Президент Міжнародної федерації журналістів Джим Бумела приїхав до Києва наприкінці листопада на запрошення Національної спілки журналістів України. Всесвітнього дня боротьби проти безкарності пан Джим став учасником мовчазного маршу Хрещатиком на згадку про журналістів, убитих під час виконання службового обов'язку. У перерві між спілчанськими заходами президент МФЖ поспілкувався із «Днем». Тоді ще світові ЗМІ тільки в'яло розжовували заяву Кабміну про призупинення євроінтеграції. Проте останні події в Україні змусили заговорити міжнародні медіа на повен голос. Тож «День» іще раз звернувся до Джима Бумели і почув, що насправді цікавить світові видання у контексті Євромайдану. Про це та «стиль Руперта Мердока», а також як зміна власників впливає на якість видання і чому зі «зливів» інформації робляться найгарячіші новини читайте в інтерв'ю.

- Чи розуміють всю складність «українського питання» міжнародні журналісти, пишучи про нашу країну?

- Це залежить від позиції. Новинні служби досить детально освітлювали акцію протесту на майдані Незалежності, тому що вона була яскравою і там навіть відбулася зачистка демонстрантів міліцією. Решту аналізу, однак, подають у зовсім спрощеній формі. В газетних замітках журналісти не переймаються тим, аби написати, що ж сталося. Лише спеціальні кореспонденти вдаються до глибшого аналізу, але й ті постійно прив'язуються до подій Помаранчевої революції. Якби ж не було такої кількості демонстрантів, то й розголос був би ще меншим.

- Як ви оцінює висвітлення у світових ЗМІ кампанії євроінтеграції України в цілому?

- Великі агентства новин, зазвичай, багато уваги приділяють саме фактажу, не більше. Вони не намагаються висловити чиюсь думку, лише повідомляють про те, що відбувається. Західні ЗМІ зазвичай є компетентними, звісно ж, залежно від редакції конкретного видання, але, на мою думку, більшість з них досить критично ставляться до сучасної української влади. Проте мені не доводилося бачити, щоб хтось дійсно у це заглиблювався У Європі так багато країн бажають вступити до ЄС, у кожної свої проблеми. А от якщо ви візьмете таблоїди, від реалізму досить далекі, то вони завжди розпалюються, коли якась країна вступає до ЄС. Це не означає що такою є ситуація скрізь, але такі медіа відкрито випускають досить расистські матеріали у газетах. Кажу про англійську «жовту пресу» - вона дуже груба. Багато людей задаються питанням, навіщо їм у ЄС, чому саме у ЄС, чи не підірве це Європу, чи виживе євро, як валюта, яка доля Європи, що негаразд з українською валютою, чому всі хочуть в Європу. Вони кажуть: погляньте, що відбувається в Іспанії, а що - на Сході, невже ми хочемо цього? Такі матеріали виходять, вони ставлять певні питання, над якими можна подумати, але це не найкращі матеріали.

- На жаль, інформацію викривляє не тільки «жовта преса». У зв'язку з появою фейкових новинних сайтів, халатного ставлення до перевірки інформації, роботи на «зливах» інформації маємо в Україні проблему - кризу довіри до ЗМІ. Чи характерно це для світових медіа?

- Багато європейських та американських видань мають окремих працівників, які, власне, й перевіряють достовірність інформації. Існують, однак, такі джерела, які зараз майже ніхто не перевіряє. Наприклад, новини, які стосуються Сирії. Важко щось перевірити, коли йде війна. Тож більшість світових ЗМІ просто використовують все, що їм вдається отримати звідти. Вони не можуть перевірити інформацію, але дають її, формуючи таким чином в аудиторії певне розуміння того, що відбувається в Сирії. І на жаль, такі матеріали часто стають одними з найгарячіших новин, хоча можуть бути й не зовсім достовірним.

І дуже багато таких прикладів кепської журналістики. На цьому робляться гроші. Це може навіть стати певним стилем. Приклад з Англії - Daily Express, який колись був великим виданням, а зараз його власником є людина, котра почала свою кар'єру з продажу еротичних та порно-журналів. І тепер це одне з найбільш расистських видань, які можна побачити на папері. Також був величезний скандал з медіа-магнатом, Мердоком з приводу підслуховування телефонних розмов. Тепер головну інформацію збирають не журналісти, а детективи. Журналісти в газетах виконують іншу функцію. Ця історія викликала найсильніший резонанс серед західних ЗМІ. Цим зацікавилась влада. Скандал продовжувався упродовж цілого року. Резюмували так, що варто переглянути, як регулюються ЗМІ в Британії. Насправді ж це все ще продовжується, й ніхто не знає чим усе закінчиться.

- Чи правильно я вас розумію, що зараз навіть традиційні світові ЗМІ починають використовувати таблоїдні методи?

- Для нас таблоїд - це формат. Але звісно ж є дещо, що називають «таблоїдним стилем», певну подачу новин. The Sun перейняли від Мердока стиль дуже різкої журналістики. News of the World закрились у зв'язку зі скандалом з приводу підслуховування телефонних розмов. 20 % їх матеріалів становили спортивні новини, а решта - жахливі вигадані історії. І вони продавали близько трьох мільйонів екземплярів щотижня.

Може бути і така ситуація, коли в газети змінюється редакція чи власники, і тоді змінюється й якість видання. Наприклад, Evening Standard. Це була щоденна лондонська газета на 120 добре написаних сторінок. Під час фінансової кризи її купив російський бізнесмен Олександр Лєбєдєв, який змінив видання. Evening Standard стала безкоштовною, порушуючи таким чином правила справедливої конкуренції. Газету не продають, продають лише місце під рекламу. Так ми втратили якісну газету.

- Як правильно традиційним медіа співпрацювати з новими технологіями (мультимедіа)?

- Сьогодні всі мейнстрімові медіа зазнали змін у своїй роботі в режимі мультимедіа. Колись були темні часи, коли медіа компанії не усвідомлювали можливостей Інтернету і їхні перші вебсайти були здебільшого газетою в режимі онлайн. Зараз же сайти і друковані видання працюють разом, і більшість медіа розуміють, що їхня гонка за розголосом залежить від відповідного рівня журналістики, розумної подачі матеріалу, а також від використання соціальних мереж, таких, як Facebook і Twitter, а не лише від пошукових служб.

- Як сайт повинен співпрацювати із блогерами? Чи можуть на одній медіа-платформі виступати зі своїми думками релігійні діячі та скандальні політичні активісти?

- Блоги нічим не відрізняються від старосвітських колумністів, котрим дали місце для висловлення своїх думок. Вони ж рівним чином можуть бути як справді цікавими мислителями, так і демагогами чи навіть фанатиками.

- Як зберегти авторське право в Інтернеті, коли новинні агрегатори цитують статті без зазначення авторства чи узагалі ставлять матеріали без посилання на джерело?

- МФЖ багато років займається захистом авторського права, а саме - захистом авторських прав журналістів. Це робиться за допомогою внутрішньої групи експертів, яка складається з представників журналістських профспілок, котрі є в цьому питанні найактивнішими. Останньою величезною перемогою було те, що французьку новинну агенцію AFP та фотоагенство Getty змусили сплатити компенсацію Даніелу Морелу, фотографу з Гаїті, у розмірі 1,2 млн доларів за крадіжку з його вебсайту фотографій землетрусу на Гаїті.

- В українській журналістській спільноті зараз спостерігаємо відсутність солідарності, поділ на «своїх» і «чужих». Чи існує така проблема у європейському середовищі журналістів, у МФЖ?

- Наразі майже скрізь свобода преси розширюється й існують організації, які начебто виступають за захист свобод, але в той же час працюють у напрямку власної вигоди. Вони отримують великі кошти від урядів і різноманітних фундацій за те, що сприяють розповсюдженні «демократії». Їх варто відрізняти від журналістських профспілок. Вони є незалежними, оскільки фінансуються із внесків самих журналістів, і діють як бастіони журналістської солідарності.

- Екс-главред Le Monde Iв Аньєс, відповідаючи на запитання «Дня», чи повинен журналіст бути водночас і громадським активістом, відповів: «Крім тих журналістів, які працюють у партійних виданнях, усі інші повинні уникати висловлення власної позиції, їхня функція - спостерігати». Яка ваша позиція з цього приводу?

- Це питання про безсторонність - не нове. Існують різні види журналістики, включаючи й «партизанську журналістику», яка також може бути досить якісною. Особисто я навіть не думаю, що в цьому є щось погане. Ти потрапляєш в якусь організацію, дізнаєшся, як там все працює. Взяти для прикладу, Бі-Бі-Сі чи Аль-Джазіра - вони вважають, що однієї людини для об'єктивності достатньо. І це складне питання, бо дехто вважає, що такою й має бути справжня журналістика.