1 грудня Верховна Рада відправила у відставку міністрів внутрішніх справ Юрія Луценка та закордонних справ Бориса Тарасюка. «Новини» Першого каналу, 21.00, у студії – Андрій Сміян. У підводці була констатація факту звільнення міністрів та посилання на позицію команди Президента: якщо призначають міністра закордонних справ за поданням президента, то й звільняють – так само. Ганна Калина розпочала репортаж із викладення позиції антикризової коаліції: «Якби тепер вже вдруге екс-міністр закордонних справ Тарасюк прийшов сьогодні у Верховну Раду, наслухався б про себе багато чого. Антикризовики переконані: Борис Іванович не може бути міністром, бо очолює опозиційну до уряду партію, провокує конфлікти і з Америкою, і з Росією, ще й підставляє президента». «Програма президента «10 кроків назустріч», президентська виборча – жодного слова немає про вступ до НАТО. Чию програму виконує Тарасюк і президент Ющенко? Виявляється, програму Кучми по вступу до НАТО. Це небезпечно, що вони зберігають кучмізм у владі», - стверджував синхрон головного борця з кучмізмом Петра Симоненка.

Знову репортаж, знову про зіткнення позицій коаліційників та Президента. Наступний синхрон – міністра кабінету міністрів Анатолія Толстоухова – відкрив не акцентовану до того деталь нової редакції Конституції: «Читають статтю 106, де написано, що президент здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю. Але чомусь не читають 116, де написано, що Кабінет міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політику». З іншого боку, це формулювання є неоднозначним: адже, якщо міністр закордонних справ, що діє під керівництвом Президента, є членом Кабміну, то власне цей факт може означати, що зовнішню політику здійснює уряд, ніяких додаткових повноважень парламентської коаліції це положення може не означати. Тут би послухати думку фахівця з конституційного права, але її представлено не було. А отже, неоднозначність конституційної норми було приховано від глядачів.

Слідом було подано синхрон самого Бориса Тарасюка, де він зазначав, що лише Конституційний суд може вирішити, чи правомірним є відправлення його у відставку. Далі знову пішов репортаж; журналістка наводила прогнози щодо подання Президента замість звільненого Тарасюка (чи то Олександр Чалий, чи то знову Тарасюк) та загострювала увагу на тому, що попереднього дня подання про звільнення Луценка було Верховною Радою відхилене – але за ніч, за її версією (поданою, втім, без зазначення, що це – лише версія, а майже як доконаний факт, у стверджувальній тональності, хоча й без доказів), Регіони домовилися з соціалістами, тому й виникло на порядку денному нове голосування. На жаль, недостатньо акцентованим вийшло твердження про те, що нового подання прем’єра після відхилення відставки Луценка напередодні не було, а питання про його відставку навіть не було вдруковано у порядок денний. Після того був синхрон Анатолія Матвієнка («Наша Україна»): «У мене немає подання, я не знаю, що ви голосуєте, вчорашнє подання відхилено», далі – синхрон Віктора Януковича: «Питання це було погоджене ясно зі мною, і тут я вам підтверджую, що я це зробив. А питання коли – я працюю цілодобово».

Ну, по-перше, подання мало б бути оформлене належним формальним чином, «погоджене зі мною» – цього замало. Випуски новин, усе ж таки, робляться не лише для фахових юристів – а отже, синхрон прем’єра як такий, що містив юридично некоректну інформацію, мусив би супроводжуватися коментарями фахівців. Без коментарів він був дезінформаційним. По-друге, з оцим от «я працюю цілодобово» (й узагалі ніколи не сплю? – Б.Б.) за рекламним впливом на аудиторію славетній тимошенковській розкладачці й тягатися нема куди.

Подальший репортаж був: «Новим головним міліціонером одразу ж призначають керівника «малинової» фракції Василя Цушка. Кажуть: його найбільша відмінність від Луценка – Цушко не робить політичних заяв про роботу МВС. Хай навіть ніколи й не працював у міліції, а лише директором колгоспу і головою Одеської області». Якщо головна відмінність Цушка від Луценка полягає лише у згаданому, то прихильники Луценка мали б не надто перейматися відставкою останнього, чи не так? Не такою вже разючою є ця відмінність. Але ж, напевне, не через любов Луценка до політичних заяв навколо нього розгорнулися такі непримиренні баталії?! То чи не провокувала ця фраза журналістки глядачів на поверхову оцінку події? Далі йшов синхрон Цушка про те, що посада міністра внутрішніх справ по праву відійшла до представника СПУ, а завершився репортаж повідомленням про те, що «Наша Україна» збирається оскаржувати обидві відставки в суді: віце-спікер сильно порушив регламент. Отут постало питання інформативності сюжету. Справді: якщо віце-спікер порушив регламент, то це було однією з найсуттєвіших обставин усієї події! А отже, згадувати про неї в останньому реченні, та й то побіжно, не можна було. До того ж, глядачів змусили лише вірити на слово (або не вірити) журналістці, бо вони не отримали жодної інформації про те, в чому саме полягало порушення регламенту. Тож і скидалося звинувачення в порушенні регламенту на навішування ярликів: суттєвою обставиною було знехтувано.

Роз’яснити ситуацію мусив би наступний сюжет Олександра Бондаренка. Автор нібито виклав позиції сторін (утім, у попередньому матеріалі все це вже було), дав синхрони Віктора Януковича та голови секретаріату президента Віктора Балоги. Проте, навряд чи так уже багато глядачів зрозуміли, що хотів сказати прем’єр: «Президент має право висловлювати свою точку зору і має право наполягати на своїй позиції. Парламент теж має право. Тому все це у рамках закону». Далі йшли роз’яснення політологів. Репортаж: «Холодна громадянська війна». Так називає те, що відбувається в країні, політичний експерт Кость Бондаренко. На схемі, яку він малює, з одного боку Кабмін і антикризова коаліція, з іншого – Секретаріат президента і «Наша Україна». І синхрон Бондаренка: «Війна, яка фактично мобілізує ресурси, мобілізує людей, людський потенціал, але вона відбувається, і її видно неприкритим оком. Вона почалася в 2004 році, почалася вона 4 липня 2004 року зі стартом президентської кампанії». Навіть якщо не зважати на те, що датування початку «війни» було надто сумнівним (адже протистояння таким чином зводилося до звичайного між кланового протиборства), чи надав цей коментар бодай якусь нову інформацію? Далі журналіст зауважив: зважаючи на те, що «Наша Україна» не увійшла до коаліції, відставка міністрів була передбачуваною. Ще далі був синхрон політолога Андрія Єрмолаєва: «Якщо ж і сьогодні збережеться тональність, що, мовляв, не дотримуються там якісь домовленості, то, може, тоді запитати, а чи є якісь підписи. Чи, може, існує ще якась коаліція, де є і президент? Якщо цього нема, то все це, перепрошую, дурниці». Чи бодай хтось міг зрозуміти, яку думку намагався донести до аудиторії політолог? Про що він вів мову? Матеріал, відтак, видався надлишковим – таким, що лише заповнював місце, щоб нагнати належний для топ-теми обсяг.

У випуску ТСН («1+1», 19.30) матеріал про відставку міністрів ішов другим – після повідомлення про вибух у Дніпропетровську. Стендап репортажу Єгора Чечеринди задав сюжетові детективної динаміки: «Верховна Рада України сьогодні працювала немов у режимі скорострільної зброї. 247 голосів – і у відставку іде міністр закордонних справ Борис Тарасюк. 248 голосів – і без роботи залишається міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Ще одне голосування – і головним міліціонером країни призначено соціаліста Василя Цушка. Щоправда, опозиція каже про те, що подібні звільнення і відставки відбувалися за грубого порушення регламенту роботи Ради». От тільки що то були за порушення регламенту, й тут не було з’ясовано, й глядачам, знову ж таки, залишалося тільки взяти це на віру. І тут не обійшлося без синхронів, для розуміння яких був потрібен щонайменше перекладач – от, наприклад, синхрон віце-прем’єра Андрія Клюєва: «Последней каплей было тогда, когда просто-напросто взяли, подписали, вызвали, пригласили вернее, посла Америки в Министерство иностранных дел и попросили. Без ведома Кабинета министров, без ведома премьер-министра, значит, было подписано о том, чтобы перенести визит премьер-министра в Соединённые Штаты Америки» – майже як в «Іронії долі»: «Подогрели, обобрали... Нет – подобрали, обогрели». Балансом стали синхрони Юрія Ключковського («Наша Україна») та Олександра Ковтуненка (БЮТ). «Але на цьому «більшовики» не зупинилися. Наче послухалися «бютівців» і взялися саме за силовиків», - жартівливий тон видався в даному разі недоречним, бо хто його знає – а раптом глядачі почнуть переповідати, що антикризова коаліція, звільнивши Луценка, послухалася БЮТ? Точність та чіткість, усе ж таки, мали б переважати бажання самовиразитися. Зміну позиції СПУ щодо відставки Луценка було пов’язано з домовленістю про обіймання його посади представником СПУ через посилання на «соціалісти не приховують». Цього, видається, було цілком достатньо – бо не виглядало як неаргументована думка самого журналіста. До того ж, підтвердив цю думку синхрон Василя Цушка: «Когда сегодня мне мой коллега Беспалый сказал, что вот вы сдали своего социалиста. Вот Юрий Витальевич в этом уряде не социалист. И мы посчитали, что всё-таки это квота, за которую стоит Соцпартии бороться. В итоге мы её сегодня получили». Промовистим – хоча й, здавалося б, не надто дотичним до теми – був синхрон Євгена Кушнарьова: «Миром правлять інтереси. І в політиці це правило також спрацьовує. В коаліції кожний суб’єкт має бажання отримати як можна більшу частку влади». Політична філософія одного з провідних діячів владної політичної сили – річ завжди цікава. Насамкінець синхрон Бориса Беспалого розкрив хоча б одне порушення: Луценка було звільнено без формального подання уряду. Чи це й були «грубі порушення регламенту», анонсовані на початку матеріалу, глядачам довелося лише гадати.

Далі співрозмовником Алли Мазур у студії був новопризначений міністр внутрішніх справ Василь Цушко. І все було б гаразд – якби бесіда (дуже тривала, до речі, за хронометражем) зводилася до питань про «ваші творчі плани». Але коли вона, після короткої біографічної довідки про нового міністра та його привітання, почалася з запитання: «Ви сьогодні підтвердили, що звільнення «помаранчевих» міністрів має політичний контекст. Ви теж голосували за відставку цих міністрів, зокрема Луценка? І з політичних причин чи маєте професійні претензії?», а далі в розмові повсякчас фігурував тільки-но звільнений, до того ж, за дуже суперечливих обставин, екс-міністр, який не мав змоги відповісти – то все це виглядало не надто красиво.

На згадане запитання гість відповів доволі коректно (й через те вельми розпливчасто): «Я голосовал по политическим причинам. И как человек, который был оптимистом до самого конца, и делал все, чтобы была «широкая» коалиция. Я сожалею все-таки, что она не состоялась. И сейчас логически-политический, логичный политичный процесс, что большинство парламентское меняет тех министров, которые не имеют отношения к большинству». Про те, що право Президента на посаду міністра внутрішніх справ було погоджене під час підписання Універсалу національної єдності, який, власне, й став передумовою формування уряду саме в такому вигляді, в якому воно відбулося, - ані слова. Так, ця умова Президента не була передбачена Конституцією – але ж і антиконституційною вона не була. Оці тонкощі – украй важливі, які випливли б назовні, якби Цушко мав опонента, залишилися поза увагою.

Наступне запитання: «А скажіть, будь ласка, чи будете перевіряти ви дані про корупцію в міністерстві, наведені тимчасової слідчої комісії парламенту?» Знову коректно-розпливчаста відповідь: «Вы знаете, я начну с того, что приму дела. Потом, естественно, создам рабочую группу из профессионалов в министерстве, проанализируем все. И в том числе отчет про коррупцию и по всем фактам, естественно, будет соответствующая реакція». Далі, задля економії місця, наведу лише запитання, бо в даному разі вони були показовішими за відповіді. Отже, за порядком: «І оскільки ви вже заявили, що будете враховувати помилки попереднього міністра. Які саме? Назвіть, будь ласка», «А щось погане збоку ви уже бачили, ви стежили за роботою Юрія Луценка?», «Скажіть, будь ласка, пане Цушко. Підтвердіть нам або спростуйте інформацію, що вашим заступником може стати Микола Джига, який ще за Юрія Кравченка був першим заступником міністра МВС і начальником УБОЗу, і про якого неоднозначно висловлюється Юрій Луценко?». Юрій Луценко фігурував у кожному запитанні, тоді як його самого у студії не було. А тим часом, те ж саме, абсолютно те ж саме, хазяйка студії могла спитати в інших формулюваннях, без нацьковування Цушка (а разом із ним і глядачів?) на Луценка. Бо зміст усіх тих запитань зводився до планованих перших кроків нового міністра. То чи не провокувала Мазур Цушка?

До речі, впадало в око те, що відповідав новий міністр російською мовою, хоча добре володіє українською. От дуже хотілося б почути, якою тепер буде мовна політика в міліції та в її стосунках із громадянами, коли сам міністр принципово дотримується російської.  

«Інтерівські» «Подробности» від 21.00 дали сюжет про відставку міністрів аж третім – після сюжетів про вибухи в Дніпропетровську та затримання торгівців вибухівкою в Житомирі. Це – знову до питання про пріоритети. «С утра в повестке дня был лишь один кадровый вопрос – об отставке министра иностранных дел. Все остальные постановления об увольнениях и назначениях внесли по ходу дела», - з цієї, поза сумнівом, важливої деталі розпочала свій репортаж Марина Сорока. Синхрон Андрія Клюєва, що розповідав історію про запрошення посла США до МЗС, було подано в більш-менш зрозумілому вигляді. Подальший зміст сюжету, з синхронами Бориса Тарасюка, Бориса Колесникова (ПР), Василя Цушка та Олега Ляшка (БЮТ) відтворював хід подій у Верховній Раді, зі змалюванням позицій сторін. Матеріал було подано адекватно, без особливих претензій визначити, хто був правий, а хто винний.

«Факти» (ICTV, 18.45, у студії Олена Фроляк) подали матеріал про звільнення міністрів першим. Репортаж Віктора Сороки був чи не єдиним того вечора, де було згадано претензії коаліції до звільнених міністрів: «На адресу Бориса Тарасюка в коаліціянтів безліч. Відкрита пронатовська політика, зіпсовані стосунки з Москвою. Виявляється, це Тарасюк винен у здорожчанні російського газу. Взагалі міністр мав би піти одразу, як тільки заявив про свою опозиційність до уряду, бо одночасно бути в опозиції та у владі неможливо, – кажуть «антикризовики» і додають: остання крапля – спроба зірвати візит прем’єра до Америки». Синхрон самого Тарасюка мав би збалансувати інформацію – але: «Коли очевидне політичне замовлення, коли йде боротьба за повноваження президента, ну, так ви розумієте, що тут, щоб ти не говорив, які б аргументи не наводив, вони просто не чують їх» – ці слова не заперечили жодного з-поміж згаданих закидів із боку коаліції. Тож глядачі залишилися кожен при своєму й могли – на вибір – вірити або одним, або іншим, не розуміючи, хто правий, а отже, що ж насправді сталося. Синхрон нового міністра внутрішніх справ, напевне, не лише вдало схарактеризував його самого: «Вы прекрасно понимаете, что меня сегодня назначили как политика, а не как милиционера-профессионала. Буду стараться быть максимально открытым. Я буду работать с коалицией, буду работать с оппозицией, с каждым народным депутатом», а й змусив глядачів замислитися: чи не вийшло так, що пан Цушко спочатку боровся за посаду, а вже коли виборов її, лише тоді почав міркувати, що й як він на ній робитиме. Тож глядачі отримали можливість поглянути на проблему під несподіваним ракурсом. Подальший блок репортажу переповів вислови Цушка про те, що його фігура влаштує й президента, й коаліцію. А от синхрон Романа Зварича навряд чи додав розуміння ситуації: «Як свідчить практика європейських країн, немає такого поняття, як звільнення одного міністра. Це вже є глибока політична криза в європейських демократичних країнах, яка, як правило, зумовлює відставку всього уряду» – європейська практика є чудовою, але ж в Україні прецеденти звільнення міністрів по одному були, й ніде не записано, що робити цього не можна.  

Наступний матеріал було присвячено коментарям голови секретаріату президента Віктора Балоги. Його синхрон: «Маємо факт. І якщо ми говоримо про можливе призначення міністрів, то президент має право ввести ще раз пана Тарасюка на посаду міністра закордонних справ. Те, що сьогодні квота міністра внутрішніх справ відійшла соціалістам, я вважаю, що це одне із найкращих рішень, тому що людина, яку призначили, – це виважений політик, який не буде приймати різких рухів, який буде думати про те, щоби у суспільстві був спокій» нагадував радше дипломатичну фігуру, ніж щиру думку. Тож і матеріал годився як інформація до відома, але не більше.

Майже коректним був матеріал «Событий» ТРК «Украина»: синхрони Бориса Колесникова, Петра Порошенка, Василя Цушка, Вячеслава Кириленка та Тараса Чорновола, нібито, мали збалансувати інформацію й висвітлити обидві з наявних позицій. От тільки лексика журналістів аж ніяк не була нейтральною. «Указали на дверь первому Борису Тарасюку», - так починався репортаж І.Маркевич та Н.Ковальської. «Регионалы считают достижения международной политики сомнительными. Скандалов, спровоцированных Тарасюком, за последнее время было несколько», - вели вони далі. Не уточнивши, які саме скандали мали вони на увазі, журналісти стверджували, що скандали-таки були. Тож був наявним позаінформаційний вплив на глядачів, за допомогою емоційних прийомів відбувалося навіювання аудиторії цілком визначеного ставлення до подій.

«Вікна-новини» на каналі СТБ подали матеріал про відставку міністрів у розрізі хронології подій. У підводці господаря студії Сергія Попова, окрім змалювання контексту, щоправда, привернув увагу пасаж: «Найцікавіше, що пропрезидентські сили на кадрову розправу відреагували майже мляво. Політологи розмірковують – до чого це». Репортаж Ольги Червакової переповідав, як розгорталися події того дня, яких думок та аргументів дотримувалися парламентські опоненти, що вони казали на адресу одне одного: «На ранок Борис Тарасюк призначає зустріч з іноземними послами, він поводиться впевнено, наче депутатські погрози зовсім його не обходять», «Спостерігати за своєю відставкою Тарасюк не йде, ігнорує парламент і Луценко», «Василь Цушко прийшов до сесійної зали ще депутатом, а вийшов вже міністром внутрішніх справ», «За звільнення обох міністрів коаліція голосує одностайно», «Новий міністр ходить залою і приймає привітання». Синхрони Романа Зварила («Наша Україна»), Ярослава Сухого (Партія регіонів), Миколи Рудьковського (міністр транспорту та зв’язку, СПУ), Петра Порошенка правили за ілюстрацію розвитку подій і самодостатньої інформаційної цінності майже не мали. Але при всьому тому – о диво! – журналістці вдалося передати й позиції сторін, і атмосферу події. Далі було повідомлено про реакцію Секретаріату президента, це здебільшого теж нагадувало звичайну хронологію подій, щоправда, з однією спробою прогнозування: «Нашоукраїнці вже не приховують жаги відкритого протистояння. Мети війни, щоправда, вони поки не розкривають. Однією з них може бути розпуск парламенту». Синхрони Віктора Балоги та Віктора Януковича окреслили ставлення обох владних центрів до того, що відбулося, та подальші плани: «Президент має право внести ще раз пана Тарасюка на посаду міністра закордонних справ. Але при цьому хочу зазначити, що у президента є достатній арсенал для того, щоб подати на посаду міністра закордонних справ» (Балога) та «Президент имеет право высказывать свою точку зрения и настаивать на своей позиции. Парламент тоже имеет свое право. Поэтому все это, как бы, в рамках закона» (Янукович); обмовка «как бы, в рамках закона» видалася схопленою дуже вдало.

Загалом, матеріал був коректним, передав позиції обох сторін. Хоча й акцент було зроблено на силовому протистоянні двох центрів влади, без занурення у глибші пласти події.

На позиціях сторін та на їхньому протистоянні закцентував увагу й «Репортер» Нового каналу (19.00, у студії – Андрій Макаренко). Дотепною видалася підводка ведучого: «Перший день зими. Морозу не було. Ющенко захворів. Янукович у Донецьку. Нікого з них не було у парламенті, коли депутати звільняли Луценка і Тарасюка». Репортаж Ольги Пирожко, Оксани Котової та Лесі Яворівської змалював позиції сторін (синхрон Андрія Клюєва, де, зокрема, було вказано на привід для відставки Тарасюка – демарш МЗС напередодні візиту Януковича до США та синхрон Бориса Тарасюка), представив нового міністра МВС (синхрон Василя Цушка), розповів про реакцію в оточенні Ющенка (синхрони Віктора Балоги та Петра Порошенка, останній – із пропозицією запропонувати «на посаду міністра закордонних справ Грищенка, а на посаду міністра оборони Тарасюка»). Завершився репортаж припущенням про подальший перебіг подій: «Верховна Рада тепер хоче розправитись з останнім «помаранчевим» міністром. За відставку керівника оборонного відомства Гриценка збираються голосувати за тиждень. Потому опозиція чекає кадрових змін в областях».

Загалом же висвітлення відставок міністрів на всіх каналах засвідчило загострення протистояння між урядом та президентом, але не дало змоги розібратися, хто в цій історії мав рацію. Тож більшість матеріалів звелася до банального переповідання того, що відбулося, на рівні «хто кого переможе», без намагання розібратися в наслідках відставок міністрів та практично повного уходу помаранчевих з уряду для держави та її громадян.

А що ж показали підсумкові випуски новин за тиждень? Монолог Олеся Терещенка в підсумковому випуску ТСН («1+1», 3 грудня) найбільше нагадував куртуазну поезію – красиво, витончено, навіть рафіновано, але дуже важко для розуміння, бо форма важливіша за зміст. «Доля вже втрачених Віктором Ющенком фігур у кожному випадку по-своєму неповторна. Хтось поміняв колір – це про міністра охорони здоров’я Поляченка. Хтось чекає повернення у нову партію – це про колишнього міністра молоді Павленка. А хтось одразу може повернутися на дошку новою фігурою – це про урядових ветеранів: уже екс-керівників внутрішніх за закордонних справ. Луценком і Тарасюком президент може загострити нинішню партію, а може посилити наступну», - і весь початок матеріалу в такому от стилі. Так і уявлялися бідолашні Луценко з Тарасюком, використані як постамент для монументальної постаті Олеся Терещенка. Щоправда, далі пішло ближче до справи: «Новий перший міліціонер Василь Цушко зізнався: претензії до відставлених міністрів – всього лише формальність. Головна причина – вони представляють опозиційний табір». Далі – взагалі чудово: «Тут я хочу нагадати недалеке минуле. Формально перебуваючи в опозиції, «регіонали» методично повторювали дві тези: про політичні репресії і чистку влади не за принципом професіоналізму, а за партійними кольорами. Зараз слова опонентів про політичну розправу вони так само успішно заперечують, як це робили їхні попередники». Точніше, було б зовсім чудово, якби не одне «але»: то чи справді «політичні репресії» початку 2005 року були політичною розправою й більше нічим? Чи справді бажання відсунути від влади осіб, причетних до фальсифікації виборів (зокрема), було нічим іншим, як політичними репресіями, а фальсифікація, відповідно, звичайною собі політикою? От якби знати це напевне – наскільки легше сприймалося б вищенаведене! Не титрований синхрон: «Первый коктейль мы готовим на основе сиропа Гренадин, апельсинового ликера, подкрашенного пищевым красителем, и сверху доливаем ликер Маракуйя. Получается трехцветный напиток» змусив пригадати підзабуте вже зі шкільних часів визначення: «Політика – то об’єктивна реальність, що існує незалежно від нашої свідомості та дається нам у відчуттях».

У репортажі Юрія Сидоренка домінував той самий художньо-асоціативний стиль: «Червоно-блакитно-малиновий коктейль у кольорах антикризової коаліції. Кожен інгредієнт бармени ще називають фракціями, як і в парламенті. І як і в парламенті, ефект від кожного коктейлю може бути різний. Такий коктейль – short-drink, тобто пити треба швидко. Що з «антикризовиками»? Вони кризі – раділи опоненти коаліції у парламенті і, затамувавши дихання, дивилися на табло після кожного голосування – якою більшість буде цього разу. Бувало, що і не антикризовою». (Даруйте, але після такої високоалкогольної поезії чомусь так і кортить назвати урядову коаліцію «антифризовою» – ніде правди діти: малопоетичні натури, буває, віддають перевагу антифризові перед романтичними коктейлями. Підсвідомість у мене, як у глядача, напевне, починає домінувати над свідомістю.) Яким же дисонансом видався на цьому тлі приземлений, мов політичні інтереси, синхрон В’ячеслава Кириленка: «Ціла низка зовсім недавніх голосувань показали, що може бути об’єднання демократичних сил. Ті, хто вважає, що антикризова коаліція є довічною, помиляються». Не той стиль, не той політ думок. Брутальна проза... А поезія журналіста тим часом плавно перетекла у тему Голодомору. «Звичайно, це не геноцид. Це гірше геноциду», - ці слова з синхрону Олександра Мороза теж були свого роду поезією – бо з юридичного погляду видавалися повною нісенітницею. Ні, то марна справа – аналізувати поезію на предмет політичної інформативності чи то аналітичності. Тож і не варто далі цим займатися. Зупинімося на тому, що відеоряд матеріалу правив за чудовий відеокліп для створюваних ведучим та кореспондентом мистецьких образів.

Автора репортажу в «Подробицях тижня» («Інтер») Ольгу Шендрик внаслідок відставки міністрів чомусь теж потягнуло на високе – тільки вже на танці. «Танці до світання (хіба справді до світання? – Б.Б.). Напружений парламентський день з відставками одних міністрів, призначенням інших не зіпсував настрою народним обранцям. Кожен знайшов собі пару (це, бува, не про Луценка з Тарасюком? – Б.Б.), і політичні реверанси тривають», «Віденський бал – не просто світська подія. За келихом шампанського політики й бізнесмени вирішують важливі справи», «На балконі і в партері – тільки й розмов, що про останній танець Юрія Луценка (який, цікаво? – Б.Б.)»... Ні, не станемо й тут паплюжити високохудожній витвір своїми низькими та приземленими прагненнями розібратися, як то кажуть, «що було, що буде».

І «Факти тижня» також запропонували глядачам високе мистецтво. Просто-таки театр – щоправда, не простий театр, а цілий театр воєнних дій. «Після затяжних боїв на кадровому фронті «блакитні» пішли у наступ», - це ведуча у студії Оксана Соколова. «Холодна війна» між президентом і прем’єром завершилася. Тепер супротивники переходять до відкритих бойових дій. В атаку йде найгрізніша зброя – кадрова», «Боротьба точиться запекла», - це автор репортажу Віктор Сорока. До свідомості ще встигли долинути слова з репортажу: «Тарасюка звільнили, бо цього вимагала Москва: надто проєвропейським і, що особливо дратувало Кремль, пронатовським був глава українського МЗС» (як і годиться, слова влучні, хоч і бездоказові – бо ж мистецтво не потребує доказів), а потім дійство зовсім захопило – так, що дошукуватися причин та наслідків було вже зовсім недоречно.

І захотілося закричати: люди добрі! Люблю я високе мистецтво! Люблю, повірте! Але ж і аналіз політичних подій почути теж, буває, страх як хочеться! Що саме сталося, чому сталося саме так, який є вихід, і чи є він узагалі? Що, власне, чекає на Україну й що вона втратила? Де ж мені знайти отаке? Куди податися? Коли замість аналітики всі канали, немов змовившись, пропонують мені лише високохудожній екшн? Безкінечні бойовики у стилі «цей йому – бух!, а той цьому – грюк!, а цей того – геп!» під виглядом щоденних новин та не менш безкінечні «крєатіффи» під виглядом тижневої аналітики?

Ні, цілком можна зрозуміти: останні події викликали в авторів аналітичних телепрограм дружній сплеск образного мислення. І було б цілком неперевершено, якби образ, скажімо, коктейлів вигулькнув як порівняння раз чи два протягом сюжету. Але ж цілий сюжет про рецепти приготування коктейлів з нагоди відправлення у відставку міністрів!!! Чи, даруйте, не забагато? Чи, може, це телеглядачам так обережно натякнули, що їм тепер тільки й лишається, що приготувати коктейлі та надертися? І, може, «Підсумковий випуск ТСН» («Подробиць тижня», «Фактів тижня») поступово трансформується у щось на кшталт «Смачно з ТСН» чи то «Танці з Подробицями тижня»?