як журналістам працювати за таких умов?

- Варто зосередитися на роботі з людьми, які займають нейтральну позицію, коливаються - їх приблизно 40%, це багато. Треба складати психологічні портрети потенційних споживачів інформації: який у них соціальний статус, ціннісні орієнтації тощо - і будувати матеріали, зрозумілі цим людям. Якщо у журналістів вийде вималювати з 50 таких психотипів, можна говорити про подальше ефективне просування інформаційної діяльності.

Жителям сходу необхідно давати адаптовану інформацію, щоб вони витрачали мінімум зусиль на її розшифровку. Наша проблема у тому, що в інформаційній діяльності не виокремлюють групи конкретних споживачів. Треба думати про цільову аудиторію та ефективність матеріалів, в американських та британських ЗМІ цей аспект проходить «червоною лінією», і варто переймати таку практику.

- Що може згуртувати власне журналістів?

- Треба створити оперативний координаційний центр для обміну інформацією щодо різноманітних провокацій, захоплень тощо. Бажано, щоб це була закрита спільнота. На якій базі буде створено таку раду - питання другорядне. Головне, щоб цей інструмент діяв, необхідно проявити цехову солідарність. З журналістами мають працювати психологи, юристи, треба роз'яснювати особливості поведінки в екстремальних умовах та правила надання першої медичної допомоги. Це ж має згуртувати журналістську спільноту.

- Як силові структури мають сьогодні допомагати працівникам ЗМІ?

- Напевно, потрібний усний чи писемний договір, наприклад, через НСЖУ, для оперативного обміну інформацією, важливою для життя журналістів, але з врахуванням особливостей роботи військових. На початку АТО поява військової техніки та людей у формі викликала неабиякий інтерес. Силовики зазнали великої шкоди через розміщення фото та відео, за якими можна було визначити кількість людей, тип техніки та напрямок її руху. Зараз «хвиля» таких повідомлень, на щастя, спала.

- Про що насамперед повинні повідомляти медіа у перспективі, після стабілізації ситуації?

- Вже сьогодні важливо мати плани на випадки різних варіантів розвитку подій: запровадження воєнного стану, перемир'я, перемога однієї зі сторін тощо. Коли все нормалізується, треба збирати великий «хурал» журналістів і випрацьовувати нові правила буття в інформаційному просторі.

Наприкінці минулого століття Польща ставала на новий етап розвитку, тоді там пройшло велике зібрання національних еліт: релігійної, культурної, військової тощо, люди виробили принципи, за якими має жити країна. Важливий момент: у них було каяття одне перед одним та встановлення нової точки відліку, після якої діють жорсткі правила, за порушення яких - покарання. Нам також треба, коли все це скінчиться, проводити круглі столи, конференції, випрацьовувати загальні правила та привселюдно про них заявляти.

У центрі має стати спільна робота заради процвітання України, це питання певної національної ідеї. Ніщо не повинно шкодити державі, інакше - покарання згідно законодавства та громадський осуд. Бо законів багато, а результат? Ми живемо серед якихось «франкенштейнів»: є руки, тулуб, голова, очі, мізки, а найголовнішого - душі - немає.

Нещодавно у донецькій пресі мусувалися штучні теми щодо «бандерівців», «Правого сектору», і ми бачимо наслідки: збитки державі та регіону такі, що невідомо, скільки ще це розгрібати. Нині зникає конкуренція, основна задача - врятувати країну. Навколо цих прагнень треба популяризувати нові ідеї та стандарти.

Журналістам варто добре виконувати свою роботу сьогодні та думати про завтра. Ми практично не займалися майбутнім, працювали з минулим та теперішнім, у цьому проблема нашої країни. Відповідно до американського й англійського досвіду, треба створювати певну модель майбутнього та втілювати її в життя.

КОМЕНТАР

Член секретаріату Донецької обласної спілки журналістів України, який не захотів називатися:

- Нині вже склалася така спільнота журналістів, які працюють у містах та районах області. Ми, зокрема, представники спілки журналістів, підтримуємо контакт, і якщо необхідна допомога, надаємо її - так було, коли цього тижня озброєні люди прийшли до редактора газети «Дружковский рабочий». Взагалі, журналісти, незалежно від приналежності до певних організацій, підтримують зв'язок і  допомагають одне одному.

Сьогодні треба казати не про певну журналістську раду, а про солідарність журналістів Донецької області та інших областей - хотілося б більше підтримки від колег з інших регіонів. Не уявляю створення координаційного центру зі штатом працівників у нинішніх умовах, бо кожний журналіст - на вагу золота, і у кожного своя робота.

Члени Національної спілки журналістів України у Києві дуже адекватно оцінюють ситуацію, швидко реагують на випадки тиску та насильства щодо представників ЗМІ у Донецькій області. Фактично, це і є координаційна рада, яка надає оперативну допомогу, зокрема, юридичну.

На жаль, не завжди зрозуміло, хто на Донеччині влада та хто встановлює правила роботи журналістів в області. Повний пробіл - юридичний захист. Невідомо, чи діють в області закони України, і хто ці закони захищає. Де міліція, прокуратура, СБУ? Чи треба покладатися на сили виключно журналістської спільноти? Це - велика проблема, і відповісти на ці питання має влада.