Коли мене принижують - плювати. Звик. І давно не звертаю уваги на образи тих, хто займається зовсім іншою професією, ніж журналістика.

Але коли я спостерігаю, як на зустрічі з журналістським колективом практично ні в кого не вистачає сміливості захистити від нападок дрібних провокаторів людину, яка створила канал, на якому працюють такi унікальні журналісти ТВі, мені стає гидко.

Микола Княжицький - мій друг протягом останніх 25 років, і я вже точно знаю, що він не ангел. Але знаю і те, що саме він створював телеканали, які змогли зіграти вирішальну роль у становленні свободи слова в країні - тоді, коли ні сміливих інтернет-ресурсів, ні унікальних журналістів і в проектi не було.

Я пам'ятаю, що ми переживали на СТБ. Пам'ятаю, як виганяли з ефіру 1+1 - щоб у день підрахунку голосів на президентських виборах ми не сказали нічого зайвого про владу. ТВі - просто ще один етап у цій боротьбі, можливо - найбільш нелегкий, хоча хтозна.

Але створював цей канал як рупор незалежної журналістики саме Княжицький. Відстоював його в суді, коли у нас відбирали частоти, саме Княжицький. Жив під цілодобовим спостереженням СБУ саме Княжицький. Під кримінальною справою ходив саме Княжицький. Збирав мітинг на захист ТВі саме Княжицький.

Закликав людей заплатити штраф податковій - коли гроші не було в кого взяти - саме Княжицький, ризикуючи тоді і своєю репутацією, і авторитетом, натикаючись на здивовані запитання колег, у тому числі і на мої: чому власник не заплатить?

Робити кар'єру за широкою спиною, знаючи, що тебе в разі чого витягнуть і захистять, - звичайно, зручно. А плювати в обличчя - чесно.

Але я не про тих, хто плює в обличчя - на провокаторів і так проби нема де ставити, і рано чи пізно вони видадуть самі себе.

Я про тих, хто мовчить, а потім нишком ображає в соціальних мережах або зловтішається в кулуарах.

Якщо все це й унікальний журналістський колектив, то може мені варто подумати про який-небудь інший, менш унікальний?

Віталій Портников, президент ТВі