Маріуш Щиґел став журналістом у дев'ятнадцять. Тепер він знаний у Польщі і за її межами не лише як кореспондент «Ґазети виборчої», але й як автор низки книжок літературних репортажів. На ХХ Форумі видавців Маріуш презентував уже третю свою книгу, що виходить в українському перекладі - «Неділя, що відбулась у середу» («Темпора»). Принагідно польський гість завітав до Школи журналістики Українського католицького університету, щоб зустрітись зі студентами. 

У Польщі репортаж традиційно популярний. За часів соціалістичного режиму прискіплива цензура не залишала репортерам іншого виходу, окрім навчитись писати так, аби читачі змогли побачити між рядками дійсність. Такі умови змушували журналістів, використовуючи метафори, шліфувати свою майстерність опису навколишнього світу таким, яким він є.  Школу репортажу, до якої належить Щиґел, називають літературою факту. 

«Ще Ришард Капусцінський говорив, що репортаж існує для того, аби пізнати, а не засуджувати іншу людину», - цитує Маріуш Щиґел класика польської літератури факту. Саме це відрізняє репортаж від публіцистики: репортера цікавить людина, а не процес. Публіцисту важливо, не заглиблюючись у причини, висловити свою думку про проблему, дати оцінку ситуації. Коли ж репортер описує проблему, йому важливо дізнатись мотиви, з'ясувати, чому так сталося. Репортаж змушує глибоко спілкуватись із людиною для того, щоб зрозуміти її, а не розкритикувати. 

Репортаж - це невигадана історія, яка повинна не залишити читача байдужим - дати йому емоції, змусити думати й переживати. «Репортер показує цілий світ у краплі води. Дуже часто репортаж наближаєься до літератури. Але не можна вигадувати історії», - каже Щиґел. Форма репортажу може бути різноманітною: лист, мемуари, оповідання, сценарій. Важливо, щоб автор використовував зрозумілу і просту мову. А ось авторське «я» зазвичай у репортажі не потрібне -робити головним героєм тексту самого себе не варто. 

З часів соціалістичної Польщі, коли починав Маріуш Щиґел, для репортерів багато змінилось. З'явилась можливість отримати більше інформації, свобода ставити будь-які запитання без страху цензури та репресій. Тому сьогодні польський репортаж, за словами Щиґела, є побутовим, щирим і відкритим. 

Іще одна перевага нового часу - можливість вільно перетинати кордон. За часів соціалізму Маріуш довго не міг виїхати за межі Польщі, бо був військовозобов'язаним, тож йому не видавали паспорта. Отримавши свободу пересування, польські репортери вже описали весь світ. І якщо за часів соціалізму типовим початком репортажу було «я в аеропорту» чи «я в таксі», сьогодні репортери пишуть безпосередньо з місця подій і так, ніби живуть у тому середовищі, яке описують. 

Люди ж, на думку Маріуша Щиґела, за останні десятиліття не надто змінились. «Герой не став інакшим, змінились лише способи його опису. З'явились нові слова: айфон, маркетинг, інтернет. Але людина, як і раніше, хоче любити й бути щасливою», - каже польський репортер.

Серед найважливіших якостей репортера - вміння розпочати розмову і легко її підтримати, спостережливість і вміння помічати непомітні для інших деталей, працьовитість і готовність розвивати свої навички писання. Але головне - мати цікавість до світу й любити людей. 

Ірина Скіп, Школа журалістики УКУ

Фото Володимира Вірстюка