Український інформаційний простір цілий тиждень реагував на безпрецедентно хамську витівку на Першому російському телеканалі, де естрадний жартівник Іван Ургант і кінорежисер Адабашьян дозволили собі посміятися над українськими жертвами червоного терору. Важливо не лише те, що сталося, а й те, як на це відповіли у нас. На каналі ТВі білоруський журналіст Павло Шеремет закликав українців не реагувати, не брати близько до серця, зробити вигляд, що нічого не сталося. Словом, діловито розтирати плювки по фізіономії. До речі, частина наших співгромадян теж проявили солідарність з московськими жартівниками, що недивно. Найпотужнішою базою російського шовінізму в Україні завжди виступало малоросійське холуйство. Це сполучені посудини, вони не можуть одна без одної. Якби українці непримиренно ставилися до національних принижень — їх би не було. Але багато хто вважає за краще змиритися. Російське хамство не зникне, поки не буде зжите українське рабство.

А те, що якийсь скандал усе-таки стався, — на благо: тепер Ургант і Адабашьян навряд чи ризикнуть посміятися над жертвами геноциду вірменського народу й жертвами Голокосту. Є червона лінія, яку не можна переходити. Ургант і Адабашьян цю лінію перейшли. Звісно, російське суспільство у своїй більшості їм поспівчуває й не засудить. Важко засуджувати окремих осіб за те, що вже стало державною політикою. Коли в Польщі два журналісти на радіо дозволили собі знущальні жарти на адресу українських жінок, які працюють там, то жартівників зацькувало саме польське суспільство. У Росії нічого подібного не станеться, це цивілізаційно інший соціум.

У цьому контексті дуже здивувала поведінка в студії Шустера депутата від ВО «Свобода», який теж закликав проігнорувати, не обговорювати антиукраїнську витівку Урганта — Адабашьяна. Дивна позиція для людей, які називають себе українськими націоналістами.

Набагато адекватнішою здалася мені позиція Віталія Коротича в газеті «Бульвар». За його словами, «треба давати здачу». Інакше нас втоплять в отруйній слині. Уже майже втопили. Слід сказати, що ВО «Свобода» дивує мене вже не вперше. Чого лише варта їхня в унісон з «Газпромом» кампанія проти видобутку сланцевого газу в Україні. До речі, нещодавно на все тому ж таки російському Першому національному телеканалі відомий пропагандист Михайло Леонтьєв обрушився зі знищувальною й хамською критикою на шефа «Газпрому» Олексія Міллера, звинувачуючи його в тому, що він прогавив нові технології видобутку, так би мовити сланцеву епоху. Леонтьєв називав Міллера «небезпечним божевільним, якого слід якнайскоріше помістити до клініки». Навряд чи в нинішній Росії такі нападки на «Газпром» і його керівництво можливі без санкції на самому «верху». Корпорація виправить свої помилки й зробить це швидше, ніж ВО «Свобода». Отже, через 5—6 років сланцевий газ в Україні добуватиметься «Газпромом». А Україна втратить єдиний шанс на енергетичну незалежність, а разом з нею — на політичну.

Чергова програма «Шустер — LIVE» знову актуалізувала ідею нардепа Миколи Томенка про бажаність її бойкоту опозиціонерами. Дійсно, жодної користі опозиції її присутність у студії Шустера не приносить. Опозицію там свідомо маргіналізують, шельмують і висміюють на тлі більш тепличних умов для представників влади. Якби члени «Батьківщині», «Свободи» й УДАРу припинили туди ходити, мільйони людей перестали б це дивитися. «Шустер — LIVE» перетворився б на офіціоз ПР і КПУ з набагато меншою глядацькою аудиторією.

Здається, ведучий подібну перспективу усвідомлює, бо цього разу в нього не було ні Ляшка, ні Бузини. А почав Шустер з терористичних актів у Бостоні (США). Потім до мікрофону вийшов віце-прем’єр Вілкул. Ведучий порівняв роботу відповідних служб в Америці з діяльністю українських під час вибухів у Дніпропетровську. Шустер з відчайдушною сміливістю заявив, що стосовно дніпропетровських терористів ми досі не впевнені, чи дійсно вони такими є. Між іншим, з цього міста написали помічникові Савіка Петру Мазі, а він озвучив в ефірі, що в Дніпропетровську винних не знайшли, а призначили.

Вставив своє слово й Павло Шеремет, який розповів про терористичний акт у Мінську, підозрюваних в організації якого заарештували вже через день, а потім швиденько засудили й розстріляли. За його словами, більша частина білоруського суспільства в провину страчених не вірить. А недоведеність, непереконливість звинувачень призводить до того, що люди переносять відповідальність на владу. Що ж до практично бездоганної роботи американської державної машини в кризових ситуаціях, то це значною мірою наслідок взаємної довіри між державою та суспільством, які в моменти загрози існуванню нації діють як єдине ціле. Чи можна про таку довіру говорити в Україні? Питання риторичне.

Нардеп Сергій Соболєв («Батьківшина») сказав, що українські воєнізовані структури не йдуть ні в яке порівняння з американськими. Країна не готова до боротьби з тероризмом. І не лише. Останні події на станції аерації в Бортничах (Київ), коли столицю реально могло затопити каналізаційними стоками, свідчать про те, що країна ні до чого не готова. Упродовж 20 років незалежності так і не вдалося сформувати адекватну, патріотичну, не схильну до злодійства та хабарництва владу. Звідси й результати. Усі ці роки системно розвалювали армію, спецслужби, органи внутрішніх справ, замість того щоб усіляко укріплювати цей кістяк держави. А на весь наш парламент якщо вдасться знайти 40—50 державних мужів, то це стане великим успіхом...

Комуніст Адам Мартинюк, вийшовши до мікрофону, в контексті боротьби з тероризмом вимагав запровадження страти. Полюбляють вони це ще з часів «диктатури пролетаріату». У нас, де в судах кого завгодно можуть звинуватити в чому завгодно, просто катів на розстріли не вистачить. Адже почнуть масово зводити рахунки політичні й особисті. Ідею Мартинюка натхненно підтримав депутат від Партії регіонів...

У ролі миротворця виступив політолог Володимир Фесенко, який заявив, що в суспільстві накопичилася величезна ненависть — і винна в цьому влада, але й опозиції слід стримуватися.

Сергій Соболєв знову виступив з нищівними оцінками діяльності уряду Азарова й реформаторських потуг регіоналів, особливо так званої пенсійної реформи. За його словами, афганцям, чорнобильцям можна заднім числом зменшувати пенсії, а державним чиновникам з їхніми астрономічними сумами — не можна, це буде порушенням закону, як стверджують їхні лобісти. Що ж, в Україні давно немає однакових для всіх законів. Представник «Свободи», повідавши, що 70% коштів Пенсійного фонду з’їдають 10% привілейованих пенсіонерів, запропонував, щоб максимальна пенсія перевищувала мінімальну не більш як у 4—5 разів. Хочеш, державний діяч, щоб твоя пенсія була 20 тисяч гривень, забезпеч мінімальну в країні на рівні 4—5 тисяч гривень. Це буде логічно й справедливо — ввести якусь відповідність між станом справ у державі й винагородою вищих чиновників.

Усі нинішні реформи, на переконання Соболєва, необгрунтовані й авантюрні, а уряд Азарова взагалі не здатен до реформаторської діяльності. Цікаво також, що на пенсійній реформі — на збільшенні стажу й віку виходу на пенсію — заощадили 2,4 млрд гривень, а на одній лише реконструкції аеропорту «Бориспіль» у результаті корупції втратили 3,5 млрд гривень. Узагалі, треба припиняти тотальне злодійство бюрократії й олігархів, і тоді вистачить і на пенсії, і на багато що інше (на армію й флот, на боротьбу з епідеміями туберкульозу, СНІДУ, гепатиту, на освіту та науку).

Віце-прем’єр Вілкул багато бід української економіки пояснював тим, що ми є експортоорієнтованою країною. Чому? Хто винен у тому, що в Україні за 20 років не сформувався повноцінний внутрішній ринок? Чиновник розповідав про те, як нині погано в Греції та Іспанії, з чого мало випливати, що в Україні під чуйним керівництвом ПР усе «квітне і пахне». Дай нам Боже в найближчі 10 років дорости до грецького й іспанського «погано». Адже не Греція й не Іспанія є сьогодні найбіднішими країнами Європи. Малопочесне місце належить Україні. І це оцінка діяльності влади.

Цікавий момент істини прозвучав у виступі опозиціонера Соболєва як відповідь на докори в тому, що кілька депутатів «Батьківщині» не голосували за відставку Азарова. За Соболєвим, не голосували ті депутати «Батьківщині», яким пообіцяли повернути податок на додану вартість. Який ПДВ можуть повертати вчителеві, лікареві, журналістові? Повертати його можуть лише бізнесменам. Отже, їх знову «взяли за бізнес». Соболєв ухилився від відповіді, навіщо вони беруть до своїх виборчих списків такі «гнилі багнети». Ось у цьому й корінь недовіри мас до опозиції: немає рішучості сказати правду, визнати свої помилки, розкрити їхні причини, знайти, як їх не припуститися надалі. Натомість хитрують і викручуються. У людей постійно є відчуття якоїсь подвійної гри опозиціонерів. То звідки ж візьметься довіра?

Критикували в студії комуністів, які не дали голосів за відставку Азарова. Захищатися довелося Мартинюку. Але виступ він використав на користь безпардонної комуністичної пропаганди за вступ України до Митного союзу. А порятунок країни він бачить у тому, щоб повернути всю владу комуністам. Мартинюк прямо так і сказав. Але «полум’яний революціонер» не пояснив, чому «партія робочого класу» підтримує уряд «акул великого капіталу». Пояснити таке важко навіть партійним «златоустам»...

Нардеп Соболєв закликав до відповідальності депутатів за зраду виборців. Справедливо. Але чому опозиція, передусім «Батьківщина», що стала «фабрикою тушок», не здатна знайти в усій Україні сотню порядних людей у свої парламентські лави?

З’явилася у Шустера й нова яскрава особистість з ПР, такий собі депутат на прізвище Мураєв, молодий і заряджений на дискусію. Він звинуватив опозицію в політичному тероризмі на тій підставі, що вона хоче змінити в Україні уряд. Ну, таким «тероризмом» займаються опозиції в усіх парламентах Європи, в деяких країнах дуже часто, мало не двічі на рік. Він же закликав частіше хвалити нинішню владу. З цим усе гаразд, влада сама себе хвалить цілодобово. Проте в результаті такого самонавіювання ситуація в країні чомусь не покращується. Може, треба підсилити компліменти?